116419 (692782), страница 7

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 7)

Ще один відомий український педагог — В.О.Сухомлинський поділив методи, виходячи з їх домінуючої функції в навчальному процесі, на дві групи. Перша - методи, що забєзпечуюті первинне сприйняття знань і вмінь учнями: розповідь, пояснення, лекція, опис, тлумачення понять, інструктаж, бесіда, самостійна читання книжки, демонстрація та ілюстрація, показ трудового процесу, вміння, самостійне спостереження, екскурсія, практична і лабораторна робота, показ фізичних вправ. Друга - методи усвідомлення, розвитку і поглиблення знань: вправи, пояснення, дискусії, творчі письмові, роботи, виготовлення навчальних посібників і приладів, графічні роботи, лабораторій роботи, експеримент, керування машинами і механізмами, тривала трудова діяльність.

Український педагог А.М.Алексюк характеризує методи навчання, описані на основі зовнішніх форм їх вияву, методи проблемного навчання, описані на основі їх внутрішньої психологічної сторони, логічні, методи навчально-пізнавальної діяльності в школі та методи навчання за бінарною класифікацією.

Ю.К.Бабанський узагальнив існуючі підходи до класифікації методів навчання і на основі цілісного підходу до процесу навчання виділив 3 групи методів: методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності; методи стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності; методи контролю і самоконтролю за ефективністю навчально-пізнавальної діяльності.

У класифікації методів організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності він виділив 4 аспекти: аспект передачі та сприймання навчальної інформації, логічний аспект, аспект мислення, аспект управління учінням.

Методи стимулювання і мотивації навчальної діяльності Ю. Бабанський ділить на 2 групи: методи формування інтересу до навчання і методи формування відповідальності у навчанні. Він також виділяє методи усного, письмового і лабораторно-практичного контролю.

20. Класифікація методів навчання за джерелові знань: словесні - джерелом знань служить усне і письмове слово, наочні - джерелом знань є образ, практичні - практична дія. До словесних методів традиційно відносили розповідь, пояснення, інструктаж, лекцію, бесіду, дискусію, роботу з підручником (іншою навчальною літературою); до наочних - ілюстрацію, демонстрацію, спостереження; до практичних — вправи, лабораторні роботи, практичні роботи.

Розповідь - послідовне розкриття змісту навчального матеріалу. Виклад ведеться вчителем за планом, у чіткій послідовності, з виділенням головного, із застосуванням ілюстрацій і переконуючих прикладів, образно й емоційно.

Пояснення — словесне тлумачення окремих теоретичних положень, понять, явищ, принципів дії приладів, наочних посібників тощо. Може бути, прийомом лекції чи розповіді.

Інструктаж — словесне пояснення дій, які мають виконувати учні. Може бути прийомом при застосуванні практичних методів.

Лекція - виклад навчального матеріалу, великого за обсягом і складного за логічною будовою, із значним рівнем узагальнень. Традиційна шкільна лекція передбачає передачу вчителем змісту матеріалу в готовому для запам'ятання вигляді. Сучасна лекція вимагає активізації слухачів різними прийомами: незвичайним початком лекції, постановкою запитань, створенням проблемної ситуації, проблемним викладом матеріалу, включенням в лекцію елементів бесіди, використанням цікавих прикладів, наочності, технічних засобів навчання.

Бесіда -метод навчання, який передбачає постановку запитань

і відповіді на них. Бесіда може бути репродуктивною, тобто вимагати від учнів відтворення відомих, знань і евристичною -вести їх до нових знань через порівняння, аналогію, логічні судження і висновки.

Дискусія — спосіб обговорення питань, обмін думками між учителем і учнями. Дискусія сприяє розвитку самостійності мислення школярів, здібності до аналізу, аргументації висунутих положень, уміння поважати думку інших.

Робота з книгою - це спосіб самостійної роботи учня з друкованим словом. Цей метод може використовуватися на всіх етанах уроку. Можна використовувати: такі прийоми роботи з книгою:

- читання і аналіз тексту;

- виділення головного в тексті;

- переказ тексту; складання плану, тез;

- складання, конспекту;

- відповідь на. питання з прочитаного матеріалу;

- виконання запропонованих завдань; -- написання реферату.

Робота з книгою підвищує пізнавальну самостійність учнів, якість засвоєння знань, формує уміння учитися.

Метод ілюстрації — показ учням ілюстративних (плоских) посібників: плакатів, карт, малюнків на дошці, портретів тощо. Метод демонстрації - показ об'ємних зображень, діючих моделей, приладів, технічних установок, лабораторних дослідів, діа- і кінофільмів.

Спостереження - тривале, цілеспрямоване сприймання певних об'єктів (явищ) з фіксацією тих змін, які в них відбуваються, і на основі цих змін виявлення внутрішніх зв'язків і закономірностей, розкриття, суті явищ.

