142790 (691473)
Текст из файла
Тернопільський інститут соціальних
та інформаційних технологій
Курсова робота
По предмету: “Технологія соціальної роботи”.
На тему: “форми і методи соціальної роботи”.
студента 3-го курсу
денної форми навчання
факультету “Соціально-інформаційного управління”.
ОБЕЗЮКА ЮРИ ЛЕОНІДОВИЧА
-- тернопіль 2005—
ЗМІСТ :
Вступ ........................................................................................................................2
РОЗДІЛ І. Роль соціальних працівників у реабілітації інвалідів........................3
1.1. Реабілітація інвалідів у будинках-інтернатах загального типу..................3
1.2.Реабілітація інвалідів, що знаходяться в родинах .........................................6
РОЗДІЛ ІІ. Технологія спілкування роботи з інвалідами...................................7
2.1. Психологічні аспекти соціальної роботи з людьми з обмеженими можливостями………………………………………………………………..8
2.2.. Регіональний досвід практичного рішення проблем інвалідності..........15
а)Інноваційна модель „Центр незалежного життя для дітей з обмеженими фізичними і/або розумовими можливостями”............................................16
б)Інноваційна модель служби "Персональний асистент"……….........…….....19
в)Інноваційна модель служби "Виїзний ліцей"..................................................20
г)Цільова програма реабілітації дітей-інвалідів
і членів їхніх родин на базі Реабілітаційного центра
«Івма» міста Калуги............................................................................................21
Висновок ................................................................................................................26
Список літератури.................................................................................................27
ВСТУП
Непрацездатні громадяни в кожній країні складають предмет турботи держави , яка соціальну політику ставить в основу своєї діяльності. Основною турботою держави стосовно людей похилого віку й інвалідам є їхня матеріальна підтримка (пенсії, посібника , пільги і т.д.).Однак непрацездатні громадяни бідують не тільки в матеріальній підтримці. Важливу роль грає надання їм діючої фізичної, психологічної, організаційної й іншої допомоги .
До 80-х років в Україні найбільш очевидна соціальна допомога інвалідам надавалась в будинках-інтернатах. Ця сформована традиційна форма медико-соціальної допомоги непрацездатним громадянам крім позитивних має і негативні сторони (монотонний спосіб життя, необхідність зміни життєвого стереотипу для літньої людини й ін.). Ці обставини роблять будинки-інтернати мало привабливими для інвалідів, змушуючи їх "не квапитися" з переїздом у будинок-інтернат. Можливість як най довше залишатися в звичній домашній обстановці стала можливою з часу появи посади соціального працівника в системі установ соціального захисту. Саме ці реальні особи стали надавати соціально-побутові послуги непрацездатним громадянам, яких вони постійно потребували.
На перших етапах розвитку соціальної допомоги непрацездатним громадянам акцент був зроблений на надомне обслуговування. З урахуванням цієї обставини була розроблена кваліфікаційна характеристика соціального працівника, визначені його посадові обов'язки. Разом з тим у реальній соціальній допомозі бідують і інваліди, що знаходяться в будинках-інтернатах. До недавнього часу організація медико-соціальної допомоги в цих закладах покладена переважно на медичних працівників, що на збитки організації медичного обслуговування здійснюють невластиві їм функції по соціально-побутовій , соціально-психологічній і соціально-середовищній адаптації осіб , що знаходяться в будинках-інтернатах.
У зв'язку з зазначеними обставинами виникла необхідність окреслити коло обов'язків соціальних працівників у будинках-інтернатах і на підставі цього показати доцільність уведення цієї категорії працівників у стаціонарних установах Мінсоцзахисту України.
На даному етапі розвитку соціальної допомоги непрацездатним громадянам , що проживають поза стаціонарними установами , діяльність соціальних працівників зводиться до надання соціально-побутових послуг. Тим часом функції у них набагато ширші. В міру створення інституту соціальних працівників з фаховою освітою непрацездатні громадяни одержать більш кваліфіковану і різноманітну соціальну допомогу і підтримку.
РОЗДІЛ І.РОЛЬ СОЦІАЛЬНИХ ПРАЦІВНИКІВ У РЕАБІЛІТАЦІЇ ІНВАЛІДІВ.
