58861 (672825), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Отже, непорозуміння між Високопреосвященним Георгієм і архімандритом Смарагдом виникли ще до перших проявів загострення боротьби в середовищі єпископату, викликаного питаннями конкордату з державою (обговорювалося в січні 1922 року) і автокефалії (вперше недвозначно сформульованого в червні того ж року). Для Георгія це не був конфлікт на особистому грунті, він без вагань здійснював кроки по усуненню від посад всіх, не згодних з його політикою. Попри пізніші заяви, для Смарагда конфлікт набув яскраво персоніфікованого характеру, дії одного недоброзичливця (Діонісія) злилися в його очах з діями митрополита. Ефект посилило ще й те, що зусиллями Георгія були зміщені єпископи, які протегували архімандриту: один за одним були усунуті єпископ Двінський Пантелеймон (Рожновський), керуючий Гродненською єпархією Володимир (Тихоницький), архієпископ Віленський Єлевферій (Богоявленський)34. На суді один з цих єпископів, Пантелеймон, відверто сказав, що на його думку, якби митрополит не усунув Преосвященного Володимира, то й вбивства б не було. Та й сам Смарагд, описуючи підготовку до злочину, пояснив чому він не здійснив задумане раніше (під час попередніх зустрічей з митрополитом) – через небажання засмутити єпископа Володимира, який перебував на той момент у Варшаві.
Отже, час і особливості генези конфлікту змушують сумніватися в версії про те, що саме розходження з митрополитом в питанні автокефалії були мотивом злочину. В промовах адвокатів та свідків захисту цей момент робився головним – до нервового зриву архімандрит був доведений саме політикою митрополита спрямованою на усамостійнення Церкви від Москви. Як вже згадувалося, кроки в цьому напрямку були здійснені лише влітку 1922 року. Та ще за декілька місяців до цього (23 лютого 1922 року) архієпископ Єлевферій, єпископ Володимир і єпископ Сергій писали в своїй доповіді Патріарху: «Необходимо немедленно разрешить архимандрита Смарагда от незаконного и пристрастно наложенного запрещения и подтвердить распоряжение об его хиротонии. Считаем долгом предостеречь, как бы долгие и явно несправедливые неприятности не истощили терпения архимандрита Смарагда и он не сделал бы какого-либо рокового, непоправимого шага» 35.
Митрополит провокував Смарагда на його вчинок не стільки змістом своїх дій, скільки формою і способом, яким вони втілювалися в життя. Він й не намагався порозумітися з своїми опонентами, надаючи перевагу нехитрим інтригам для усунення їх з посад. Навіть прокурор, охарактеризувавши Георгія як людину рідкісної індивідуальності і талантів, не втримався, щоб не відзначити його залізну волю і рішучість щодо інакомислячих. Він процитував фразу митрополита, наведену в одному із свідчень: «Удивляюсь Пилсудскому, что он, старый революционер, не может поладить со своими противниками. Пусть поступит так как я». Судовий процес продемонстрував, що побічним ефектом такої політики стало те, що кількість ворогів чи недоброзичливців у митрополита набагато перевищувала кількість тих, хто розходився з ним в принципових питаннях.
Суд
Більшість інтерпретацій вчинку Смарагда ґрунтується на тому, що було встановлено під час судового розгляду справи. Тоді і були змодельовані основні міфологеми, які довгим шлейфом тягнуться через десятиліття.
Перші слухання відбулися 16–18 квітня 1923 року, в Варшавському окружному суді, який засідав як польовий суд – йшлося про вбивство високого посадовця. Порядок польового судочинства передбачав здійснення вироку протягом доби. Смарагду загрожувала смертна кара.
Одразу кидалися в очі два моменти: по-перше зал був переповнений публікою, а по-друге – Смарагда захищали найкращі адвокати, при чому одразу чотири – Врублевський, Гулькевич, Ганкевич та голова української фракції Сейму Подгорський. Цей факт, а також перелік свідків захисту, серед яких були єпископи та депутати Сенату та Сейму, унаочнював, наскільки непопулярним був митрополит Георгій, що на захист його вбивці виступило стільки поважних і достатньо впливових людей.
На питання судді підсудимий назвався своїм чернечим ім’ям, намагаючись пояснити право залишити його попри рішення Синоду Православної митрополії в Польщі (10 лютого) про позбавлення його сану та чернецтва. Цей момент цікавий, оскільки прихильники колишнього архімандрита продовжували називати його священиком. Архієпископ Віленський Феодосій (Федосєєв) навіть був змушений в своїй відозві до пастви вказати, що в цих колах Латишенка називають «» отцом архимандритом», «отцом Смарагдом», между тем как по церковным правилам даже невольный убийца признаётся недостойным благодати священства (Григорія Нисского 5), а совершивший убийство в ссоре извергается из священного сана (Апостольское 66)» 36.
