Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Особливо озброюється Еразм на пап за те, що вони, як і світські государі, ведуть війни і проливають кров ради захоплень територій і корисливих інтересів взагалі. «Хоча війна є справа до того жорстока, - говорить Еразм вустами Дурості, - що личить швидше хижим звірам, ніж людям.до того шкідливе, що розкладає вдачі на зразок поганої хвороби, до того несправедливе, що краще всього надати її ведення запеклим розбійникам однак папи, забуваючи про все на світі, раз у раз зачинають війни» і при цьому « бувають готові поставити вверх дном закони, релігію, мир і взагалі поділа людські, якщо їм представиться в тому потреба».

Цю тему він зачіпає і в « Скарзі світу»: «Світ сам тужить про свої лиха. І не лише власну долю він оплакує, скільки безумство людей, що проміняли найбільші блага, принесені світом, на ні з чим не порівнянне зло війни. Миролюбність і взаємна згода – закон всього всесвіту; навіть нечисті, прокляті богом біси між собою товаришують. Людина від природи призначена і схильна до світу більше, ніж будь-яка інша істота, а християнська віра додатково зобов'язала до миролюбності, але християни гірші за язичників. Розбрати на всіх соціальних ступенях – серед черні, при дворах, між ученими, священиками, ченцями. Навіть згоди з самим собою не знає людина, в його грудях розум воює з пристрастями, пристрасті – одна з іншою. Дивно, як після всього цього ми ще сміємо називати себе християнами! У християнстві все до найдрібніших деталей вороже війні. Що ні день, ти молишся: «Отче наш, іже на небесах». Але чи можеш ти розраховувати на прощення отця, якщо занурений меч в утробу іншому його синові, а своєму рідному братові? Війна осоружна самому поняттю Церкви Христової і всім її таїнствам, кожне з яких зобов'язало до одностайності і братської любові». Відкрито він засуджує хрестові походи і прагнення церкви обернути мусульман в християн: «Хоча християнське життя нам майже невідоме, хоча віра більше на вустах у нас, чим в серці. силою залякування і погроз ми прагнемо змусити людей вірити в те, в що вони не вірять, любити те, чого вони не люблять, і розуміти те, чого вони не розуміють», - і продовжує - « що придбане мечем, то меч і віднімає. Ми хочемо привести турок до Христа? Хай вони побачать в нас не лише звання, але дійсні ознаки християнина: непорочність життя, бажання творити добро навіть ворогам, невичерпна довготерпіння в образах, презирство до багатства. ось такою зброєю всього краще впокорювати турок. а так виходить, що турки б'ються з турками. Насправді, хіба це християнський вчинок, коли вбивством людей – хай нечестивих, по твоєму розумінню, але все таки людей! – ради порятунку яких помер Христос, ти приносиш дияволу найлюб'язнішу для нього жертву, радуєш нечистого удвічі: і тим, що убита людина, і тим, що вбивця – християнин . Так само інші, бажаючи понадійніше довести свою правовірність, жорстокий кляне тих, кого називають єретиками, хоча швидше самі заслуговують на це прозвання. Ми надриваємо глотки лютою хулою проти турок, а може бути, ми осоружніші богові, чим самі турки». У поглядах Еразма відчувається передова політична думка. Він ненавидить війну і вважає, що з погляду здорового глузду, немає нічого дурнішого і що кожна країна у війні більше втрачає, чим набуває. Він відзначає, що війна веде неминуче до занепаду культури.

У розпалюванні воєн Еразм винить і богословів: «Але немає майже ні єдиного з повчань Христових, які інші тлумачі не поставили б з ніг на голову схожого роду вигадками і розчленовуваннями. Адже їх читають і схвалюють мудрі, на думку натовпу, богослови, їх повторюють, ніби вислови оракула, їх викладають всенародно, до них прислухаються государі, ними підігрівається наша войовничість, неначе в ній і без того бракує безумство. І в результаті християни бунтують, сваряться, б'ються із-за майна, багатства. Втім, треба приборкати біль серця, якою б справедливою вона не була.». Війна – це одна з поступок євангельського духу життя, це неминуче зло, яким попереджаються інші, ще більші і тяжчі, і виправдовувати війну, посилаючись на Євангеліє, - безглуздість і нечестя. Еразм першим обґрунтував гуманістичною аргументацією заклик до світу, звернений до всіх людей доброї волі. В світі він бачив норму цивільного життя, головну умову розвитку наук і розквіту всіх форм трудової діяльності людини.

