42432 (685494), страница 5

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 5)

6. Не можуть стояти поряд свистяча й шипляча фоне­ми : безшовний > \бежшовний\.

Артикуляційно-акустичні умови творення приголосних

Якість приголосних залежить від умов їх творення. За утворення приголосних видихуваний струмінь повітря (з участю або без участі голосу) зустрічає на своєму шляху перепону, яка являє собою зближення або повне зімкнення активних і пасивних мовних органів. У результаті подолання відповідної перепони виникає характерний шум, що визначає якість того чи іншого приголосного. За утворення приголосних загальне напруження мовних органів відсутнє, воно зосереджене лише в ділянках, що є фокусом творення звука.

В українській мові приголосні класифікуються за такими ознаками: 1) за участю голосу й шуму в їх творенні; 2) за місцем творення (за активним і за пасивним мовним органом); 3) за способом творення; 4) за наявністю або відсутністю пом'якшення (палаталізації); 5) за наявністю або відсутністю носового забарвлення (назалізації).

Акустичні особливості приголосних звуків, як правило, залежать від артикуляційних умов їх творення.

За участю голосу й шуму приголосні поділяють на сонорні й шумні.

Сонорними (лат. sоnоге — звучно, голосно) називаються приголосні, що складаються з голосу й шуму з перевагою голосу, наприклад: [р], [л], [н] тощо. При артикуляції сонорних мовні органи хоча й зближуються в основному таким же способом, як і при творенні шумних приголосних, проте щілина при цьому утворюється досить широка, і повітряний струмінь, проходячи крізь неї, не створює сильного шуму, властивого шумним при­голосним.

Шумними називаються приголосні, що складаються з голосового тону (або голосу) й шуму з перевагою шуму або з одного тільки шуму, чітко локалізованого. До шумних в українській мові належать: [б], [п], [ф], [д], [т], [ з], [ш] тощо.

Шумні, в свою чергу, поділяються на дзвінкі й глухі. Коли повітряний струмінь, утворивши голосовий тон, зустрічає в ротовій порожнині щілину або зімкнення, виникають дзвінкі приголосні. Коли ж повітря вільно проходить у надгортанні порожнини через достатньо розкриту голосову щілину й зустрічає в порожнині рота або глотки вузьку щілину чи повне зімкнення, де утворюються специфічні для кожного приголосного шуми, виникають глухі приголосні.

Класифікація за місцем творення звука грунтується на дії активних і пасивних мовних органів при утворенні фокуса його артикуляції.

За участю активннх мовних органів приголосні звуки поділяються передусім на губні, язикові і глоткові, або фарингальні.

Губні приголосні творяться в результаті зближення або зімкнення активного органа - нижньої губи з верхньою губою або верхніми зубами.

Язикові приголосні залежно від того, яка частина язика торкається піднебіння, поділяються на передньоязикові, середньоязикові та задньоязикові.

Фарингальні творяться в результаті зближення задньої стінки глотки з коренем язика.

За участю пасивних мовних органів губні приголосні поділяють на дві підгрупи: губно-губні та губно-зубні .

Класифікація приголосних за способом творення шуму враховує характер перепони, що утворюється між активними й пасивними мовними органами.

За способом творення шумні приголосні поділяють на зімкнені ротові й щілинні.

Сонорні приголосні за способом творення можуть бути зімкнені носові, щілинні і дрижачі.

Сонорні щілинні різні за характером і місцем утворення щілини й поділяються на серединні і бокові.

Приголосні розрізняють за наявністю або відсутністю палаталізації (або за твердістю і м'якістю). Палаталізація звуків, або пом'якшення, виникає внаслідок додаткового підняття передньої і середньої спинки язика в напрямку до твердого піднебіння. Ця додаткова артикуляція наближається до артикуляції голосного [і]. Коли до основної артикуляції приголосних приєднується додаткова і - подібна артикуляція, то об'єм ротового резонатора помітно зменшується і власний тон приголосного підвищується.

Залежно від відсутності чи наявності роботи передньо-середньої спинки язика поділяються на тверді й м'які.

М'які приголосні за ступенем вияву м'якості, в свою чергу, поділяють на три типи :

1. власне м'який приголосний [й], при вимові якого середня спинка язика торкаєть­ся твердого піднебіння. У зв’язку з цим і-подібна артикуляція є не додатковою, а основною, органічно властивою цьому приголосному;

2. пом'якшені, або палаталізовані, при утворенні яких і-подібна артикуляція є не основною,а додатковою;

3) напівпом'якшені, або напівпалаталізовані, при вимові яких додаткова і-подібна артикуляція ослаблена.

