142003 (685281), страница 6
Текст из файла (страница 6)
Дані дослідження свідчать про нерозбірливість щодо вибору партнерів серед наймолодших респондентів. Відсоток тих, що протягом останніх трьох місяців, мали зносини з 6-ма чи більш партнерами, найвищий серед 15-річних (6,5%), тоді як 18-річних респондентів у три рази менше. Ми вважаємо, що цей момент також деякою мірою підтверджує наш попередній висновок про надання респондентами не зовсім щирих відповідей.
Однак ця невелика у середньому цифра не може вважатися підставою для припинення тривоги, оскільки сам факт наявності серед молодих українців таких, хто мав протягом останніх трьох місяців 6 і більше сексуальних партнерів, є надзвичайно небезпечним з огляду на перспективи поширення ВІЛ-інфекції та захворювань, що передаються статевим шляхом.
За таких умов дуже гостро постає питання стосовно обізнаності молодих українців щодо засобів контрацепції та їх використання. З розумінням функцій контрацептивних засобів у підлітків, що вже мали сексуальні зносини, за статистичними даними нібито все гаразд [4, С. 35]: 88% з них знають, що ці засоби використовуються для запобігання вагітності; 77% розглядають їх як запобіжні заходи венеричним захворюванням; 73% виділяють боротьбу із СНІДом як окрему специфічну функцію контрацептивів. Водночас опитування виявило той факт, що серед підлітків є певна кількість осіб (12-17%), що не до беруть уваги таку важливу функцію використання контрацептивів, як запобігання вагітності, венеричним захворюванням та особливо СНІДу.
Природно, найбільш “необізнаними” у даному питанні є 15-річні респонденти: таку важливу функцію контрацептивів, як запобігання венеричним захворюванням, зазначили лише 56% респондентів (серед 17-річних – 85%); стосовно СНІДу особливих вікових розбіжностей немає, проте помітна більша увага до цієї функції контрацептивів серед респондентів чоловічої статі (76%), ніж серед підлітків-дівчат (69%) [4, С. 38].
Узагальнюючи, зазначимо, що лібералізація установок стосовно статевого життя в молодіжному середовищі виглядає вкрай небезпечною з огляду на перспективи поширення ВІЛ-інфекції та хвороб, які передаються статевим шляхом, а необізнаність істотної частки молодих громадян України щодо засобів контрацепції у багатьох випадках матиме наслідки у вигляді штучного переривання вагітності з негативним впливом на здоров’я. У зв’язку з цим гостро постає питання про необхідність спеціального сексуального виховання молоді та підлітків.
Значний вплив на ціннісний, мотиваційний та поведінковий рівні індивідуальної сексуальної культури сучасних підлітків здійснюють ЗМІ. Зараз вже неможливо уявити собі телебачення чи пресу без сексуальних тем. А в останні роки вплив ЗМІ значно зріс завдяки Інтернету, який відкрив значні нові можливості у світі людської сексуальності. Сьогодні Інтернет став важливою формою сексуального задоволення, особливо для тих людей, які по тим чи іншим причинам мають деякі труднощі в реалізації своїх еротичних бажань в реальному житті. Як і будь-яке нове явище, це загрожує певною небезпекою, перш за все можливість відриву від дійсності і виходу із реального життя в віртуальне.
Мас-медіа створюють у масовій свідомості певні міфи, транслюють стереотипні сексуальні образи та зразки поведінки. Саме ЗМІ підтримують, культурно легалізують або, навпроти, трансформують сексуально-культурні норми та цінності. Так, українська дослідниця В.А. Суковата на прикладі аналізу гендерних стереотипів реклами зазначає, що вітчизняні мас-медіа орієнтовані на найбільш патріархальні зразки масової свідомості, апелюють до архаїчних комплексів та інстинктів, стереотипізують образ жінки як об’єкту купівлі-продажу та джерело сексуального задоволення: увага ЗМІ здебільшого спрямована на жінок-актрис, проституток або жертв криміналу [суковатая, С. 67].
Подібні тенденції у соціокультурному середовищі не можуть не вплинути на особливості сексуальної культури підлітків. Дослідники визначають, що сексуальна культура в сучасному світі має певні підґрунтя для диференціації. Так, вивчаючи сексуальні практики підлітків на пострадянському просторі, соціологи зазначили існування культурного розриву між центром і периферією: «центри», як правило, характеризуються толерантністю та різномаїттям сексуальних практик; «периферії» притаманні патріархальні цінності та агресивна маскулінність [салагаев1; 2; пушкарева].
