58784 (672775), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Порівняно з 1998 р. ліві значно зміцнили свої позиції. Проте як і на виборах 1998 р., соціал-демократам не вдалося одержати більшість у парламенті. Для формування урядового кабінету вони вимушені були вступити в союз із правоцентристською коаліцією малих партій, разом з якими створили крихку парламентську більшість — 101 мандат з 200.
Перемозі соціал-демократів сприяла висунута ними конструктивна програма "Людина понад усе", орієнтована на широкі верстви населення. У той же час на цих виборах праві партії орієнтувалися на своїх традиційних виборців — підприємців, осіб з високими доходами, що адаптувалися до ринку. Після приходу до влади соціал-демократи почали проводити непопулярні соціальні реформи, що викликало різке невдоволення населення. Рейтинг соціал-демократичної партії став різко падати.
Одночасно зростала довіра до комуністів. За наслідками виборів у 1996 р. вони мали 11 парламентських мандатів, у 1998 р. — 24, у 2002 р. — 41. їхньому успіху сприяла не лише стійка виборча база. Програма Комуністичної партії Чехії та Моравії має яскраво виражений соціальний характер, що дозволяє розширювати лави своїх прибічників за рахунок верств населення, що не знайшли себе "на ринку" і поповнюють ряди "нових бідних", а також дрібних підприємців, які побоюються "безкрайньої економічної свободи" у разі приходу до влади правих.
У 2003 р. чеський парламент після кількох спроб главою держави обрав В. Клауса, одного з головних архітекторів чеської економічної реформи, провідного чеського політика та економіста. З відходом В. Гавела завершилася особлива епоха в чеській історії. В. Гавел не був ідеологічним вождем чи жорстким прагматичним лідером. Державну політику він проводив на суворих законах моралі, прагнув впливати на свідомість громадян. Натомість В. Клаус на попередніх посадах проявив себе жорстким і безапеляційним політиком. Його обрання главою держави посилило розрив між політичною елітою та суспільством.
Справжнім "моментом істини" стали вибори чеських депутатів до Європарламенту в червні 2004 р. З 24 мандатів Громадянська демократична партія отримала 9, Комуністична — 6, а Соціал-демократична — 2. Політичний маятник знову хитнувся в сторону Громадянсько-демократичної партії, яка зуміла зайняти нішу критика Євросоюзу і захисника національних інтересів Чехії. Додаткові бали "в скарбничку" демократів додавав В. Клаус. Незважаючи на те, що за його прем'єрства Чехія подала заявку на вступ до Євросоюзу, він став його найгучнішим критиком. Прискорена, надмірна уніфікація Європи є, на його думку, насильством, що породжує націоналізм. В. Клаус проводив також паралель між розширенням ЄС і РЕВ: остання була своєрідним диспетчером у колишньому соціалістичному таборі.
В. Клаус зайняв також жорстку позицію щодо Європейської конституції, яка може призвести до припинення існування суверенних держав і виникнення на їх місці супердержави. Критика В. Клаусом європейської інтеграції мала підтримку в суспільстві. За соціологічними опитуваннями в червні 2005 р. йому довіряли 2/3 населення, тоді як уряду і парламенту — менше 1/4.
В умовах поразки владних партій на виборах до Європарламенту (червень, 2004 р.) активізувалася опозиція, діяльність якої призвела до урядової і політичної кризи в країні. Проте уряд зумів втриматися завдяки підтримці комуністів, що відкрило останнім дорогу до влади. За таких умов права опозиція закликала всіх демократичних політиків дистанціюватися від співробітництва соціал-демократів і комуністів. Опозиція вимагала пояснень щодо джерел прибутків прем'єр-міністра Станіслава Гросса і його дружини Шарки. Всі ці події тісно переплелися і спричинили на початку 2005 р. урядову кризу, котра до початку квітня переросла у політичну.
