176917 (685580), страница 4

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

Рівень оподаткування вимірюється відношенням загальної суми фіскальних вилучень (сума податків, включаючи відрахування до цільових позабюджетних фондів) до суми доходів фірм і домогосподарств. Інша назва цього показника – середня ставка податку або податковий тягар.

Фактичний дефіцит – бюджетний дефіцит при діючих податкових ставках та фактичному обсязі виробництва (ВВП).

Структурний дефіцит – бюджетний дефіцит при діючих податкових ставках та потенційному рівні випуску.

Циклічний дефіцит – перевищення фактичного дефіциту над структурним.

Циклічний надлишок – перевищення структурного дефіциту над фактичним.

Основні фактори зростання дефіциту бюджету:

• зниження податкових надходжень в бюджет;

• збільшення оборотних видатків;

• зростання виплат по державному боргу;

• збільшення трансфертних платежів:

Джерела фінансування дефіциту Держбюджету:

1) умовно неінфляційні джерела:

• внутрішні та зовнішні позики на фінансових ринках

• • трансферти від комерційних підприємств та іноземних держав, міжнародних організацій

• накопичення заборгованості

• підвищення податків.

2) інфляційне джерело: – монетизація дефіциту – емісія грошей.

Сеньйораж – можливість для уряду мати доходи за рахунок права створювати гроші.

Інфляційний податок – це частина доходу фірм і домогосподарств, яке через вищі ціни перерозподіляється на користь держави внаслідок монетизації дефіциту бюджету.

Концепції регулювання державного бюджету:

1. Балансування бюджету на щорічній основі

2. Балансування бюджету на циклічній основі

3. Концепція функціональних фінансів

У короткостроковому періоді наслідки бюджетних дефіцитів для економіки спаду відомі як ефект витіснення приватних інвестицій та негативний ефект чистого експорту. Результат дії обох ефектів: часткова нейтралізація стимулювальної фіскальної політики уряду.

Державний борг – це загальний розмір накопиченої заборгованості.

Обслуговування боргу – це виплата відсотків по ньому і поступова сплата основної суми боргу.

Внутрішній борг – заборгованість держави домогосподарствам і фірмам даної країни, які володіють урядовими цінними паперами.

Зовнішній борг – це заборгованість держави перед іноземними кредиторами

Довгострокові наслідки державного боргу відомі як тягар боргу: зростання державного боргу зменшує виробничі потужності, які використовуватимуть майбутні покоління, а отже вони мають нижчий рівень доходу.

Боргова криза – це неспроможність країни-боржника в повному обсязі обслуговувати свої зовнішні борги, зокрема здійснювати чергові виплати з боргу.

Шляхи зменшення зовнішньої заборгованості:

– реструктуризація боргу – зміна строку або умов виплати боргу

– конверсія боргу (борговий своп).

11. Зовнішньоекономічна діяльність

Абсолютна перевага країни за теорією Адама Сміта забезпечується виробництвом більшої кількості продукту з одиниці ресурсів. З метою отримання вигоди від зовнішньої торгівлі країна повинна експортувати той товар, по якому вона має абсолютну перевагу у виробництві, в обмін на товар, вітчизняне виробництво яких є менш ефективним. Торгівля між країнами буде взаємовигідною, коли ціна товару на зовнішньому ринку буде вищою, ніж його внутрішня ціна в країні-експортері і нижчою, ніж у країні – імпортері.

Класичними варіантом теорії порівняльних переваг є теорія порівняльних витрат Давида Рікардо: вона ґрунтується на положенні, згідно з яким окремі країни спеціалізуються на виробництві тих товарів, які мають відносно нижчі витрати порівняно з іншими країнами.Ці товари країни експортують.

За зростаючих витрат заміщення максимальну вимогу від зовнішньої торгівлі дає часткова спеціалізація країн.

Теорема Хекшера – Оліна

Країна експортуватиме ті товари, виробництво яких базується ні інтенсивному використанні відносно надлишкових виробничих ресурсів, і, відповідно, імпортуватиме товари, виробництво яких характеризується інтенсивним використанням відносно дефіцитних ресурсів, тобто для капіталомістких експортних виробництв має стверджуватись нерівність:

,

де К/L_M – відношення капіталу і праці в галузях, що виробляють товари, аналогічні імпортним

K/L_X – відношення факторів в експортних галузях виробництва

Парадокс Леонтьєва: в 1947 році американський експорт був в 1,3 більш трудомістким порівняно з імпортом, тобто

Хоч міжнародна торгівля є взаємовигідною, виграш від неї розподіляється між країнами нерівномірно. Отже, від розвитку торговельних відносин більше вигод отримує та країна, у якій внутрішні ціни змінилися на більший відсоток. Це відображає правило розподілу вигод, яке ствреджує: вигоди від зовнішньої торгівлі розподіляються прямо пропорційно змінам цін у обох країнах. Якщо в країні-експортері ціни виросли на х відсотків, то ціни в країні-імпортері знизились на у відсотків, то:

«Умови торгівлі» – відношення експортних цін країни до ї імпортних цін:

, де р^х – відношення експортної ціни і-го товару в розрахунковому році до його ціни в базовому році;

– відношення імпортної ціни і-го товару в розрахунковому році до його ціни в базовому році;

х_і – частка і-го товару у вартості експорту у базовому році;

– частка і-го товару у вартості імпорту у базовому році.