Уточнення релігійно-філософських концепцій Еразма сталося в результаті Реформації, що зачалася в Германії. Він визначив чітко свої позиції і своє відношення по багатьом питанням. Еразм засуджував категорично і безповоротно індульгенції. Він ні на волос не вірив в їх силу, вважав за їх неприкритий обман і вимагав рішучих дій на користь і в порятунок стада Христова, навіть якщо ці дії і в збиток тату. З питання про індульгенції Еразм був абсолютно згоден з Лютером і завжди відкрито про це заявляв.

У світі розвитку Реформації став очевидний розрив Еразма з поглядами Лютера. Він засудив розкол в таборі реформаторів. Перший антилютерівський трактат Еразма «Про свободу волі» відкритий удар, нанесений в боротьбі з Лютером. Назва трактату, ймовірно, була не випадковою, і в своїй основі він ніс головний висновок Еразма відносно Реформації «яка зрадила людину» і що користь рухала реформаторами, а не свобода волі. Була відкрита і поставлена тема лютеранського розколу, але поставлена ради примирення тих, що ворогують: Еразм хотів показати обом сторонам, що між ними немає пропасти, що їх розбіжності непринципові, що в головному вони сходяться один з одним.

Свобода волі – одна з важких і самих спірних проблем богослов'я, і Еразм, перш за все, висловлює побажання, щоб суперечка велася без лайки і злості – і тому, що це більш по-християнські, і тому, що вірніше можна знайти істину, яка нерідко втрачається в занадто гарячих висловах. «Такий склад розуму я рішуче вважаю за краще іншому, коли люди сліпо прихильні якомусь одній думці і не виносять нічого, з ним незгодного. Що б не вичитали в Писанні, тут же спотворюють на користь і в підтримку тій думці, в рабство якому віддалися. Лютера, продовжує Еразм, я читав, признаюся, він мене не переконав. Можливо – по моїй же власній тупості або неписьменності: адже кое- хто твердить, що біля Лютера в мізинці більше ученості, чим у Еразма в голові і у всьому тілі. Можливо, воно і вірно, але дайте ж повчитися біля мудріших, щедріше стягнутих і обдарованих богом! А втім, не треба вдивлятися дуже пильно: це швидше шкодить християнській згоді, чим допомагає благочестю. Лютер твердить, що вся Церква помиляється, що має рацію тільки він, але і доказів переконливих не приводить, і чудес не творить, і чистота апостольських вдач за ним і його прихильниками немає». Проявляючи обережність в думках, боячись стати тим, хто підсилить « пожежу» і» розбрати» Еразм попереджає, указуючи на крайність в діях реформаторів. «Але якщо обидві сторони і далі чіплятимуться за свої крайнощі з колишньою завзятістю, я передбачаю між ними таку битву, яка була колись між Ахіллом і Гектором, яких зуміла розвести тільки смерть».

Як гуманіст, як противник конфліктів і воєн Еразм закликає до стриманості не лише самих реформаторів, але і тих, хто представляє табір їх противників. У листі до тата Адріана VI від 22 березня 1523 року Еразм закликає утримуватися від жорстокостей в боротьбі з послідовниками Лютера, попереджаючи, що ці ліки не вилікують, а лише посилить хворобу. І Селянська війна в Германії відгукнулася в нім жахом і відразою.

Вся реформаторська діяльність Еразма є заклик повернутися назад, до древньої церкви чи,, точніше до того ідеалу, який бачився йому в Писанні і в творах древніх християнських авторів. Надія на відродження в цьому специфічному сенсі не покидала Еразма навіть тоді, коли йому стало ясно, чим обертається боротьба Лютера проти Риму, коли він зрозумів, що Лютерова реформа – ніяк не виконання його сподівань, а швидше удар по ним, коли відкрито виступив на підтримку Риму і традиційного католицизму.

Проблема відношення до Реформації Еразма розглядується в й роботі С.Л. Плешкової «Еразм Роттердамський і Лефер Д’ Етапль». Вона відзначає: « Послідовності Еразма, що не прийняв Реформації, лютеранина, що рано побачив розбіжність, з принципами гуманізму і просветительства, противостояла повна суперечностей позицій Лефера, що намагався поєднати гуманізм з Реформацією». Н.В. Ревуненкова в своїй статті «Еразм і Кальвін» пише про вплив теології Еразма на ідеї Реформації: « Відомо, який значний вплив зробила теологія Еразма на ідеї Реформації. На його творах було виховано ціле покоління людей, що зуміли рішуче виступити проти папства. Але відомо також і те, що теологія Еразма як ціле була засуджена Лютером і не задовольнила Цвінглі і Меланхатона, що глибоко почитали талант Нідерландів. Після конфлікту Еразма з Лютером реформатори першого покоління не приховували гострого розчарування в Еразме – теологу».

