181258 (685712), страница 9

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 9)

Після того як буде з’ясовано ступінь ритмічності роботи, слід перейти до вивчення основних факторів, які зумовлювали можливі порушення ритмічності (рис. 2).

Неритмічність роботи притаманна багатьом підприємствам. Тому треба ретельно вивчати не лише причини цієї хронічної виробничої “хвороби”, а й її наслідки, а саме:

• збільшення кількості браку і відходів сировини й матеріалів;

• погіршення якості продукції;

• подорожчання собівартості продукції;

• порушення у ритмі відвантаження, а отже, затримка реалізації продукції;

• посилення плинності кадрів;

Комплексне виробництво забезпечує нормальний процес зборки готових виробів і запобігає затримкам у зв’язку з відсутністю якихось деталей. Засобом, який забезпечує необхідний темп збірних робіт при деяких неузгодженнях поточного виробництва деталей, є незавершене виробництво. Тому при аналізі комплектності виробництва треба звертати увагу і на комплектність залишків деталей і вузлів у незавершеному виробництві. Водночас треба пересвідчитись, наскільки фактична наявність деталей відповідає даним обліку і плановій потребі.

5. Аналіз попиту, стану ринку та обсягу реалізації продукції

Фактори, які впливають на обсяг реалізації продукції.

1. Виробничі фактори. До них входять:

• Рівень виконання плану виробництва товарної продукції.

• Якість продукції.

• Асортиментно – структурні вимоги у випуску продукції.

• Ритмічність випуску продукції.

1. Фактори, які пов`язані з роботою відділу збуту і складів:

• Рівень забезпечення кадрами, устаткуванням і відповідними складськими приміщеннями.

• Загальний рівень організації роботи з маркетингу.

• Величина замовлень.

• Стан і комплектність залишків готової продукції на складах.

• Забезпеченість тарою і упаковкою.

1. Фактори, які пов`язані з транспортуванням продукції.

• Відповідність кількості і видів транспортів для перевезення продукції (зроблених замовлень і договірних домовленостей).

• Ритмічність подачі транспорту.

• Дотримання термінів перевезень та інших договірних умов.

1. Фактори, які пов`язані з роботою фінансових та інших підрозділів підприємства.

• Вибір форм розрахунків з покупцями.

• Своєчасність і якість оформлення платіжних документів та стан контролю за їх сплатою.

• Вивчення платоспроможності покупців і можливі форми співпраці.

1. Інші фактори:

• Терміни документообігу.

• Зміна цін і коньюнктури ринку.

• Зміни митних правил і загального законодавства.

6. Аналіз виробничих ресурсів і організаційно-технічного рівня підприємства

1. Підприємство із збалансованими потужностями окремих виробництв

2. Підприємство з окремими виробництвами різної потужності

Рис. 5. Визначення виробничої потужності підприємства <П )

7. Аналіз використання основних фондів

Усі показники використання основних фондів звичайно поділяються на дві групи показників:

• екстенсивного використання;

• інтенсивного використання.

Показники екстенсивного використання характеризують роботу устаткування за часом або за кількістю (охопленням). Показники інтенсивного використання пов'язані з його виробітком, тобто визначають рівень використання потужності. Останні показники обов'язково мають одиниці виміру (гривні, штуки, метри та ін.).

У процесі аналізу досліджуються склад і структура календарного фонду верстатного часу, співвідношення наявного, встановленого і діючого устаткування. Коефіцієнт змінності роботи устаткування дає змогу порівняти цей показник з плановим, вивчати його в динаміці та в порівнянні з іншими спорідненими підприємствами. За наявністю інформації аналізують також склад і використання виробничих та допоміжних площ.

Особливу увагу завжди звертають на розрахунки та аналіз показника фондовіддачі (фондомісткості продукції). Потрібно розібратися у тенденціях її зміни і вивчити фактори, які на неї впливають.

Після цього слід перейти до аналізу використання окремих типів устаткування і машин. Недоліки в їх використанні можуть бути пов'язані з:

1) наявністю диспропорцій у діючому парку верстатів;

2) змінами асортименту структури випуску продукції, а отже, і потреби у тих або інших видах устаткування;

3) рівнем забезпеченості матеріально-технічними ресурсами і кваліфікованою робочою силою;

4) технічним станом, якістю ремонтів і догляду за устаткуванням;

5) іншими причинами.

Таблиця 7.2. Дані для аналізу використання основних засобів.

Показники	За планом	Фактично	Відхилення (+,-)
1.Обсяг товарної продукції, тис. грн.	1320	1323	+3
2. Середньорічна вартість основних виробничих фондів, тис. грн. 3. Виробничі площі, м2	660	696,3	+36,3
4. Кількість верстатів, шт.	75	80	+5
5. Кількість годин, відпрацьованих усіма верстатами за рік ,6. 3 них у першу зміну	150000 100 000	132300 94500	-17 700 -5500
Розрахункові показники
7. Фондовіддача (рядок 1 : рядок 2)	2,0	1,9	-0,1
8. Кількість годин, відпрацьованих одним верстатом за рік (рядок 5 : :рядок 4)	2000	1653,75	-346,25
9. Випуск продукції на одиницю площі, грн./м2 (рядок 1 : рядок 3)	100	105	+5
10. Середньорічний виробіток одного верстата, грн (рядок 1 : рядок 4)	17 600	16 537,5	-1062,5
11.Середній виробіток за 1 верстато-год, грн.(рядок 1 :рядок 5)	8,8	10,0	+1,2
12.Коефіцієнт змінності (рядок 5 : : рядок 6)	1,5	1,4	-0,1

Розрахунок впливу факторів на обсяг товарної продукції за даними, наведеними в табл. 7.2 І. З використанням величини основних фондів зміна величини виробничих основних фондів 36,3 • 2 = 72,6 тис. грн.; зміна фондовіддачі - (-20,1) • 696,3 = -69,63 тис. грн.

Разом +3,03 тис. грн. II. З використанням виробничих площ 1) зміна виробничих площ (-600) • 100 = -60,0 тис. грн.;

2) зміна випуску продукції в розрахунку на одиницю площі 5 • 12 600 = 63,0 тис. грн.

Разом 3,0 тис. грн. III. З використанням кількості верстатів зміна кількості верстатів 5 -17,6 = 88 тис. грн.; 2) зміна середньорічного виробітку одного верстата (-1062,5) - 80 = -85 тис. грн.

Разом. 3,0 тис. грн. IV. З використанням відпрацьованого часу зміна кількості відпрацьованих годин (-17 700) • 8,8 = -155,76 тис. грн.; зміна виробітку за 1 верстато-годину: 1,2 • 13 200 = 158,76 тис. грн.

Разом 3,0 тис. грн. Те саме, але з трьома факторами можна подати так: зміна кількості верстатів 5 • 2000 • 8,8 = 88 000 грн.; зміна кількості годин, відпрацьованих одним верстатом за рік , (-346,25) • 80 • 8,8 = -243 760 грн.; 3) зміна середнього виробітку за 1 верстато-годину 1,2 • 1653,75 • 80 = 158 760 грн.

Разом +3000 грн. Зведення резервів, тис. грн. Підвищення фондовіддачі до планового рівня 69,63 Доведення виробничих площ до планового рівня 60,0 Підвищення середньорічного виробітку одного верстата до планового 85,0 Більш повне використання часу роботи верстатів 155,76 5. Доведення часу роботи кожного верстата до запланованого рівня 243,76

Всього 243,76

Примітка. Оскільки всі резерви, крім другого, дублюють один одного, то слід брати тільки найбільший. Зменшення обсягу продукції за рахунок площ (екстенсивний фактор) не може бути резервом у разі виконання плану виробництва.

8. Аналіз забезпеченості і використання матеріальних ресурсів на підприємстві

Загальна оцінка виконання плану матеріально-технічного постачання

Обов'язковою умовою стійкого виробничого процесу е своєчасне і повне забезпечення його необхідними матеріальними ресурсами. Цими питаннями на підприємстві займається спеціальний підрозділ — відділ матеріально-технічного постачання, складські й транспортні служби. Значну увагу приділяють цьому плановий і технічний відділи, головні адміністратори підприємства.

У процесі аналізу необхідно дати оцінку, наскільки підприємство було в цілому забезпечене необхідними основними й допоміжними матеріалами, комплектуючими виробами, паливом та електроенергією тощо. Слід з'ясувати причини і визначити винних осіб, якщо по будь-яки» позиціях викривалися факти недопостачання, які шкодили процесу виробництва.

Однією з причин може бути недбале складання плану постачання, внаслідок чого мають місце пропуски потрібних матеріалів, а отже, не робляться відповідні замовлення постачальникам. Водночас допускаються прорахунки в обсягах потреби і термінах постачання. За допомогою аналізу слід з'ясувати, де провина постачальників матеріалів, а де недогляд якогось працівника підприємства.

Після цього треба проаналізувати якість придбаних матеріалів, комплектність постачання і дотримання передбачених угодами термінів виробництва та ритму. Треба взяти до уваги, що повне та якісне постачання значною мірою залежить від своєчасності укладання договорів і старанного відпрацювання всіх умов і зобов'язань. Це дає змогу уникнути багатьох непорозумінь і прикростей. Вибір постачальників і перехід на довгостроковий характер співробітництва з найбільш відповідальними і надійними є також важливим фактором нормального забезпечення підприємства матеріальними ресурсами.

Мета аналізу — показати, як на підприємстві налагоджено контроль за виконанням договірних умов постачальниками, які заходи вживались у разі затримок чи інших порушень у поставках, наскільки оперативно реагує підприємство на ті чи інші відхилення.

