6 (701612)
Текст из файла
Білет 6
1.Ліричний, герой поетичної драми «Зів'яле листя» Івана Франка.
У 1896 р. сорокалітній Іван Франко випустив у світ «Зів'яле листя» – книжку своїх поезій, яку назвав ліричною драмою. На той час він – уже геній, та ще юнак. який палає жагою творчості й жагою кохання. «Зів'яле листя» поет сам назвав «збіркою ліричних пісень, найсуб'єктивніших з усіх, які появилися у нас від часу автобіографічних поезій Шевченка...».
Поезії збірки, що складається із трьох «жмутків», передають внутрішній стан закоханої людини – від зародження почуття до його краху. Ліричний герой сам здійснює аналіз своїх переживань.
І. Франко у «Зів'ялому листі» створює узагальнений і досить абстрактний жіночий образ, дбаючи про цілість, про єдиний монументальний портрет коханої, до якої постійно звертається його трагічне «я»,
Виразним автобіографічним моментом позначена поезія із третього «жмутку» «Тричі мені являлася любов». Знаємо його три любові: одна – «лілея біла», «невинна, як дитина»; друга– «гордая княгиня», «тиха та сумна», «мов святиня»: третя – «женщина чи звір», «сфінкс», «мара», «з гострими кіггями». Силою своєї майстерності Франко творить не три особи, а три силуети однієї й тієї ж постаті.
Поезія «Чого являєшся мені...», що належить до другого «жмутку» – це монолог-сповідь зболеної душі ліричного героя. В його уяві обличчя коханої, її постава, рухи, хода. Художні засоби поезії – епітети, порівняння – мають подвійне значення. Вони малюють чудову жіночу вроду і водночас передають крижаний холод у ставленні до ліричного героя: «уста твої німі», очі – «немов криниці дно студене». Серце закоханого ліричного героя, «неначе перла у болоті, марніє». Поезія сповнена великого самозреченого почуття: «Являйся, зіронько, мені хоч в сні!»
Більшість поезій другого «жмутку» витримана в дусі народної творчості. У вірші «Ой ти, дівчино, з горіха зерня» врода коханої певною мірою протиставля-ється характерові дівчини. Серце – «колюче терня» чи слово гостре, «як бритва», не свідчать про черствість і жорстокість героїні. Суть у тому. що вона не любить. Ліричний герой не осуджує її, навпаки, він захоплений красою очей, «темніших ночі», її чаром, «що то запалює серце пожаром». У вірші багато пестливих форм: серденько, устонька. Збентежена душа ліричного героя ще сподівається на взаємність. Поєднання контрастних оцінок («Ой ти, дівчино, ясная зоре! Ти мої радощі, ти моє горе!») передає збентеженість ліричного героя. Цей твір І.Франка покладений на музику А. Кос-Анатольським.
Яскравою народнопоетичною символікою відзначається поезія «Червона калино, чого в лузі гнешся». Червона калина – молода, вродлива дівчина, дуб – могутній, дужий юнак. Твір має форму діалогу між калиною і дубом. Відповіда-ючи на зверхні, несправедливі запитання дуба, калина їх спростовує: в неї немає сили тягнутися вгору, тому й свої ягідки схиляс додолу. Повторення в кожній строфі закінчення попереднього непарного рядка концентрує увагу на висловле-ній думці, посилює мелодійність звучання твору.
Геній Франка найповніше розкрив себе у другому «жмутку» віршів «Зів'ялого листя». Обробки народних пісень чи вірші, написані спеціально в народнопісен-ному ключі, мінорні й драматичні за змістом, входять у «Зів'яле листя», за словами Д. Павличка, «як сонячні промені в осінню галузку». Тут є речі такої простоти і глибинності, що їх можна зарахувати до най геніальніших поетичних творінь світової любовної лірики.
Ліричний герой Франка тут маііже непомітно іронізує: не тривожся, це не сирота, не жебрак, а всього-на-всього прийшла любов. Цей вірш – як діамант-самородок, без нього важко уявити собі гігантський материк Франкової поезії.
2.Ліризм, гумор і сатира у творах Остапа Вишні.
Творчість Остапа Вишні (1889–1956) надихалась і окрилювалась великим поняттям Народ, про що він полишив щирі свідчення у своїх щоденникових записах. «Який би я був щаслніїий – занотував гуморист, – якби своїми творами зміг викликати усмішку, хорошу, теплу усмішку... Ви уявляєте собі: народ радісно усміхнувся!»
