91660 (680113), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Для досягнення мети означено вирішення наступних завдань:
1. Проаналізувати процес накопичення знань про мікроорганізми взагалі і збудника сибірки (B.anthracis), зокрема, за період XVIII-XX сторіч;
2. Розкрити основні історичні етапи становлення і розвитку концепції про антракс (етіологія, патогенез, перебіг захворювання у тварин та у людей, неспецифічна і специфічна профілактика);
3. Дати адекватну оцінку ролі та внеску українських учених –загальних патологів, мікробіологів, епідеміологів у процес формування теоретичних основ інфекційних хвороб (на прикладі антраксу) і розробки ефективних практичних заходів в боротьбі з ними;
4. Прослідкувати трансформацію учення про антракс як класичного інфекційного зооантропонозного захворювання і як одного з сучасних і вельми небезпечних засобів біологічної зброї;
5. Розробити на основі полімеразно-ланцюгової реакції діагностичну систему індикації B.anthracis у людей, тварин і в навколишньому середовищі.
Об'єкт дослідження – передісторія, становлення і розвиток учення про антракс з акцентом на роль вітчизняних вчених.
Предмет дослідження – процес формування і розвитку концепції про сибірку; збудник (B.anthracis); експрес-діагностика антраксу.
Методи дослідження. У методологічному плані дисертація базується на комплексному використанні принципів історизму, об'єктивності і достовірності. У методичному – на застосуванні і використанні результатів мікробіологічних та молекулярно-генетичних досліджень.
Наукова новизна одержаних результатів. Вперше у вітчизняній і світовій науковій літературі на основі порівняльно-історичного методу проаналізовано фундаментальні праці загальних патологів, мікробіологів, епідеміологів і інфекціоністів, а також логічно реконструйовано найважливіші етапи генезису, становлення і розвитку концепції щодо інфекційних хвороб на прикладі сибірки.
Відкриття збудника антраксу, вивчення його властивостей і характеристик, становлення вчення про сибірку істотно вплинуло на розвиток мікробіології, епідеміології та імунології, на відкриття багатьох збудників інфекційних хвороб, пошук і розробку ефективних специфічних засобів захисту людини і тварин від чуми, віспи, тифу, холери, дифтерії, поліомієліту тощо.
Аргументовано доведено тезу, що ідеї, гіпотези, твердження, активна експериментальна діяльність в області інфекційних хвороб і боротьба з епідеміями багатьох поколінь учених, включаючи Д. С. Самойловича, С.С. Андрієвського, Р. Коха, Л. Пастера, І. І. Мечникова, Л. С. Ценковського, В.К. Високовича, Д.К. Заболотного, Г. М. Мінха, М. Ф. Гамалії надали стимул і привели до створення сучасної мікробіології, епідеміології та імунології.
Розкрито зміст, суть і евристичну роль методології вакцинопрофілактики Л.С. Ценковського, її розвиток і можливості удосконалення в сучасних умовах.
Аналіз історико-архівних матеріалів дозволив більш глибоко і повно виявити і обґрунтувати дійсну роль і місце вітчизняних учених у світовій науці, дати гідну оцінку їх істотному внеску в дослідження ряду властивостей і характеристик антраксу. Охарактеризовано процес вироблення і формування стратегії ефективної боротьби з інфекційними хворобами, дана оцінка героїчним науковим експериментам по «звільненню» людства від підступних інфекційних хвороб.
Обґрунтовано положення про те, що історія становлення і розвитку української мікробіології багато в чому пов’язана з героїчними науковими та громадянськими подвигами дослідників і лікарів у боротьбі з інфекційними хворобами в ім’я охорони і збереження здоров’я людства.
Підкреслено, що подвиги вітчизняних учених в ім'я науки і захисту людей від інфекційних хвороб наповнені глибоким етичним і моральним потенціалом, є яскравим прикладом для молодих дослідників щодо збереження та розвитку духовної та наукової спадщини великих попередників.
Розроблено діагностичну систему для індикації збудника сибірки у людей, тварин і в навколишньому середовищі на основі полімеразно-ланцюгової реакції.