Певним показником у цій справі можуть бути суми штрафних санкцій, які подало підприємство своїм постачальникам для покриття збитків внаслідок порушень постачання. Доречно вивчити і "коефіцієнт корисної дії" цих санкцій, якість юридичного обґрунтування і супроводження. Взагалі юридичний бік процесу постачання, юридична підтримка договірних стосунків — дуже важлива справа, яка потребує окремої оцінки при аналізі.

Аналіз складських запасів матеріальних ресурсів

Певна неритмічність, а також недопостачання можуть бути повністю або частково нейтралізовані за допомогою складських запасів матеріалів та інших ресурсів. Отже, такі запаси виконують функцію амортизатора в постачанні.

При аналізі дається оцінка загальної величини складських запасів, динаміки Їх залишків, комплектності, наявності непотрібних і зіпсованих матеріалів та сировини. Як критерій при аналізі використовують нормативи, що розраховуються по групах і окремих видах матеріалів або сировини. Нормативи мають не тільки грошове, а й натуральне (дні запасу) вираження.

Незаповнення нормативів може спричинити неритмічність виробництва, навіть його тимчасові зупинки. Зайві запаси, або понаднормативні залишки, також небажані, оскільки потребують додаткових приміщень і фінансових ресурсів.

Основними причинами відхилень від нормативів є:

• зміна суми вступних, складських запасів для виробництва;

• відхилення, пов'язані з надходженням ресурсів на підприємство;

• зміна обсягів випуску продукції;

• зміна норм витрат ресурсів на виробництво окремих видів продукції;

• асортиментно-структурні зрушення у виробництві;

• недоліки в плануванні, обліку і зберіганні сировини й матеріалів;

• прорахунки в обчисленні нормативів тощо. Аналіз завершують розробкою заходів щодо оптимізації рівня складських запасів, поліпшення стану Їх зберігання і ліквідації понаднормативних запасів.

Аналіз використання матеріальних ресурсів

Недоліки в постачанні, зменшення обсягів матеріалів у поточних запасах можуть до певної міри компенсуватися економією Їх у процесі виробництва. І навпаки, перевитрати матеріальних ресурсів та Їх використання не за прямим призначенням спричиняють невиконання плану виробництва продукції при у цілому задовільному матеріальному постачанні.

Аналіз використання матеріалів здійснюється за допомогою узагальнюючих показників матеріаломісткості або зворотного до нього показника матеріаловіддачі. Ці показники можна розрахувати в цілому по всій товарній продукції, а також по окремих виробах. Слід вивчити зміну цього показника в динаміці та в порівнянні з іншими підприємствами, врахувати галузеві особливості формування витрат, ї нарешті, концентрують увагу на пошуку причин зміни цих показників і можливих резервів економії. В процесі аналізу використовують як допоміжні показники рівня відходів і браку продукції, коефіцієнт корисного використання сировини, норми витрат матеріалів, палива, енергії на окремі вироби.

Аналіз виконання норм витрат матеріалів та інших ресурсів є безперечно головним питанням цієї теми. Досліджуючи зміну норм витрат матеріальних ресурсів, слід урахувати, що основними причинами, які зумовлюють поступове Їх зниження, є:

а) конструктивне поліпшення виробів, у тому числі спрощення;

б) вдосконалення технології виробництва;

в) повторне використання відходів виробництва;

г) коригування рецептур;

г) зменшення частки кінцевого браку продукції;

д) зміна якості матеріалів (сировини), що споживається, а також продукції, що виробляється;

е) інші.

Під час аналізу слід оцінити обґрунтованість норм, своєчасність їх перегляду. Сучасне нормативне господарство — важлива умова для ощадливого використання ресурсів. Тому прискіпливий аналіз якості норм і засад їх формування дає змогу запобігти зайвим затратам ресурсів і тим самим істотно поліпшує ефективність роботи підприємства.

При проведенні аналізу дуже часто зустрічаються факти заміни матеріалів. Заміну здійснюють з метою здешевлення собівартості продукції, підвищення надійності виробів, поліпшення їх зовнішнього вигляду тощо. Проте у переважній більшості випадків мають місце так звані вимушені заміни, які, до речі, не завжди санкціонуються вищим керівництвом. Вони або зумовлені відсутністю деяких матеріалів взагалі чи у певний період, або викликані потребою здешевлення виробництва за будь-яку ціну. Такі заміни мають імпульсивний характер і недостатньо обґрунтовані, внаслідок чого найчастіше шкодять виробництву — погіршують якість виробів, а отже, репутацію фірми. Тому при великій кількості замін матеріалів слід у цілому негативно оцінювати такий стан використання ресурсів, зокрема організації й управління на підприємстві.

Аналіз може виявити випадки, коли деякі допоміжні матеріали зовсім не використовують у процесі виробництва. Причинами такого явища можуть бути недостача цих матеріалів або суттєвий брак часу при виробництві.

Якщо всі перелічені вище заходи не дають змоги виробити необхідну кількість продукції через недостачу основних матеріалів, підприємство переходить на випуск тих виробів, для яких є достатньо матеріальних ресурсів на складі. Так виникають асортиментно-структурні порушення у випуску продукції, і Їх слід відносити до категорії вимушених.

Проте на підприємствах іноді трапляються такі випадки, коли ці зрушення викликані зовсім іншими причинами, однак маскуються під недостачу матеріалів і незадовільне постачання. Це потребує від аналітиків особливої пильності та об'єктивності. Слід також додати, що останні порушення у випуску продукції штучно ускладнюють роботу відділу матеріально-технічного постачання. За вимогою адміністрації робітники відділу, залишивши на деякий час планову роботу, починають "вишукувати" додаткові незамовлені матеріали, а в цей час основний процес постачання здійснюється без належного контролю.

У табл. 7.3. наведено всі показники для обрахування впливу факторів з боку постачання та використання матеріалів. Спрощений розрахунок передбачає визначення впливу тільки двох факторів, таких як:

1) зміна кількості використаного металу на виробництво основної продукції

(-40 т) • 2 = -80 шт.;

2) зміна матеріаловіддачі

+0,5 • 960 т = +480 шт.

Разом +400 шт.

Перший фактор має комплексний характер і узагальнює дію наступних чотирьох факторів:

а) вплив понаднормативного залишку металу на початок року

+60 т • 2 = +120 шт.;

б) вплив зміни надходження металу за рік у порівнянні з планом

+40 т • 2 = +80 шт.;

в) вплив зміни залишку металу на кінець року (зворотний вплив)

(-20т) • 2 =-40 шт.;

г) вплив непланового використання металу на інші потреби (зворотний вплив)

(-120т) • 2=-240шт.

Разом -80 шт.

Ці розрахунки можна виконати з використанням показника норми витрат на одиницю продукції так:

Таблиця 7.3. Дані для аналізу використання матеріальних ресурсів

I) (-40): 0,5 = -80 шт.;

У тому числі у складі першого фактора:

а) 60 : 0,5= +120 шт.;

б) 40 : 0,5 = +80 шт.;

в) - (20) : 0,5 = -40 шт.;

г) - (120) : 0,5 = -240 шт.

Разом - 80 шт.

Всього 400 шт.

Відповідно до виконаних розрахунків резерви виробництва становлять 280 шт. (240 + 40), або 14% плану виробництва (280 : 2000 • 100). Виконаємо ще один розрахунок впливу факторів з використанням вартісних показників. Припустімо, що вартість одного виробу становить 900 грн., 1 т металу — 800 грн., загальні витрати інших матеріальних ресурсів за планом становлять 160 тис. грн., а фактично — 232 тис. грн.. Тоді згідно з даними табл. 7.3 можна скласти табл. 7.4 і виконати такі розрахунки факторів, як:

1) зміна суми матеріальних витрат на виробництво продукції

40 • 1,875 = +75 тис. грн.;

2) зміна матеріаловіддачі порівняно з планом 0,285 • 1000 = +285 тис. грн.

Разом +360 тис. грн. Другий варіант розрахунків з використанням показника матеріаломісткості продукції:

1) зміна суми матеріальних витрат на виробництво продукції

40 : 0,5333 = +75 тис. грн.;

2) зміна матеріаломісткості продукції порівняно з планом (зворотний вплив) –

(-0,0704) • 2160 тис. грн. : 0,5333 = +285 тис. грн.

Разом +360 тис. грн. Дані цієї таблиці свідчать про те, що поліпшення використання матеріалів порівняно з планом дало змогу підприємству здійснити додатковий випуск. Згідно з розрахунками впливу факторів цей випуск становив 285 тис. грн., або 79% усього понад планового обсягу продукції (285 : 360 • 100).

Таблиця 7.

Показник	За планом	Фактично	Відхилення
1. Товарна продукція, тис. грн	1800	2160	+360
2. Витрати основних матеріалів металу, тис. грн.	800	768	-32
3. Витрати інших матеріальних ресурсів, тис. грн.	160	232	+72
4. Разом матеріальні затрати, тис. грн.	960	1000	+40
5. Матеріаловіддача (рядок 1 :рядок 4)	1,875	2,16	+0,285
6. Матеріаломісткість продукції (рядок 4 : рядок 1)	0,5333	0,4629	-0,0704

Щодо резервів виробництва продукції, то вони пов'язані з непропорційно високими витратами інших матеріальних ресурсів. При виконанні плану виробництва на 120% витрати по цій статті виконані на 145%, тому мають місце необґрунтовані витрати в сумі 40 тис. грн. (резерви собівартості), а резерви виробництва становитимуть 85 тис. грн. (40 • 1,875).