Партнери соціал-демократів по коаліції почали покидати уряд. Першими це зробили християнські демократи, а через кілька днів представники від Партії свободи. На початку квітня 2005 р. у парламенті відбулося голосування щодо довіри урядові, який зумів втриматися завдяки підтримці комуністів. Проте вже 25 квітня уряд подав у відставку. Новим прем'єр-міні¬стром став Пароубек, заступник голови Соціал-демократичної партії. У його кабінеті на цей раз виявилися соціал-демократи (12), християнські демократи (3) і Союз свободи (3). Схвалення складу нового уряду 13 травня у парламенті означало завершення тривалої політичної кризи в країні. Серед урядових пріоритетів визначені: схвалення Євроконституції на референдумі, стабілізація сфери охорони здоров'я, житлова реформа, підтримка експорту, зменшення податків із середніх та низьких доходів, підготовка пенсійної реформи, розробка закону про зіткнення інтересів. Усередині травня 2005 р. парламент відхилив законопроект про всенародні вибори глави держави.
У червні 2006 р. відбулися чергові парламентські вибори. Вони виявилися найбільш жорсткими за останні 15 років. Фаворити виборів (громадянські демократи і соціал-демократи) обмінювалися взаємними звинуваченнями й образами. Опозиція пропагувала гасло "Зміни і надія" та обіцяла реформу пенсійної системи, соціального захисту, встановлення єдиного податку в 15%. Натомість соціал-демократи передвиборчу агітацію вели під гаслом "Стабільність і процвітання", тобто обіцяли зберегти існуючу систему соціального забезпечення. Були також оприлюднені відомості про низку політичних, економічних і фінансових скандалів, пов'язаних із перебуванням при владі впродовж останніх восьми років соціал-демократів.
Голосувало 65 % виборців. Депутатські мандати тоді здобули опозиційна права Громадянська демократична партія (35,34 % і 81 мандат), правляча ліва Соціал-демократична партія (32,35 % і 72), а також Комуністична партія Чехії та Моравії (12,83 % і 18), християнські демократи (7,22 % і 13) і зелені (6,27 % і 6). Для створення коаліції відносний переможець виборів об'єднався з християнськими демократами і зеленими. Натомість соціал-демократи домовилися з комуністами. У парламенті виникла досить складна ситуація, оскільки обидві політичні сили мали по 100 мандатів. Після тривалих переговорів і узгоджень прем'єр-міністром країни було затверджено лідера Громадянської демократичної партії М. Тополанека.
2. Соціально-економічний розвиток Чехії у 1990 – 2005 рр.
Після розпаду Федерації Чеській Республіці дісталася архаїчна структура промисловості, недостатні валютні резерви, незбалансована соціальна структура. Енергетична та сировинна бази країни були орієнтовані на технічно застаріле виробництво, шкідливе для навколишнього середовища. Тому найважливішим стало подолання технологічного відставання від інших промислово розвинутих європейських держав, поступова інтеграція до європейських структур. У спадок від колишньої Федерації Чехії перейшло майже 7 млрд. дол. боргу (близько 70 % усієї зовнішньої заборгованості Чехословаччини).
Стартові умови для економічної реконструкції були сприятливі: низький рівень інфляції, збалансований внутрішній ринок, відносно низька зовнішня і внутрішня заборгованості, високий освітній і культурний потенціал. Це й стало причиною того, що у Чехії на практиці реалізовувався м'якший варіант реформи. Він передбачав антиінфляційне запровадження ринкових відносин із меншими соціальними витратами і вигідно відрізнявся від класичної "шокової терапії", реалізованої в інших країнах. Завдяки відмові від такої політики, жорсткому контролю за кредитно-емісійною політикою, державному регулюванню цін і заробітної плати на початковому етапі економічної реформи, жорсткому валютному контролю Чехії вдалося уникнути високої інфляції.
