181449 (685716), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Прогностична функція. Ця функція в економічній літературі виділяється відносно недавно й пов’язана з особливостями функціонування сучасної економіки й зростанням важливості прогнозування економічного розвитку. Суть ї полягає у тому, що економічна теорії розробляє наукові та методологічні основи передбачення перспектив соціально-економічного розвитку у майбутньому.

З огляду на те, що економічна теорія, з одного боку, вивчає об’єктивну економічну дійсність, а з іншого - впливає на економічну поведінку людей, прийнято виділяти позитивну і нормативну економічну теорію.

Позитивна економічна теорія - відображає економічні явища такими, якими вони є в дійсності, не вдаючись до етичних оцінок. До позитивної теорії відноситься пізнання об’єктивних економічних законів.

Нормативна економічна теорія - вивчає, як можна змінити економіку відповідно вимогам суспільства, існуючим моральним критеріям, поняттям соціальної справедливості До сфери нормативної теорії відноситься економічна політика.

Економічна теорія є теоретичною і методологічною базою для системи економічних наук, а також і для ряду суспільно-політичних наук. до наук, з якими тісно пов’язана економічна теорія можна віднести:

галузеві економічні науки (економіка промисловості, сільського господарства, промисловості, будівництва та ін);

міжгалузеві економічні науки (економічна географія, демографія, економіка природокористування та ін);

функціональні економічні науки (фінанси, кредит, маркетинг, менеджмент та ін);

інформаційно-аналітичні (статистика, аналіз господарської діяльності);

історико-економічні науки (історія, економічна історія, історія економічної думки);

соціально-політичні науки (філософія, соціологія, психологія, право);

природничі науки (математика).

Ці науки використовують теоретичний апарат, категорії, закони відкриті економічною теорією. Водночас, економічна теорія в, свою чергу, опирається на розробки та практичний досвід накопичений цими науками. Таким чином для економічної теорії характерним є широкий та міждисциплінарний підхід як у методологічному апараті так і у виборі об’єктів дослідження.

Тема 2. Економічні потреби і виробничі можливості суспільства

1. Суть і класифікація економічних потреб. Закон зростання потреб

Потреба - це стан незадоволеності життєвих запитів людини, який стимулює її до діяльності по задоволенню цих запитів. Таким чином, потреби відображають внутрішні спонукальні мотиви людської діяльності. Різні види потреб задовольняються через різні види діяльності. Ті, задоволення яких потребує виробничої діяльності, називають економічними потребами.

Економічні потреби класифікують за різними критеріями.

За характером виникнення потреби поділяють на:

первинні (базові). Вони виникають з виникненням людини і пов’язані з самим її існуванням (потреба у їжі, житлі, одязі);

вторинні (похідні). Вони є набутком суспільно-історичного розвитку людства (потреба у корисній смачній їжі, комфортному житлі, тощо).

За способами задоволення потреби поділяють на:

матеріальні (потреби в матеріальних благах);

нематеріальні (потреби в духовних благах).

За важливістю для споживача потреби поділяють на:

першочергові. Це найбільш нагальні потреби, які є головним мотивом людської діяльності;

другорядні. Це потреби, задоволення яких можна відкласти або на певний період знехтувати ними.

За участю у відтворювальному процесі потреби поділяють на:

виробничі. Це потреби пов’язані з організацією і здійсненням виробництва (потреби у засобах виробництва);

невиробничі. Це потреби пов’язані з особистим споживанням.

За суб’єктами прояву і рівнем реалізації потереби поділяють на:

особисті (виникають, розвиваються і реалізуються на рівні окремого індивіда);

колективні, групові (потреби які виникають для колективу або групи людей як однієї цілісності);

суспільні (потреби, які обумовлені функціонуванням і розвитком суспільства у цілому).

Потреби пов’язані між собою у певній ієрархії, системі підпорядкування. Суть ієрархічного зв’язку полягає у тому, що, в міру задоволення потреб нижчого рівня, актуалізуються потреби вищого рівня. І навпаки, якщо потреби нижчого рівня задовольняють не в повній мірі, вони можуть знову стати більш актуальними у порівнянні з потребами вищого рівня.