9. Аналіз собівартості продукції

Собівартість продукції — це виражена в грошовій формі сукупність витрат з виробництва та реалізації. Розрізняють собівартість виробничу й повну, собівартість усього товарного випуску і окремих видів продукції. Залежно від впливу на собівартість обсягу виробництва розрізняють змінну і фіксовану частину собівартості продукції.

Під час аналізу звичайно використовують такі показники:

1) валові затрати;

2) собівартість товарної продукції;

3) витрати на 1 грн. товарної продукції;

4) собівартість окремих видів продукції.

Аналізуючи собівартість продукції, вирішують такі основні завдання:

• оцінка виконання плану за собівартістю продукції в цілому по підприємству, а також за окремими видами продукції;

• вивчення причин відхилення фактичних витрат від планових у розрізі статей, а також за окремими видами і групами продукції;

• пошук резервів зниження собівартості продукції та розробка відповідних заходів щодо їх використання.

Під час аналізу використовують дані звіту по собівартості продукції, звіту про фінансово-майновий стан підприємства і звіту підприємства з праці. Залучаються також планові й звітні калькуляції по окремих видах продукції та відповідні дані бухгалтерського обліку.

Оцінка виконання плану собівартості. План за собівартістю продукції вважається виконаним, якщо фактичний показник дорівнює плановому або нижчий від нього. В останньому випадку говорять про понад планове зниження собівартості продукції. Для вивчення собівартості продукції у динаміці більш придатний показник витрат на 1 грн. товарної продукції (З), який обчислюється за формулою:

З=

де С — собівартість товарної продукції,

Т — вартість товарної продукції в цінах реалізації,

Цей показник одночасно може виконувати роль і в певному відношенні показника рентабельності виробництва. Наприклад, якщо він дорівнює 80 коп. на 1 грн. товарної продукції, то це свідчить, що рентабельність виробництва становить 20 (100-80) коп. по відношенню до 1 гри. товарної продукції. Природно, цей показник залежить від зміни суми собівартості продукції. Проте він також залежить від:

• структури й асортименту продукції, що виробляється;

• рівня цін на продукцію певного підприємства на готову продукцію.

Особливих пояснень потребує фактор асортиментно-структурних зрушень, дія якого проявляється тоді, коли рівень витрат на окремі види продукції неоднаковий.

Для визначення впливу кожного з перелічених факторів на зміну рівня витрат на 1 грн. товарної продукції порівняно з планом застосовують спосіб ланцюгових підстановок. Вихідні дані для розрахунків наведено в табл. 8.1, з якої видно, що порівняно з первісним планом фактичні витрати зменшились на 1 коп. (91—92). Визначимо кількісний вплив різних факторів на відхилення послідовним відніманням відповідних показників:

1) зрушення у структурі та асортименті випущеної продукції

93 - 92 = +1 коп.;

2) зміна собівартості окремих видів продукції

96 - 93 = +3 коп.;

3) зміна цін на випущену продукцію

91 - 96 = -5 коп.

Разом -1 код.

Таблиця 8.1. Дані для розрахунку виконання плану собівартості

Показник	За первісним планом	Фактично
		за планом, перерахованим на фактичний асортимент і структуру виробництва	у цінах плану, але фактичної собівартості продукції	У цінах , які діяли
1. Повна собівартість товарної продукції, тис. грн. 2. Товарна продукція, тис. грн. 3. Затрати на 1 грн. товарної продукції, коп.	874 950 92	930 1000 93	960 1000 96	960 1055 91

Аналіз витрат за елементами і статтями. Найбільш корисним для вивчення змін у структурі витрат на виробництво є аналіз собівартості за елементами витрат. Елементні витрати — це однорідні за складом витрати підприємства. До них належать матеріальні витрати, оплата праці, відрахування на соціальні потреби, амортизаційні відрахування, інші грошові витрати (табл. 8.2). Аналіз витрат за їхніми елементами дає змогу не лише вивчити зміни у структурі собівартості, а й охарактеризувати галузеві особливості (матеріало -, фондо -, енерго - та трудомісткість виробництва).

Дані за статтями затрат наведено в таблиці.

Таблиця 8.2. Витрати на виробництво, %

Показник	Вся промисловість	Звіт		Відхилення
		1990	1997
1. Матеріальні витрати	70,5	53,6	73,9	+20,3
2. Витрати на оплату праці	10,6	10,9	7,9	-3,0
3. Відрахування на соціальні потреби	5,0	1,7	4,8	+3,1
4. Амортизація	3,4	14,7	9,0	-5,7
5. Інші витрати	10,5	19,1	4,4	-14,7
Разом	100,0	100,0	100,0	--

Аналіз розпочинають з оцінки загального виконання плану собівартості продукції. Потім переходять до вивчення відхилень у розрізі окремих видів витрат. При цьому слід урахувати, що відхилення за деякими статтями собівартості можуть бути наслідком дії того самого чинника. Наприклад, підвищення механізації праці може спричинити зниження витрат на заробітну плату, проте підвищити певною мірою витрати на утримання та експлуатацію устаткування. Ще один комплексний чинник — зростання купованих виробів і напівфабрикатів, який збільшує суму відповідних матеріальних затрат, проте це обов'язково приводить до зниження витрат на заробітну плату, відрахувань на соціальне страхування, зменшення витрат на сировину і матеріали, а також за іншими статтями. Отже, негативні відхилення по одних статтях не можна розглядати завжди ізольовано від позитивних по інших статтях. Природно, це ускладнює аналіз за статтями витрат, проте дія таких комплексних чинників має місце не дуже часто. Звичайно відхилення по кожній статті собівартості спричиняють поодинокі фактори, які не виходять за межі даної статті.

У нашому прикладі є три відхилення, негативні за своєю суттю (+359, +5, +36).

Таблиця 8.3. Собівартість промислової продукції за статтями
Показник	Фактично випущена товарна продукція за собівартістю		Відхилення
	За плановою	За фактичною	абсолютне	%
1. Сировина й матеріали	3301	3246	-55	-1,7
2. Зворотні відходи (віднімаються) 3. Куповані вироби, напівфабрикати й послуги кооперованих підприємств	5015 507	10415 866	+5400 +359	+208 +2,3
4.Заробітна плата основна виробничих робітників 5. Заробітна плата додаткова виробничих робітників 6. Відрахування на соціальне страхування	2502 223 210	2292 193 191	-210 -30 -19	-8,4 -13.4 -9,1
7. Витрати на утримання й експлуатацію машин та обладнання	2382	2335	-47	-2.0
8. Загальновиробничі витрати	1645	1592	-53	-3,2
9. Загальногосподарські витрати	1636	1600	-36	-2,2
10. Втрати від браку	X	5	+5	—
Виробнича собівартість	27356	27 216	-140	-0,5
11. Позавиробничі витрати	- 215	251	+36	+16,7
Повна собівартість	27 571	27467	-104	-0.37

Щодо першого відхилення, то це зовсім не перевитрати, а збільшення частки кооперованих поставок, що зумовило скорочення витрат по більшості інших статей собівартості, особливо витрат на заробітну плату. Дві інші суми перевитрат швидше за все мають особисті негативні чинники, які слід вивчити у подальшому аналізі. На цьому етапі такі суми доцільно розглядати як очевидні резерви зниження собівартості. Після вивчення загальної картини відхилень за статтями собівартості треба перейти до більш ретельного аналізу витрат по окремих статтях собівартості продукції.

Аналіз матеріальних витрат. При аналізі матеріальних витрат потрібно враховувати, до якої галузі належить підприємство, що досліджується. Це зумовлює різний вміст матеріалів і сировини у собівартості продукції, тобто матеріаломісткість продукції. Взагалі в обробних галузях виробництва частка цих витрат дуже велика. Особливо це стосується легкої й харчової промисловості.

Після цього слід також встановити які технологічні процеси використовуються і наскільки вони досконалі та сучасні, тобто безвідходні. Сьогодні слід звертати особливу увагу на витрати палива та електроенергії у зв'язку з їх дефіцитністю і великою вартістю, У деяких галузях промисловості аналіз використання енергетичних ресурсів має пріоритетний характер (енергомісткі виробництва).

Аналіз матеріальних витрат полягає в порівнянні фактичного обсягу їх з плановим чи базовим і в обчисленні дії окремих факторів на виявлені відхилення. Специфіка цих факторів і конкретна методика їх дослідження залежать від особливостей технології, а також від видів сировини, матеріалів і енергоносіїв, які використовуються.

Проте завжди слід виявляти вплив двох таких факторів:

1. Зміни питомих витрат сировини й матеріалів на одиницю продукції — фактор "норм".

2. Зміни собівартості заготівлі одиниці сировини та матеріалів — фактор "цін"..

Останній фактор складається з таких трьох підфакторів:

а) зміни купівельних цін з урахуванням усіх доплат і знижок;

б) транспортних витрат, до яких належать і вантажно-розвантажувальні витрати;

в) заготівельних витрат.

Зміна питомих витрат сировини й матеріалів може також відбуватися під впливом причин:

а) пов'язаних із виконанням плану технічного розвитку в заходах, спрямованих на зниження норм витрачання;

б) зумовлених різними іншими відхиленнями від поточних норм витрат.

Приклад розрахунку впливу цих двох основних факторів виконується на підставі табл. 8.4.

Таблиця 8.4. Матеріальні витрати на виріб "А" (20 000 шт.)

