58861 (672825), страница 4
Текст из файла (страница 4)
Прокурор і захисники повторили приблизно то саме, що вже було сказано в квітні 1923 року: звинувачення наполягало на тому, що архімандритом керувала особиста помста, а адвокати вказували, що причиною злочину стали розбіжності з принципових питань і згубна для Церкви політика покійного митрополита. Тадеуш Врублевський, в своїй промові (потім навіть виданій окремою брошуркою), в черговий раз зупинився на питаннях автокефалії, конкордату тощо описуючи діяльність митрополита Георгія і його наступника, митрополита Діонісія, як таку, за яку вони постануть перед судом історії «в ряду таких владик Східної Церкви як Іпатій Потій, Кирило Терлецький, Гедеон Четвертинський, Феофан Прокопович та Йосип Семашко» 42.
Але чим більше захист робив відсилок до канонів, тим очевиднішою ставала світська, мирська сторона справи. Як писав згадуваний уже публіцист В. Філософов: «Все стороны лицемерят и оперируют «каноничностью» отнюдь не в интересах церковной жизни миллионов верующих, а в интересах политических, ничего общего не имеющими ни с Церковью, ни с религией» 43.
Вирок
Суд не згодився з твердженнями Павла Латишенка про те, що він здійснив вбивство з ідеологічних міркувань. У мотиваційну частину вироку увійшли факти, які свідчили про насамперед мотиви особистої помсти, для яких всі інші моменти, наведені підсудним та захисниками, слугували лише тлом. Судді відзначили, що при зовнішньо великій, але односторонньо розвинутій інтелігентності Латишенко мав дуже обмежений кругозор в царині етичних та загально моральних понять, а також відзначався винятковим честолюбством. Враховуючи високе ієрархічне положення вбитого, а також те, що вбивство було здійснено з попереднього наміру, міру покарання було визначено в 12 років в’язниці44.
Латишенко не погодився з вищенаведеним обґрунтуванням, однак відмовився подавати апеляцію. Всі дванадцять років він відбув у Мокотовській в’язниці у Варшаві, маючи змогу спостерігати за подіями в житті Православної Церкви45. Про його душевний стан в цей час можна судити з листа до митрополита Євлогія (Геогрієвського), датованого 13/26 листопада 1926 року. В першій частині Смарагд, якому повідомили, що Євлогій «по прежнему любит и непрестанно молится» про нього, досить пафосно заявляє, що йому нема особливо в чому каятися, оскільки «есть ещё последний Кесарь! Требую его суда! Да будет Он всем нам Судиею за всё и про всё», однак наприкінці все ж визнає: «Впрочем, было-бы неправдой сказать, что я никогда не задумывался над прошлым и не вспоминаю своей минувшей жизни… Ххотя мне и кажется, что у меня внутри всё пережитое уже пережжено и перегорело, – бывает осенней ненастной порой, как-бы под аккомпанемент заунывного и безнадёжного хора каторжан, в долгие бессонные ночи, скорбный образ моей невозвратно разбитой и загубленной жизни иногда как живой встаёт перед моими очами под глухие рыдания бури» 46.
Подальша доля Латишенка достовірно невідома – згідно одних, найбільш правдоподібних, свідчень він виїхав до Чехословаччини47 – там перебували його старі приятелі, зокрема – єпископ Сергій, згідно інших – залишився в Польщі (в Гродно) і в 1939 році випадково потрапив до рук НКВС та був відправлений до Сибіру за «антирадянську агітацію та пропаганду».
Що ж засвідчила справа Смарагда? Насамперед те, що світські ідеї і моделі поведінки проникнули в лоно Церкви набагато більше, ніж це могло видатися на перший погляд. Що на догоду злободенним інтересам політичної, національної і внутріцерковної боротьби можуть ігноруватися найелементарніші моральні і етичні поняття. Під час суду обидві сторони конфлікту в запалі забули про те, що все сказане дискредитує насамперед Церкву. І що настійливе доведення того, що архімандрит стріляв з «ідейних міркувань» не змінює суті зробленого.
Менш за все хотілося б проводити якісь історичні паралелі. Однак природа інтересу до цієї справи в Україні засвідчує, що висновки з неї робляться хибні. А Суд історії, до якого так часто апелювали учасники процесу, як видається, ще не відбувся…
1 Философов В.Д. Дело Смарагда // “За свободу”.1924. .№262
2 Матеріали судового процесу недоступні для дослідників. Станіслав Мілєвскі, який публікує в часописі “Detektyw” серію під назвою “Темні справи міжвоєнного періоду”, також опирається насамперед на газетні звіти. Про справу Смарагда див.: S. Milewski. Ciemne sprawy międzywojnia //Detektyw.2001.№8. S. 34-35.
Тут і далі хід судових відтворюється за репортерськими звітами. Зокрема, нами використовується найбільш повний з них, який публікувався в Варшавській російськомовній газеті “За свободу”, а також публікації в газетах “Новое время”, “Русская газета” та інших.
