91660 (680113), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Звернено увагу на ряд фундаментальних фактів, що дали змогу встановити збудника сибіркової інфекції. Підкреслено, що французькі учені П. Райє та К. Давен мікроскопічними дослідженнями виявили циліндрові ниткоподібні палички у тварин, що загинули від антраксу (1850); А. Поллендер довів, що це патогенні бактерії (1855).
Російський професор Ф. Брауель (1856) експериментальним шляхом (незалежно від спостережень А. Поллендера, П. Райє і К. Давена) відкрив сибіркові бацили; першим спостерігав збудника сибірки (B.anthracis) в крові людини; означив процес передачі цих бацил від тварини до людини і навпаки. К. Давен звернув увагу на цікавий факт: висохла кров загиблих тварин здатна протягом декількох місяців зберігати свої інфекційні властивості (1863). Пізніше Л. Пастер і Р. Кох обґрунтують явище переходу вегетативної форми паличок сибірської виразки в спорову.
Відмічено, що Р.Кох займався питанням щодо з'ясування природи інфекційних захворювань і пошуком їх збудників. Його дослідження були ускладнені відсутністю ряду філософсько-методологічних вимог, які б орієнтували його на різних стадіях наукового пізнання: ще не існувало вчення про інфекційні захворювання, не означено зв'язку між хворобою і мікробами-збудниками; не було науково обґрунтованих методів вивчення причин заразливих захворювань і способів боротьби з епідеміями.
Суть теоретичного досягнення Р. Коха - встановлення етіології сибірки експериментальним шляхом. У процесі вирішення цієї проблеми висунуто сміливу кардинальну гіпотезу: «Крихітні палички є живими організмами, і саме вони є патогенними мікробами».
Р. Кох прийшов до геніального теоретичного узагальнення, згідно якому певний тип мікроба-збудника здатний викликати свою специфічну хворобу. На основі теоретичних принципів і методів Р. Коха в період з 1880 по 1910 рік було відкрито 25 збудників найнебезпечніших інфекційних захворювань, серед яких – туберкульоз, холера, чума, натуральна віспа, сап. Р. Кох дослідив повний цикл розвитку B.anthracis, розробив новий метод отримання чистої культури антраксу, відкрив його стійку форму – спори, встановив їх епідеміологічні особливості і властивості (1876). Таким чином, ім`я Р. Коха займає чільне місце у пантеоні вчених – першовідкривачів B.anthracis.
Виготовлення вакцини проти курячої холери надало можливість Л. Пастеру прийти до висновку, що метод вакцинації є вельми перспективним і може застосовуватися в боротьбі з іншими інфекційними захворюваннями. Створення вакцини проти антраксу пізніше підтвердило цю гіпотезу.
Виявилось, що мікроби сибірки в формі спор тривалий час зберігають свою вірулентність.
У результаті складних теоретичних і експериментальних пошуків Л. Пастером було остаточно розкрито етіологію антраксу, виявлено способи розмноження мікробів, розроблено принцип ослаблення (аттенуації) патогенності вірулентного штаму сибірки шляхом вирощування його культур при підвищеній температурі (42,5 – 43˚С). Таким чином, уперше в історії мікробіології Л. Пастер почав вивчати і експериментальним шляхом регулювати мінливість властивостей патогенних мікроорганізмів, розробив ефективну вакцину проти антраксу, сформулював методологічний імператив, відповідно до якого не тільки B.anthracis, але і збудники інших інфекційних захворювань можна застосовувати в якості основи для розробки вакцин.
Роботи Л. Пастера і Р. Коха в галузі вивчення інфекційних хвороб тварин і людини (шовковичних черв'яків, сибірки, холери, сказу, туберкульозу тощо) та їх збудників, особливо B.anthracis, дозволили виявити природу цих захворювань і знайти способи боротьби з ними. Їх класичні дослідження фактично започаткували розвиток медичної мікробіології.
Наукова творчість Р. Коха і Л. Пастера вельми благотворно вплинули на формування фундаментальної і прикладної мікробіології, визначили перспективу розвитку багатьох її наукових напрямів. Назвемо деякі імена всесвітньо відомих вітчизняних дослідників інфекційних хвороб, включаючи сибірку. Серед них І. І. Мечников, Л. С. Ценковський, В. К. Високович, І. Г. Савченко, Я. Ю. Бардах, В. А. Хавкін, М. Ф. Гамалея, О. М. Безредка, Л. О. Тарасевич, Д. К. Заболотний. Пізніше проблеми мікробіології успішно вирішував наш співвітчизник Зельман Ваксман (народився в с. Прилуки, 1888-1973), у 1952 р. удостоєний Нобелівської премії «за відкриття стрептоміцину, – першого антибіотика, ефективного при лікуванні туберкульозу».