Практичне значення одержаних результатів. Основні висновки роботи мають істотне методологічне значення в області вакцинології, особливо при створенні і розробці нових імунобіологічних препаратів.
Запропоновано набори праймерів для видоспецифічного детектування бактерій B.anthracis, B.cereus, що дозволяє диференціювати штами B.anthracis з різним профілем плазмід, кодуючих патогенні властивості штамів.
З використанням результатів історико-соціальних досліджень та ініціативи автора увіковічено пам`ять уродженця Слобожанщини, одного з перших лауреатів Нобелівської премії в галузі фізіології, і медицини І. І. Мечникова – створено пам’ятники вченому на історичній Батьківщині – м. Дворічна Харківської області (2005) та в Харкові (2005); організовано та проведено міжнародну краєзнавчу експедицію по Мечниківських місцях Слобожанщини, в подальшому трансформовану в постійно діючу; обґрунтовано і створено технічну документацію для подання в Кабінет міністрів України щодо означення території «Історико-ландшафтний національний заповідник» з включенням колишніх володінь родини Мечникових; в Харкові в Інституті мікробіології та імунології імені І. І. Мечникова оформлено постійно діючу виставку «Життя і творчий шлях І. І. Мечникова» з використанням архівних матеріалів музеїв Харкова та Пастерівського інституту (Париж); вперше в Україні означено, оздоблено та наповнено матеріалами залу Нобелівських лауреатів у Інституті мікробіології та імунології ім. І. І. Мечникова; створено Міжнародний благодійний фонд охорони здоров`я ім. І. І. Мечникова, основною метою якого є збереження духовних цінностей українських учених та підтримка талановитої молоді.
Отримані результати використовуються в учбовому процесі в Харківському державному медичному університеті, Харківській медичній академії післядипломної освіти і Харківському національному університеті імені В. Н. Каразіна, в навчальних курсах: «Історія медицини», «Історія мікробіології», «Історія науки і техніки», «Історія і філософія науки», «Історія світової і української культури» тощо.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є першим у незалежній Україні самостійним завершеним науковим дослідженням з історії медицини (мікробіології). Автор здійснила пошук, аналіз та логічну реконструкцію вітчизняної та іноземної літератури, архівних джерел з історії вчення про сибірку. Висновки обґрунтовано і сформульовано автором особисто. Мета і задача означені сумісно з науковим керівником. За консультацій та практичної допомоги О. П. Лиманського розроблено програму щодо створення діагностичної системи для індикації збудника сибірки у людей, тварин та в навколишньому середовищі на основі полімеразної ланцюгової реакції. Основні результати досліджень особисто статистично оброблено, викладено в наукових працях та оприлюднено на конференціях.
Апробація результатів дисертації. Результати дослідження оприлюднені на засіданні Європейської школи урологів (Одеса, 2001), Міжнародній науково-практичній конференції «Рак мочевого пузыря» (Харків, 2003), Міжнародній науковій конференції «Спорные вопросы в онкоурологии» (Москва, 2004), міжвузівській конференції молодих вчених «Медицина третього тисячоліття» (Харків, 2004), Міжнародних конференціях «Актуальні питання боротьби з інфекційними захворюваннями» (Харків, 2003, 2005), VI Всеросійській конференції «Актуальные вопросы лечения онкоурологических заболеваний» (Москва, 2005), науково-практичній конференції «Инфекции в урологии» (Харків, 2005), науково-практичній конференції «Состояние и перспективы развития урологии» (Донецьк, 2005), симпозіумі, присвяченому Мечниковському ювілею (Дворічна, 2005), школах-семінарах (Донецьк, 2004, 2006), Міжнародній науковій конференції «Актуальные вопросы борьбы с инфекционными заболеваниями в гуманной и ветеринарной медицине», присвяченої 160-річчю з дня народження лауреата Нобелівської премії І. І. Мечникова (Харків, 2005), VI-ій Міжнародній міждисциплінарній науково-практичній конференції «Современные проблемы гуманизации и гармонизации управления» (Харків, 2005), Міжнародній науково-практичній конференції «Ветеринарна медицина – 2005: сучасний стан та актуальні проблеми забезпечення ветеринарного благополуччя тваринництва» (Ялта, 2005), Всеукраїнській науковій конференції студентів, магістрантів та аспірантів «Майбутнє ветеринарної медицини, біології та біотехнології» (Луганськ, 2005), Національному з`їзді фармацевтів України «Досягнення та перспективи фармацевтичної галузі України» (Харків, 2005), Першому з’їзді онкоурологів «Проблеми і перспективи» (Москва, 2006), Всеукраїнській науковій конференції «Пластическая хирургия в современной урологии» (Донецьк, 2006), XXI конгресі Європейської асоціації урологів (Париж, 2006), Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні питання стратегії, тактики застосування та дослідження антибіотиків, антисептиків, дезінфектантів» (Вінниця, 2006), Міжнародній науково-практичній конференції «Поиск и разработка новых иммунологических препаратов, профилактических и лечебных противомикробных средств, антисептиков, дезинфектантов и пробиотиков» (Харків, 2006), Міжнародній конференції «Біотехнологія. Освіта. Практика» (Харків, 2006).
