142790 (691473), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Надання сприяння в надходженні інвалідів у навчальний заклад є однієї з важливих функцій участі соціального працівника в реабілітації цієї категорії осіб .
Важливим методом діяльності соціального працівника є працевлаштування інваліда, що може бути здійснене (відповідно до рекомендацій лікарсько-трудової експертизи) або в умовах звичайного виробництва , або на спеціалізованих підприємствах, або в домашніх умовах.
При цьому соціальний працівник повинний керуватися нормативними актами про працевлаштування, про перелік професій для інвалідів і ін. та надавати їм діючу допомогу.
При здійсненні реабілітації інвалідів, що знаходяться в родинах , і тим більше тих, що проживають самі, важливої ролі набуває морально-психологічна підтримка цієї категорії осіб . Крах життєвих планів, розлад у родині , позбавлення улюбленої роботи, розрив звичних зв'язків, погіршення матеріального становища - от далеко неповний перелік проблем, що можуть дезадаптувати інваліда, викликати в нього депресивну реакцію і виявися фактором, що ускладнює власне весь процес реабілітації.
Роль соціального працівника полягає в співучасті, у проникненні в сутність психогенної ситуації інваліда й у спробі усунути або хоча б зм'якшити вплив її на психологічний стан інваліда. Соціальний працівник повинен , у зв'язку з цим, володіти визначеними особистісними якостями і володіти основами психотерапії.
Таким чином, участь соціального працівника в реабілітації інвалідів носить багато аспектний характер, що являє не тільки різнобічну обізнаність , поінформованість у законодавстві, але і наявність відповідних особистісних особливостей, що дозволяють інвалідові довірливо відноситися до цієї категорії працівників.
Роль соціального працівника являється в співучасті, у проникненні в сутність психогенної ситуації інваліда й у спробі усунути або хоча б зм'якшити вплив її на психологічний стан інваліда. Соціальний працівник повинний, у зв'язку з цим, володіти визначеними особистісними якостями і володіти основами психотерапії.
Таким чином, участь соціального працівника в реабілітації інвалідів носить багато аспектний характер, що припускає не тільки різнобічне обізнаність, поінформованість у законодавстві, але і наявність відповідних особистісних особливостей, що дозволяють інвалідові довірчо відноситися до цієї категорії працівників.
РОЗДІЛ ІІ .ТЕХНОЛОГІЯ СПІЛКУВАННЯ І РОБОТИ З ІНВАЛІДАМИ.
Одним з основних принципів роботи з людьми похилого віку й інвалідами є повага до особистості . Необхідно поважати і приймати клієнта таким, яким він є.
Професійна компетентність соціального працівника полягає , безумовно, у знаннях геронтологічних і психологічних особливостей віку, обліку , приналежності клієнтів до тієї або іншої соціальної групи. Потреби , інтереси, захоплення, світогляд, найближче оточення, житлово-побутові, матеріальні умови, спосіб життя клієнтів - це, і багато чого іншого, знаходиться в полі зору справжнього професіонала, що, безсумнівно, дає можливість вибрати оптимальну технологію соціальної допомоги, грамотно визначити проблему і шляхи її рішення . Як говорять закордонні технологи, необхідно відкрити "три шухляди столу": - Що сталося ? (У чому проблема?). - Чому? ( Що являється причиною?). - Як допомогти? (Що я можу зробити?). Даний прийом допомагає соціальним працівникам, психологам, медикам посприяти людині в адаптації до навколишньої дійсності, до реальних і непростих умов зовнішнього і внутрішнього світу .
У людей похилого віку і людей з обмеженими можливостями повинна бути сформована надія бути потрібним людям, соціумові, бути ними шановними. Для цього використовуються різні прийоми : виявивши проблему, зробити все, щоб реалізувати хоча б деякі потреби, допомогти установити контакт із родичами, оформити необхідні запити і т.д. І, звичайно, дуже важлива конкретна допомога дією: навести порядок у кімнаті бабусі, що погано чує, можливо, провести її на прогулянку, щоб довести, що "вік - це усього лише стан душі"; добути новий слуховий апарат; підвищити, з підключенням різних інстанцій, мізерну пенсію; запропонувати взяти участь у виставці, у конкурсі творчих робіт, підтвердивши істину, що "світ не без добрих людей", і ін.
Істотною стороною спілкування соціального працівника з клієнтом виступає перцепція, тобто сприйняття один одного як партнера по відносинах і встановлення на цій основі взаєморозуміння.
Домінантний суб'єкт спілкування очолює в діалозі, прагне взяти ініціативу на себе в бесіді; у звертанні з проханнями і вимогами, його не турбує їх розумність і доцільність. Таке його ставлення можна уловити по поставі, міміці, жестах, поглядах, репліках. Часом він буває настирливий у спілкуванні, багаторазово повторює те саме . Соціальному працівникові необхідно дати такому клієнтові можливість виявити свою домінантність.
