116419 (692782), страница 10

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 10)

Даний принцип вимагає так організувати виховний процес, щоб створювати умови для самореалізації та самоствердження школярів, тобто педагогічні ситуації для збудження в них внутрішніх суперечностей, і таким: чином стимулювати їхню активність у різних видах діяльності, формування у них потреб, мотивів і установок як стимулів активності. Для успішного розвитку дитини потрібне мудре керівництво, з достатньою долею свободи і самодіяльності, із наданням можливості свідомо обирати способи діяльності та відповідати за її наслідки.

10. Виховання в колективі.

Процес виховання не обмежується особистою (парною) взаємодією

вихователя і вихованців. Як відомо, в реальному шкільному спілкуванні така взаємодія є багатокомпонентною, і. важливим компонентом тут виступає учнівський колектив. Тому рівень розвитку колективу має чимале значення, для успішного формування кожної особистості. Даний принцип вимагає створення здорового згуртованого колективу вихованців і умілого використання його впливу для різнобічного розвитку учнів. Колектив не має були самоціллю. Основна мета - формування особистості. У колективі учні навчаються враховувати як спільні, так і індивідуальні інтереси й потреби, гармонійно їх поєднувати.

11. Інтегративність - єдність і узгодженість педагогічних зусиль школи, сім'ї та громадськості.

Виховання, як правило, здійснюється не однією, а кількома педагогічними системами; сім'єю, дошкільними дитячими закладами, школою, позашкільними закладами, різними об'єднаннями за місцем проживання, громадськими спілками, самодіяльними об'єднаннями, релігійними організаціями тощо. Цілісність виховного процесу можна, забезпечити лише єдністю, наступністю, узгодженістю у взаємодії усіх цих систем.

Даний принцип вимагає вироблення єдиного підходу до виховання на основі взаємодії усіх виховних систем, причому організуючим виховним центром має бути школа: їй належить координувати зусилля усіх суспільних інституцій, здійснювати педагогізацію мікрорайону.

12. Безперервність, послідовність, систематичність у вихованні, варіативність форм і методів виховання.

Цей принцип вимагає перетворення виховання на процес, що тривав протягом усього життя людини, має свою внутрішню логіку, здійснюється етап за етапом, більш і більш, ускладнюючись, включаючи вихованців у все ширші кола спілкування, ставлячи перед ними нові і нові завдання щодо власного розвитку й формування. Він вимагає від вихователів постійної творчості у пошуку виховних засобів.

33. Зміст виховання - це те, що виводиться із багатства, суспільно-історичного досвіду, культури і використовується для потреб виховного процесу, тобто це система знань, переконань, якостей і рис особистості, навичок, стійких звичок поведінки, якими повинні оволодіти вихованці відповідно до поставлених цілей і завдань.

В основі сучасної вітчизняної ідеології відбору змісту виховання лежать певні ідеї:

1. Реалізм мети виховання. В умовах економічної, духовної, екологічної кризи суспільства, загальною .метою виховання повинно стати формування соціально активного громадянина демократичного суспільства, який у своїй життєдіяльності керується загальнолюдськими і культурно-національними цінностями, всебічно розвиненого, здатного до саморозвитку.

2. Засобом досягнення цієї мети є засвоєння вихованцем базових основ культури. Базова культура особистості є центральним блоком змісту виховання, культурою життєвого самовизначення. До неї належить економічна культура і культура праці, демократична і правова, моральна й екологічна, художня і фізична, культура сімейних відносин. Засвоєння базових основ культури — це формування індивідуального стилю життя, виховання ставлень особистості до суспільства, природи, праці, до себе, свого способу життя, свого здоров'я.

3. Національний підхід до побудови змісту виховання. Він передбачає знання рідної мови й. літератури, культурно-історичного розвитку свого народу, його традицій, звичаїв, міфології, фольклору, мистецтва, народних поглядів, переконань, ідеалів, морально-естетичних цінностей, загальноприйнятих норм поведінки. Національна основа виховання є важливою умовою соціалізації школярів. Вона актуалізує в дітях, природне, рідне, зрозуміле, створює сприятливі умови для засвоєння основ національної і загальнолюдської культури. Реалізувати національний підхід допомагає народна педагогіка, джерелом вивчення якої є фольклор педагогічного змісту і спрямованості, етнографічні матеріали, народні виховні традиції, ігри й іграшки, народні молодіжні свята, досвід сімейного виховання.