Перекладаються українською тільки промови, виголошені польською мовою (підсудний та переважна більшість учасників процесу давали свідчення російською).
3 Свитич А.Православная Церковь в Польше и ее автокефалия. Буэнос-Айрес, 1959. С.39-40.
4 Власовський І. Нарис історії Української Православної Церкви. Т.IV. Ч.2. К.,1998. С.25
5 К убийству митрополита Георгия// “За свободу!”.1923.№32
6 Там само.
7Окремими дослідниками взагалі дуже перебільшувалися національні мотивації в діяльності митрополита Георгія. Див. наприклад: Купранець О. Православна Церква в міжвоєнній Польщі 1918-1939 рр. // Записки Чину Святого Василія Великого. Т.2. Рим, 1974.С.7-10
8 Так його називає, наприклад, в своїх спогадах митрополит Євлогій (Георгієвський). Див.: Евлогий (Георгиевский), митрополит. Путь моей жизни. М.,1994. С.233-236
9 Слідство дослідило коло знайомств Латишенка на предмет виявлення його зв’язків з білоруськими політичними організаціями. Зібраної інформації, однак, виявилося недостатньо для висунення звинувачень Латишенка в підтримці ним радикальних білоруських діячів.
Wróblewski T. Mowa w obronie Pawła Łatyszenki (archimandryty Smaragda) wypowiedziana w sądzie okręgowym w Warszawie 27-go wrzesznia r.1924. Wilno,1924.S.17. Тадеуш Врублевський (1858-1925) був відомим адвокатом. Брав участь в багатьох гучних справах, зокрема, в 1905 році, він був захисником лейтенанта Шмідта. Див. про нього: Беларуская думка ХХ стагодзя (філасофія, рэлігія, культура). Анталогія. /Укладання Ю. Грабінскі. Варшава, 1998. С.206-219
10 Брешко-Брешковский Н. Ряса и кровь. Варшава, 1925; Публікувався також в 1-52 номерах напівофіційного органу митрополії “Воскресное чтение” за той же рік. Ми не розглядаємо ще однієї, явно штучної лінії сюжету роману – зв’язку Мардарія з більшовицькими агентами і замовний характер вбивства.
11 Див.: Pałczyński E. Prawosławie w Galicji w świetle prasy ruskiej we Lwowie podczas inwazji 1914-1915 roku. Lwów,1918. S.10-12 ; Павлишин Ю. Митрополит Діонісій і відродження Православної Церкви в Галичині//Его Блаженству, Блаженнейшему Дионисию, митрополиту Варшавскому и Волынскому и всея Польши в день его ювилеев: 20 –летнего епископства и 10-летнего митрополитства. Варшава, 1933. С.28-30
12 Російський Державний Історичний Архів (далі – РДІА).Ф.831.Спр.59.Арк.3. Ухвала Св. Синоду від 11/24 січня 1918 року.
13 Там само. Арк.6,6зв. Протест (окрема думка) ректора Холмської Духовної Семінарії архімандрита Смарагда. 10/23 лютого 1918 року.
14 Цікаво, що на останньому за життя митрополита засіданні Синоду (31 січня) якраз розглядалося питання скликання Собору з участю кліру та мирян. Синод (а фактично – митрополит Георгій) висловився за те, щоб розпочати підготовку до цього Собору.
15 Archiwum Akt Nowych (AAN). Ministerstwo Wyznań Religijnych i Oświacenia Publicznego (MWRiOP). Sygn.1027, k.47-52. Копія свідчень від 15 жовтня 1919 року ієродиякона Йосипа (Яцковського).
16 ААN. MWRiOP. Sygn.1027, k. 40-46. Лист єпископа Володимира до Міністерства Визнань Релігійних і Народної Освіти, 8 лютого 1921 року, №76
17 Ibid. K.56-58. Протокол засідання колективу Холмської Духовної семінарії, 19 вересня 1920 року.
18 Ibid. K.61-70. Лист ректора Холмської Духовної Семінарії архімандрита Смарагда (Латишенка) до Кременецького повітового коменданта, 3/16 жовтня 1920.
19 Ibid. K.38. Лист єпископа Володимира до Міністерства Релігійних Визнань і Народної Освіти, 11 березня 1921 року.
20. Центральний державний архів вищих органів влади і управління (далі ЦДАВОВУ). Ф.1072, оп.2, спр.94, арк.4. Копія виписки з протоколу засідання Священного Собору єпископів всієї України від 15/28 лютого 1921 року.
Там само. Арк.5. Лист І. Огієнка до В. Біднова від 20 травня 1921 року.
21 Див. про це: Ульяновський В. Церква в Українській Державі 1917 – 1920 рр. (доба Гетьманату Павла Скоропадського). К., 1997. С.131-138; Стародуб А. Організація управління Православної Цeркви в Україні восени 1918 року: автономія канонічна і фактична// Студії з архівної справи та джерелознавства.2000.Т. 4. С.179 – 182
22 Ці документи збереглися не тільки в архіві Міністерства Ісповідань Української Держави (ЦДАВОВУ, Ф.1071, оп.1, спр.86, 132 та ін.), але й в архіві Православної Митрополії в Польщі (Prawosławnе Archiwum Metropolitalne. Sygn. RVI-6C).