Існують різні підходи до класифікації ієрархії потреб. Одним з найбільш відомих є підхід американського соціолога Абрахама Маслоу, так звана піраміда Маслоу. Маслоу виділяє п’ять груп потреб, розташовуючи їх в певній ієрархії, починаючи з найнижчого рівня - фізіологічні потреби, й закінчуючи потребами найвищого рівня - потреби самореалізації.

Потреби у творчості,

самореалізації

Потреби

у повазі, визнанні

Піраміда потреб А.Маслоу

Потреби підпадають під дію закону зростання потреб. Суть його полягає у тому, що в міру задоволення одних потреб виникають нові і конкретизуються старі потреби. Закон зростання потреб є всезагальним економічним законом. Він діє у відношенні до суспільства в цілому, проте може не проявлятись щодо окремого індивіда.

Потреби мають історичний характер, являють собою продукт історії та залежать великою мірою від культурного рівня країни. Вони органічно пов’язані з умовами існування суспільства соціальних груп та окремих людей. Потреби динамічні. Вони трансформуються під впливом суспільного прогресу, в цілому і, зокрема, під впливом перетворень у виробництві, інтенсивності обміну інформацією та вдосконалення самої людини. Багатство та різноманітність потреб є критерієм рівня соціально-економічного розвитку країни.

Економічні потреби є об’єктивними і не залежать від нашої свідомості. Але будучи усвідомленими, вони перетворюються на економічні інтереси. Економічний інтерес - це реальний, обумовлений відносинами власності і принципом економічної вигоди мотив і стимул до економічних дій по задоволенню потреби. Він виникає коли потреба перетворюється в конкретну мету. Економічні інтереси не тотожні потребам. По-перше, вони відображаються у поставлених цілях і діях. По-друге, економічний інтерес завжди відображає відповідний рівень і динаміку задоволення потреб. По-третє, вони відображають взаємодію і відносини між людьми. По-четверте, економічні інтереси є матеріальними.

Економічні інтереси поєднують людей. Це причина й умова взаємодії економічних суб’єктів. З іншого боку, економічні інтереси різних суб’єктів знаходяться в постійних протиріччях. Механізм узгодження інтересів визначається суттю існуючої економічної системи.

Економічні потреби і інтереси є рушійною силою економічного розвитку. Потреби впливають на виробництво, визначають його спрямованість і стимулюють його розвиток. Потреби виступають як мета, а виробництво як засіб досягнення мети. У той же час, саме виробництво впливає на потреби: створює нові, перетворює їх із одиничних у масові. Виробники, використовуючи рекламу і інші засоби активно формують нові потреби, забезпечуючи попит на свою продукцію у майбутньому. В такому разі виробництво виступає як мета, а потреби як засіб реалізації мети.

2. Процес виробництва. Виробничі можливості суспільства

В основі розвитку виробництва лежить протиріччя між потребами і можливостями виробництва. Потреби суспільства (індивідів і інститутів) безмежні. Можливості виробництва по задоволенню потреб - обмежені. Ця обмеженість обмовлена обмеженістю ресурсів.

Обмеженість ресурсів полягає у тому, що наявних у розпорядженні суспільства ресурсів недостатньо для задоволення усіх його потреб. Обмеженість ресурсів розрізняють абсолютну (обмежена загальна кількість) і відносну (можливість використовувати в даний момент і в даний час).

Протиріччя між безмежними потребами й обмеженими можливостями виробництва вирішуються шляхом вибору товарів та послуг, які необхідно виготовити, й тих, від яких в певних умовах необхідно відмовитися.