Остап Вишня – письменник-новатор, найяскравіша постать національного відродження 20-х рр. Він не тільки розширив тематику, а й збагатив жанрові різновиди памфлету, фейлетону, гуморески, нарису. Оригінальним твором письменника є його «Моя автобіографія».
«Моя автобіографія» – твір, який має кілька мистецьких пластів: інформа-ційний (наче відповідь на запитання анкети: дата народження, навчання, входження у літературу); образ ліричного героя (Ю. Лавріненко писав, що «Вишня залюбки маскувався під «простачка», який здебільш з усім погоджується, але від нього повівало казковим «дурником», перед яким пасують мудреці і королі»); саркастичне ставлення до літературознавчих та критичних публікацій, у яких йшлося про впливи, нахили, формування письменника («Головну роль у формації майбутнього письменника відіграє взагалі природа– картопля, коноплі, бур'яни»); такі складники, як традиції українського народного гумору, іскристий сміх «Енеїди»; сатирично-тумормстичні повісті Квітки-Основ'яненка, інтонації Шевченка («Вчив мене хороший учитель Іван Максимович, доброї душі дідуган, білий-білніі. як білі бувають у нас перед зеленими святами хати... Любив я не тільки його, а й його лінійку, що ходила іноді по руках наших школярських, за-мурзаних. Ходила, бо така тоді «система» була, і ходила вона завжди, коли треба було, і іііко;ін люто. Де тепер вона, та лішйка, що виробляла мені стиль літературний?»).
У дусі згадуваної «маски» щиросердне «зізнання» Остапа Вишні про те, як він став письменником: «У 1921 році почав працювати в газеті «Вісті» перекла-дачем. Перекладав, перекладав, а потім думаю собі: «Чого я перекладаю, коли ж можу фейлетони писати! А потім – письменником можна бути. Он скільки письменників різних є, а я ще не письменник. Кваліфікації, – думаю собі, – в мене особливої нема, бухгалтерії не знаю, що я, – думаю собі, – робитиму». І зробився я Остапом Вишнею та й почав писати. І пишу собі...».
Уже протягом двадцятих років Остап Вишня видрукував близько 25 збірок «Вишневих усмішок»: «Вишневі усмішки (сільські)», «Вишневі усмішки кримські», «Вишневі-усмішки літературні» та інші. Він був най-популярнішим письменником 20-х рр. Теми його усмішок найрізноманітніші: політичне, господарське культурне життя. Найсильнішим виступає письменник як гумористичний описувач побуту післяреволюційного села.
Визволений з беріївських таборів у 1944 р., Остап Вишня знову стає улюбленим і популярним письменником в Україні. У цьому ж 1944 р. видрукувана його «Зенітка».
Письменник писав про свою гумореску «Зенітка»: «Я хотів у тяжкі, грізні часи писати щось дуже веселе... щоб і моя робота спричинилась до того, щоб люди і на фронті, і в тилу таки по-справжньому засміялися, та не засміялися, а просто таки зареготалися. Одночасно, щоб моя гумореска відігравала й певну, сказати б, мобілізаційну підбадьорювали ну роль». В основі композиції гуморески діалог оповідача з її героєм дідом Свиридом, котрий про свій вік говорить: «Та хто зна! Чи сімдесят дев'ять, чи вісімдесят дев'ять? Хіба їх полічиш?» Цією деталлю підкреслено всенародність війни з окупантами. Складається гумореска з двох частин: «соп-рикосновеніє» діда Свирида з фашистами і побутові «страже-нія» з бабою Лукеркою – покійною дружиною, в яких дід «так напрахтикувався, що ніяка війна мені ані під шапку». У першій частині Остап Вишня застосовує засоби сатири – бурлескну лексику, лайливі, принизливі слова, вживання форми середнього роду замість чоловічого, саркастичні інтонації. Вила-трійчата, якими Свирид «як щурят подавив» гітлерівців, виростають у гіперболізований образ народної «зенітки». У другій частині, де йдеться про війну з бабою Лукеркою, панує гумор – запальний, вогнистий, що викликав регіт великих аудиторій. Засоби комічного тут – військова термінологія у розповіді про бабу Лукерку, русизми тощо.