Читаючи судові звіти важко позбутися враження, що в своєрідній «групі підтримки» колишнього архімандрита були представники з найрізноманітніших верств, тоді як на захист митрополита висловлювалося лише декілька осіб з його найближчого оточення. Адвокат Ганкевич навіть спробував це висловити в той спосіб, що злочин Смарагда – не його особистий, а колективний злочин, а він лише безвольне знаряддя колективних устремлінь. Це, звичайно, було більше риторичним прийомом, однак покійний митрополит дійсно мало цікавився тим, що про нього думає його паства. Не стурбувало його навіть те, що навіть серед селян була розповсюджена плітка про його перехід до унії (приїхав з Риму!). Говорили, що він поголив бороду, щоб виглядати як ксьондз, ходить в світському костюмі і т. д. Після вбивства довелося навіть розповсюджувати в парафіях фотокартки Високопреосвященного Георгія, як засобу контрагітації (мав бороду й вбирався, як личить православному архієрею)37. Однак переломити ці настрої не вдалося, красномовним свідченням чому була та злива звинувачень на адресу митрополита, яка прозвучала в показах більшості тих, хто виступав на суді.
Ми вже згадували роман Брешко-Брешковського, написаний так би мовити, «по мотивам» цих подій. При всій його очевидній тенденційності (ідеальний архіпастир Варнава (Георгій) падає жертвою змови темних сил) там вловлено один важливий момент: ідейне вмотивування злочину є спільним продуктом роботи адвокатів та окремих свідків, і лише в останню чергу – самого злочинця. Дійсно, за два місяці, які минули між вбивством і першим судовим розглядом захист змусив Латишенка тричі змінити свідчення, категорично відмовившись від перших двох версій, з яскраво вираженим визнанням особистих антипатій до митрополита та архієпископа Діонісія. На самому суді сенатор В. Богданович і депутат Сейму Н. Серебряніков в своїх свідченнях зосередилися на тому, наскільки вражала всіх вірних Православної Церкви в Польщі політика митрополита Георгія38 і як це важко відбивалося на психічному самопочутті архімандрита. При цьому вони старанно уникали згадок про те, що про автокефалію, як причину до вбивства, Смарагд згадав лише через місяць після 8 лютого, в листі до міністра юстиції.
На цю та інші суперечності звернув увагу прокурор, вказавши, що захист штучно уникає розгляду особистих мотивів злочинця, наполягаючи на тих моментах, які навіть не прозвучали в перших свідченнях Латишенка. Він вимагав смертної кари для підсудного «щоб звільнити державу від небезпеки вирішення особистих суперечок між службовцями за допомогою револьверних пострілів».
Адвокати побудували дві лінії захисту. Вони стверджували, що архімандрит Смарагд не був підлеглим митрополита Георгія, оскільки, по перше, отримав призначення на кафедру єпископа Слуцького, а по друге – митрополит був лише Варшавським єпархіальним архієреєм, який незаконно привласнив собі права обласного митрополита. Дискусія щодо того був чи не був Георгій обласним митрополитом, мала, на думку адвокатів, підважити звинувачення, що Смарагд вбив високого посадовця (офіційну особу), а також те, що між ними не було взаємин, так би мовити, службової залежності. Проти цієї версії свідчило хоча б те, що заборону в священнослужінні, яку Георгій не міг би накласти на не підпорядкованого йому клірика, Смарагд не зважувався порушити.
Друга лінія базувалася на твердженні про психічну неврівноваженість архімандрита: або він діяв в стані афекту або був психічно хворим. Адвокат Врублевський вимагав експертизи з цього приводу. Однак такий розвиток справи не влаштовував ні «групу підтримки», ні самого Смарагда – месник за «сплюндровану честь Православ’я» не міг бути безумцем. В останньому слові Латишенко попросив не піддавати його психіатричній експертизі, а без зволікань приговорити до смертної кари: «Я смерти не боюсь и преданость своему делу готов запечатлеть своей смертью». Очікуючи на смертний вирок, він намагався сформулювати свою позицію:«Хотя я и убийца, но я не был лжецом. Никогда не скажу, чтобы убийство было хорошим делом. Если бы я хотел оправдаться, я мог бы сказать, что здесь же в Варшаве польский народ повесил своих епископов, служивших Екатерине II.
Не покладая рук, я боролся за свою Церковь, и если автокефалия не била принята сразу, то в этом виноват только я, архимандрит Смарагд. […]
Я честный польский гражданин и хочу лишь, чтобы нам дали возможность свободно устраивать свою церковную жизнь. […]
Я буду после смерти счастлив, если буду знать, что Православие в Польше живёт мирно и спокойно».39
Не будемо зупинятися на аналізі сказаного і ставити під сумнів твердження, що перед смертю людина говорить лише правду. Відмітимо лише, що в цій промові не було жодного слова особистого, чернечого каяття за вбивство – вчинок, яким він безсумнівно не приносив миру чи спокою в Церкву. Фраза про те, що він після смерті буде щасливим знати про всілякі гаразди в Православній Церкві наводить на роздуми, що Латишенко не вважав скоєне чимось таким, що може зашкодити спасінню його душі.