Вправи - повторення певних дій або операцій з метою засвоєння учнями умінь і навичок. Вчитель підбирає до теми систему вправ, що має на меті поступове зростання творчої самостійності учнів, складності самих вправ.

Лабораторна робота — самостійне проведення учнями досліду, експерименту під керівництвом, учителя. Традиційна лабораторна робота - це дія учнів за інструкцією. Вчитель дає чіткі вказівки щодо виконання дій. Сучасний підхід до лабораторної роботи, вимагає від учителя ставити перед учнями пізнавальне завдання або проблему, яку можна розв'язати на основі лабораторного експерименту. Учні, разом з учителем вирішують, якими способами можна виконати завдання, які для цього потрібні прилади й матеріали, як ними користуватися. Вчитель дає лише короткий інструктаж, контролює дії учнів, надає допомогу тим, кому вона потрібна. Заключна бесіда допомагає виявити результати досліду й розкрити закономірності.

Практична робота розрахована на застосування комплексу знань і умінь у ситуаціях, наближених до життєвих.

23. Методи стимулювання і мотивації навчання спеціально спрямовані на формування позитивних мотивів учіння, стимулюють пізнавальну активність. Стимулювання пізнавального інтересу здійснюється такими шляхами:

- створенням емоційно-моральних ситуацій (здивування, схвалення, осуду, співчуття);

- створенням ситуацій успіху для учнів, що відчувають труднощі у навчанні, і затруднення для тих учнів, які легко опановують навчальний матеріал;

- створенням ситуацій новизни, актуальності — наближенням, до найновіших відкриттів, досягнень, явищ суспільного життя;

- стимулюванням зацікавлення - введення в навчальний процес цікавих дослідів, прикладів, парадоксальних фактів, цікавих епізодів з життя вчених, фокусів тощо;

- аналізом життєвих ситуацій;

- дидактичними іграми (логічними, інсценізаціями, рольовими, діловими).

Для стимулювань я процесу формування в учнів позитивних мотивів учіння вчителю необхідно:

- захоплююче викладати навчальний матеріал, звертатись до емоцій школярів, викликати у них радість, здивування, сумнів;

- включати учнів у самостійний пошук;

- створювати ситуації успіху школярів у навчальній діяльності;

- створювати ситуації забруднення (проблемні ситуації) для розвитку самостійного мислення, кмітливості, інтуїції;

- створювати ігрові ситуації;

- правильно будувати систему навчальних вимог;

- оптимально навантажувати учнів;

- дозувати навчальні завдання;

- справедливо, доброзичливо, регулярно оцінювати навчальну роботу школярів; - піклуватись про свій авторитет (повагу учнів), розвивати свій внутрішній світ, демонструвати глибокі знання не тільки зі свого предмета, але й у інших галузях науки і культури,

Крім того, можна використовувати такі прийоми, як: урізноманітнення техніки викладання; приватна розмова з учнем; звернення особливої уваги на обдарування і здібності учнів; дозвіл учням, які вже засвоїли тему, не ходити на уроки, а. виконувати дома цікаві додаткові, завдання; надання права учням на вибір завдань.

24. Важливим засобом навчання є слово.

До засобів навчання відносять наочні посібники, які розрізняють за зовнішньою і внутрішньою структурою:

а) натуральні предмети і явища (об'єкти природного і соціального оточення, колекції, натуральних предметів, зразки їх промислової переробки);

б) препаровані й консервовані предмети (опудала птахів, звірів, гербарії рослин, заспиртовані істоти, та їх окремії органи, препарати для мікроскопів);

в) плоскі реальні зображення природи і суспільних процесів, окремих об'єктів та їх частин (картини, ілюстрації);

г) об'ємні реальні зображення (муляжі, макети, моделі);

д) абстраговані зображення (схеми, графіки, карти) Окрему групу засобів навчання складають технічні засоби навчання (ТЗН), які включають дидактичну техніку: кінопроектори , діапроектори, телевізори, кодоскопи, магнітофони, відеомагнітофони; аудіовізуальні засоби; статичної проекції (діафільми, діапозитиви, матеріали для кодопроекції), динамічної проекції (кінофільми:, відеофїльми), фонопосібники (магнітофонні засоби, грамзаписи), відєозаішеи, радіо- і телевізійні передачі.

Серед технічних засобів навчання особливе місце займає комп'ютер. Спілкування' з комп'ютером: сприяє інтелектуальному розвитку особистості школярів, формуванню таких рис характеру, як акуратність, точність, сумлінність, вчить планувати і організовувати свою діяльність.

