116419 (692782), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

- уміння здійснювати співставлення завдань із конкретними результатами та. вносити корективи в роботу над собою.

2. Педагогічна діяльність - це розв'язання низки педагогічних проблем або, як ще кажуть, педагогічних ситуацій. Педагогічна ситуація - це фрагмент педагогічної діяльності, що містить суперечності між досягнутим і бажаним рівнем вихованості окремого учня (чи колективу). Такі ситуації виникають спонтанно в навчально-виховному процесі (хтось чогось не зрозумів, хтось помилився, здійснив негарний непродуманий вчинок) або спеціально створюються вчителем (з виховною метою) чи учнем (навмисне).

Для вчителя важливо усвідомити педагогічну ситуацію і формулювати свою педагогічну мету. Як і всяка діяльність, педагогічна розпочинається з постановиш мети - (інколи її ще її називають педагогічною задачею). Особливість мети педагогічної діяльності полягає в тому, що з одного боку, загальна мета виховання - суспільна мета; вона задається суспільством через державні документи (закони, доктрини, концепції тощо), а з іншого, у кожній педагогічній ситуації учителю треба, пам'ятаючи про загальну мету, розв'язувати ще й негайні завдання, тактичні й оперативні: швидко відреагувати, дати певні настанови, виробити доцільні засоби впливу, організувати діяльність. Тому розрізняють педагогічну мету (завдання):

• віддалену, стратегічну, що потребує мудрості;

• близьку, тактичну, що потребує умінь;

• конкретну, оперативну, що потребує інтуїції (інтуїція - це поєднання мудрості й умінь).

Професійне розв'язання педагогічної ситуації передбачає:

• аналіз ситуації, вивчення особливостей особистості учня;

• детальну розробку проекту рішення;

- його практичну реалізацію;

- аналіз результату.

4. Базова педагогічна дисципліна — педагогіка. Крім того,

Студенти педагогічних спеціальностей здобувають основи: педагогічної майстерності.

Теоретична педагогічна підготовка має складатися з вивчення таких педагогічних дисциплін:

- вступ до спеціальності; дидактика; теорія виховання; історія педагогіки; педагогічна майстерність; порівняльна педагогіка; сучасні педагогічні технології; основи педагогічного експерименту; педагогічна кваліметрія тощо.

Галузеві стандарти підготовки бакалавра, пропонують вивчення базової дисципліни педагогіки, яка складатиметься з таких розділів:

- вступ до педагогічної професії; загальні основи педагогіки; теорія освіти і навчання; теорія виховання; педагогічні технології; управління педагогічними системами; історія освіти і педагогічної думки,

Практична педагогічна підготовка здійснюватиметься через педагогічні практики (навчальні та фахові). У V семестрі - тижнева навчальна психолого-педагогічна практика, у VI - літня педагогічна практика (8 тижні), у VIII - активна педагогічна практика (6 тижнів) у школах міста.

Бакалавр - випускник зможе працювати на. встановлених галузевим стандартом посадах або продовжувати навчання

освітньо-кваліфікаційним: рівнем "спеціаліст", а можливо - відразу "магістр".

Після закінчення навчання педагогічний працівник через З роки роботи в школі, а потім кожних 5 років здобуває післядипломну освіту у формах перепідготовки на іншу спеціальність (якщо є потреба або бажання) та підвищення кваліфікації у відповідних закладах і підрозділах післядипломної освіти.

Підвищення вчителем педагогічної кваліфікації є основною умовою допуску його атестації, якій він підлягає що п'ять років. Атестація педагогічного працівника – це визначення його відповідності зайнятій посаді, рівню кваліфікації, залежно від якого та стану педагогічної роботи йому встановлюється кваліфікаційна категорія, визначається тарифний розряд оплати пращі, присвоюється педагогічне звання.

Кваліфікаційні категорії визначені кваліфікаційними характеристиками педагогічних працівників, є такими: вчитель, вчитель II категорії, вчитель І категорії, вчитель вищої категорії. Вчителю вищої категорії може бути присвоєне педагогічне: звання: старший вчитель і вчитель-методист.