4. Спільна діяльність вихованців і вихователів. Зміст роботи педагога складає пошук, спільно з дітьми, кращих зразків духовної культури, культури діяльності, формування на цій основі власних цінностей, норм і законів життя. Така, співпраця забезпечує активну позицію учня, самореалізацію в процесі діяльності, в якій виявляються як позитивні риси, так і негативні, здійснюється самоствердження в сфері моралі, розвиваються творчі здібності.

5. Самовизначення. Найважливішим компонентом змісту виховання є культура життєвого самовизначення. Життєве самовизначення - поняття широке. Воно характеризує людину як суб'єкта власного життя і щастя. У гармонії людини з самою собою повинно здійснюватися громадянське, професійне, моральне самовизначення, тобто залежно від рішення "як жити"" обирається оптимальний режим інтелектуальних, емоційних, фізичних .навантажень, спосіб реакції на невдачі й успіхи, відповідний тип трудової діяльності і форми проведення вільного часу. Навчитися жити -значить виробити власну позицію в житті, власний світогляд, ставлення до себе, до навколишнього середовища.

6. Особистісна спрямованість виховання. У центрі всієї виховної роботи школи повинні бути не плани, не заходи, не форми і методи, а сама особистість дитини, підлітка, юнака. Вона є головною метою виховного процесу. Рух від найближчих потреб й інтересів до розвитку високої духовності повинен стати правилом виховання. При ньому використовується найширший простір - робити можна все, що не забороняється. Організована система виховання забезпечує поступовий перехід особистості до самовиховання через створення відповідних умов і надання необхідної допомоги.

7. Добровільність. Дітей не можна зобов'язувати "виховуватись". Без власної доброї волі вихованців не може реалізовуватись ідея співробітництва, а значить, і розвитку.

Вільна воля проявляється, якщо вихователі спираються на потребу, інтерес, установку, бажання, намагання. 34. Основні складові змісту виховання - це формування наукового світогляду, розумове виховання, патріотичне (громадянське), національне, моральне, правове, трудове, економічне, екологічне, естетичне, фізичне, статеве, профорієнтаційна робота, превентивне виховання.

Формування наукового світогляду У формуванні особистості чільне місце посідає світогляд як узагальнена система поглядів на світ і на своє місце в ньому, розуміння сенсу життя. Якісна характеристика світогляду може бути різною в залежності від життєвого досвіду і наукової підготовки людини. В основі народного світогляду лежить людська практика, релігійного - віра в існування Бога, наукового — теоретичне осмислення суті та причинно-наслідкових зв'язків, які характеризують розвиток природи і суспільства. Основне завдання школи - формування наукового світогляду, тобто створення цілісної системи наукових, філософських, політичних, моральних, правових, естетичних понять, поглядів, переконань і почуттів, які визначають ставлення людніш до навколишньої дійсності і до самої себе. Наука визнає те, що піддається вивченню: спостереженню, опису, вимірюванню, аналізу тощо.

Як специфічна форма свідомості, світогляд має свою структуру, яка включає систему, наукових знань, поглядів, переконань, ідеалів. Наукові знання складають об'єктивну частину світогляду, погляди, переконання, ідеали - суб'єктивну. Погляди - це прийняті людиною, як достовірні, ідеї, концепції, теорії, що пояснюють явища природи і служать орієнтиром у поведінці. Переконання - стійкі погляди, впевненість людини у правильності власних думок; сукупність знань, ідей, концепцій, теорій, гіпотез, в які людина вірить як в істину, які пережиті емоційно. Почуття допомагають втілювати переконання в практичну діяльність. Ідеали - зразки для поведінки, діяльності, життя. Школа має сприяти перетворенню знань школярів у переконання. Для цього, перш за все, необхідно забезпечувати глибоку наукову доказовість, логічну переконливість усіх теоретичних узагальнень світоглядного характеру; викладати матеріал на основі фактів і їх глибокого аналізу; з'ясовувати причинно-наслідкові зв'язки всіх явищ і процесів, що вивчаються; стимулювати: допитливість, прагнення учнів до самостійного осмислення всіх явищ, що відбуваються в природі і суспільстві.

Процес формування світогляду школярів - складний і суперечливий.

Починається він із засвоєння основних елементів світоглядних ідей ще до школи. В школі учні опановують нові знання, які підводять їх до змісту світоглядних ідей. Погляди на світ, його будову, закономірності розвитку природи і суспільства формуються при вивченні основ наук. Причому це забезпечується не лише змістом навчального матеріалу, а й способом його викладання, методикою організації пізнавальної діяльності учнів.