Природа була для Остапа Вишні джерелом життя і натхнення. Ніжно, усією душею відчував він її красу, любив її чудові створіння. Протягом багатьох післявоєнних літ письменник створював невеличкі за розміром, поетичні за "звучанням, наснажені ласканою лірикою твори. Вони нагадують більше вірші у прозі, ніж жарти гумориста, хоча блискітки сміху раз у раз поблискують на їх поверхні. «Лисиця», «Відкриття охоти», «Заєць», «Про мудрого зайця», «Бекас». «Вовк» та інші склали «Мисливські усмішки», які посідають значне місце у творчості письменника. У цих маленьких шедеврах особливо яскраво виявилося органічне злиття двох граней незвичайного таланту Остапа Вишні – гумору і лірики. У «Мисливських усмішках» немає закликів любити природу. Як справедливо сказав М. Рильський, в Остапа Вишні «в душі поезія цвіла», а справжня поезія не буває прямолінійною, декларативною. Природа в «Мисливських усмішках» одухотворена. Письменник наділяє її почуттями і мудрістю, глибоким всепроііикаючим розумінням таємниці Всесвіту. Пейзажі Остапа Вишні – це ліричні малюнки, сповнені змін, руху, оновлення, настроїв, то радісних, то журливих. «Осінь... Ось палає кленовий лист, – умер він, одірвався з рідної йому галузки і падає. Він не падає сторч ііа землю – ні. Йому так не хочеться йти на вічний спокій, лежати і мліти серед завмерлих собратів своїх... Він кружляє на галявині, то вгору підноситься, то хилиться до землі... Навесні на його місці молодий буде лист, зелений, він з вітром розмовлятиме, хапатиме жилками своїми сонячний промінь, під дощем купатиметься й росою умиватиметься... » («Вальдшнеп»). Ліричний герой «Мисливських усмішок» – людина дотепна, оптимістична, завжди у життєрадісному настрої.
«Мисливські усмішки» – яскрава сторінка не тільки в багатогранній творчості Остапа Вишні, айв усій українській сатирично-гумористичній літературі.
королі»); саркастичне ставлення до літературознавчих та критичних публікацій, у яких йшлося про впливи, нахили, формування письменника («Головну роль у формації майбутнього письменника відіграє взагалі природа– картопля, коноплі, бур'яни»); такі складники, як традиції українського народного гумору, іскристий сміх «Енеїди»; сатирично-тумормстичні повісті Квітки-Основ'яненка, інтонації Шевченка («Вчив мене хороший учитель Іван Максимович, доброї душі дідуган, білий-білніі. як білі бувають у нас перед зеленими святами хати... Любив я не тільки його, а й його лінійку, що ходила іноді по руках наших школярських, за-мурзаних. Ходила, бо така тоді «система» була, і ходила вона завжди, коли треба було, і іііко;ін люто. Де тепер вона, та лішйка, що виробляла мені стиль літературний?»).
У дусі згадуваної «маски» щиросердне «зізнання» Остапа Вишні про те, як він став письменником: «У 1921 році почав працювати в газеті «Вісті» перекла-дачем. Перекладав, перекладав, а потім думаю собі: «Чого я перекладаю, коли ж можу фейлетони писати! А потім – письменником можна бути. Он скільки письменників різних є, а я ще не письменник. Кваліфікації, – думаю собі, – в мене особливої нема, бухгалтерії не знаю, що я, – думаю собі, – робитиму». І зробився я Остапом Вишнею та й почав писати. І пишу собі...».
Уже протягом двадцятих років Остап Вишня видрукував близько 25 збірок «Вишневих усмішок»: «Вишневі усмішки (сільські)», «Вишневі усмішки кримські», «Вишневі-усмішки літературні» та інші. Він був най-популярнішим письменником 20-х рр. Теми його усмішок найрізноманітніші: політичне, господарське культурне життя. Найсильнішим виступає письменник як гумористичний описувач побуту післяреволюційного села.
Визволений з беріївських таборів у 1944 р., Остап Вишня знову стає улюбленим і популярним письменником в Україні. У цьому ж 1944 р. видрукувана його «Зенітка».