12. Фактори (чинники) - це причини, які впливають на хід і результати процесу. Серед чинників, які впливають на процес навчання, сучасні педагоги виділяють генеральні, комплексні, загальні, одиничні та специфічні. До найбільш загальних -генеральних — чинників відносять:

- організаційно-педагогічний вплив; - научуваність учнів;

- навчальний матеріал; - час.

Організаційно-педагогічний вплив містить такі комплексні фактори, як вплив на уроці і поза ним, а також загальні фактори -форми, методи, умови навчання, працездатність вчителя тощо.

Научуваність учнів, тобто здатність їх до навчання і можливість досягнення ними спроектованих результатів у встановлений час, також проявляється на уроці і поза ним і містить такі загальні чинники, як загальна ерудиція, увага, мислення, мотивація навчання, здоров'я, вік учнів, їхні моральні якості.

Навчальний матеріал включає такі комплексні чинники, як інформацію та інтерпретацію її вчителем, і такі загальні, як зміст, кількість, якість, форму, структуру інформації, спосіб її викладу вчителем.

Час - також важливий фактор, який містить затрати часу на навчальну роботу на уроці та поза ним.

Специфічні фактори - це ті причини, які не входять у склад загального або комплексного фактора.

Серед одиничних, факторів провідне місце займає інтерес до наечальної праці, пізнавальної діяльності.

Процес навчання виконує три основні функції: освітню, виховну, розвивальну.

Освітня функція передбачає засвоєння учнями наукових знань, формування у них умінь і навичок, компетенцій.

Реалізація виховної функції в процесі навчання забезпечує формування в учнів світогляду, моральних, трудових, естетичних та інших уявлень, поглядів, переконань, способів відповідної поведінки і діяльності у суспільстві, системи ідеалів, потреб, ставлень, фізичної, економічної, екологічної,тобто сукупності якостей особистості.

Розвивальна функція навчання спрямована на розвиток сенсорного сприймання, рухової, інтелектуальної, вольової, емоційної, мотиваційної сфери особистості учня, удосконалення його розумових здібностей: швидкості та міцності, засвоєння знань, кмітливості та винахідливості, самостійності, критичності мислення, здатності робити порівняння, висувати гіпотези, мовлення, пам'яті, уяви, спостережливості тощо.

6. Предмет і завдання педагогіки. Педагогіка, як і всяка інша наука має предмет і об'єкт вивчення, завдання, категоріальний апарат, методи дослідження. Об'єктом дослідження у педагогіці є педагогічний процес, умови його організації та здійснення, формування особистості та. колективу у взаємозв'язках і стосунках з педагогами у цьому процесі.

Педагогічна наука вивчає виховання як суспільне явище, досліджує його закономірності і принципи, зміст, форми і методи, узагальнює передовий педагогічний досвід, прогнозує результати педагогічного процесу. Це і складає її предмет у цілому.

Основні завдання педагогіки на сьогодні:

- вивчення суті і закономірностей розвитку і формування особистості у процесі навчання і виховання;

- визначення цілей і завдань навчання і виховання;

- розробка змісту навчання і виховання в умовах індивідуалізації та диференціації;

- дослідження форм і методів виховання і навчання, педагогічних технологій, що забезпечують демократизацію і гуманізацію цих процесів.

Основні педагогічні категорії

Основними педагогічними поняттями (категоріями) є: виховання, навчання, освіта, педагогічний процес.

Термін "виховання" вживається у педагогіці у різних значеннях:

- у широкому соціальному — як соціальне явище, яке включає в себе всю систему взаємовідносин особистості з навколишнім середовищем;

- у широкому педагогічному — як педагогічну діяльність в умовах навчально-виховних закладів;

- у вузькому педагогічному - як спеціально організовану, цілеспрямовану, систематичну роботу вихователів по формуванню особистості вихованця чи колективу.

Виховання — категорія загальна, вічна, історична. Виховання - це також процес, взаємодії вихователя і вихованців з метою формування особистості вихованців.

Самовиховання - цілеспрямована, самостійна діяльність людини (а для дітей — керована дорослим) над удосконаленням своєї особистості.

Перевиховання - цілеспрямована діяльність, пов'язана з усуненням недоліків у формуванні особистості педагогічно занедбаного учня.