Публікації. За темою дисертаційної роботи опубліковано 11 наукових робіт (6 одноосібних), у тому числі 6 статей у фахових журналах, рекомендованих ВАК України, 1 патент, 2 брошури.
Структура та обсяг дисертації. Дисертація викладена на 230 сторінках машинописного тексту, складається з вступу, шести розділів, аналізу та узагальнення одержаних результатів дослідження, висновків, списку використаних вітчизняних та іноземних джерел та архівних матеріалів.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, сформульовано мету і завдання роботи, визначено об’єкт, предмет і методи дослідження, розкрито наукову новизну роботи, теоретичну і практичну значущість, представлена апробація результатів і структура дисертації.
У першому розділі означено основні історичні етапи вивчення інфекційних хвороб взагалі від їх генезису до XX сторіччя.
Важливим етапом розвитку медицини і, особливо, становлення мікробіологічної науки стало створення принципово нової експериментальної техніки і приладів, які дозволили відкрити невидимий до цих пір таємничий світ мікроскопічних живих істот. Вдосконалення мікроскопічної техніки, вивчення численних властивостей, характеристик та закономірностей мікросвіту підтвердило виявлене розмаїття мікроорганізмів у природі.
Подальший інтенсивний розвиток мікробіології обумовлено необхідністю вирішення ряду фундаментальних проблем: 1) природи процесів бродіння і гниття; 2) причин виникнення інфекційних хвороб; 3) самозародження організмів.
У процесі логічної реконструкції означено місце та роль в історії мікробіології першого українського ученого-медика, мікробіолога М. М. Тереховського, який запропонував принципово нову, реалістичну концепцію зародження мікроорганізмів. Його теоретичні міркування і висновки характеризуються стрункістю та послідовністю, не потребують додаткових припущень і гіпотез; спостереження та досліди приведено в цілісну систему.
Звернено увагу на реальний процес дослідження сибірки і означено роль вітчизняних учених у боротьбі з нею. Вивчення антраксу українськими фахівцями є однією з чудових, але на жаль, мало висвітлених сторінок в історії медицини. У дослідженні здійснено спробу відродити заслуги вітчизняних учених та лікарів і висвітлено їх роль у вивченні цієї інфекційної хвороби.
Великий інтерес для історії медицини і епідеміології являють архівні медичні матеріали, які дозволили відтворити картину діяльності вітчизняних дослідників у пізнанні сибірки. Ціла низка історичних фактів свідчить за те, що Д. С. Самойлович першим у світі провів мікроскопічні дослідження «сибіркового» матеріалу, а вказане дозволяє висловити гіпотезу про вельми можливе відкриття іменно ним B.anthracis. Перший опис сибірки А.Єшке (1758) і М.Г.Ножевщиковим (1763) обґрунтував виділення антраксу клінічно в самостійну нозологічну одиницю (1758-1763).
З іноземних дослідників першу наукову роботу з вивчення сибірки провів Моран і доповів про неї в 1766 р. в Академії наук Франції. В 1769 р. Фурньє підтвердив сибірську виразку як окрему хворобу.