Інваліди як соціальна категорія людей, знаходяться в оточенні здорових у порівнянні з ними і мають потребу в більшому ступені в соціальному захисті, допомозі, підтримці. Ці види допомоги визначені законодавством , що відповідають нормативними актами, інструкціями і рекомендаціями, відомий механізм їхньої реалізації. Слід зазначити, що всі нормативні акти стосуються пільг, посібників , пенсій і інших форм соціальної допомоги , що спрямована на підтримку життєдіяльності, на пасивне споживання матеріальних витрат. Разом з тим, інвалідам необхідна така допомога, що могла б стимулювати й активізувати інвалідів і придушувала б розвиток утриманських тенденцій. Відомо, що для повноцінного, активного життя інвалідів необхідне залучення їх у суспільно-корисну діяльність, розвиток і підтримку зв'язків інвалідів зі здоровим оточенням, державними установами різного профілю, громадськими організаціями й управлінськими структурами. Власне кажучи, мова йде про соціальну інтеграцію інвалідів, що є кінцевою метою реабілітації.
По місцю проживання (перебування) всіх інвалідів можна розділити на 2 категорії:
- ті, що знаходяться в будинках-інтернатах;
- ті, що проживають у родинах .
Зазначений критерій, місце проживання, не слід сприймати як формальний . Він найтіснішим чином зв'язаний з морально-психологічним фактором, з перспективою подальшої долі інвалідів.
Відомо, що в будинках-інтернатах знаходяться найбільш важкі в соматчному відношенні інваліди. У залежності від характеру патології дорослі інваліди утримуються в будинках-інтернатах загального типу, у психоневрологічних інтернатах, діти - у будинках-ітернатах для розумово відсталих і з фізичними недоліками .
Діяльність соціального працівника також визначається характером патології в інваліда і співвідноситься з його реабілітаційним потенціалом. Для здійснення адекватної діяльності соціального працівника в будинках-інтернатах, необхідне знання особливостей структури і функцій цих установ .
Доми-інтернати загального типу призначені для медико-соціального обслуговування інвалідів. У них приймаються громадяни (жінки з 55 років, чоловіка з 60 років) і інваліди 1 і 2 груп старші 18 років, що не мають працездатних дітей або батьків, зобов'язаних за законом їх утримувати .
Завданнями цього будинку-інтернату є :
- створення сприятливих умов життя , наближених до домашнього;
- організація догляду за проживаючими, надання їм медичної допомоги й організація змістовного дозвілля;
- організація трудової зайнятості інвалідів.
Відповідно до основних завдань будинок-інтернат здійснює:
- активне сприяння в адаптації інвалідів до нових умов;
- побутовий комфорт , забезпечуючи поступивших упорядкованим житлом, інвентарем і меблями, постільними засобами, одягом і взуттям;
- організацію харчування з урахуванням віку і стану здоров'я;
- диспансеризацію і лікування інвалідів, організацію консультативної медичної допомоги, а також госпіталізацію, тих кому треба, у лікувальні установи ;
- забезпечення слуховим апаратами, окулярами, протезно-ортопедичними виробами і кріслами-колясками;
- відповідно до медичних рекомендацій організацію трудової зайнятості, що сприяє підтримці активного способу життя.
У будинках-інтернатах загального типу знаходяться інваліди молодшого віку ( від 18 до 44 років ). Вони складають близько 10% усього контингенту проживаючих. Більше половини з них - інваліди з дитинства, 27,3% - внаслідок загального захворювання, 5,4% - у зв'язку з трудовим каліцтвом, 2,5% - інші . Їх становище відрізняється значним чином . Про це свідчить перевага інвалідів 1 групи (67,0%).
Найбільшу групу (83,3%) складають інваліди з наслідками ураження центральної нервової системи (залишкові явища дитячого церебрального паралічу, поліомієліту, енцефаліту, травми спинного мозку й ін.), 5,5% - інваліди внаслідок патології внутрішніх органів.
Наслідком різного ступеня порушень функції опорно-рухового апарату є обмеження рухової активності інвалідів. У зв'язку з цим 8,1% мають потребу в сторонньому догляді , 50,4% пересуваються за допомогою милиць або крісла-коляски і тільки 41,5% - самостійно.
Характер патології позначається і на здатності молодих інвалідів до самообслуговування: 10,9% з них не можуть себе обслужити, 33,4% обслуговують себе частково, 55,7% - цілком .
Як видно з приведеної характеристики молодих інвалідів, незважаючи на важкість стану здоров'я, значна частина з них підлягає соціальній адаптації в самих установах , а в ряді випадків і інтеграції в суспільство . У зв'язку з цим, важливого значення набувають фактори, що впливають на соціальну адаптацію молодих інвалідів. Адаптація пропонує наявність умов, що сприяють реалізації наявних і формуванню нових соціальних потреб з урахуванням резервних можливостей інваліда.
На відміну від людей похилого віку з відносно обмеженими потребами, серед яких переважають прикуті до візка з продовженням активного способу життя, молоді інваліди мають потреби в одержанні освіти і працевлаштуванні , у реалізації бажань в області розважального дозвілля і спорту, у створенні родини й ін.