Письменник писав про свою гумореску «Зенітка»: «Я хотів у тяжкі, грізні часи писати щось дуже веселе... щоб і моя робота спричинилась до того, щоб люди і на фронті, і в тилу таки по-справжньому засміялися, та не засміялися, а просто таки зареготалися. Одночасно, щоб моя гумореска відігравала й певну, сказати б, мобілізаційну підбадьорювали ну роль». В основі композиції гуморески діалог оповідача з її героєм дідом Свиридом, котрий про свій вік говорить: «Та хто зна! Чи сімдесят дев'ять, чи вісімдесят дев'ять? Хіба їх полічиш?» Цією деталлю підкреслено всенародність війни з окупантами. Складається гумореска з двох частин: «соп-рикосновеніє» діда Свирида з фашистами і побутові «страже-нія» з бабою Лукеркою – покійною дружиною, в яких дід «так напрахтикувався, що ніяка війна мені ані під шапку». У першій частині Остап Вишня застосовує засоби сатири – бурлескну лексику, лайливі, принизливі слова, вживання форми середнього роду замість чоловічого, саркастичні інтонації. Вила-трійчата, якими Свирид «як щурят подавив» гітлерівців, виростають у гіперболізований образ народної «зенітки». У другій частині, де йдеться про війну з бабою Лукеркою, панує гумор – запальний, вогнистий, що викликав регіт великих аудиторій. Засоби комічного тут – військова термінологія у розповіді про бабу Лукерку, русизми тощо.
Природа була для Остапа Вишні джерелом життя і натхнення. Ніжно, усією душею відчував він її красу, любив її чудові створіння. Протягом багатьох післявоєнних літ письменник створював невеличкі за розміром, поетичні за "звучанням, наснажені ласканою лірикою твори. Вони нагадують більше вірші у прозі, ніж жарти гумориста, хоча блискітки сміху раз у раз поблискують на їх поверхні. «Лисиця», «Відкриття охоти», «Заєць», «Про мудрого зайця», «Бекас». «Вовк» та інші склали «Мисливські усмішки», які посідають значне місце у творчості письменника. У цих маленьких шедеврах особливо яскраво виявилося органічне злиття двох граней незвичайного таланту Остапа Вишні – гумору і лірики. У «Мисливських усмішках» немає закликів любити природу. Як справедливо сказав М. Рильський, в Остапа Вишні «в душі поезія цвіла», а справжня поезія не буває прямолінійною, декларативною. Природа в «Мисливських усмішках» одухотворена. Письменник наділяє її почуттями і мудрістю, глибоким всепроііикаючим розумінням таємниці Всесвіту. Пейзажі Остапа Вишні – це ліричні малюнки, сповнені змін, руху, оновлення, настроїв, то радісних, то журливих. «Осінь... Ось палає кленовий лист, – умер він, одірвався з рідної йому галузки і падає. Він не падає сторч ііа землю – ні. Йому так не хочеться йти на вічний спокій, лежати і мліти серед завмерлих собратів своїх... Він кружляє на галявині, то вгору підноситься, то хилиться до землі... Навесні на його місці молодий буде лист, зелений, він з вітром розмовлятиме, хапатиме жилками своїми сонячний промінь, під дощем купатиметься й росою умиватиметься... » («Вальдшнеп»). Ліричний герой «Мисливських усмішок» – людина дотепна, оптимістична, завжди у життєрадісному настрої.
«Мисливські усмішки» – яскрава сторінка не тільки в багатогранній творчості Остапа Вишні, айв усій українській сатирично-гумористичній літературі.
Характеристики
Тип файла документ
Документы такого типа открываются такими программами, как Microsoft Office Word на компьютерах Windows, Apple Pages на компьютерах Mac, Open Office - бесплатная альтернатива на различных платформах, в том числе Linux. Наиболее простым и современным решением будут Google документы, так как открываются онлайн без скачивания прямо в браузере на любой платформе. Существуют российские качественные аналоги, например от Яндекса.
Будьте внимательны на мобильных устройствах, так как там используются упрощённый функционал даже в официальном приложении от Microsoft, поэтому для просмотра скачивайте PDF-версию. А если нужно редактировать файл, то используйте оригинальный файл.
Файлы такого типа обычно разбиты на страницы, а текст может быть форматированным (жирный, курсив, выбор шрифта, таблицы и т.п.), а также в него можно добавлять изображения. Формат идеально подходит для рефератов, докладов и РПЗ курсовых проектов, которые необходимо распечатать. Кстати перед печатью также сохраняйте файл в PDF, так как принтер может начудить со шрифтами.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
