147859 (692090), страница 5

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 5)

Для здешевлення будівництва бази всі основні відділення РММ та ПТО розміщуємо в одній будівлі – головному виробничому корпусі (ГВК).

За межами ГВК розміщуємо перш за все об’єкти підвищеної пожежної небезпеки: котельні, трансформаторні підстанції, склади кисню, ацетилену, паливно-мастильних матеріалів, лісоматеріалів. Окремо розміщуємо також холодні склади, стоянки та інші елементи бази, які розміщувати у ГВК економічно не вигідно. В основу вибору взаємного розташування відділень РММ, ПТО та інших елементів бази повинні бути покладені насамперед виробничі зв’язки між ними (технологічні, транспортні й інші). Крім того, мають бути задоволені будівельні, санітарно-гігієнічні, протипожежні та економічні вимоги.

При проектуванні внутрішнього планування приміщень ГВК і генерального плану бази можна користуємося рекомендаціями, що містяться в науковій літературі (6, 7 та ін.). Однак ураховуємо те, що в літературі розглядаються переважно підприємства для капітального ремонту машин, які значною мірою відрізняються від ремонтно-експлуатаційних баз. Основні особливості ремонтно-експлуатаційних баз, які враховуємо при компонуванні ГВК, складаються з наступного:

1. бази обслуговують машинні парки з дуже широкою номенклатурою машин, що відрізняються між собою за конструкцією, габаритними розмірами та ін. Кількість однотипних машин у складі парку УМ взагалі не перевищує декілька десятків одиниць. Але також у однотипних машинах залежно від їх віку та виду ТО й ТР склад операцій, їх трудомісткість і тривалість значно відрізняється. У таких умовах застосування поточних методів ТО та ТР викликає значні труднощі й потребує попереднього обґрунтування дуже трудомісткими розрахунками, що виходять за межі даної курсової роботи. Для існуючих баз характерно виконання основних робіт на універсальних тупикових постах з бригадною організацією праці робітників;

2. установлення машин на пости, їх зняття з постів та переміщення всередині приміщення здійснюється власним ходом, що викликає підвищену загазованість і шум у приміщеннях. Тому особливе значення має раціональне розміщення постів РММ та ПТО, що передбачає незалежну доставку й віддалення машин, рух машин за найкоротшими маршрутами, прямоточний напрям технологічного процесу, а також підсилену вентиляцію приміщень. При великій кількості постів необхідні наскрізні внутрішні проїзди;

3) для зручності в’їзду та виїзду машин поряд із прямокутним застосовується косокутне розташування постів у РММ і ПТО. На постах ТО та ремонту машин, що мають значну частину робіт у нижній частині (особливо на автомобільному ходу), влаштовують спеціальні оглядові канави та естакади, розміри яких повинні суворо відповідати вимогам охорони праці й техніки безпеки;

4) відділення РММ мають бути розташовані таким чином, щоб забезпечити зручний взаємозв’язок розбірно-збірного відділення з агрегатним, механічним, зварним та ін. З цією метою розбірно-збірні відділення розміщують у центральному прольоті ГВК, що забезпечений мостовим краном або кран-балкою, а останні відділення – у боксових прольотах;

5) при невеликій розрахунковій площі відділень (10-20м²) можливе їх об’єднання, якщо вони є технологічно спорідненими. Так, можуть бути суміщені мідницьке та жерстяницьке, ремонту паливної апаратури й гідроприводу. Об’єднання дозволяється при умові, що загальна пожежна небезпека приміщення не підвищиться.

Проектування приміщення будівлі ГВК повинно виконуватися з урахуванням вимог СНіП (7, 8).У більшості випадків будівля приймається одноповерховою багатопрольотною. Периметр будівлі повинен бути мінімальним для даної площі, що зменшує витрати на зведення зовнішніх стін, опалення тощо. Цим вимогам найбільшою мірою задовольняють будівлі найпростішої прямокутної форми в плані при відношенні довжини до ширини не більше ніж 3:1.

У конструкції будівлі ГВК використовуються, як правило, типові уніфіковані елементи (колони, ферми, плити перекриття). Розміри сітки колон приймаються кратними 6м. Бажана якомога більша сітка колон, оскільки вона уможливлює раціональне використання виробничих площ та зменшує трудомісткість будівництва. Бажаними є сітки 2412 і 1812 м.

Стіни будівлі ГВК часто виконуємо панельними. У цьому випадку крок зовнішніх колон приймаємо 6м. Товщину стін призначаємо залежно від виду прийнятого стінового матеріалу та кліматичних умов в районі будівництва. Взагалі товщина зовнішніх стін складає 38,51 або 64см.

Відділення: ковальське, зварне, мідницько-жерстяницьке, столярно-обойне, ремонту та регулювання систем живлення і гідроприводу, зовнішньої мийки машин відокремлюємо від останніх капітальними стінами. Відділення, у яких технологічний процес не пов’язаний з виділенням шкідливих газів, пари, вологи, світлового випромінювання, шуму, не потребують обов’язкового огородження внутрішніми стінками. Перегородки у цих приміщеннях можуть бути стаціонарними або збірно-розбірними; останні полегшують перепланування відділень при необхідності зміни технологічного процесу або потужності відділень. Товщину стаціонарних перегородок приймаємо рівною 25см. Перегородки збірно-розбірної конструкції можуть бути запроектовані не на повну висоту приміщення, а лише на 2,5-3м. При цьому нижню частину висотою до 1м від підлоги роблять глухою, а верхню забезпечують металевою сіткою або склінням.

Висотою приміщення вважається відстань від рівня підлоги до низу несучих конструкцій перекриття. Вона приймається кратною 0,6м, але не менше ніж 3м та визначається висотою застосованого технологічного обладнання, а також розмірами машин, що ремонтуються й обслуговуються.