В умовах будинку-інтернату при відсутності в штаті спеціальних працівників, що могли б вивчити потреби молодих інвалідів, і при відсутності умов для їхньої реабілітації виникає ситуація соціальної напруженості, незадоволеності бажань. Молоді інваліди, власне кажучи, знаходяться в умовах соціальної депривації, вони постійно відчувають дефіцит інформації. Разом з тим, виявилося, що підвищити своє становище хотіли б тільки 3,9% , а одержати професію - 8,6% молодих інвалідів. Серед побажань домінують запити у відношенні культурно--масової роботи (у 418% молодих інвалідів).
Роль соціального працівника полягає в тому, щоб створити особливе середовище в будинку-інтернаті й особливо в тих відділеннях, де проживають молоді інваліди. Терапія середовищем займає ведуче місце в організації способу життя інвалідів молодого віку. Основним напрямком є створення активного, діючого середовища перебування, що спонукувала би молодих інвалідів на "самодіяльність", самозабезпечення, відхід від утриманських настроїв і гіперопіки.
Для реалізації ідеї активізації середовища можна використовувати зайнятість працею, аматорські заняття , суспільно корисну діяльність, спортивні заходи, організацію змістовно-розважального дозвілля, навчання професіям. Такий перелік заходів поза домом повинний здійснюватися лише соціальним працівником. Важливо, щоб весь персонал був орієнтований на зміну стилю роботи установи , у якому знаходяться молоді інваліди. У зв'язку з цим, соціальному працівникові необхідне володіння методами і прийомами роботи з особами , що обслуговують інвалідів у будинках-інтернатах. З урахуванням таких задач , соціальний працівник повинний знати функціональні обов'язки медичного і допоміжного персоналу. Він повинний уміти виявити загальне , подібне в їхній діяльності і використовувати це для створення терапевтичного середовища .
Для створення позитивного терапевтичного середовища соціальному працівникові необхідні знання не тільки психолого-педагогічного плану. Нерідко приходиться вирішувати питання і юридичні ( цивільного права, трудового регулювання, майнові й ін.). Рішення або сприяння в рішенні цих питань буде сприяти соціальнії адаптації, нормалізації взаємин молодих інвалідів, а, можливо, і їхньої соціальної інтеграції.
При роботі з молодими інвалідами важливо виявити лідерів з контингенту осіб з позитивною соціальною спрямованістю. Опосередкований вплив через них на групу сприяє формуванню спільних цілей, згуртованості інвалідів у ході діяльності, їхньому повноцінному спілкуванню.
Спілкування, як один з факторів соціальної активності, реалізується в ході трудової зайнятості і проведення дозвілля. Тривале перебування молодих інвалідів у свого роду соціальному ізоляторі , яким є будинок-інтернат, не сприяє формуванню навичок спілкування. Воно носить переважно ситуативний характер, відрізняється поверхневістю, нестійкістю зв'язків.
Ступінь соціально-психологічної адаптації молодих інвалідів у будинках-інтернатах значною мірою визначається їхнім відношенням до своєї хвороби. Воно виявляється або запереченням хвороби, або раціональним відношенням до захворювання, або "відходом у хворобу". Цей останній варіант виражається в появі відгородженості, пригніченості, у постійному самоаналізі, у відході від реальних події й інтересів. У цих випадках важлива роль соціального працівника як психотерапевта, що використовує різні методи відволікання інваліда від песимістичної оцінки свого майбутнього, переключає кого на повсякденні інтереси, орієнтує на позитивну перспективу.
Роль соціального працівника полягає в тому, щоб з урахуванням вікових інтересів, особистісно-характерних особливостей обох категорій проживаючих, організувати соціально-побутову і соціально-психологічну адаптацію молодих інвалідів.
Характеристики
Тип файла документ
Документы такого типа открываются такими программами, как Microsoft Office Word на компьютерах Windows, Apple Pages на компьютерах Mac, Open Office - бесплатная альтернатива на различных платформах, в том числе Linux. Наиболее простым и современным решением будут Google документы, так как открываются онлайн без скачивания прямо в браузере на любой платформе. Существуют российские качественные аналоги, например от Яндекса.
Будьте внимательны на мобильных устройствах, так как там используются упрощённый функционал даже в официальном приложении от Microsoft, поэтому для просмотра скачивайте PDF-версию. А если нужно редактировать файл, то используйте оригинальный файл.
Файлы такого типа обычно разбиты на страницы, а текст может быть форматированным (жирный, курсив, выбор шрифта, таблицы и т.п.), а также в него можно добавлять изображения. Формат идеально подходит для рефератов, докладов и РПЗ курсовых проектов, которые необходимо распечатать. Кстати перед печатью также сохраняйте файл в PDF, так как принтер может начудить со шрифтами.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