Широке застосування комп'ютерів у навчальному процесі вилине на функції вчителя, але його провідна, спрямовуюча роль залишиться незмінною. Збільшиться доли самостійної роботи учнів. Розшириться контрольно - корекційна та консультативна діяльність учителя.

Вибір методів і засобів навчання залежить від багатьох факторів. Основні з них:

- мета і завдання уроку;

- обсяг і складність навчального матеріалу;

- рівень підготовленості і працездатності, вік учнів; - мотивація навчання;

- час навчання; - матеріально-технічна база;

- взаємини між вчителем і учнями;

- рівень підготовки, педагогічна майстерність учителя. Використання вищеназваних методів і засобів навчання учителем допомагає йому звільнитися від „суб'єкт-об'єктного" стилю спілкування, будувати його на „суб'єкт-суб'єктній" основі, реалізувати основні принципи особистісно зорієнтованої педагогіки, яка перетворює учня на активний суб'єкт навчального процесу.

26. Урок — це цілісний, логічно закінчений, обмежений у часі, регламентований обсягом навчального матеріалу основний елемент педагогічного процесу, який забезпечує активну і планомірну навчально-пізнавальну діяльність групи учнів певного віку й рівня підготовки, спрямовану на розв'язання поставлених навчально-виховних завдань.

Урок акумулює в собі цілі та завдання, зміст і методи навчання. Тому вимоги до уроку можна згрупувати таким чином:

1) дидактичні:

- чітке визначення освітніх завдань;

- визначення змісту уроку;

- вибір найбільш раціональних методів, прийомів, форм і засобів навчання;

- дотримання принципів і створення умов успішного навчання, здійснення міжпредметних зв'язків;

2) виховні:

- визначення виховних завдань уроку;

- формування, світогляду, моральних якостей і естетичних смаків учнів;

- забезпечення пізнавальної активності учнів, успішного оволодіння матеріалом.;

- поєднання вимогливості до учнів з педагогічним тактом учителя;

3) психологічні:

- врахування психологічних особливостей учнів;

- формування позитивних мотивів учіння;

- уміння учителя управляти своїм психічним станом, процесом спілкування;

- створення сприятливого емоційного клімату;

4) організаційні:

- наявність продуманого плану;

- організаційна, чіткість проведення уроку;

- поєднання індивідуальної, групової та фронтальної форм організації навчальної роботи учнів;

- підготовка і раціональне використання засобів навчання;

5) гігієнічні:

- дотримання температурного режиму;

- дотримання норм освітленості.;

- чистота повітря й підлоги; попередження перевтоми учнів.

27. У педагогіці існують різні підходи до визначення тигів уроків. Так, вчений С.В.Іванов за основу класифікації уроків узяв основні етапи навчального процесу і виділив наступні типи уроків: вступні; первинного ознайомлення з матеріалом; утворення понять, встановлення законів і правил; застосування, отриманих знань на практиці; формування навичок (тренувальні); повторення і узагальнення; контрольні; змішані або комбіновані уроки. І.Н.Казанцев виділив 8 типів уроків за основним способом їх проведення: урок з різноманітними видами занять; урок-лекція; урок-бесіда; урок-диспут; екскурсія; кіноурок; самостійна робота в класі; лабораторне (практичне) заняття.

В Україні найчастіше використовується типологія уроків В. А. Онищука, який класифікує їх за основною дидактичною метою і виділяє:

- урок засвоєння нових знань; - урок формування навичок і умінь;

- урок застосування знань, навичок і умінь; - урок узагальнення і систематизації знань; - урок перевірки і корекції знань, навичок і умінь;

- комбінований урок.

На думку автора, ця класифікація є найбільш зручною для вчителя, бо складаючи календарний або тематичний план, вчитель розподіляє уроки за розділами й темами згідно з дидактичними цілями.

М.М.Гузик пропонує виділити; урок-лекцію, урок самостійного засвоєння знань; урок-практикум; урок-семінар; урок-залік. А М.М.Палтишев за основу класифікації взяв основну діяльність вчителя та учнів на певному уроці: - вступному уроці до теми або розділу; - уроці повідомлення нових знань; - відпрацювання здобутих знань, засвоєння умінь і навичок;

- закріплення отриманих знань; - уроці з ліквідації прогалин у знаннях, уміннях і навичках; - комбінованому уроці; - узагальнюючому уроці.

Структура - це сукупність, послідовність та зв'язок елементів (етапів), з яких складається урок. Кожен тин уроку має орієнтовно свою структуру.

В.А.Онищук розрізняє макроструктуру (етапи уроку) і мікроструктуру (методи, прийоми і засоби навчання).

Для прикладу розглянемо структуру уроку засвоєння нових знань, запропоновану В.А.Онищуком.

1. Перевірка, домашнього завдання, відтворення і корекція опорних знань.

Характеристики

Список файлов ответов (шпаргалок)