	За планом				Фактично				Відхилення
Матеріали	норма витрат, кг	ціна, грн.	сума, грн.	Норма витрат, кг		ціна, грн.	сума, грн.	(гр. 6- гр. 3)
А	1	2	3	4		5	6	7
1. Литво	2	1,5	3,0	1,8		2,0	3,6	+0,6
2. Прокат чорних
Металів	10	2,5	25,0	11		2	22	-3,0
3. Латунь листова	0,5	3	1,5	0,6		4	2,4	+0.9
4. Інші матеріали	X	X	15	X		X	14	-1
Разом	X	X	44,5	X		X	42	-2.5

1. Етап деталізації відхилення

При загальній економії матеріалів 2,5 грн. на один виріб перевитрати з двох видів матеріалів склали 1,5 грн. (0,6 + + 0,9). Це й буде резерв зниження матеріальних затрат у розрахунку на 1 виріб. Дані беруть з рядка 7 табл. 8.4.

II. Етап деталізації відхилення

Литво фактор "норм": (1,8 - 1,5)'1,5 = -0,3 гри.;

фактор "цін": (2,0 - 2,5)-1,8 = +0,9 грн.

Разом +0,6 грн.

Прокат чорних металів фактор "норм": (11 - 10)-2,5 = +2,5 грн.;

фактор "цін": (2 - 2,5)-11 = -5,5 грн.

Разом -3,0 грн.

Латунь листова фактор "норм": (0,6 - 0,5)-3 = +0,3 грн.;

фактор "цін": (4 - 3)-0,6 = +0,6 грн. Разом +0,9 грн.

Резерв економії становить 4,3 (0,9 + 2,5 + 0,3 + 0,6), тоді як на першому етапі деталізації показників ці резерви були лише 1,5 грн. Для визначення загальних сум впливу факторів і резервів слід помножити одержані результати на обсяг випуску виробу "А" (20 000 шт.).

Аналіз матеріальних витрат завжди завершується підрахунком резервів зниження витрат і розробкою відповідних заходів щодо їх використання.

Аналіз витрат на оплату праці. У більшості галузей промисловості витрати на оплату праці мають значно меншу частку в собівартості продукції, ніж матеріальні витрати. Проте загальновідомо, що одним з найважливіших джерел зниження собівартості продукції є більш швидке зростання продуктивності праці порівняно із середньою оплатою праці. Тому аналізові витрат на оплату праці слід завжди приділяти першочергову увагу.

Оплату праці аналізують у двох напрямах:

1) аналіз фонду оплати праці як елемента витрат на виробництво на підставі спеціальної статистичної форми (1-ПВ);

2) аналіз оплати праці за окремими статтями калькуляції, насамперед за самостійною статтею — заробітна плата виробничих робітників.

Перший напрям має явні переваги, оскільки ґрунтується на всебічній інформації звітності за трудовими показниками. Аналіз виконання фонду оплати праці розпочинають з визначення абсолютного відхилення від планового фонду або фактичного за базовий період. Після цього досліджують причини такого відхилення. При цьому виявляють вплив двох факторів: зміни середньооблікової чисельності персоналу (кількісний фактор) і зміни середньої заробітної плати працюючих (якісний фактор).

Для розрахунку можна використати спосіб абсолютних різниць, згідно з яким вплив першого з названих факторів визначають множенням відхилення від плану за кількістю працюючих на планову середню заробітну плату, а вплив другого — множенням відхилення від плану із середньої заробітної плати на фактичну чисельність персоналу.

Середньорічна заробітна плата одного робітника залежить від дії таких факторів: кількості робочих днів у періоді, тривалості робочого дня (зміни), середньогодинної оплати. Методика розрахунку така сама, як і при визначенні впливу факторів на середньорічний виробіток 1 робітника.

Під час аналізу складу фонду заробітної плати робітників потрібно встановити співвідношення між різними видами оплати праці (почасова, відрядна, додаткова та ін.), а також виявити непродуктивні виплати. Серед останніх найбільш відомі такі:

1) доплати у зв'язку зі змінами умов праці;

2) доплати за роботу в понаднормативний час;

3) оплата цілодобових простоїв та годин внутрішньозмінних простоїв;

4) заробітна плата у складі браку продукції.

Крім того, у складі нарахованої заробітної плати можуть бути такі приховані суми, як оплата невиконаних технологічних операцій, не виготовленої готової продукції (приписки обсягів виробництва) тощо. Ці суми слід враховувати як резерви економії фонду заробітної плати.

Зменшення непродуктивних виплат заробітної плати зовсім не суперечить підвищенню основних тарифних розцінок і погодинної плати, особливо коли спостерігається відповідне зростання продуктивності праці. Взагалі підвищення рівня заробітної плати на сучасному етапі — надзвичайно важливий економічний і соціальний фактор, проте він залежить не лише від продуктивності праці, а й має тісно узгоджуватися з фінансовим станом підприємства.

Витрати на обслуговування виробництва та управління. Частка витрат на обслуговування виробництва та управління в собівартості продукції залежить від галузі промисловості. Цей показник може досягати 50 і більше відсотків у машинобудуванні. До таких витрат належать витрати, наведені в табл. 8.5.

Таблиця 8.5. Дані про собівартість продукції за статтями ви трат, тис.грн.

								Відхилення
Показник	Минулий		Звітний рік				звітного періоду
	рік						від
			за планом		фактично	минулого			плану
						року
1. Товарна продукція	2700		2750		2800	+100			+50
2. Витрати на утримання
Й експлуатацію машин та
Обладнання	179		180		178	+1			-2
3. Загальновиробничі
Витрати	140		135		136	-5			+1
4. Загальногосподарські
Витрати	120		120		130	—			+10
Разом витрат	439		435		444	- 4			+9
6. Витрати на 1 грн. то
Варної продукції, коп.
— на утримання й
Експлуатацію машин та
Обладнання	6,63		6,55		6,36	-0,08			-0,19
— загальновиробничі	5,19		4,91		4,85	0,28			-0,06
— загальногосподарські	4,44		4,36		4,64	-0,08			+0,28
Всього	16,26		15,82		15,85	-0,44			+0,03

Як свідчать дані табл. 8.5, при аналізі можна встановити абсолютне і відносне відхилення від кошторису як у цілому, так і за окремими видами статей. Проте аналіз у динаміці цих витрат доцільно проводити лише з використанням відносних показників у розрахунку на 1 грн. товарної продукції.

При аналізі таких витрат треба пам'ятати, що вони в своїй більшості мають сталий характер. Тому, звичайно, обмежуються визначенням абсолютних відхилень від кошторису. Винятком є витрати на утримання й експлуатацію машин та обладнання (крім амортизації), які за своєю суттю є змінними, оскільки залежать від обсягу виробництва. За цими витратами розраховують також відносне відхилення, порівнюючи фактичні витрати з даними кошторису, перерахованими на відсоток, виконання плану випуску товарної продукції. В подальшому аналізі слід виявити причини відхилень фактичних витрат від планових.

Причинами відхилень за окремими статтями витрат можуть бути:

амортизація устаткування — зміна вартості устаткування, в тому числі внаслідок переоцінки, дострокового надходження й вибуття основних засобів, зміна порядку і норм амортизаційних відрахувань;

поточний і капітальний ремонт — зміна норм витрачання і цін на ремонтні матеріали, зміна погодинної оплати робіт і трудомісткості їх виконання, зміна кількості устаткування й обсягів виконаних робіт тощо.

Причинами відхилень за статтями витрат можуть бути також необґрунтованість плану і неправильне їх віднесення.

Аналіз собівартості окремих видів продукції. Як уже зазначалося, важливим показником собівартості є собівартість окремих видів продукції. Для аналізу використовують планові й фактичні калькуляції собівартості продукції. Об'єктом калькулювання можуть бути продукція чи роботи (послуги). Проте головний об'єкт калькулювання — це готові вироби, які поставляються за межі підприємства. Враховуючи значну трудомісткість процесу калькулювання, підприємства обмежуються калькулюванням собівартості лише найбільш важливих видів продукції.

Під час аналізу встановлюють ступінь виконання плану за собівартістю окремих видів продукції, вивчають відхилення за статтями калькуляції від плану або базових показників, визначають причини, що зумовили значні відхилення за найбільш вагомими статтями калькуляції.

Якщо підприємство тривалий час випускає певний вид продукції, обов'язково треба вивчити динаміку показників її собівартості за цей період. Вважається, що собівартість продукції має тенденцію до постійного зниження-1 це правильно. Проте існують і протилежні напрями ЇЇ зміни. Так, підвищення якості продукції в деяких виробництвах поєднується із зростанням її собівартості. Причому її зростання, починаючи з визначеної межі, може мати нестримний характер (рис. 6). В інших випадках періоди сталого зниження витрат виробництва поступово переходять наприкінці в повільне їх зростання, коли погіршуються умови роботи або склад руд у гірничій промисловості (рис. 7). У машинобудуванні та інших фінішних виробництвах, де періодично оновлюється асортимент продукції, зміна показників собівартості може мати пульсуючий характер. Періоди плавного зниження витрат чергуються із різким стрибком внаслідок освоєння виробництва нової моделі виробу (рис. 8).

Рис. 6. Зв'язок рівня якості та собівартості продукції

Аналіз собівартості окремих видів продукції слід завершувати пошуком резервів її зниження. Поточні резерви собівартості включають усі види непродуктивних витрат (як явні, так і приховані), а також виявлені під час аналізу перевитрати ресурсів і надмірні витрати грошових коштів.

Перспективні резерви зниження собівартості продукції, як правило, передбачають проведення значних організаційних, технологічних, конструкторських та інших видів робіт, що потребує певних додаткових інвестицій.