Не домінантний суб'єкт спілкування – людина (клієнт), що постійно почуває себе прохачем, дуже чуттєвий до стану партнера - соціального працівника. Він надто сором’язливий у своїх проханнях, утрудняється їх висловити. Важливо допомогти йому в спілкуванні: стимулювати, підтримувати, надавати йому ініціативу і можливість виразити себе, викласти свої прохання.
Світ інвалідів своєрідний. Тут існують свої критерії, свої оцінки, свої закони. Допомогти інвалідові - це насамперед сприйняти і зрозуміти його світ , світ людини нужденної в опікунському відношенні .
ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З ЛЮДЬМИ ІЗ ОБМЕЖЕНИМИ МОЖЛИВОСТЯМИ.
Необхідність інтеграції технологій соціальної роботи і методів прикладної психології в першу чергу визначається специфікою людей з обмеженими можливостями (ОМ ) як об'єктів "соціальної терапії".
Серед проблем людей з ОМ, особливо молодих, найчастіше фігурують самотність, низька самооцінка і відсутність соціальної впевненості в собі, депресія, відчуття стигматизованності й відторгнутості через свої недоліки , психологічна і фізична залежність, професійне самовизначення і працевлаштування, а також болісна нездатність обговорювати свої труднощі. Досить гострими є такі проблеми сексуального і сімейного життя, як встановлення і розвиток взаємин із протилежною статтю і можливі медичні протипоказання до дітородіння.
Можна припустити, що гострота фізичних, соціально-економічних і, головне, психологічних проблем набагато вища у випадку не уродженої , а набутої аномалії (інвалідності), що стає сильним стресогенним фактором і принципово змінює життєвий сценарій людини і, у якійсь мірі , його найближчого оточення.
Одною з основних психологічних проблем людей з ОМ є проблема маргінальності й автоідентичності, тобто того , до якої групи відносить себе така людина - до "світу нормальних" або до "світу неповноцінних". Як показує практика, у більшості випадків люди в міру можливостей намагаються ховати свої недоліки , щоб стати в очах навколишнього світу частиною "нормальних" людей. Якщо ж це не вдається, то людина з ОМ або іде в соціальну самоізоляцію, або в процесі комунікації з нормальними людьми відчуває себе особливо неповноцінним через гіперопіку і співчуття з їх боку. У цьому випадку основними психологічними умовами соціальної адаптації людини з ОМ можуть бути усвідомлення нею реального положення справ і адекватна самооцінка, емоційна урівноваженість, адекватні міжособистісні відносини і знаходження своєї професійної ніші на ринку праці і зайнятості.
Авторство соціальної моделі (іноді її позначають як "інтерактивну модель", або "модель взаємодії") належить головним чином самим людям з ОМ. У фокусі цієї моделі знаходитися взаємозв'язок між окремою людиною і оточуючим його середовищем (у тому числі суспільством), причому обмежені можливості не розглядаються як частина людини і як його провина: людина може намагатися послабити наслідки своєї недуги, але відчуття обмеженості своїх можливостей викликано не недугою, а відношенням людей і бар'єрами, що існують у навколишнім середовищі (архітектурою, соціальною організацією, психологічним кліматом і ін.). Інакше кажучи, обмежені можливості як проблема є результатом соціального й економічного утиску усередині суспільства , тому людей з ОМ скоріше можна розглядати як гноблену групу, ніж як аномальну або трагічну.
У цьому випадку концепція незалежного життя розглядає людину з ОМ і його проблеми у світлі його цивільних прав, а не з погляду його патології, і орієнтується на усунення фізичних і психологічних бар'єрів у навколишнім середовищі за допомогою спеціальних служб, методів і засобів . Очевидно, що саме в сфері соціальної роботи, що припускає, по визначенню , професійну підтримку, захист і допомогу соціально-вразливим категоріям населення, повинні бути надані умови для соціальної реабілітації, адаптації й інтеграції людей з ОМ.
З іншого боку, незалежне життя являє собою наявність альтернатив і можливість вибору, що людина з ОМ може зробити за допомогою соціальних служб, причому критерієм незалежності є не ступінь його дієздатності і самостійності в умовах відсутності допомоги , а якість життя в умовах наданої допомоги. У свою чергу, поняття допомога містить у собі її характер, спосіб надання, контроль і результат. Іноді буває важко приймати допомогу , але і не менш важче її робити .
У зв'язку з вищевикладеним, важливі не тільки зміст і технології соціальної роботи, але і її психологічне забарвлення. Одним з найпоширеніших і, очевидно, найбільш адекватних для "професій, що допомагають," (типу соціальної роботи і не директивної консультативної психології) є гуманістичний підхід (К.Роджерс і ін.). Відповідно до цього підходу, для нормального існування людини, що припускає формування його високої самооцінки, необхідна активізація внутрішніх ресурсів позитивного розвитку особистості ("особистісного росту "), гуманність і можливість вибору. З іншого боку, з позицій екзистенціальної психології одним з найважливіших прагнень особистості є знаходження змісту свого існування, і для людини важливіше не те, що з ним сталося , а своє відношення до того, що сталося (В.Франкл).