Але бажаної Смарагдом розв’язки забракло – на здивування залу, захисників і самого підсудного, суд вирішив не виносити вироку і передати справу для слухання у звичайному порядку. Пізніше це пояснювали вмілими діями захисту, однак, на нашу думку, на суддів вплинула насамперед фанатична готовність підсудного до смерті і усвідомлення наслідків, які принесла б ця страта в і так вкрай складні взаємини Православної Церкви з Польською державою.
Повторне слухання відбулося 16 листопада і цілком було присвячено розгляду результатів психіатричної експертизи. Попри невдоволення адвокатів, судді погодилися з висновком експертів: «в момент здійснення злочину підсудний повністю володів своїми розумовими здібностями». Репортери, присутні на засіданні, відзначили нервову посмішку Латишенка при оголошенні цього.
Захисту вдалося максимально затягнути процес, переконавши суд залучити до нього величезну кількість свідків. Остаточний розгляд розпочався лише в вересні 1924 року.
Ситуація в Православній Церкві в Польщі за півтора роки, що минули між моментом вбивства і останніми судовими засіданнями, змінилася зовсім не так, як того міг сподіватися Латишенко. Митрополитом був Діонісій, який продовжив лінію свого попередника в царині державно-церковних взаємин, назвавши її єдино можливою за даних умов. Справа визнання автокефалії з боку Константинополя була вже фактично вирішеною (щоправда, головним чином зусиллями уряду, а не ієрархії). Як свідчать звіти, що збереглися в архіві Міністерства Визнань, більшість духовенства і мирян індиферентно ставилася до цього питання40. Думка про те, що вбивство митрополита було викликано саме проблемою автокефалії, поступово забувалася. Але за три дні судових засідань активними противниками такого стану речей було зроблено все, щоб знову оживити вирування пристрастей.
На цей раз захист дійсно ґрунтовно підготувався. Свідки були підібрані ретельно, а послідовність їхніх виступів чітко продумана. Окрім зрозумілого протиставлення позитивних рис характеру Латишенка негативним у покійного митрополита, кожен з них висловлювався по ключовим питанням з життя Церкви. Наскільки можна судити, задумка була такою – уряд не дозволяє скликання Собору з участю духовенства і мирян, який єдиний є компетентним вирішувати питання статусу Православної Церкви в Польщі, але ми на суді проведемо такий собі міні-плебісцит, давши висловитися всім частинам церковного тіла41.
В перший день свідком Серебряніковим було згадано, що до всіх недоліків митрополита можна додати й його категоричне неприйняття ідеї собороправ’я (він нібито навіть чув від покійного фразу, що той «не потерпит Совдепов с двумя сотнями мужиков и интеллигентов»). Потім, один за одним, захист викликав єпископів (персонально свідчив лише владика Пантелеймон, інші архієреї прислали письмові свідчення), священиків і мирян. Всі вони вкрай негативно відгукувалися про діяльність митрополита. Зокрема згаданий єпископ Пантелеймон сказав, що «деятельность митрополита Георгия была похожа на деятельность одного из Христових учеников – предателя». Сенатор Богданович деталізував свої попередні заяви про те, що митрополит Георгій узурпував права обласного митрополита, на що не мав формальних підстав. Архімандрит Тихон (Шарапов) передав слова Патріарха, сказані ним з приводу можливості введення автокефалії («Тогда я у них, как сынов противления, отниму и автономию»). А декілька свідків-мирян підтвердили, наскільки добрим пастирем був архімандрит Смарагд, і як паства тяжко переживала несправедливі претензії до нього з боку митрополита Георгія. Було додано також і містичної нотки. Священик Сеглюк свідчив, що за декілька місяців до вбивства бачив архімандрита, і той розповів йому про сон, в якому його покійна мати попередила Смарагда: «Бійся і стережися 26 січня, дня біди та крові». Далі він бачив казенний дім і цифру 43. Архімандрит здійснив свій злочин 26 січня за старим стилем, а у Мокотовській в’язниці сидів у камері №43.
Заяви самого Смарагда на цей раз були вже менш патетичні – за нього говорили інші. Жодного слова каяття – він різко поправив одного з свідків, який сказав, що архімандрит ходив до митрополита з відкритою душею: «Я шел к нему не с открытой душой, а с револьвером». Підкреслення, що він, на відміну від митрополита Георгія, не здійснив жодного канонічного порушення. Схоже, що підсудний вже й сам повірив у те, що говорили свідки і його адвокати – злочин не мав особистих мотивів. Але на відміну від першого слухання Латишенко не прагнув смерті й не опирався спробам захисту довести наявність у нього певних психічних розладів.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