Неможливо розглядувати «філософію Христа» по-еразмианськи не торкнувшись питання віри. Еразм говорив, що роздумувати над проблемами віри і церкви означає шукати найголовнішу істину, шукати самого себе і своє єдине місце в системі буття, і це право належить кожному; богослов'я – не монопольний привілей, що дарується шапочкою і перснем. Навпаки, оскільки немає нічого дорожчого за душу і її порятунок, а турбота про душу неодмінно зіштовхує людину з цими проблемами, непрофесійне богослов’я необхідне, а часто і плідніше, і більш глибоко, ніж професійне. Справжня віра, непоказне, нелицемірне благочестя богом і Писанням, незлобливість, . « Віра – єдині брами, що ведуть до Христа». Але і сама віра отримується зусиллям волі, вимагає активності. Віра – це не надійний маєток християнина, вона завойовується в боротьбі із спокусами, і всякий раз наново. Віра вища за знання. Але знання і віра не протистоять один одному, а обидва, на переконання Еразма, дружно служать пошуку істини.

Об'єднання релігійно-філософських поглядів Еразма в одну спільну гуманістичну концепцію « філософії Христа», осмислення її з «висоти прожитих років», є видимим особливо в праці останніх років життя. У них виразився і протест проти контрреформації і жаль про розкол церкви. «Головний розсадник розбрату – это, що ми злісним оком стежимо за недоліками ближніх. Хай же він закриється, це злісне око, і хай відкриється добрий, якому видно їх достоїнства. Якщо ми будемо щиросердими цінителями достоїнств, нас менше дратуватимуть вади. Неможлива дружба ні між братами, ні між подружжям, якщо хоч би на деякий вади один одного вони не дивляться крізь пальці. Як же встояти згоді всієї Церкви, якщо кожен на чужі достоїнства підсліпуватий, а на пороки окатий, як ті дзеркала, які, коли в них дивишся, роблять особу набагато більше і потворніше?». Зрозуміло, неодмінна умова терпимості – взаємність: « Справедливіше справедливого, щоб ті, хто не бажає стати жертвою насильства в справах віри, самі не лагодили насильства над іншими».

Як би не жадав Еразм припиненням розколу і примирення ворогуючих, власних позицій він не поступався навіть ради такої мети. Дух благочестя і Справа благочестя – две частки єдиного цілого для Еразма, а в останньому: « все – одне лицемірство». До останніх своїх днів Еразм був вірний ученню Церкви і своїм гуманістичним ідеалам. «Він, дійсно, має право називатися християнським гуманістом».

Еразм Роттердамський один з небагатьох усвідомив необхідність подолання упередженої думки світських осіб до учення Христа. Він побоювався, що обмирщення Духу поступово веде людину до обесчеловечеванию і вважав, що учення Христа доступне всім. Еразм Роттердамський закликав: «Всі свої багатства, сили, турботи спожити на користь можливому більшому числу християн; подібно до того, як Христос не для себе народився, не для себе жив і не для себе помер, але цілком віддав себе за нас, так ми повинні служити не власній користі, але користі братів».

Зі всього вищевикладеного виходить, що ідеологічно у вислові Еразма Роттердамського все підпорядковано ученню Христа, але в цілому є видимою ідея космополітизму, єднання, спільній меті людського розуму підкорятися єдиним законам Добра і Любові.

3. Теорія держави в творах Еразма Роттердамського

Гуманістична етика у пошуках політичного ідеалу суспільного пристрою отримала свій розвиток в період XV- XVI ст. «Дискусії про якнайкращий громадський порядок придбали особливу актуальність. Втім, поза сумнівом і те, що ці дискусії носили не лише академічний характер; вчені спори отримували негайний суспільний відгук». Дискусія між гуманістами про те, яким має бути державний пристрій розглядувалося з погляду Арістотеля і Платона. О.Ф. Кудрявцев підкреслює, що « Поворот до Платона, його розумінню справедливості і якнайкращого державного пристрою стався в середі гуманістів не відразу і не просто». Найбільшу популярність в творах ренесансних мислителів придбали роздуми Фічино, які навіть стали свого роду девізом гуманістичного руху: «Словом, усвідомлюючи, що рід людський нічого не придбав за настільки століть від законів, що проводять розділення речей у власність, більш того, день від дня хилиться до гіршого, він (Платон) небезпідставно звернувся до законів дружби, приписуючи друзям мати все спільним, щоб, усунувши розділення, а також причину розділення і лих, ми знайшли згоду, єдність, щастя». Погляд автор розглядує на прикладі його коментарів до п'ятої книги Платона «Государство». У цій роботі проголошує як дійсну норму стосунків спільність і єдність друзів. У Еразма ця думка, «у друзів все спільне», звучить в його роботі «Адагії», де він приводить цілу лаву письменників старовини, біля яких зустрічається цей вираз.

Характеристики

Список файлов реферата