Рис. 7. Зміна собівартості продукції в сировинних галузях промисловості

Рис. 8. Зв'язок собівартості продукції з оновленим асортиментом продукції

Насамперед це стосується можливого збільшення обсягів виробництва. Добре відомо, що за інших однакових обставин збільшення обсягів виробництва приводить до зниження собівартості продукції через відносно сталі витрати на управління виробництвом (так звані умовно-постійні витрати). Цей шлях зниження собівартості хоч і дуже простий, проте має певні згасаючі можливості отримання позитивного ефекту (рис. 9). До того ж наявні виробничі потужності підприємства і попит на даний виріб можуть обмежувати зростання обсягів виробництва продукції.

Рис. 9. Зміна собівартості виробу при збільшенні обсягу його виробництва

Одним із варіантів розглянутого вище впливу обсягу виробництва на собівартість є природне збільшення кількості виробів нової продукції у міру засвоєння технології її виробництва і відповідного ЇЇ вдосконалення. Проте тут починає діяти ще й новий чинник — час. Між тим, коли підкреслюють позитивний вплив концентрації виробництва на собівартість продукції, мають на увазі, передусім вплив на неї фактора обсягу випуску продукції.

Важливим чинником здешевлення виробництва основної продукції може стати виготовлення побічної з відходів основного виробництва (комбінування виробництва). Цей шлях особливо ефективний у харчовій галузі, сировинних, підприємствах будівельних матеріалів тощо.

В галузях обробної промисловості добрі результати дають чинники, пов'язані із стандартизацією (нормалізацією, уніфікацією) продукції, а також зі спеціалізацією і кооперуванням підприємств. Усе це разом дає змогу збільшувати обсяги та економити ресурси виробництва, а отже, зменшувати собівартість продукції.

Попередні фактори будуть діяти ще результативніше, коли вони спираються на чинник упровадження досягнень науково-технічного прогресу. Цей фактор завжди потребує значних інвестицій і часу, однак він один із найвпливовіших і довготермінових. Його дія має різні напрями і терміни. Одним із наслідків його дії є поява нових видів продукції й підвищення якості інших, що зумовлює здебільше потребу в одночасних значних додаткових затратах і, природно, підвищує собівартість нової продукції.

Фактором подорожчання виробництва є також погіршення умов видобутку палива і сировини і поступове погіршення якості продукції видобувних галузей промисловості.

10. Аналіз фінансових результатів і рентабельності

Значення, завдання та інформація для проведення аналізу. Прибуток — один із основних господарських показників роботи підприємства. За його допомогою визначаються рівень рентабельності, тобто прибутковість, а також ефективність функціонування підприємства. Прибуток формується як різниця між виручкою від реалізації продукції І витратами на виробництво та її продаж. Якщо власні витрати перевищують грошові надходження від реалізації, мають місце збитки від реалізації.

Загальний фінансовий результат, який відображається в балансі, називається балансовим прибутком або збитком. Цей показник складається з прибутку від реалізації товарної продукції, прибутку (збитків) від іншої реалізації та позареалізаційних результатів (інших прибутків і збитків).

Під час аналізу треба розв'язати такі завдання:

1. Оцінити виконання плану за прибутком у цілому і в розрізі окремих видів прибутків і збитків.

2. Вивчити динаміку фінансових результатів за ряд років.

3. Визначити та обрахувати вплив основних чинників на зміну суми прибутку від реалізації товарної продукції.

4. Оцінити рівень рентабельності продукції і підприємства.

5. Зробити підрахунок резервів зростання прибутку і рентабельності.

Аналіз фінансових показників слід проводити за даними форми № 2 "Звіт про фінансові результати та їх використання", форми № 1 "Баланс підприємства", а також даними бухгалтерського обліку, робочих матеріалів фінансового відділу та юрисконсульта підприємства. Для проведення порівняльного аналізу рекомендується використовувати різнобічну інформацію інших споріднених підприємств щодо їх фінансових показників.

Аналіз балансового прибутку. Аналіз прибутку здійснюють за даними фінансового звіту (форма № 2). При цьому дається оцінка виконання плану прибутку (збитку) в цілому і по окремих його видах, вивчається динаміка відповідних сум і зміни порівняно з минулим періодом (табл. 9.1).

За даними таблиці 9.1 можна зробити такі висновки. План за прибутком успішно виконано (112%), понадплановий прибуток становив 565 тис. грн. Таке стало можливим завдяки значному перевиконанню плану за прибутками від реалізації товарної продукції (+720 тис. грн.). Підприємство має позитивну динаміку зростання прибутків (19,1%). Проте в роботі підприємства існують і значні негаразди, внаслідок чого резерви" зростання прибутків становлять 405 тис. грн. (120 + 285).

Вивчаючи одержані суми прибутків за кілька років, треба встановити, яка склалась тенденція в їх зміні, чи відбора вона зростання ефективності роботи підприємства. У зв'язку з цим слід особливо ретельне дослідити якість прибутків. Це поняття характеризує достовірність розрахунку сум прибутків і збитків, що одержує підприємство. В першу чергу таке явище пов'язують з відлагодженістю і надійністю бухгалтерського обліку на підприємстві та якістю складання балансів і фінансових звітів.

Керівники підприємства можуть відносно легко змінювати за власним бажанням такі види витрат, як витрати на рекламу, ремонтні роботи, науково-дослідницькі розробки і підготовку кадрів. Ці витрати, які можуть значно коливатися залежно від змін фінансової політики підприємства, називають у західних підручниках дискреційними. Форсоване скорочення таких витрат приводить до одночасного зростання прибутків, проте цей процес справедливо пов'язують із зниженням Їхньої якості.

Таблиця. Фінансові результати підприємства

Аналіз показника співвідношення балансового прибутку й обсягу продаж підприємства за кілька років досить надійно констатує можливі погіршення якості прибутків (табл. 9.2).

Таблиця. Динаміка прибутків і обсягу продаж підприємства, тис. грн.

Як видно з табл. 9.2, протягом п'яти років коефіцієнт прибутковості має значні коливання, і лише в останні два роки він нарешті стабілізувався. Такий характер змін має назву "згладжування" прибутку (доходу).

Він є наслідком свідомого штучного збільшення (зменшення) фінансових результатів за допомогою бухгалтерських прийомів, які спотворюють картину господарської діяльності підприємств. Такі самі результати можуть бути внаслідок нестабільної роботи.

Аналіз прибутку від реалізації товарної продукції. Аналіз виконання плану за прибутком від реалізації товарної продукції починається з розрахунку впливу основних факторів. Для цього потрібно взяти вихідні дані з форми № 2 за звітний рік відповідну інформацію за попередній, а також відомості про зміну обсягів реалізації (виробництва) в натуральних показниках або в незмінних цінах. Необхідні технічні розрахунки виконуються в табл. 9.3. Вплив факторів розраховується так:

1. Вплив обсягу реалізації товарної продукції: 4050 - 4500 = -450 тис. грн., або 4500-(-10) : 100 = -450 тис. грн. (негативний вплив).

2. Вплив зміни цін:

4750 - 4050 = 4-700 тис. грн. (позитивний вплив), у тому числі:

а) вплив зміни цін на готову продукцію 19 000 - 16 200 = +2800 тис. грн. (позитивний вплив);

Таблиця. Вихідні дані для розрахунку впливу факторів на прибуток від реалізації, тис. грн.

Примітки

Обсяг реалізації в незмінних цінах у звітному періоді становив 90% від торішнього.

* 18 000-0,9 == 16 200 тис. грн.

** 13 500-0,9 = 12 150 тис. грн.

*** 19 000-0,75 = 14 250 тис. грн.

б) вплив зміни цін на сировину, напівфабрикати, енергію тощо

*(14 250 - 12 150) = -2100 тис. грн. (негативний вплив).

в). Вплив собівартості продукції та асортиментно-структурних зрушень:

5320 - 4750 = +570 тис. гри., або -(13680 - 14250) = +570 тис.. грн. (позитивний вплив).

Загальний вплив усіх факторів:

-450 + 700 + 570 = +820 тис. грн.

Зростання прибутку порівняно з минулим роком становило:

5320 - 4500 = +820 тис. грн.

Якщо аналізується прибутковість одного виду реалізованої продукції, то визначають дію лише трьох факторів. Такі, розрахунки їхнього впливу рекомендується здійснювати на підставі внутрішньогосподарської інформації, яка до того ж містить планові дані. Вихідну інформацію для розрахунків наведено в табл. 9.4.

Таблиця. Вихідні дані для розрахунку впливу факторів на прибуток від реалізації

Розрахунок впливу факторів на величину прибутку, від реалізації товарної продукції

1. Вплив обсягу реалізації продукції в натуральному вираженні

(-2000) • 15 грн. == -ЗО 000 грн.

2. Вплив зміни собівартості продукції

-(+10 грн.) • 8000 = -80 000 грн.

3. Вплив зміни пін

+20 грн. • 8000 = +160 000 грн.

Разом +50 000 грн.

Два фактори негативно впливали на суму прибутку і зменшили його на 110 тис. грн., проте резерв становив лише ЗО тис. грн. Під час аналізу прибутків або збитків від іншої реалізації потрібно зіставляти фактичні дані з планом або аналогічними сумами за попередній період. Після цього визначають причини їх появи або відхилень. Особливу увагу слід приділити аналізу незапланованих збитків. У більшості випадків ці суми доцільно включати до складу резервів зростання прибутку підприємства,

Аналіз інших прибутків і збитків. До складу цих фінансових результатів належать численні суми, не пов'язані безпосередньо з реалізацією продукції, або такі, що є наслідком порушень договірних умов. Насамперед слід дослідити суми, склад і динаміку штрафів, пені та неустойок. З'ясувавши причини Їх виникнення і винних, треба розробити конкретні заходи щодо Їх зменшення з вини даного підприємства.