У аспекті виявлення нормативних основ сексуальної культури потребує уваги питання про гомосексуальні стосунки та відношення до них суспільства. Слід відмітити, що відношення до гомосексуальності у підлітків з часом постійно змінювалось: від міфів до розуміння. Лібералізація суспільної моралі полегшує юним геям та лесбіянкам прийняття себе. Але навіть у самих найкращих умовах цей процес зіставлений з соціально-психологічними труднощами, що викликає почуття самотності, депресії, а також збільшену схильність до самогубства.
В силу експериментальності підліткового періоду гомосексуальні практики, фантазії і сумніви щодо визначення своєї сексуальної орієнтації досить широко розповсюджені серед підлітків. І разом з тим лише у незначної частини підлітків дійсно формуються сексуальні ідентичності геїв та лесбіянок. Але навіть ті підлітки, які охоче сексуально експериментують з однолітками своєї статі, не здатні ідентифікувати себе в якості геїв або лесбіянок.
За даними моніторингу 2001 року, серед українських підлітків гомосексуальні контакти мали 3,2% респондентів; 96,4% не мали таких контактів; 0,4% не змогли відповісти на запитання “Чи доводилось вам мати сексуальні контакти з партнерами тієї ж статі, що й ви?” [9].
Слід зазначити, що представників гомосексуальних стосунків (між чоловіками) серед респондентів виявилось в 2,5% рази менше, ніж прибічниць так званого “лесбійського кохання” – відповідно 2 і 5%. Але дана інформація не може вважатися абсолютно адекватною, оскільки, як відомо, серед чоловіків зізнання у подібній практиці вважається більш ганебною справою, ніж серед жінок. Сексуальні ж установки дівчат більш схильні до впливу соціальних і батьківських установок, визначну роль у формуванні їх сексуальних норм відіграє почуття кохання.
Таким чином, можемо дійти висновку, що сексуальна культура сучасних українських підлітків відрізняється певною маргінальністю, об’єднуючи риси традиційної та постмодерної культур. З одного боку, в ній присутня лібералізація установок щодо статевих відносин та суттєве зниження вікової межі першого сексуального досвіду; з іншого, деякі норми та цінності традиційної культури: «подвійний стандарт» суджень щодо чоловічої та жіночої сексуальності, сприйняття жіночості як пасивного сексуального об’єкту, гомофобія як нетолерантність до Іншого. Подібна амбівалентність ускладнює прогнози стосовно подальших культурних змін, проте дозволяє стверджувати, що сексуальна культура підлітків значною мірою втілює риси загальної сексуальної культури українського суспільства.
2.2. Сексуальне виховання: специфіка та проблеми сьогодення.
В рамках нашого дослідження важливим моментом є звернення до тематики сексуального виховання підростаючого покоління. Зазначимо, що ця проблематика в соціології досліджувалася як на тлі сучасності, так і в історичному аспекті. Так, зокрема, історії змін у соціальних поглядах на відносини жінок та чоловіків приділяв увагу відомий дослідник Н. Еліас.
Матеріалом для дослідження Н. Еліасу послугувала книга, яку написав у 1522 р. Еразм Ротердамський для сина свого видавця. Зазначимо, що ця книга користувалася великою популярністю та неодноразово тиражувалася впродовж наступних двох століть. Тільки у ХІХ столітті ця книга стала об’єктом суспільної критики через помітні соціальні зміни, що охопили різні сфери життя. Стало не зовсім пристойним у книжках, що рекомендовані для підліткового читання, описувати доми розпусти та їхніх мешканок. У часи Еразму ця тематика відносилася до публічної сфери. У XIX и XX століттях подібні заклади також існували, проте вже були сховані «за лаштунки» суспільного життя.
В епоху Середньовіччя від дітей не приховувалося нічого. З Нового часу почали виникати певні сфери прихованого, було немов би возведено стіну, яка уберігала підлітків як від будь-яких висловлювань про секс, так і від сексуальних практик. Ця тенденція приховування знаходить прояв у інших, зокрема ритуальних, життєвих аспектах. Так, у Середньовіччі вважалося природним, що після весільного бенкету молодята супроводжувалися гостями до самого шлюбного ліжка, у їх присутності та за їхньою допомогою роздягалися та лягали у нього. Наприкінці Середньовіччя цей ритуал починає змінюватися: спочатку молоді лягають у ліжко одягненими, потім їх супроводжують тільки до дверей відпочивальні, а то й будинку. На думку Н. Еліаса, цей приклад ілюструє пролонгійований процес створення порогу сорому та незручних становищ у сфері статевих відносин.
