142528 (691406), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Польський дослідник Ю. Хлебовчик вважає, що форма співіснування культур визначається специфікою пограниччя та міжлюдських реляцій. С. Ульяш зазначає: На стиковому пограниччі культурні системи чітко відділені, між ним пролягає чітка демаркаційна лінія [31, 9].
У свою чергу перехідне пограниччя є явищем двомовної генетичності; мовно-етнічна спорідненість не сприяє виникненню зазначеної демаркаційної межі. Замість вираженої лінії кордону маємо справу з перехідною зоною. На такому пограниччі з часом виникає певний тип суспільства та його культури.
Довготривалі явища та процеси взаємопроникнення або різних форм зіткнення культур впливають на формування певного типу особистості з властивою йому свідомістю. Проникнення та змішування культур перетворює пограниччя на перехідний простір, своєрідний міст між взаємними цінностями культур.
Історик літератури аналізує феномен пограниччя, зосереджуючи увагу на релятивності культурних систем, наголошуючи на мовній спорідненості як чинника, що визначає інтенсивність та сам факт міжетнічних контактів.
Більш загально й дещо в іншому аспекті диференціює пограниччя М. Домбровська-Пратика, зазначаючи, що національні культури, яким властивий досвід пограничної онтології, а через це й периферійності, створюють захисні механізми двох загальних типів [8, 10]. Перший з них виникає внаслідок губристичної свідомості периферійного суспільства. Ця свідомість (можемо її окреслити як свідомість кордону) базується на культурній автокреації віддаленої від центру географічної одиниці, оборонної стіни чи оточеної фортеці. Водночас спостерігається специфічний тип авторефлексій, пов’язаних з ситуацією пограниччя, що призводить до ксенофобного та безапеляційного поділу простору на свій і чужий. Істотною складовою цього механізму компенсації та перенесення є ідея політичної та культурної експансії, що пов’язана з відчуттям цивілізаційної та духовної місії.
У другому випадку, що зустрічається значно рідше, домінує ознака відкритості. Пограничне суспільство намагається перетворити складне історичне минуле та негативний екзистенціальний досвід у джерело взаємного збагачення.
Пограниччя та культурний полілог набувають мультикультурних цінностей, що є альтернативою офіційним, домінуючим дискурсам центру. Створюється культурний образ пограниччя, що експонує найбільш приватні, інтимні реляції та комплікації неоднозначної та суперечливої щоденності.
Така модель пограниччя розглядається через призму екзистенції звичайності, спорідненою з автентичністю особистісного буття, де переважають процеси самоаналізу та природного самопізнання, що сприяють зникненню комплексів та стереотипів. Розглядувана субкультура може призводити до появи якісно нової моделі ідентичності, альтернативної щодо ідеологічних засад центру (центрів), інтегральною та найістотнішою складовою якої є складна, але натуральна самоакцептація, тобто свідомість пограниччя.
Описані моделі пограничних суспільств не є явищем статичним. У залежності від політичної та соціальної кон’юнктури у суспільній ієрархії переважатимуть цінності одного з них, що є доказом основної дихотомії пограниччя, тобто постійного вибору між замкненістю у світі ідеології ксенофобії, а толерантністю щодо іншого.
Дослідниця базує свої судження на опозиційності понять центр - периферія, чим експонує на перший план антиномічність самого поняття пограниччя. Варто пам’ятати, що норми та ідеологія центру на периферії функціонують на інших засадах, ніж у головній течії культури [8, 11].
Нагадаємо, що об’єктивні просторові категорії на антропологічному та етнічному ґрунті набувають якісно нового звучання, перетворюючись у бінарні опозиції близький - далекий, центр - периферія, свій - чужий.
Е. Феліксяк, намагаючись пом’якшити антиномію центр - периферія, яка не завжди може бути використана у дослідженнях та застосована до певних територій, що тривають у часі, запропонувала менш опозиційну пару центр-пограниччя.
На нашу думку, поняття пограниччя автоматично включає в себе просторове значення зовнішньої частини чогось, тобто суспільну марґінальність периферії. Проте антиномія центр - периферія взагалі не відображує сутності процесів, що відбуваються на межі двох культурних просторів.