Класифікація основних алофонів українських приголосних

Узагальнюючи артикуляційні характеристики основних алофонів приголосних української мови, можна констатувати, що вони розрізняються (протиставляються) за такими основними ознаками:

І. За активним мовним органом:

1. Губні: /б/, /п/, /в/, /ф/,/ м/.

2. Передньоязикові: /д/,/д/, /т/, /т/, /з/, /з'/,/ с/, /с'/,/ ц/, /ц/,/дз/,/дз/ , /ж/, /ч/,ш/, /дж/, /л/,/ л'/,/ н/,/ н'/,/ р/,/ р/.

3. Середньоязикові: /й/.

4. Задньоязикові: /ґ/, / к/,/ х/.

5. Глоткові (фарингальні): /г/.

II. За пасивним мовним органом губні поділяють на:

1. Губно-губні: /б/,/ п/,/ м/,/ в/.

2.Губно-зубна: /ф/.

III. За пасивним органом передньоязикові поділяють на:

1. Альвеолярні : /ж/,/ч/, /ш/,/ р/, /р'/, /дж/.

2.Зубні: решта передньоязикових приголосних.

IV. За способом творення:

1. Зімкнені: /б/,/ п/, /м/,/ д/, /д'/, /т/, /т'/, /н/,/ н'/,/ ц/, /ц'/,/дз/,/дз/,/дж/, /ч/, / ґ/, /к/.

2. Щілинні: /в/,/ ф/, /з/, /з'/, /с/, /с'/, /ж/, /ш/,/ л/,/ л'/,/й /,/ г/, /х/.

3.Дрижачі: /р/, /р'/.

Зімкнені поділяють на:

1. Зімкнені чисті: /б/, /п/, /м/,/ д/, /д'/, /т/,/ т/,/ н/,/н/, /ґ/, /к/.

2.Африкати: /дж/, /дз/, /дз/, /ц/, /ц/, /ч/.

Щілинні поділяють на:

1. Щілинні серединні: /ф/, /в/, /с/, /с'/, /з/, /з'/, /ж/, /ш/, /й/, /г/, /х/.

1. Щілинні бокові: /л/, /л'/

V. За участю голосу й шуму :

1. Шумні: /б/, /п/, /д/, /д'/, /т/, /т/', /з/, /з'/, /с/, /с'/, /дз/, /ц/, /ц'/, /ж/, /ч/, /ш/, /дж/, / ґ/, /г/, /х/, /к/.

2.Сонорні: /м/, /в/, /р/, /р'/, /л/, /л'/, /н/, /н/, /й/.

Шумні за участю голосу й шуму поділяють на:

1. Глухі :/п/, /ф/,/ т/,/т'/, /с/, /с',/ /ц/, /ц/,/ш/, /ч/, /х/, /к/.

2. Дзвінкі: /б/,/ д/,/д/,/з/, /з'/ /дз/, /дз/, / ґ/, /г/, /дж/.

VI. За твердістю-м'якістю:

1. Тверді: /б/, /п/, /в/, /м/, /ф/, /д/, /т/, /з/, /с/, /дз/, /ц/, /ж/, /ш/,/дж/, /ч/, /р/, / л/, /н/, /г/, /х/, к/, / ґ/.

2. М'які: /д/, /т'/, /з'/, /с'/, /дз/, /ц'/, /л'/, /н'/, /р'/,/й/.

VII. За участю носового резонатора:

1. Зімкнені неносові: /б/, /д/, /д/.

2. Зімкнені носові: /м/,/м/, /н'/.

VIII. 3а акустичним вираженням деякі приголосні поділяють на :

1. Свистячі : /с/, /с/,/з/, /з/, /дз/, /дз/, /ц/. /ц/.

2. Шиплячі: /ш/, /ж/, /дж/, /ч/.

Література

Ганич Д.І., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів.-К., 1985, с. 4 –17.