23 Александр, епископ. Высокопреосвященный Георгий (Ярошевский), митрополит Варшавский и всей Православной Церкви в Польше (биографический очерк)// Вестник Православной Митрополии в Польше.1923. №7-8
24 ААN. MWRiOP. Sygn.1003, k. 25. Повідомлення відділу безпеки Новогрудського воєводського уряду від 19 травня 1921 року.
25 РДІА. Ф.797, оп.86 (4 стіл, 3 відділення), спр.73, арк.1. Доповідна записка З’їзду білоруських громадських діячів Обер-Прокурору Св. Синоду. 18 квітня 1917 року.
26 ЦДАВОВУ.Ф.1071, оп.1, спр.75а, арк.3-4. Лист міністра ісповідань Української Держави В. Зінківського до архієпископа Мінського і Туровського Георгія. 9 липня 1918 року.
27 Деталі цієї розмови були розказані на суді юрисконсультом Митрополії Валевським.
28 AAN. MWRiOP. Sygn.1003, k.257. Лист архієпископа Георгія (Ярошевського) до польського посланника в Королівстві Італія, 12 червня 1921 року.
29 Ibid. Sygn.1027, k. 310-312. Лист єпископа Володимира (Тихоницького) до Міністра Визнань від 6 жовтня 1921 року.
30 Ibid. K.72. Копія листа архієпископа Георгія (Ярошевського) до патріарха Тихона від 24 серпня/6 вересня 1921 року.
31 Див. наприклад, доповідь-реферат П. Зайцева про українські церковні справи в Польщі, в якому аналізується кадрова політика митрополита Георгія (опубліковано в: Стародуб А. Православна Цeрква у Польщі 1918 – 1922 років: "українська складова" юрисдикційниx конфліктів (за матeріалами фонду міністeрства ісповідань УНР)// "Наукові записки. Збірник праць молодиx вчeниx та аспірантів. К., 1999.Т. 4.С.343 – 350
32 Розгляд відповідного клопотання, поданого митрополитом 22 червня 1922 року (AAN. MWRiOP. Sygn.1026, k. 313), до лютого 1923 року не було завершено.
33 Митрополит Георгій сподівався, що уряд в цьому випадку також “допоможе” вислати опонента за кордон. В своєму листі до Міністерства Визнань (2 жовтня 1922 року) він писав: “Маю честь повідомити Міністерство, що виконуючий обов’язки настоятеля парафії Біловезької, Волковиського повіту Гродненської єпархії, отець архімандрит Смарагд був номінований Патріархом Московським, як то випливає з листа Патріарха до мене від 27 вересня цього року, на єпископа Слуцького, вікарія Мінської єпархії.
Оскільки отець архімандрит номінацію ту прийняв і до цього часу від неї не відмовився, прошу про полегшення йому подорожі до Слуцька, як місця його постійного проживання” (ААN. MWRiOP. Sygn.1027, k. 87). До цього листа підклеєне повідомлення з Міністерства Внутрішніх Справ від 9 грудня 1922 року, в якому йдеться про те, що Смарагд має польське громадянство і тому “щодо нього не можна вжити тих заходів, які застосовувалися раніше” (Ibid. к. 88).
34 Заради справедливості слід відзначити, що роль митрополита в усуненні єпископів не була вирішальною. Див.: Serafin Żeleźniakowicz, ks. Z historii Kościoła prawosławnego w okresie międzywojennym (1918-1939)// Wiadomości Polskiego Autokefalicznego Kościoła Prawosławnego.1982.#3/4. S.14-22
35 Цит. за: Свитич А.Православная Церковь в Польше и ее автокефалия. С.42
36 Феодосий, архиепископ. К пастырям и чадам церкви Виленской епархии. Вильно, 1923. С.2-3
37 Философов В. Русская политика Ватикана // “За свободу!”.1923.№264
38 В напівофіційному органі митрополії, тижневику “Воскресное чтение”, звернули увагу на досить ризиковану фразу Серебреникова про те, що “единодушное убеждение всех верующих сводилось к тому, что только смерть митрополита создала бы выход из отчаянного положения”. Див.: Vox. Страшное дело // Воскресное чтение. 1924. №35. С.556
39 Промова Латишенка цит. за: Дело об убийстве митрополита Георгия// “За свободу!”.1923.№86
40 Аналізуючи повідомлення з місць Департамент неримо-католицьких віросповідань, Міністерства Визнань, підготував 7 травня 1924 року доповідь, в якій, зокрема, говорилося: “справа та, хоча й має значення насамперед внутрішньоцерковне, цікавить головним чином вище духовенство і зовсім не сягає до широких мас православних”. (AAN. MWRiOP. Sygn.1107, k. 55)
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