В короткостроковому періоді внаслідок запровадження зовнішньоторговельних відносин зростають доходи власників факторів виробництва, що використовуються в експортних галузях. Одночасно знижуються доходи власників факторів виробництва, які залучені в галузі, що конкурують з імпортом.

У довгостроковому періоді розвиток зовнішньої торгівлі забезпечує зростання доходів тих факторів виробництва, які інтенсивно використовуються в імпортозаміщувальних галузях. Такий висновок називається теоремою Столпера-Семюелсона. Ця теорема справедлива для незмінної пропозиції факторів виробництва за умов досконалої конкуренції.

Теорема Рибчинського: зростання пропозиції певного фактора виробництва збільшує обсяги виробництва і доходи галузі, в якій цей фактор використовується відносно інтенсивніше, і скорочує обсяг виробництва й доходи галузі, де він задіяний менш інтенсивно.

Види зовнішньоторговельної політики:

1. політика протекціонізму – державний захист економіки власної країни від іноземної конкуренції;

2. політика вільної торгівлі – фритредерство, політика лібералізації зовнішньої торгівлі, коли не держава, а ринок має впливати на структуру.

Інструменти зовнішньоторговельної політики:

1. митне регулювання.

Мито – державний податок який стягується за провіз через кордон країни товарів та інших товарно-матеріальних цінностей, а також послуг.

Види мита:

по напряму товарних потоків: 1) ввізне, 2) вивізне, 3) транзитне

по сутності: 1) фіскальне; 2) захисне (різновидом захисного мита є заборонне мито); 3) компенсаційне мито.

по способу стягнення: 1) адвалерне (в% до митної вартості товару) , де Р – ціна, за якою товар продаватимуть у країні; Р_і – ціна, за якою імпортують; – ставка адвалерного мита; – ставка специфічного мита.

2) специфічне (у грошовому виразі на одиницю товару):

3) комбіноване (поєднання адвалерних та специфічних)

за розміром:1) максимальне; 2) мінімальне; 3) преференційне

2) нетарифне регулювання через сукупність прямих та непрямих обмежень

а) Прямі обмеження:

– квоти на експорт та імпорт товарів – це кількісні або вартісні обмеження ввезення або ввозу певного товару, що вводяться на певний період;

– ліцензування зовнішньоекономічної діяльності;

– державна монополія на здійснення певних видів виробничої і зовнішньоекономічної діяльності.

– торговельного ембарго означає заборону урядом ввезення до певної країни товарів

б) непрямі обмеження:

– податкова система;

– система національних стандартів до товарів і послуг;

– різноманітні режими торгівлі;

-інші.

в) різноманітні форми стимулювання експорту:

• – пільгове державне кредитування експорту

• – державне страхування експортних видатків

• – пряме субсидіювання експорту

• -інформаційне та організаційне сприяння експорту.

Демпінг – продаж експортних товарів на будь-яких іноземних ринках по дешевим цінам, ніж на вітчизняному (або іншому) ринку. Антидемпінгові заходи вводяться з 1967 року.

Грошова одиниця кожної країни є валютою.

Пропорцію обміну валют називають валютним або обмінним курсом.

Реальний обмінний курс: RER = NER P/P*

де RER (real exchange rate) – реальний обмінний курс;

NER (nominal exchange rate) (е) – номінальний обмінний курс національної валюти;

Р – рівень цін у вітчизняній економіці;

Р* – рівень цін у торговельного партнера.

Індекс двостороннього обмінного курсу – це відношення курсу національної валюти до валюти торговельного партнера у розрахунковому періоді до їі курсу в базовому періоді:

де – індекс двостороннього обмінного курсу національної валюти до валюти і – го торговельного партнера;

– курс національної валюти до валюти і – го торговельного партнера у періоді t;

– курс національної валюти до валюти і – го торговельного партнера в періоді (t-1).

Багатосторонній, або ефективний, номінальний обмінний курс – це середньозважене значення індексів двосторонніх номінальних обмінних курсів національної валюти стосовно валют її торговельних партнерів за певний період:

де EER_t – індекс багатостороннього обмінного курсу національної валюти з n торговельними партнерами за період t;

– індекс двостороннього курсу національної валюти до іноземної валюти з і–ою країною за період t;

– усереднена нормалізована частка і-го торговельного партнера у сумі експорту та імпорту національної економіки за період t.

Усереднене значення вагомості країн – партнерів розраховується за формулою:

,

де Х – експорт національної економіки з і-ою країною; М – імпорт національної економіки з і – ою країною.

Багатосторонній (ефективний) реальний обмінний курс – це середньозважене значення індексів двосторонніх реальних обмінних курсів основних торговельних партнерів країни.

Характеристики

Список файлов книги