Зиндер Л.Р. Общая фонетика .-Л.,1979,с. 4 -14

Жовтобрюх М.А. ,Кулик Б.М. СУЛМ.-Л.,1973,с. 90-92

Карпенко Ю.О. Фонетика, Одеса 1986, с. 3 – 7

СУЛМ (за ред . А. Грищенка .- К ., 1993

СУЛМ (Фонетика. К., 1969, с. 43 – 49)

Поливанов В.Д. Мягкие согласные// Труды по восточному и общему языкознанию.- М.,1991, с.385- 387.

Дайте відповіді на запитання

1.Які звуки називаються приголосними ?

2.Який основний принцип покладено в основу класифікації приголосних?

3.За якими ознаками класифікуються приголосні української мови ?

4.Як поділяються приголосні за участю шуму і голосу ?

5.Які основні ознаки сонорних приголосних ?

6.Як поділяються приголосні за способом творення ?

7.Як поділяються приголосні за діючим мовним органом ?

Виконайте вправи

1. Назвіть приголосні звуки за такими характеристиками :

   • сонорний, передньоязиковий, зімкнений, носовий, пом’якшений ;

   • шумний, дзвінкий, передньоязиковий, щілинний, твердий ;

   • шумний, глухий, губно-зубний, щілинний, твердий ;

   • шумний, глухий, задньоязиковий, твердий ;

   • сонорний, середньоязиковий, м’який ;

   • шумний, дзвінкий, губний, твердий ;

2. Випишіть з тексту приголосні за такими ознаками : за участю шуму і голосу, за місцем творення, за способом творення

Я глибоко вірю у велике майбутнє українського слова, у його велику красу і силу і вважаю за велике для себе щастя бути в фаланках тих піонерів, які дбають за великий розвиток нашого чарівного слова як зброї трудящих мас. Їхньої зброї і впіхи, джерела радощів. Чари цього слова я помічав на людях (С.Васильченко).

1. Назвіть варіанти (комбінаторні, позиційні) при реалізації фонем.

Він (Шевченко) був як полум’я . Його рядки –

Дзвінкі і небезпечні, наче криця,

Переживуть і жито , і пшеницю,

І хліб, і сіль, і війни, і віки

(Л. Кисельов).

Тема 5. Наукова лінгвістична транскрипція

Різні системи фонетичних транскрипцій відомі ще з ХУІ століття.Їх авторами були француз Мегре(1545 р.), англійці Сміт (1568 р.) , Гарт (1569 р.), Пуллокар (1580 р.).Пізніше інші вчені складали та вживали свої системи, що в основному зводились до двох типів:одні приймали за основу латинський алфавіт, позначаючи різні звукові відтінки за допомогою незначних модифікацій його літер та вживаючи діакритичні знаки; другі ставали на шлях творення зовсім нових знаків для вираження різних звуків.

У ІІ половині ХІХ та в І половині ХХ століть з”являється цілий ряд систем наукових транскрипцій , запропонованих різними вченими. Так, ще у1855 році німецький археолог та історик Ріхард Лепсіус, що займався дослідженнями старовинних текстів, склав свою систему фонетичної транскрипції, у якій за допомогою різних діакритичних знаків виражались такі відтінки вимови звуків, як довгота, лабіалізація, нескладотворчість голосних, пом”якшення, апікальність, какумінальність приголосних тощо.

У 1881 році було створено міжнародну фонетичну асоціацію, яка у 1888 році виробила принципи фонетичної транскрипції. Ця система, відома під назвою міжнародного фонетичного алфавіту (МФА), була спочатку вироблена на основі латинського алфавіту для запису французької вимови. Пізніше її кілька разів доповнювали новими знаками і діакритичними значками, щоб надати універсального характеру. Намагаючись створити якнайбільш універсальну систему транскрипціїї, за допомогою якої можна було б передавати звуки всіх можливих мов, автори щоразу збільшували кількість уживаних знаків. Наприклад, англійський фонетист Генрі Світ застосував аж 109 знаків зовсім нових.Але й така велика їх кількість не могла відтворитивсіх звукових відтінків, що зустрічалися у мовах світу. Датський мовознавець Отто Єсперсен придумав оригінальну анальфабетичну систему транскрипції, у якій кожний звук виражався символічною формулою,що за допомогою літер грецького та латинського алфавітів та цифр точно описували місце і спосіб артикуляції звука( перша грецька буква позначала рухомий орган мовного апарату. Латинська- нерухомий /місце артикуляції/ , цифра –форму отвору для проходження повітряного струменя і т. д.).

Характеристики

Список файлов книги