Третій розділ присвячено І.І.Мечникову - видатному вітчизняному вченому, мислителю, творцеві фагоцитарної клітинної теорії імунітету та порівняльної патології запалення, одному з основоположників сучасної теоретичної медицини, мікробіології та імунології. Удостоєний Нобелівської премії (1908) в галузі фізіології та медицини «за праці з імунітету». Можна стверджувати: за народженням він належить Слобожанщині і Харкову, як особа – Україні, а науковий доробок ученого є надбанням людства.
Фундаментальні його відкриття в сфері мікробіології та імунології, широкі філософсько-теоретичні узагальнення, пошук взаємозв'язку мікро- і макросвіту, встановлення природи інфекційних хвороб та їх збудників, обґрунтування і доказ вирішальної ролі фагоцитів у природному захисті організму тварин і людини – і на сьогодні є класичними, актуальними та безцінними.
У роботі здійснено логічну реконструкцію дослідницької діяльності І. І. Мечникова, торкаючись, перш за все, вчення про сибірку.
І. І. Мечниковим проведено оригінальні дослідження на Одеській бактеріологічній станції (1887) з метою накопичення емпіричного матеріалу для подальшого розвитку клітинної теорії імунітету. Досліди засвідчили: введення В.anthracis в організм тварини призводить до того, що лейкоцити поглинають і знищують їх. Висунуто догадку щодо здатності бактерій розмножуватися в крові несприйнятливих тварин та поза межами організму.
Пізніше (1892) вчений приділив увагу парадоксальному факту, що знайде свою адекватну оцінку в майбутньому: властивості паличок сибірки, що виросли в крові вакцинованих несприйнятливих баранів, втрачають специфічну активність і токсичність.
Впродовж подальших досліджень І. І. Мечников переосмислює і критично оцінює експериментальні результати, веде пошук нової трактовки фагоцитарної теорії імунітету. Дослідник покладає великі надії на евристичні можливості і прихований потенціал своєї теорії, яка, за його думкою, здатна на адекватну інтерпретацію певним парадоксальним фактам.
І.І. Мечниковим доведено, що вирощені в кров'яній сироватці алжирських імунізованих баранів В.anthracis зберігають свою вірулентність. Пояснення біологічної суті цього явища виявилось складним і тривалим процесом, означено його за допомогою прогнозуючої функції фагоцитарної клітинної теорії імунітету. Вона стала базою та орієнтиром у проведенні цілого комплексу експериментів, що дозволило розкрити структуру В.anthracis і форми прояву сибірки в живому організмі.
Розробка і вдосконалення фагоцитарної теорії супроводжувалася захистом її фундаментальних тверджень і принципів. У зв'язку з цим, І.І. Мечников проводить низку експериментів, які розкривають життєдіяльність фагоцитів.
Важливим кроком на шляху підтвердження і розвитку фагоцитарної клітинної теорії є спростування хибної думки опонентів про нездатність фагоцитів захоплювати живі мікроби. І. І. Мечников, аналізуючи результати дослідів своїх супротивників, знаходить неточності і помилки, спростовує їх своїми доказовими експериментальними фактами. Зокрема, Р. Кох недооцінював сам факт внутрішньоклітинного травлення, не надавав адекватної оцінки бактерійній природі загибелі фагоцитів, фактично не підтримав ідею пріоритету фагоцитів в боротьбі проти мікробів-агресорів. І. І. Мечников вступив в дискусію з Р. Кохом; вагомим аргументом у спорі служили досліди зі щепленням сибірки жабам в лабораторії Р. Коха.
Ученому довелося вирішити ще одне важливе питання: яких мікробів поглинають фагоцити – мертвих чи живих? Супротивники фагоцитарної теорії припускали, що до антраксу несприйнятливі голуби. І. І. Мечниковим проведено серію дотепних і виключно винахідливих дослідів. Учений звернув увагу, що в результаті введення мікробів сибірки в око птаха спори також проростали і утворювали бактеридії у вигляді паличок і довгих ниток.