Є. Свєнх вважає, що периферійність як складова пограниччя може означати терени, що знаходяться під впливом цивілізаційних процесів або колонізаторських дій. З сутності центру, осередку, до якого сходяться усі лінії, який має очевидну силу притягання всього, що знаходиться в його оточенні, виникає розуміння центру як квінтесенції, місця концентрації та згущення властивих рис та цінностей, які по мірі віддаленості підлягають розрідженню. На пограниччі культури відчувають постійні зовнішні впливи, тому кристалізуються, а з часом модифікуються у специфічну регіональну субкультуру, екзистенційну філософію та ідеологію приватної вітчизни.
Кордони культури можуть ретельно охоронятися, як адміністративним центром, так і самою культурою з її механізмами, спрямованими на самозбереження своєї цілісності та самобутності традицій. Саме цей показник визначає рівень замкненості/відкритості культурної системи нації. Відокремленість та ізольованість погранич від центру/центрів, відсутність істотних впливів ззовні спонукають такі території, розвиватися за власними законами.
У рамках таких територіальних утворень культури різних народів можуть мати відкритий характер, бути прозорими та певною мірою здатними до інтерференції, діалогу. Якщо сусідують культури на більш-менш однаковому рівні розвитку, то відбувається постійний обмін ідеями та творами. Культури стають взаємозалежні та мають спільних митців, які мають ідентичність пограниччя, свідомість локальної приналежності (наприклад А. Міцкевич, М. Гоголь). Контакти між представниками різних національностей, незалежно від типу адміністративно-географічних та соціальних кордонів, створюють культурні простори, розмір яких залежить від інтенсивності контактів [26, 28].
Саме у таких зонах усі процеси значно прискорюються, бо центр не може їх стримувати, пограниччя живе власним життям. Свобода на периферії завжди більша, ніж у центрі. Саме тут формуються майбутні напрямки розвитку культури, зароджуються культурні зв’язки, нові діалекти та мови, ідейні та ідеологічні феномени, що неможливе у середовищі істеблішменту центру.
Адже, контакти в опосередкованій чи неопосередкованій формах сприяють розвиткові та еволюції. Можливо, розгляд пограничності полегшить поняття регіоналізм, тому що кожна дещо більша територіально країна стикається з проблемою регіонів. Регіони, тобто географічно, історично, соціально, іноді етнографічно різні, вони є результатом об’єктивних довготривалих і складних процесів. Їхнє формування чи, навпаки, нівеляція залежить від того, наскільки певна країна різноманітна за своїми природно-рельєфними умовами, політичними традиціями, етнографічними особливостями. А отже, регіоналізм є об’єктивним явищем в кожній великій країні. Він може бути як бар’єром, так і стимулом її розвитку.
Під час розгляду погранич як антропологічної території завжди виникають проблеми та протиріччя. Це тому, що розглядається простір, який визначається людиною, осмислюється та твориться носіями традиційної культури, яка є складовим елементом структури світу. Кожна етнічна культура структурує та оцінює простір на свій лад.Л. Хлестакова вважає, що незалежно від національності та віросповідання універсальним для всіх етнічних культур є сприйняття простору як якісно неоднорідного, що оцінюється у категоріях добрий - поганий, небезпечний - безпечний [32, 63].
Отже, для позначень антропологічної моделі простору у якості найважливіших опорних пунктів є:
1. позиція людини, що знаходиться у центрі свого світу;
2. наявність периферії, тобто віддаленої від центру зони відчуження;
3. система розмежувань між сферами свого та чужого
Принципово важливим елементом у цій моделі виявляється кордон/межа як категорія, завдяки якій структурується простір, без неї усі найважливіші зони (центр - периферія, свій - чужий, внутрішній - зовнішній) не мали б розмежованості.
Кордон, розділяючи ділянки простору, не належить до жодного з них, причому бере на себе складні та важливі функції: обмеження зони свого і позначає сусідство з чужим, передбачає непорушність межі й одночасно можливість/необхідність її подолання, позначає якісно різні просторові ділянки (безпека. небезпека).
Саме ця завантаженість знаковими та смисловими протиставленнями надає кордону особливий семіотичний статус конфліктної зони, зони напружених значень, з властивою їй нестійкістю.
Щодо конфліктогенності пограниччя цікаву позицію виклав Я. Рещинський, пишучи, що усвідомлення власної етнічної чи релігійної відмінності є конфліктним джерелом пограниччя [26, 31]. Це відчуття посилюється у поєднанні з почуттям культурної вищості, що не акцептується слабкішими у між культурних реляціях групами.