У цьому випадку досить важливою задачею соціального працівника є переклад клієнта з позиції об'єкта соціального впливу, що припускає пасивну суспільну й особистісну позицію, зовнішній локус контролю, відмовлення від самостійного прийняття рішень і залежність, стереотипність мислення і поводження й ін., у позицію здатного до саморозвитку, активного і креативного суб'єкта соціального впливу. У рамках двосторонніх відносин "соціальний працівник - клієнт" останній повинен бути стимульований на активний вибір у виді самостійного прийняття рішень . Можливо, соціальному працівникові було б набагато легше приймати рішення самому , але це привело б до зростання непевності клієнта у своїх силах і його залежності від соціального працівника. Так, наприклад, у соціальних установах інтернатного типу нерідко виникає "придбана безпорадність": переконавшись у своїй не здатності впливати на рішення , що стосуються їхні долі, клієнти, не намагаючись впливати на хід події, впадають у депресію, що може приводити до росту захворюваності і смертності. У цьому випадку соціальні працівники можуть допомогти клієнтам активніше брати участь у рішенні повсякденних питань (наприклад, сприяти створенню рад клієнтів і рад їхніх родин як органів колективної думки), а також зробити більш проникніші границі між інтернатом ( або родиною ) і суспільством .
Як показує практика, одним з найбільш важливих і в той же час проблемних питань у житті людей з ОМ є вибір професії і працевлаштування. Професійне самовизначення повинне містити в собі дві принципово важливих умови: активність суб'єкта професійного вибору і забезпечення кваліфікованої розвиваючої допомоги з боку соціального працівника з метою обґрунтованого й адекватного вибору професії. Часто зустрічаються випадки, коли утруднення людини з ОМ у професійному самовизначенні викликані нерішучістю і непевністю у своїх силах, особливого значення набуває допомога в усвідомленні і правильній оцінці своїх особливостей з позиції їхньої професійної значимості, а також інформація про професії, у яких саме такі якості можуть забезпечити успішність діяльності. Ідеальним результатом являється формування в людини з ОМ уміння усвідомлено і самостійно планувати свій особистий професійний маршрут і визначати шляхи його реалізації.
У принципі дійсна незалежність припускає незалежність не тільки фізичну , скільки психологічну , не дивлячись на наявність аномалії і ступінь її проявлення . Природньо, що соціальний працівник не в змозі вирішити всі психологічні проблеми клієнта, але може цьому сприяти, застосовуючи методи психологічного консультування, надання експрес-психологічної допомоги, роботи з пост-травматичним стресом і здійснюючи, фактично, психосоціальну роботу, що особливо важливо в умовах існуючих у країні дефіциту практичних психологів.
Одним з найважливіших факторів успішності медико-соціально-психологічної реабілітації являється найближче мікро соціальне оточення людей з ОМ, зокрема , їхньої родини, по колишньому залишаються основними джерелами допомоги, звичайно сполученої з фізичним і емоційним стресами, а перелік різного роду проблем (медичних, матеріально-побутових, психологічних, педагогічних, професійних і ін.), що виникають у родині в зв'язку з частковою або повною недієздатності кого-небудь з її членів, нескінченний . З психологічної точки зору дуже важливо нейтралізувати дві крайності які часто зустрічаються в родинах по відношенню до людини з ОМ: або його сприймають як тягар, що ускладнює існування й утрудняє особисте "виживання", або на ньому зосереджується увага всієї родини і він піддається гіперопіці. Виступаючи в різних ролях (консультанта, захисника інтересів, помічника й ін.), соціальний працівник може сприяти дозволові виникаючих проблем, формуванню правильного відношення до недієздатного родича й у цілому - нормалізацією внутрісімейних відносин. Крім індивідуальної роботи з родиною , доцільно проводити групові заняття і сприяти об'єднанню родин (і клієнтів) з подібними проблемами.
Таким чином, соціальна робота з людьми з ОМ в родинах в родинах своєю метою має їхній фізичне і, головне, соціальне і психологічне благополуччя, а з методологічної точки зору являє собою психосоціальний підхід з урахуванням особливостей особистості і конкретної ситуації. Конкретні зусилля, відповідно до соціальної моделі, повинні бути спрямовані не тільки на допомогу людям у боротьбі з їх недугами, але і на зміни в суспільстві : необхідно бороти з негативними установками , рутинними правилами, "сходами та вузькими дверцями" і надати для всіх людей рівні можливості повноцінної участі у всіх сферах життя і видах соціальної активності.
РЕГІОНАЛЬНИЙ ДОСВІД ПРАКТИЧНОГО РІШЕННЯ ПРОБЛЕМ ІНВАЛІДНОСТІ.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