Відзначаючи життєздатність і вірулентність збуднику антраксу, які викликали смерть голубів, І. І. Мечников висуває нову гіпотезу, що саме лейкоцити захоплюють живі бактеридії антраксу. Макрофаги вбивають бактеридії, поглинають їх живими. Вчений зацікавився новим питанням: чи здатні фагоцити захоплювати не тільки ослаблених, але й значно вірулентніших B.anthracis? Разом з В. А. Хавкіним вони ізолювали окремий фагоцит з B.anthracis усередині. Було доведено, що мікро- та макрофаги здатні поглинати вірулентних збудників інфекційних хвороб.
У праці «Про відношення фагоцитів до бацил сибірки» (1884) простежується процес боротьби і суперництва за життєвий простір між фагоцитами та B.anthracis. Боротьба ця носить вельми складний, динамічний і не завжди визначений характер. Результат взаємодії обумовлений цілим рядом чинників, серед яких суттєвим виявилась зміна температури. Якщо кури в нормальному стані (42 єС) не піддаються ураженню сибіркою, то штучне охолодження тіла робить їх чутливими до зараження B.anthracis. Це парадоксальне для свого часу явище Л. Пастер пояснив природно високою температурою курей, що створює несприятливі умови для розвитку бацил.
І. Г. Савченку, який з 1895 року працював в Пастерівському інституті під керівництвом І. І. Мечникова, вдалося заразити несприятливих до сибірки голубів в умовах виключення функції спинного мозку, що призводило до пониження температури птахів.
Враховуючи вказане, І.І. Мечников висунув гіпотезу про опосередкований вплив температури на процес взаємодії фагоцитів і B.anthracis, що надало можливість інтерпретувати складний феномен принципово по-новому. Пониження температури, яке підвищує сприйнятливість макроорганізму до антраксу, обумовлено не тільки впливом бацилярних токсинів (на це вказував Л. Пастер), а, перш за все, інгібуванням активної діяльності фагоцитів. Пониження температури тіла вело до їх ослаблення і дозволяло B.anthracis безперешкодно розмножуватися. Гіпотеза про температурну залежність між активною діяльністю фагоцитів і патогенів потребує свого подальшого теоретичного і експериментального обґрунтування.
Принцип історизму дозволив І. І. Мечникову розкрити процес генезису клітинної фагоцитарної теорії, її вдосконалення і розвитку. Геніальна, точна і ясна ідея про фагоцити стає методологічним орієнтиром у теоретичному осмисленні фундаментальних проблем запалення та імунітету.
І.І. Мечников створив потужну вітчизняну та інтернаціональну школу мікробіологів. Його учнями були: бельгійський мікробіолог Жюль Борде (1870-1961) – Нобелівський лауреат (1919); румунські мікробіологи Костянтин Левадиті (1874-1953) та Іон Кантакузіно (1861-1934); французький мікробіолог Альбер Ш. Кальмет (1863-1933); російський мікробіолог і епідеміолог Р. Н. Габрічевський (1860-1907); українські вчені Л. О. Тарасевич (1868-1927), Д. К. Заболотний (1866-1929), М.Ф.Гамалея (1859-1949), О. М. Безредка (1870-1940), Я. Ю. Бардах (1857-1929), П. М. Діатропов (1859-1934), С. І. Златогоров (1873-1931) В. І. Ісаєв (1854-1911), І. Г. Савченко (1862-1932), В. А. Хавкін (1860-1930), М. Я. Чистович (1860-1926), Ф. Я. Чистович (1870-1952), перша жінка – професор мікробіології П. В. Циклінська (1859-1923) - росіянка.
У четвертому розділі відтворено цілісну картину наукової та практичної діяльності Л.С.Ценковського - одного з визначних загальних патологів, професора Петербурзького, Новоросійського та Харківського університетів. Він є автором принципово нової методології створення живих спорових вакцинних штамів антраксу, що за своїми характеристиками і способами збереження «константності» (М.М. Гінзбург) довели свою перевагу в порівнянні з французькою вакциною (Л. Пастер, Ш. Е. Шамберлан, Е. Ру).
Проблема сибірки займала чільне місце у діяльності Л. С. Ценковського в харківський період. Вчений керувався як науковими міркуваннями, так і практичними інтересами, адже у той період епідемії антраксу призводили до масової загибелі домашніх тварин, завдаючи істотних збитків скотарству.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