Якщо домінуюча група має можливості реалізації своєї усвідомленої відмінності і робить це шляхом дискримінації представників слабкішої групи, то у останньої свідомість буття у сусідстві забарвлюється емоційним почуттям несправедливості та кривди.
Це явище посилюється, якщо дискримінація переходить з побутової та економічної сфери в інші, набуваючи при цьому інституціалізованого характеру, використовуючи апарат влади або релігійних установ.
По мірі посилення суперечностей у стосунках між етнічними групами пограниччя у кожній з них створюються тривалі стереотипи упередженості і ворожості. Такі стереотипи функціонують у колективній свідомості значно довше, ніж самі факти дискримінації та несправедливості.
Свідомість і почуття кривди може стати не тільки фенотипом, а навіть фрагментом генотипу, що визначає сутність пограничної популяції1.
1.2 Поняття "пограниччя"
Пограниччя можна визначити, як соціокультурний феномен, який є певним локалізованим регіоном з соціальною, культурною, економічною, політичною специфікою.
Тому пограниччя має розглядатися не як фізичний простір, але як заселений простір. Воно соціально освоєне, осмислено і проінтерпретовано людьми, що населяють його, і стало частиною їх "життєвого світу". Пограниччя як просторово-соціальний і просторово-культурний феномен виявляється лише в умовах певної інтерпретації. Це уявлення, що вже склалося, і поняття по питаннях: що є що, і хто є хто.
Аналіз пограниччя як соціокультурного феномену має розпочинатися з розгляду пограниччя в руслі трансформацій, що відбуваються в кінці ХХ ст., в політичній культурі. Це знайшло свій вираз в зміні уявлень про роль держави в культурній політиці, організації і управлінні територіями. Одним з проявів цієї трансформації стала трансгранична співпраця, головними учасниками якої є не центральні органи влади, а прикордонні адміністративно-територіальні одиниці і цивільні громади [16, 166].
Кордон це вже не бар'єр для заборони експансії зовнішніх супротивників, а джерело нових можливостей для розвитку суміжних держав. Значення для аналізу пограниччя мають і загальнокультурні трансформації у сучасному світі, які знаходять свій вираз у формуванні постмодерністської культури, однією з основних характеристик якої є неприйняття уніфікації. Постмодернізм підсилює відмінності, диференціацію. Пограниччя, з його культурною різноманітністю, поліваріантною історією стає своєрідним полігоном постмодерністської культури.
Досліджувати феномен пограниччя потрібно у контексті соціального простору - уявити досліджуваний терен як пограниччя культур, етносів, держав, спільнот, традицій, норм та цінностей або як терен, в якому відбувається накладення соціальних структур (просторів, вимірів) на географічний (фізичний) простір суспільства [16, 168].
Таким чином, "пограниччя" - це специфічний соціокультурний та етносоціальний простір, розташований на межі культур, етносів, певних політичних утворень.
1.3 Види пограниччя
Найбільш евристичною типологією феномену "пограниччя" є виділення типів:
"перехідне" пограниччя - регіон активної культурної взаємодії, плавної зміни набору культурних ознак від однієї територіально стабільної культури до іншої;
"стикове" пограниччя - територія, що примикає до кордону між територіально стабільними культурами в умовах, коли головною функцією такого кордону є бар'єрна;
"фронтирне" пограниччя - регіон освоєння. Це пограниччя, яке мігрує в напрямі від культурно розвиненої території до території яка освоюється, колонізується [16, 169].
Різноманітні об'єктивні умови: економічні, політичні, географічні, історичні, а також набір суб'єктивних чинників, що забезпечують систему координат суспільного розвитку, несуть в собі можливість різних підстав для класифікації пограниччя. Орієнтуючись на домінуючі чинники, можна конкретизувати пограниччя, виділивши бікультурні та полікультурні типи його прояву.
По ступеню культурної дистанції між межуючими соціокультурними спільностями пограниччя діляться на культурно-варіативні, які представляють собою співіснування близьких культур, і культурно-протиставлені, де граничать співтовариства, що відносяться до різних цивілізацій.
По ступеню домінування однієї з взаємодіючих культур пограниччя можна розділити на симетрично-культурні та асиметрично-культурні.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