Аналізуючи фінансові результати від надзвичайних ситуацій (збитки), потрібно чітко розрізнити, де були справжні стихійні сили, а де звичайна безгосподарність, яка маскується під якісь природні катаклізми (наприклад, пожежу, яка виникла внаслідок грубих порушень правил пожежної безпеки і спричинила значні збитки, не слід вважати за чинник, котрий не залежав від роботи підприємства). Тому ці збитки за своєю суттю є не що інше, як резерв зростання прибутку. Так само можна розглядати і багато інших збитків. Це і списання заборгованості, термін позовної давності якої минув, збитки від ліквідації основних засобів, операцій з цінними паперами тощо.

Аналізуючи позареалізаційні збитки та обставини їх виникнення, завжди слід мати на увазі, що за кожною окремою., сумою стоїть не менш конкретна посадова особа. Дати оцінку її кваліфікації, сумлінності та відповідальності за свої дії — дуже-важлива справа аналітиків.

Аналіз рентабельності. Якщо сума прибутку показує абсолютний ефект від діяльності, то рентабельність характеризує міру цієї ефективності, тобто відносний ступінь/прибутковості підприємства або продукції, що виробляється. У загальній формі рентабельність розраховують як відношення прибутку до витрат чи застосованих ресурсів (капіталу).

Рентабельність застосованих (інвестованих) ресурсів є рентабельністю підприємства. Цей показник може бути визначений як відношення прибутку підприємства до сукупності виробничих фондів, балансових активів, власного чи акціонерного капіталу. Останній показник цікавить насамперед акціонерів і майбутніх інвесторів, оскільки він визначає верхню межу дивідендів.

Рентабельність продукції характеризує ефективність витрат на її виробництво і збут. Передусім обчислюється рентабельність усієї реалізованої продукції як відношення прибутку від реалізації до повної собівартості реалізованої продукції. Рентабельність-- продукції можна розрахувати також відношенням прибутку до обсягу реалізованої продукції. У такому вигляді цей показник більше застосовується у зарубіжній практиці.

Рентабельність окремих видів продукції обчислюється за такою формулою:

де R — рентабельність і-го виду продукції, %;

Ц, С — відповідно піна і повна собівартість і-го виду продукції.

У багато номенклатурному виробництві в процесі аналізу рентабельності виробів слід застосовувати спосіб групувань.

Насамперед усі вироби групують за ознакою, рентабельна чи нерентабельна продукція. При цьому визначають кількість нерентабельних видів продукції, розраховують частку у % до загальної кількості виробів, а також, їхню частку в обсязі реалізованої продукції. Треба також визначити, чи є серед нерентабельних виробів такі, що входять до складу найважливіших профільних видів продукції, чи є нові перспективні вироби.

Дуже важливо здійснити групування продукції, що виробляється, за рівнем рентабельності:

• вироби з низкою рентабельністю;

• вироби з середньою або нормальною рентабельністю (близькою до середньої рентабельності по галузі);

• вироби високорентабельні.

При цьому потрібно дати оцінку частки кожної групи в загальному обсязі реалізації.

Нарешті, здійснюють групування виробів за ознакою ступеня та напряму зміни рентабельності порівняно з попереднім періодом. При цьому визначають кількість виробів, по яких:

• рентабельність помітно зросла;

• рентабельність суттєво не змінилась;

• рентабельність знизилась.

Групування виробів за названими та іншими ознаками дає змогу краще зрозуміти існуючі проблеми та визначити напрями збільшення прибутковості виробництва. При цьому треба враховувати дію на рентабельність продукції таких чинників:

• зміну ринкових цін на продукцію даного підприємства;

• зміну податку на додану вартість;

• зміну рівня собівартості виробу з усіма факторами, які виливають на неї.

Серед чинників, які впливають на собівартість продукції, треба звернути особливу увагу на час випуску продукції. В перший рік, як правило, рентабельність дуже низька, проте наступні кілька років спостерігається підвищення її рівня. Згодом її величина стабілізується, а в кінці виробництва навіть може почати падати. Однією з причин зростання рентабельності або супровідним їй чинником може бути збільшення обсягів виробництва цієї продукції. Вивчення впливу обсягу виробництва на рівень рентабельності — цілком самостійне питання аналізу прибутковості підприємства. Для цього рекомендується будувати графік розрахунку критичної точки обсягу виробництва (рис. 10).

Рис. 10. Графік визначення точки критичного обсягу виробництва

Використаємо дані табл. 9.4 за звітом і додатково врахуємо, що постійні витрати, які не залежать від змін обсягу виробництва, взагалі становлять 200 тис. грн., а змінні витрати — 25 грн. на одиницю продукції. Наведені дані наносимо на графік, в якому по горизонтальній осі відкладається обсяг випуску продукції у натуральному вираженні, а по вертикальній — вартість випуску в пінах реалізації за винятком ПДВ і загальна її собівартість. Лінія 0В показує вартість продукції, АБ — постійні витрати, АС — змінні витрати. Тоді вертикальна лінія В₁О₁ відображає величину вартості реалізованої кількості продукції, яка поділяється на такі складові частини: відрізок ОД — постійна частина витрат, Б₁С₁— змінні витрати і С₁В₁ — фактичний прибуток при випуску 8000 одиниць даної продукції.

Графік дає змогу провести ряд аналітичних розрахунків. Насамперед точка перетину лінії вартості продукції 0В і лінії собівартості випуску АС являє собою той критичний обсяг виробництва, при якому виручка за продукцію дорівнює її собівартості. Перпендикуляр з точки С на горизонтальну вісь до точки О показує критичний обсяг виробництва — 4000 одиниць. При виробництві продукції нижче цього обсягу підприємство буде працювати зі збитком, при перевищенні одержить прибуток. Як було вже встановлено розрахунками, при обсязі виробництва 8000 одиниць прибуток становить 200 тис. грн., який на графіку показаний відрізком СВ.

За допомогою цього графіка можна проаналізувати різні варіанти обсягів виробництва і визначити ступінь Їх прибутковості. Проте слід мати на увазі, що цей графічний метод передбачає ряд допущень та умовностей:

1) незмінність постійної - частини витрат для будь-якого обсягу виробництва;

2) повну пропорційність зміни змінних витрат;

3) стабільні, незмінні ціни;

4) випуск одного виду або однорідної продукції. В дійсності всі ці умови витримати незмінними не вдається. Проте для початкового аналізу варіантів обсягу виробництва цей графічний метод може бути дуже корисним і наочним. У подальшому аналізі можна застосувати точніші розрахунки відносно бажаного варіанта обсягу виробництва.

Рентабельність усієї реалізованої продукції можна визначити за даними табл. 9.3. Фактична рентабельність продукції за минулий рік становила:

Аналогічний показник за звітний рік становив:

Отже, загальне зростання нього показника за рік становило 5,6%. Показник рентабельності продукції в цілому по підприємству може змінитися внаслідок зміни рентабельності окремих видів продукції та асортиментно-структурних зрушень у реалізованій продукції.

Аналіз рентабельності підприємства. Рентабельність підприємства — найбільш узагальнюючий показник його діяльності. В цьому синтезуються всі фактори виробництва і реалізації продукції, оборотність господарських коштів і позареалізаційні фінансові результати. За даними таблиць 9Л і 9.3 виконаємо належні розрахунки та занесемо їх у табл. 9.5.

Рентабельність підприємства у звітному періоді становила 18% і була більша за планову на 1,5% . Проти минулого року зростання — 2%. Зміна цього показника є результатом дії двох факторів, %:

1) зміни реалізації на 1 грн. виробничих фондів (64,957 - 65,158)-24,556 : 100 = -0,04939;

2) зміни прибутку на 1 грн. реалізації продукції (27,711 -4,556)-64,957 : 100 = +2,04939

Разом +2,0

Отже, підвищення рентабельності підприємства пояснюється виключно зростанням рентабельності продукції. Використання виробничих фондів погіршилось, внаслідок чого цей показник підприємства знизився на 0,049% (резерв зростання);

Резерви зростання прибутку підприємства.

1. Резерви зростання прибутку (Мї) внаслідок використання резервів обсягу реалізації продукції (АР). Сума резерву обсягу реалізації — 500 тис. грн. Рентабельність усієї продукції у звітному період (Л) — 38,9. Тоді сума резерву становитиме:

2. Резерви зростання прибутку внаслідок використання резервів собівартості продукції (умовно): 80 тис. грн.

3. Резерви, пов'язані з ліквідацією збитків від реалізації та інших позареалізаційних затрат (див. суму розрахунку за даними, табл. 9.1): 405 тис. грн.

Разом 625 тис. грн.

Резерви зростання рентабельності підприємства Додаткове збільшення 625 : 29 250 • 10 = 2,14% .

11. Аналіз фінансового стану

Головні завдання і джерела інформації. Фінансова діяльність підприємства становить систему грошових відносин у процесі утворення, розподілу та використання різних фондів коштів. Фінанси підприємства насамперед мають забезпечити грошовими ресурсами безперервний виробничий процес через своєчасну і повну сплату необхідних для підприємства засобів виробництва.

Між фінансовою і виробничо-збутовою сторонами діяльності підприємства існує тісний зв'язок і взаємозалежність. Так, фінансовий успіх дуже часто є наслідком добрих виробничих показників. Зростання обсягів виробництва, поліпшення якості і асортименту продукції, ритмічне виробництво і відвантаження продукції сприяє своєчасному, а інколи і достроковому одержанню грошових коштів на розрахунковий рахунок. Це один напрям впливу. Однак є й інший, що зумовлюється зміною ефективності виробничих процесів. Наприклад, зростання ефективності виробництва завжди зменшує потребу в ресурсах, а отже, скорочуються відповідно витрати фінансових коштів.