Цю проблему вибору ілюструє графік межі виробничих можливостей. Якщо допустити, що всі наявні ресурси суспільство може пустити на виробництво двох товарів А та В, то графік має такий вигляд:

А

В

Межа виробничих можливостей

Кожна точка на кривій показує максимально можливу кількість товарів А та В, яку може виробити економіка. Для суспільства доступна будь яка точка, що знаходиться нижче кривої виробничих можливостей. Проте недоступна жодна точка поза нею. Знаходячись на кривій виробничих можливостей економіка працює на повну потужність. Тому збільшити виробництво товару А можливо лише вилучивши частину ресурсів з виробництва товару В.

Виробничий потенціал - представляє собою сукупність виробничих ресурсів, тобто факторів виробництва, з урахуванням їх обсягів, структури, технічного рівня й якості. Він характеризує максимально можливі обсяги виробництва національної економіки.

Виробництво - це процес взаємодії людини з природою, у ході якого людина видозмінює речовину природи, пристосовуючи її до задоволення своїх потреб. Виробництво - це процес створення благ необхідних для задоволення різноманітних потреб людей. Люди приймають участь у виробництві не поодинці, а колективно, спільно, тому виробництво завжди виступає як суспільне. Результатом суспільного виробництва є суспільний продукт, який створюється у виробництві, проходить крізь стадії розподілу, обміну і закінчує свій шлях у споживанні. Виробництво, розподіл, обмін і споживання утворюють чотири фази суспільного виробництва.

Між виробництвом та споживанням існує складний, діалектичний взаємозв’язок. За всієї важливості виробництва, воно має сенс лише тоді, коли слугує споживанню. Споживання утворює мету і водночас мотив виробництва, наперед визначає обсяг, структуру та якість суспільного продукту.

Розподіл та обмін опосередковують зв’язок міх виробництвом та споживанням, утворюючи своєрідний механізм їхньої взаємодії, розв’язання суперечностей, що між ними виникають.

Усі ці фази (виробництво, розподіл, обмін та споживання) не існують самі по собі, ізольовано одне від іншої, а утворюють єдиний цілісний процес суспільного виробництва, поєднанні між собою прямими та зворотними зв’язками.

Виробництво є своєрідним пунктом, де виникає, створюється сам продукт і звідки починається його рух. У процесі виробництва людина пристосовує речовини і сили природи для задоволення своїх потреб. Соціальні сили і характер виробництва залежить від типу і форми власності на засоби виробництва, визначають соціальні сили і характер усіх інших фаз.

Розподіл частково входить до виробництва у вигляді розподілу засобів виробництва і, відповідно, членів суспільства по сферах і галузях виробництва, економічних регіонах, підприємствах. Водночас розподіл утворює особливу фазу суспільного виробництва де встановлюється частка різних класів, соціальних груп та осіб у виробленому продукті. Принципи, відносно до яких здійснюється розподіл, як і його організації є потужним стимулом впливу на виробництво.

Обмін опосередковує зв’язки між виробництвом і розподілом з одного боку, і споживанням з іншого. Він, як і розмір, здійснюється і у виробництві (обмін діяльністю і здібностями) і поза нього, де виконує самостійну функцію в рухові продукту.

Обмін продуктів покликаний надати кожному учасникові виробництва, кожній його ланці певні блага у відповідності до частки, встановленої розподілом.

Споживання є заключною фазою суспільного виробництва, де реалізується споживча вартість виробленого продукту. Споживання буває двох видів: особисте та виробниче.

Суспільне виробництво має певну структуру, його можна розділити на матеріальне і нематеріальне. Матеріальне виробництво включає виробництво матеріального продукту (промисловість сільське господарство, будівництво) і надання матеріальних послуг (вантажний транспорт). Нематеріальне - створює духовні цінності і надає нематеріальні послуги (охорона здоров’я, освіта, наука та ін).

3. Основні фактори виробництва

Для виготовлення продукту виробництво використовує ресурси. Виробничі ресурси включають у себе природні, трудові, матеріальні, фінансові, інформаційні та ін. ресурси. Виробничі ресурси поділяють на відтворювальні, частково відтворювальні і невідтворювальні. У свою чергу відтворювальні поділяють на природно і штучно відтворювальні.

Характеристики

Список файлов книги