Основні критерії сформованості в учнів світогляду:

- глибина наукових знань, їх об'єднання: в цілісну систему, що пояснює суть і закономірності явищ природи, суспільства, мислення;

- здатність діалектичного осмислення дійсності, уміння аналізувати явища і події;

- соціальна активність, суспільна цілеспрямованість, діяльність по втіленню в життя ідеалів, їх захисту і пропаганді.

Розумове виховання — це спільна діяльність, вихователя, і вихованців, спрямована, на розвиток інтелектуальних можливостей та здібностей школярів, забезпечення умов їх самореалізації, вільного вибору світоглядної позиції, соціально-значущих вітчизняних надбань і світової культури, орієнтації у навколишньому середовищі. У процесі розумового виховання нагромаджується фонд знань: факти, термінологія, символи, імена, дати, назви, поняття, зв'язки та залежності.

Зміст розумового виховання складають:

1) виховання культури навчальної праці, що має такі елементи:

- планування, розумової праці (вироблення режиму праці і відпочинку,уміння складати план відповіді, алгоритми виконання домашніх завдань, інших видів навчальних

завдань);

- чітка організація розумової праці (вироблення уміння вибирати оптимальні форми, методи, прийоми діяльності);

- дотримання правил навчальної гігієни (нормативів освітлення, підбору меблів, пауз у навчальній діяльності);

- уміння працювати з книгою (виділяти головне в тексті, складати план, тези, конспект, ставити питання до тексту, виділяти незрозуміле);

- самоконтроль і корекція своїх дій (уміння, перевіряти обчислення оберненими діями, звірятися з відповіддю, аналізувати задачу та її розв'язання);

- самоаналіз результатів розумової праці (робота над помилками, поглиблення знань, відпрацювання певних умінь);

2) розвиток пізнавальних потреб учнів, які лежать в основі мотивів навчання;

3) формування інтелектуальних умінь і розумових якостей школярів (уваги, пам'яті, мислення, уміння порівнювати, аналізувати, узагальнювати тощо).

Критеріями розумової вихованості якраз і є вищеназвані якості і уміння.

35. Громадянське виховання - це процес формування громадянськості як інтегрованої риси особистості, що дає людині

можливість відчувати себе морально, соціально, політично і юридично дієздатною і захищеною.

Громадянськість — духовно-моральна цінність, світоглядна і технологічна характеристика особистості, що визначає її обов'язок і відповідальність перед співвітчизниками, Батьківщиною.

Метою громадянського виховання є формування свідомого громадянина, патріота, професіонала, тобто людини з притаманними їй особистісними якостями й рисами характеру, світоглядом і способом мислення, почуттям, вчинками та поведінкою, спрямованими на саморозвиток та розвиток демократичного громадянського суспільства в Україні. Завдання громадянського виховання на сучасному етапі:

- визнання й забезпечення у реальному житті прав людини як гуманістичної цінності;

- усвідомлення взаємозв'язку між ідеями індивідуальної свободи, прав людини та її громадянської відповідальності;

- формування національної свідомості, почуття патріотизму;

- утвердження гуманістичної моралі та формування поваги до таких цінностей, як свобода, рівність, справедливість;

- формування, соціальної активності та професійної компетентності особистості;

- формування політичної й правової культури засобами громадянської освіти;

- розвиток критичного мислення;

- формування уміння визначати форми і способи своєї участі в житті суспільства;

- формування толерантного ставлення до інших культур і традицій;

- виховання негативного ставлення до будь-яких форм насильства.

До змісту громадянського виховання також необхідно віднести розвиток у школярів планетарної свідомості (усвідомлення єдності й унікальності життя на землі), правосвідомості, політичної культури, мотивації до праці.

Критерієм громадянської вихованості є сформованість у людини почуття обов'язку перед Батьківщиною і відповідальності за свою громадянську поведінку.

Національне виховання — це процес формування національної самосвідомості, громадянських якостей, патріотизму і поваги до інших націй.

До основних національних цінностей професор О.І Вишневський відносить такі, як:

- українська ідея; - державна незалежність України;

- самопожертва в боротьбі за свободу нації;

- патріотизм, готовність до захисту Батьківщини;

- єдність поколінь на основі віри в національну ідею;

- почуття національної гідності; - історична пам'ять;

Характеристики

Список файлов ответов (шпаргалок)