Згідно з дослідженням Н. Еліаса, процес цивілізації рухається у напрямку повної інтимізації усіх тілесних функцій, замкнення їх у віддалених анклавах. Цей рух приводить до певного розподілу людського життя на два різні боки: один відкрито репрезентується в суспільних відносинах, а другий має залишатися «таємним», інтимним. При цьому такий розподіл сприймається індивідами як певна даність, що існувала завжди [гергилов].
Переміщення сексуальності у сферу приватності значним чином відбилося на сексуальному вихованні. Поступово знання про секс як життєвий феномен і про техніки сексуальних практик та, відповідно, інформаційні розмови про секс набувають статусу непристойностей, таємниць; сексуально-виховний дискурс будується на недосказаностях та евфемізмах. Соціокультурний статус сексу переміщується у масовій свідомості з позиції природного феномена до положення чогось забороненого та брудного, проте необхідного.
Культурні трансформації сексуальності ХХ ст. і пов’язані з цим соціальні проблеми обумовили постановку питання про сексуальну освіту та сексуальне виховання на глобальному рівні. Наприкінці минулого сторіччя більшість західних країн звернулися до створення суспільних систем сексуальної просвіти для дітей та підлітків. Як зазначають дослідники, позитивні зміни вже спостерігаються, особливо стосовно питання зменшення кількості абортів та ІПСШ. При цьому ті держави, в яких секспросвіта почалася з запізнюванням (наприклад США), мають на сьогодні значно тривожніші показники [кон, сб, С. 32].
У нашій країні історія сексуального виховання має цікаві сторінки радянського періоду. С 30-х років ХХ ст. радянська влада звернулася до репресивних методів впливу на сексуальне життя громадян: заборона комерційної еротики, рекриміналізація гомосексуальності, контроль за сімейним життям через обмеження причин до розлучень і т.ін. [кон, С. 41]. Дослідниця А. Роткирх за результатами аналізу біографічних інтерв’ю визначає, що сексуальне виховання на радянському просторі у післявоєнні часи здійснювалося завдяки художній та медичній літературі: «Довідник із гінекології» та твори Боккаччо, Г. де Мопассана, Е. Золя, О. де Бальзака ставали головними джерелами інформації про сексуальний бік життя. Безумовно, інформаційний потік був дещо однобоким, тому дослідження А. Роткирх наповнене описаннями трагічних та трагікомічних біографічних ситуацій, які пояснюються інформантами як наслідок відсутності в них відповідного знання про секс [роткир, С. 141-143].
Приблизно з 90-х років сексуальність у нашій країні стає легітимною областю публічного дискурсу та наукових досліджень. Зрозуміло, що одним з головних питань постає проблематика сексуального виховання молоді та підлітків. У шкільний курс вводиться дисципліна «Валеологія», певні розділи якої присвячуються питанням сексуальної безпеки. Проте у 2001 р. за вимогами громадської думки, яка угледіла в цьому курсі «розбещення чистого покоління», дисципліну було викреслено зі шкільної програми. Зараз подібна ситуація відбувається щодо курсу «Основи безпеки життєдіяльності», на цей раз увагу високоморальної громадськості привернув розділ «Здоровий спосіб життя», деякі положення якого присвячені статевому вихованню. До диспуту щодо доцільності такої виховательної програми залучені батьки, вчителі, священики та журналісти [сайт].
Складається таке враження, що розумні дорослі люди серйозно вважають, що якщо підліток не буде мати науково обґрунтованої інформації стосовно сексу, він знаходитиметься у безпеці. При цьому немов би не існує телепрограм із не зовсім невинним змістом, безлічі Інтернет-сторінок еротичного наповнення, нарешті, скабрезних розповідей однолітків. Так чи інакше, повсякденність підлітка занурена у світ сучасної культури, у якій сексуальність вже не є табуйованою, секс є легітимізованим як невід’ємна складова нормального життя. Тому політика контролю та заборони – зовсім нелогічний і, вважаємо, малопродуктивний шлях.
Сексуальна просвіта, як і навчання, створює певні нормативні обмеження і самообмеження. Існуючі в більшості західноєвропейських країн шкільні курси по цьому предмету не послаблюють підліткову сексуальність, але дещо відтягують сексуальний дебют і, що саме головне, роблять його більш безпечним. Порівняння досвіду Англії і Нідерландів показує, що одним із головних факторів соціального благополуччя в цій сфері життя є шкільна сексуальна просвіта, яка повинна починатися задовго до того, коли підлітки вступають у сексуальні стосунки [кон, С. 41].
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