Ширину віконних прорізів та воріт приймаємо кратною 0,6м. Розміри воріт повинні бути більші від габаритних розмірів машин не менше ніж на 0,4м за висотою та 0,8м за шириною. Ширина дверей приймається 0,8; 1,2; 1,5; 2м. У ремонтному виробництві всі види виробництва класифікуються за ступенем пожежонебезпечності на 5 категорій. Таким чином, за категорією пожежонебезпечності визначаємо ступінь вогневитривалості і в цілому будівлі майстерні та відділень, виходячи із чого призначаємо кількість еваковиходів, матеріал стін, дверей, воріт.

5.7. Техніка безпеки при виконанні ТО і Р

Шиномонтажне відділення повинно розміщуватися в приміщенні з приточно-витяжною вентиляцією, а також місцевим відсосом над місцем, де готують клей і накладають латки.

Для ремонту шин і камер у якості обладнання використовують стаціонарні вулканізаційні апарати, мульди, варильні плити, вальцювальні машини і сушильні шафи.

Основною небезпекою при експлуатації вулканізаційного апарату є можливість вибуху при підвищенні в ньому тиску вище допустимого рівня. Для запобігання вибуху вулканізаційний апарат обладнують манометром, краном, водомірним склом і важільним запобіжним клапаном.

Під час роботи апарата потрібно постійно спостерігати за тиском пара на манометрі і станом запобіжного клапана. При зниженні рівня води її підкачують невеликими порціями. При несправності насоса або неможливості підкачати воду потрібно припинити роботу, обережно вигребти паливо із топки і випустити пар.

Запобіжний клапан повинен бути відрегульований на граничний робочий тиск. Робота без клапана або з несправним клапаном забороняється. Манометр потрібно перевіряти не рідше ніж через один рік роботи. Забороняється працювати з несправним, неопломбованим або неперевіреним манометром.

Ремонт шин і камер методом вулканізації полягає у прогріві склеюваних виробів в мульдах, на варильних плитах або вулканізаційному апараті з доведенням температури нагріву до 140 – 145⁰С. При розігріві гуми виділяються шкідливі сіркоорганічні сполуки і надлишкове тепло, які спричиняють шкідливу дію на організм людини.

Вулканізаційні приміщення небезпечні в пожежному плані із-за наявності отримуваних в результаті шорсткування легкоспалахуваного гумового і текстильного пилу, парів бензину і т.п.

З метою усунення пожежної небезпеки необхідно дотримуватися наступних правил. Вся проводка освітлювальної і силової ліній повинна бути виконана в трубах з герметичною арматурою. Вентилятори і електродвигуни рекомендується встановлювати за межами вулканізаційних відділень, а у вибухобезпечному виконанні всередині приміщень. Опалення шиномонтажного відділення повинно бути водяним або паровим. Зберігати бензин у великій кількості у відділенні забороняється. Запас наявного в приміщенні бензину повинен бути обмежений кількістю, потрібною на один день. Бензин повинен зберігатися в металічній тарі з герметичною пробкою і з постійною запобіжною сіткою в наливній горловині.

Шиномонтажні і демонтажні роботи полягають в заміні несправних шин і камер, виявлених в процесі експлуатації і при технічному обслуговуванні. На колеса з плоским розбірним ободом шини надівають за допомогою металічних лопаток на поворотному столі висотою 0,2м. Зняття шин, щільно прилягаючих до обода, вимагає застосування спеціальних пристроїв.

Особливої уваги потребує стенд монтажу і демонтажу шин. Для полегшення умов праці стенд обладнаний гідравлічним підйомником, який слугує для центрування коліс по осі шпинделя.

Створення безпечних умов праці при роботі на стенді можливе лише при правильній його експлуатації і дотриманні правил техніки безпеки. Для запобігання травматизму від враження електричним струмом електричні проводи, які йдуть до стенда, повинні бути замкненими в труби, а безпосередньо біля стенда – в гнучкий металевий рукав. Стенд повинен бути заземленим. Шланги на штуцерах кріплять хомутами. Для запобігання зіскакуванню бортового кільця у момент накачки шин повітрям упори стенду щільно притискають до бортового кільця. Тиск в системі вище 14МПа не допускається.

Література

1. Методичні вказівки та завдання до курсової роботи з дисципліни “Експлуатація будівельних машин” для студентів всіх форм навчання / Полтава: Полтавський державний технічний університет імені Юрія Кондратюка, 1999 р. – 59 с.

2. Полянский С.К. Эксплуатация строительных машин. – К.: Высшая школа, 1986.

3. Шмаков А.Т. Эксплуатация дорожных машин. – М.: Транспорт, 1987.

4. Баранов Ю.П. Техническая эксплуатация автомобилей. – М.: Транспорт, 1982.

5. Ровках С.Е., Киселёв М.М., Ровках А.С. Техническое обслуживание и ремонт строительной техники. – М.: Стройиздат, 1986.

6. Зеленков Г.И., Колясинский Б.С. Проектирование предприятий по ремонту дорожно-строительных машин. – М.: Высшая школа, 1977.

7. СНиП 11-90-81. Производственные здания промышленных предприятий. – М.: Издательство стандартов, 1982.

8. СНиП 11-93-74. Предприятия по обслуживанию автотранспорта. – М.: Стройиздат, 1975.

9. Спельман. Техника безопасности при эксплуатации строительных машин и средств малой механизации. – М.: Стройиздат, 1986.

10. Салов А.И. Техника безопасности и противопожарная техника при работе дорожно-строительных машин. – М.: Стройиздат, 1986.

Характеристики

Список файлов курсовой работы