Поняття „освіта" також багатозначне. Його можна розглядати як елемент виховання (в процесі виховання людина засвоює; знання, у неї формується світогляд, розвиваються пізнавальні можливості, формуються уміння і навички, тобто людина здобуває освіту). Але разом з тим освіта - це певний результат процесу здобуття знань, умінь, навичок, розвитку особистості.

Самоосвіта - один із способів отримання освіти, самостійне здобуття людиною знань, умінь і навичок, підвищення рівня свого розвитку.

Головним засобом освіти є навчання. Навчання - це спільна, взаємопов'язана діяльність учителя і учнів, у процесі якої реалізуються освітні потреби учнів, також відбувається взаємовплив учасників цього процесу, результатом якого є розвиток особистості школяра. Тому навчання — цілісний процес .взаємодії вчителя і. учнів, у ході якого здійснюється освіта, виховання, розвиток особистості.

Сучасна педагогіка як одне із найважливіших понять розглядає „педагогічний процес" — єдиний процес навчання і виховання.

Джерела педагогіки.

Педагогіка, має як теоретичні, так і практичні джерела. До них відносять:

а) народну педагогіку;

б) твори вчених-філософів;

в) твори класиків педагогіки;

г) результати сучасних педагогічних досліджень;

д) передовий педагогічний досвід;

е) державні документи з питань освіти і виховання;

є) дані суміжних з педагогікою наук.

Дамо коротку характеристику цих джерел.

а) Педагогіка виникла з насущних потреб життя суспільства як необхідність передачі молодшим поколінням досвіду, традицій. Покоління за поколінням робили свій внесок у духовну культуру народу, нагромаджували знання про способи передачі цієї культури. Так виникла народна педагогіка.

б) Тривалий час педагогіка як. наука розвивалась у складі філософії.

Філософські системи Стародавнього Китаю, Індії, Греції, Риму, створені такими видатними, мислителями, як Конфуцій, Сократ, Платон, Арістотель, Демокріт містили ідеї і положення, пов'язані з питаннями виховання людини, формування її особистості, визначення її становища у суспільстві. У період середньовіччя значним був вплив церкви на виховання. Багато педагогічних ідей розвивались в рамках богослов'я - теології.

Це наклало свій відбиток і на нинішній розвиток педагогіки. Філософія стала методологічною основою педагогіки, тобто педагогічні дослідження та теоретична інтерпретація їх результатів завжди опираються на сукупність вихідних філософських ідей: ідеалістичних чи матеріалістичних. Філософські теорії лежать в основі численних педагогічних концепцій та виховних систем. Основні з них: неопрагматизм, неопозитивізм, екзистенціалізм, неотомізм, діалектичний матеріалізм.

Неопрагматична педагогіка розуміє виховання як процес соціалізації особистості.

Неопозитивізм прагне осмислити комплекс явищ, викликаних науково-технічною революцій. Основне завдання виховання - формування раціонально мислячої людини, здатної самопрограмувати свій розвиток.

Екзистенціалізм - визнає особистість вищою цінністю, унікальною, неповторною.

Неотомізм — релігійне філософське вчення. Педагогіка неотомізму стоїть за виховання загальнолюдських доброчинностей.

в) Виділення педагогіки як окремої самостійної науки із складу філософії відбулось у XVII столітті. Англійський філософ Френсіс Бекон у перелік існуючих на той час наук включив і педагогіку. Але справжнє закріплення статусу педагогіки як науки сталося завдяки працям чеського педагога Яна Амоса Коменеького "Велика дидактика", "Материнська школа", "Світ в

малюнках" та ін. У своїй основній праці "Велика дидактика" він виклав свої погляди на роль освіти, підхід до визначення змісту, принципів, методів і форм навчання. Виразником педагогічної думки того періоду став англійський філософ Джон Локк. В основі його педагогічної концепції, викладеної у творі "Думки про виховання"", лежить матеріалістичний емпіризм. Тобто, джерелом знань він вважав досвід.

Україна в цей час переживала розквіт державності, школи, педагогіки. Теоретична педагогічна думка виражалась у працях М.Смотрицького, Ф.Прокоповича.

Серед українських просвітителів найяскравішою фігурою був Г.С.Сковорода, який виступав проти церковно-схоластичного і феодально-аристократичного виховання, проти придушення людського розуму.

Характеристики

Список файлов ответов (шпаргалок)