Міжнародна спільнота рахує, що перше експериментальне зараження тварин було здійснене в 1823 р. французом Бартелемі, але ж С. С. Андрієвський провів це дослідження на 35 років раніше. На власному організмі довів інфекційну природу сибірки і тим самим вніс істотний доробок до вивчення її епідеміології, а також означив новий розділ інфекційної патології – вчення про зооантропонози.
Наукове відкриття С. С. Андрієвського дозволило встановити важливу властивість сибірки, а саме, можливість її передачі від хворої тварини здоровій людині. Високу якість його піонерських результатів засвідчує такий факт: лише через 61 рік після експерименту С. С. Андрієвського Ф. А. Поллендер побачив бацили в крові хворих тварин і висловив припущення, що вони є збудниками антраксу. А К. Давен лише через 75 років підтвердив можливість зараження здорових тварин кров'ю хворих. Власне С. С. Андрієвський уперше і назвав цю хворобу «сибіркою», маючи на увазі територію, де вона була ним вивчена, а також враховуючи високе поширення антраксу в Сибіру. Ця назва прозвучала в доповіді «Про сибірку» (1788 р.), представленій у Санкт-Петербурзькій державній медичній колегії. У 1796 р. опубліковано книгу C.C. Андрієвського – «Короткий опис сибірки, який містить запобіжні та лікувальні засоби на користь простих людей». Оскільки вона була видана від імені Медичної колегії, без вказівки автора, подальші дослідники антраксу не вказували його імені. Так протягом довгих років героїчний науковий подвиг українського вченого залишався безвісним.
Що ж до розробки та формування стратегії боротьби з інфекційними хворобами, праці українців П. З. Кондоїді (1710-1760), І. А. Полетика (1722-1783), П. С. Симонтовського (1747-1815), Д. С. Самойловича – про чуму; Я. Т. Сандул-Стурдза (1756-1810) – про проказу та ін. – підтверджують: внесок українських учених у становлення і розвиток епідеміології, мікробіології та інфекційних хвороб несумірно вищий за той, про який йде мова у сучасних наукових працях, підручниках і навчальних посібниках.
Українські мікробіологи здійснили ряд оригінальних і цікавих спостережень, що стосуються етіології та епідеміології інфекційних хвороб. Г. М. Мінх торкається багатьох аспектів сибірки: відкриття спор і ниток антраксу, встановлення єдиного походження різних форм сибірки, розширення поняття вхідних воріт інфекційних хвороб, передбачення функціонування фагоцитозу, формування імунітету тощо. Звернено увагу на те, що відкриття Г.М.Мінхом спор сибірки було здійснено на 8 років раніше від класичних спостережень Р.Коха.
Мікробіологічні методи знаменитого українського мікробіолога М. Ф. Гамалеї широко використовувалися при вивченні питань локалізації збудників в організмі. Праці вченого представляють не тільки історичний інтерес, вони не втратили свого теоретичного і практичного значення в профілактиці сибірки за допомогою активної імунізації худоби живою вакциною. Перші спостереження над формами, що фільтруються, зробив М.Ф. Гамалея (1898). Він виявив просвітлення культури паличок сибірки в дистильованій воді, які були викликані руйнуванням бактерій, і здатність цієї рідини протягом 6-12 годин знищувати свіжі культури сибірки. Спостереження М. Ф. Гамалеї – перша важлива сторінка вчення про бактеріофагію. Його можна вважати одним із першовідкривачів складного природного феномена – бактеріофагії. Пізніше виявилось, що розмноження та вихід дочірніх популяцій вірусів із бактерії супроводжується її загибеллю та руйнуванням (лізисом).
М. Ф. Гамалея та І. І. Мечников створили в Одесі першу в Російській імперії бактеріологічну станцію, основною метою якої було вивчення сибірки.
Вивчення і осмислення автором архівних медичних матеріалів дозволило глибше і повніше виявити дійсну роль і оцінити істотний внесок вітчизняних учених і лікарів у дослідженні низки властивостей сибірки, а також у виробленні і формуванні стратегії ефективної боротьби з інфекційними хворобами.
У другому розділі розкрито складний процес формування і створення вчення про сибірку.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