Нормальна фінансова діяльність, в свою чергу, створює належні умови для виробництва продукції, забезпечує додаткові можливості для понад планового його збільшення.

Під час аналізу потрібно вирішити такі основні завдання:

1. Виконати оцінку виконання фінансового плану і фінансового стану підприємства.

2. Визначити, вплив факторів на фінансові показники платоспроможність підприємства.

3. Знайти, визначити резерви і розробити спеціальні заходи щодо їх реалізації. Проте крім цих головних завдань є такі:

1. Оцінка розрахунково-платіжної дисципліни і стану не завершених розрахунків.

2. Оцінка дебіторсько-кредиторської заборгованості.

3. Оцінка забезпеченості підприємства обіговими коштам ми, зокрема власними.

4. Оцінка взаємовідносин з банками і фінансовими органами.

5. Оцінка стану обіговості оборотних коштів тощо Для аналізу використовують такі дані: фінансовий план, бухгалтерський баланс (форма № 1), звіт про фінансові результати та їх використання (форма № 2), дані бухгалтерського обліку та поточні матеріали фінансового відділу, інші не облікові матеріали.

Загальна оцінка фінансового стану підприємства. Для здійснення виробничих і комерційних завдань кожне підприємство повинне мати достатню величину основних і обігових засобів. Останні потрібні для фінансування поточної діяльності підприємства. Тому формування відповідні суми обігових коштів, а також ефективне їх використання одним з першочергових завдань керівництва підприємства. Успіх фінансової діяльності віддзеркалює добрий (міцний, стійкий, задовільний) фінансовий стан підприємства. Проте він може бути поганим, нестійким, незадовільним. Головним критерієм для визначення фінансового стану. платоспроможність підприємства. Платоспроможність— це здатність підприємства впевнено сплачувати всі свої боргові зобов'язання згідно з встановленими строками або відповідно до договірних умов. її можна вивчати за минулий період, на якусь певну (звітну) дату або як майбутню можливістю розрахуватися у необхідні терміни за існуючими коротко строковими зобов'язаннями.

Найпростіше можна визначити платоспроможність на якусь дату на підставі даних бухгалтерського балансу (табл. 10.1). Для цього спочатку треба з'ясувати наявність залишку грошових коштів на розрахунковому рахунку та інших рахунках грошових коштів Якщо ці суми незначні, слід також перевірити стан розрахунків різних кредиторів. Відсутність сум заборгованості щодо яких порушено терміни сплати, е доброю ознакою сталого фінансового стану. Вивчення заборгованості починають із рядка 620 "Кредити та позики, що не погашені в строк", потій слід подивитись, чи є суми по розрахунках з кредиторами за товари, роботи і послуги, не сплачені в строк (рядок 640). Використовуючи додаткові облікові дані, вивчають стан розрахунків з бюджетом (податковою адміністрацією) і з робітниками з оплати праці. Про несвоєчасність сплати заробітної плати можна довідатися за даними касової книги (звіряють фактичну сплату цих сум за книгою з відповідними датами, коли виплачується заробітна плата на підприємстві).

Аналіз фінансового стану підприємства за певний період (місяць, квартал, рік) у принципі потребує з'ясування платоспроможності на підставі сукупності проміжних показників по окремих датах або відносно коротких відрізках часу. Неоціненну послугу тут можуть дати щоденні банківські виписки з розрахункового рахунку (особливо одна сума — .залишок коштів на кінець операційного дня). Хронічна відсутність коштів на кінець дня на цьому рахунку — надійна ознака незадовільного фінансового стану підприємства. Якщо, при цьому врахувати можливі застарілі борги банкам, кредиторам, бюджету та ін., то негативна оцінка фінансової діяльності, а отже, і фінансового стану підприємства буде однозначною.

Таблиця 10.1- Бухгалтерський баланс (форма № І)

Погіршення фінансового стану — процес, звичайно, поступовий, і тому правомірно розрізняти певні його стадії. Спочатку підприємство відчуває деякі фінансові труднощі, потім фінансові проблеми стають постійними, а несплачені борги невпинно зростають. Нарешті, у зв’язку з неможливістю погашення великих сум заборгованості підприємство припиняє роботу і навіть існування. Слід зазначити такі основні стадії погіршення фінансового стану:

• хиткий фінансовий стан (тимчасові, незначні фінансові труднощі — несвоєчасне повернення кредитів банку, затримка окремих платежів бюджету і постачальникам тощо);

• скрутний фінансовий стан (регулярна і значна несплата боргів, постійна неплатоспроможність і відсутність вільних грошових коштів);

• критичне погіршення фінансового стану (банкрутство). Це пов'язане з нерентабельністю виробництва або його зупинкою, наявністю великої заборгованості, яку підприємство не має змоги сплатити.

Визначення фінансового стану підприємства як незадовільного обов'язково потребує прискіпливого розгляду можливих причин, які обумовили його виникнення. Найчастіше фінансові ускладнення виникають внаслідок:

1) накопичення невиправданих (понаднормативних) залишків товарно-матеріальних цінностей на складах підприємства;

2) погіршення показників виробничої діяльності (обсяги, якість і асортимент продукції тощо);

3) затримки реалізації продукції (затоварювання, падіння цін і попиту, збільшення простроченої дебіторської заборгованості покупців);

4) зниження рентабельності виробництва, а отже, і суми прибутків і обігових коштів;

5) втрати обігових коштів через незважені управлінські рішення;

6) вилучення коштів у підприємства адміністративним, судовим, податковим або інфляційним шляхом;

7) інших причин (збитки від стихійних лих, несподівані банкрутства боржників, зростання конкурентного тиску закордонних виробників, зміна митних процедур тощо).

Закінчуючи аналіз-фінансового стану підприємства, потрібно зосередити увагу на формуванні рекомендацій для подолання фінансових труднощів. Оскільки неплатоспроможність підприємства викликається, як правило, нестачею грошових коштів, а не обігових коштів взагалі, добрі результати дають цілеспрямовані дії щодо поліпшення структури! обігових коштів. Для цього достатньо зменшити залишки непотрібних або надмірних виробничих запасів товарно-матеріальних цінностей через їх реалізацію або обмеження придбання при звичайних обсягах їх використання. Ефект буде однаковим, проте різним за часом!

Скорочення понаднормативних залишків незавершеного виробництва і готової продукції на складі потребує вжиття;] інших за своєю суттю заходів. Це і прискорення виконання замовлень покупців, і вдосконалення оперативного планування виробництва й відвантаження продукції, перегляд ціноутворення і маркетингових засад підприємства. Інколи вивільнення із цих залишків можливо тільки частково, оскільки без певної уцінки це не обходиться (наприклад, на складі багато застарілої і неякісної продукції). Проте нехтувати такими заходами не слід, а їх своєчасне і масове проведення і дає життєво потрібні грошові кошти і оздоровче діє на виробничі неподобства і винних осіб.

Якщо підприємство має великі суми дебіторської заборгованості і насамперед несплачені своєчасно товари відвантажені, то слід запровадити комплекс заходів, починаючи з . можливого вибіркового припинення відвантаження продукції замовникам-боржникам до рішучих вимог повернення коштів у судовому порядку. Наполеглива робота з дебіторами, диференційний підхід до кожного партнера обов'язково дасть певні сплачені суми, що приведе до збільшення платіжних можливостей самого підприємства.

Пошук грошових коштів може бути пов'язаний також із зміною співвідношення основного й оборотного капіталу на користь останнього. При цьому реалізуються найбільш ліквідні види основних фондів (нові сучасні верстати, автомобілі, комп'ютери, окремі будівлі), а виторг зараховується на розрахунковий рахунок і використовується як обігові кошти. Доречним і суттєвим джерелом надходження коштів може бути і здавання в оренду виробничих і складських приміщень, виробничих потужностей. Це не змінює структуру капіталу, проте дає змогу за рахунок вільних потужностей одержати додаткові грошові надходження на розрахунковий рахунок.

Радикальним засобом для залучення необхідних грошових коштів може бути часткова реалізація підприємства (акцій, паїв). При цьому з'являються нові власники-підприємства, а одержані гроші спрямовуються на збільшення частки обігових коштів, що поліпшує фінансовий стан підприємства.

Тимчасовим заходом стабілізації фінансового стану є одержання банківських позик. Однак у більшості випадків позичені кошти не вирішують фінансових проблем, а лише зволікають їх розв'язання у часі. До того ж це дає змогу залучати в обіг підприємства кошти, коли фінансові негаразди незначні і є наслідком випадкових і в основному зовнішніх чинників. Підприємствам, що потерпають від фінансової скрути, банки вважають за краще позик не давати.

Нарешті, якщо всі перелічені вище заходи, що переважно мають одноразовий характер, не забезпечують одержання достатньої грошової суми, слід зосередити увагу на можливостях докорінного поліпшення ефективності роботи підприємства. Це стосується підвищення рентабельності та якості продукції, впровадження нової техніки І технології, реорганізації виробництва і управління тощо (рис. ,11). За відсутністю джерел фінансування і часу залишається тільки одна можливість — оголошення підприємства банкрутом.

Аналіз обігових коштів і джерел їх формування. Сучасний бухгалтерський баланс значною мірою наближений до балансів, які складаються у більшості країн світу і мають по три розділи в активі і пасиві. Валюта балансу є одночасно і обліковою (балансовою) ціною підприємства (табл. 10.1).

Структура коштів, а інколи і джерел може добре відбивати галузеві особливості підприємства. Фондомісткі виробництва (гірничі, металургійні, паливно-енергетичні та ін.) мають велику частку основних фондів і позаоборотних активів, що становить 50% і більше. Підприємства легкої промисловості, а особливо торговельні організації, посередницькі фірми, навпаки, головні ресурси вкладають в обігові кошти, тобто зростає частка розділів II і III активу балансу, а частка основного капіталу відносно невелика.

Якщо збільшується частка розділу III балансу, то це може свідчити про певні фінансові труднощі і порушення платіжної дисципліни.

Вивчення показників бухгалтерських балансів у динаміці дає змогу простежити не тільки загальні зміни фінансового стану, а й напрями розвитку підприємства.

Починаючи аналіз активу балансу (майна), треба розрахувати частку основних засобів та інших позаобігових активів (розділ І) та обігових коштів (розділи II і III). В нашому прикладі ці суми на кінець року становили 75,1 і 24,9% відповідно. Звідси, якщо на нашому підприємстві збудувати додаткові потужності з вартістю 100 тис. грн. основних засобів, до них треба додати 33 тис. грн. обігових коштів, а загальна сума збільшення майна становитиме 133 тис. грн.

Після цього треба визначити структуру обігових коштів, тобто частку матеріальних обігових коштів (розділ II) та інших, які знаходяться в розрахунках і грошових коштах. (розділ III). В нашому прикладі це становить 58.5 і 41,5% 1 відповідно від загальної суми обігових коштів. Особливо важливо розрахувати частину вільних грошових коштів (1,26%). |

Можливе також інше групування обігових коштів: у сфері виробництва (за виключенням із розділу II готової продукції ( і товарів) і у сфері обігу (розділ III + відповідні суми готової продукції і товарів із розділу II). Розрахунки свідчать, що це співвідношення становить відповідно 53,1 і 46,9%.

Аналізуючи стан активів підприємства, не можна обійти увагою питання ліквідності балансу, яка відображає можливість швидкої мобілізації власних коштів для своєчасної і повної сплати боргів (позик і кредиторської заборгованості).

Всі кошти за ступенем їх ліквідності слід об'єднати в кілька груп:

1. Швидколіквідні (грошові кошти в касі та на рахунках у банках, цінні папери підвищеного попиту та векселі надійних підприємств і фінансових установ).

2. Високої та середньої ліквідності (дебіторська заборгованість поточного характеру, запаси готової продукції на складі й товари покупні).

3. Малоліквідні (виробничі запаси ресурсів виробництва, залишки незавершеного виробництва, витрати майбутніх періодів, прострочені суми дебіторської заборгованості).

4. Неліквідні (всі основні засоби і довгострокові фінансові вкладення, інші позаоборотні активи).

Завершуючи розгляд показників ліквідності, треба враховувати певну умовність всіх класифікацій майна за ступенем його можливого перетворення в платіжні засоби. Наприклад, дефіцитні матеріали вдається реалізувати швидше, ніж готову продукцію низької якості, а нові верстати, — ніж цінні папери, на які немає попиту на ринку. Деякі суми дебіторської заборгованості, які знаходяться за крок від сплати! взагалі ніколи не будуть повернуті підприємству через банкрутство боржника. Проте за інших обставин для забезпечення ліквідності підприємство має тримати достатні суми грошових коштів на рахунках або в надійних короткострокових вкладеннях.

Аналіз статей пасиву балансу передбачає передусім поділ усіх джерел формування коштів на власні та прирівняні до них кошти (розділ І) і залучені джерела (розділи II та ІІІ пасиву). Вважається, що власних коштів має бути не менше як 50% загальної суми джерел фінансування (валюти балансу). Чим більша їхня частка, тим вища фінансові стійкість (незалежність) підприємства. У нашому прикладі їхня частка становить 78. Власні кошти спрямовують насамперед для фінансування основних фондів (розділ І активу), а також в обігові кошти (власні).

Розрахунок суми (наявності) власних обігових коштів здійснюють так:

Власні обігові кошти у підприємства становили згідно з його заключним річним балансом:

на початок року

(127 258 + О) -ЛЗО 221 = -2963 тис. грн.;

на кінець року

(130 918 + 1000) - 125 951 = 5967 тис. грн.

Загальне зростання цього показника протягом року становило 893ЇЇ тис. грн. Після цього треба порівняти розраховані суми з нормативом обігових коштів. Одержані відхилення можуть бути надлишком або нестачею власних обігових коштів.

Аналіз джерел залучених коштів е особливо відповідальною справою. Потрібно з'ясувати необхідність їх залучення, структуру джерел та ефективність їх використання. Всі джерела надходження цих коштів наведено на рис. 12.

Згідно з наведеною схемою треба розрахувати відповідні питомі показники.

Важливою ланкою в роботі підприємства є розрахунки. Для завершення їх потрібні час і грошові кошти. Тому завжди на певну звітну дату залишаються суми дебіторської і кредиторської заборгованості. Взагалі вони можуть балансуватися, проте стійке перевищення одних сум над іншими може змінювати реальну величину обігових коштів підприємства (мобілізація або іммобілізація коштів). Після цього переходять до аналізу відповідних сум у динаміці, вивчають склад і структуру окремих видів заборгованості, проводять групування на поточну і не сплачену в строк. Наявність додаткової бухгалтерської інформації дає змогу також провести вивчення сум заборгованості за строками утворення (до 1 міс., від 1 до 3 міс., від 3 міс. до 1 року, більше як 1 рік).

Рис. 12. Схема групування залучених джерел формування і коштів підприємства

І ще одне зауваження. Оскільки жодне підприємство не може". працювати без позикових коштів, нагальним завданням е збільшення частки довгострокових джерел формування зокрема залучених через реалізацію власних акцій.

Нарешті, під час аналізу проводять розрахунки, численних інших фінансових показників, які сприяють вивченню й оцінці окремих фінансових процесів. Проте слід добре усвідомлювати обмежені можливості цих показників, на що слушно звертають увагу деякі закордонні автори.

Завершуючи аналіз бухгалтерського балансу, слід побудуй вати порівняльний аналітичний баланд, який дає змогу комплексно сприйняти всі головні тенденції у зміні фінансових ресурсів і фінансового стану в цілому.

У звітному році валюта балансу збільшилась на 5,9%, однак темпи зростання окремих статей; балансу були неоднакові. Виробничі запаси, наприклад, майже подвоїлись, а основні засоби зменшились на 7%. Джерела формування коштів залишились відносно сталими, проте темпи зростання залучених коштів (14,8%) значно вищі, ніж джерел власних та прирівняних до них коштів (2,8%). Нарешті, у звітному періоді поліпшилась структура активів підприємства, внаслідок чого сума основних засобів зменшилась на 4270 тис. грн. і відповідно збільшились обігові кошти. Крім того, збільшення власних коштів на 3660 тис. грн. було повністю спрямовано на поповнення обігових коштів.. Отже, підприємство докорінно поліпшило стан справ з поновленням втрачених у попередні роки оборотних коштів.

Аналіз оборотності обігових коштів. Величина обігових коштів, їхні структура і достатність характеризують кількісний бік обігових коштів, проте е і якісний, пов'язаний зі швидкістю їх обороту, оборотністю. Між сумою обігових коштів та показниками оборотності існують тісні зворотні взаємозв'язки. Прискорення оборотності коштів сприяє вирішенню фінансових проблем найбільш зручним способом за рахунок використання існуючих внутрішніх резервів підприємства.

Для вивчення оборотності оборотних коштів використовують такі показники.

1. Кількість оборотів (коефіцієнт оборотності), що здійснюють обігові кошти протягом звітного періоду:

де К — кількість оборотів;

О — середня величина обігових коштів;

Р — сума реалізації по собівартості.

2. Коефіцієнт завантаження (закріплення) обороті них коштів (К ) показує суму обігових коштів, яка припадає на 1 грн. реалізованої продукції в оцінці за собівартістю:

3. Тривалість одного обороту в днях (5) визначається:

як співвідношення кількості днів у розрахунковому періоді (для кварталу — 90 днів, року — 360 днів) і кількості оборотів обігових коштів за той самий період:

де Д — кількість днів у розрахунковому періоді.

Останній показник найбільш наочний та універсальний і забезпечує порівняння показників оборотності за різні за величиною періоди.

При аналізі показники оборотності обігових коштів звичайно вивчаються за кілька періодів як у цілому, так і в розрізі окремих їх видів. У результаті роблять висновок стосовно прискорення оборотності коштів або, навпаки, уповільнення їх руху.

Зміна швидкості обороту обігових коштів може спричинити відповідне змінювання потреби в них. Розрізняють абсолютне та відносне вивільнення (додаткове залучення) обігових коштів. Розрахунок останнього показника здійснюється за допомогою такої формули:

де д₁, д₀ — тривалість одного обороту коштів у днях відповідно в звітному і минулому періодах;

Р_1— сума одноденної реалізації у звітному періоді.

Виконаємо розрахунки показників оборотності обігових коштів (табл. 10.2).

Як видно з даних табл. 10.2, оборотність обігових коштів у звітному році уповільнилась на 8 днів, що призведе до додаткового залучення обігових коштів на суму 840 тис. грн. Після цього обов'язково потрібно з'ясувати, які чинники вплинули на зміну швидкості їх руху.

Завершуючи аналіз фінансового стану, слід дати йому розгорнуту оцінку, зазначити найбільш важливі обставини і чинники, які його сформували, а також вказані на наявні резерви і потрібні заходи для їх реалізації.

Таблиця 10.2. Розрахунок показників оборотності обігових коштів

Характеристики

Список файлов книги