Економічні реформи розпочалися зі створення конкурентного середовища шляхом трансформації власності. Закон про банкрутство (квітень, 1993), дав змогу швидко позбутися збиткових державних підприємств.
Порівняно ефективно вдалося зупинити інфляційні явища, вирішити проблему зайнятості населення.
В основу економічної реконструкції була покладена приватизація, в ході якої на середину 90-х років XX ст. приватний сектор у ВВП становив майже 80 %. Здійснюючи трансформацію економіки, уряд зберіг за собою регулюючу роль за допомогою економічних, а часом і адміністративних важелів. Держава надавала всебічну підтримку дрібному та середньому підприємництву. Однак рівня 1989 р. досягти не вдавалося.
Допущені помилки спричинили в другій половині 90-х років XX ст. лихоманку економіки. Імпорт зростав у 4 рази швидше за експорт. Темпи оновлення обладнання в промисловості залишалися низькими, енергоємність на 40 % перевищувала аналогічні показники розвинутих європейських держав. Усе це знижувало конкурентоспроможність чеської продукції не тільки на зовнішньому, але й на внутрішньому ринку. Становище погіршилось унаслідок повеней 1997 і 2002 рр., збитки від яких сягнули близько 6 млрд. євро. У 1998 р. валовий продукт скоротився на 2,9 % і становив лише 52 % від відповідного показника для країн ЄС.
Шляхом створення акційних товариств відбулася комерціалізація підприємств. Приватний сектор в економіці у 2004 р. становив більше 80 % . У власності держави залишаються великі підприємства паливно-енергетичного, військово-промислового комплексів, металургійної, частково машинобудівної та хімічної промисловості, залізничного транспорту, зв'язку.
Значні зміни відбулися у фінансово-банківській галузі. 95 % сукупних банківських активів знаходиться в іноземній власності. 83 % — акціонери з країн ЄС. Держава зберегла за собою контрольний пакет тільки удвох спеціалізованих банках: Чеському експортному банку і Чесько-моравському банку гарантій і розвитку по фінансуванню програм підтримки малого та середнього підприємництва.
Лібералізація валютного режиму проводилася поступово, в міру макроекономічної та валютної стабілізації. У 2002 р. Чехія усунула обмеження, які торкалися можливості відкриття резидентами банківських рахунків в іноземних банках, філіалам іноземних фірм дозволялося купувати нерухомість для підприємництва. Валютні обмеження розповсюджуються тільки на придбання фізичними особами нерухомості та сільськогосподарської землі: запроваджена 5-річна заборона на продаж іноземцям нерухомості та 7-річна — на продаж сільськогосподарських і лісових угідь.
Нині Чехія — одна з економічно найрозвинутіших країн Центрально-Східної Європи. Темпи зростання економіки у 2005 р. становили 6 %, а обсяг її ВВП з розрахунку на душу населення по паритету купівельної спроможності дорівнював 15 011дол. (в Угорщині — 12 240 дол., а в Україні — 860 дол.). Водночас Чехія помітно поступається за рівнем економічного розвитку "старим" членам ЄС. За роки реформ їй не вдалося скоротити цей розрив, більше того, відставання від економічно розвинених країн ЄС поглибилося: якщо на старті економічної реформи в 1989 р. ВВП Чехії з розрахунку на душу населення становив 70 % до середнього рівня ЄС, то в 2003 р. — приблизно 61 % .
В економіці намітилися зміни у бік закріплення стабільного динамічного розвитку. Якщо у 2004 р. темпи економічного росту становили 3,5%, то у 2005— 2006 рр. — близько 5 %. Головним чинником економічного зростання останніми роками стало збільшення інвестицій до основних фондів. Зручне географічне положення Чехії з доступом на ринки товарів, відносно низька вартість кваліфікованої робочої сили, інвестиційні гарантії, приваблива система заохочень для іноземних інвесторів, висока оснащеність транспортної інфраструктури, стабільний політичний розвиток створюють сприятливий інвестиційний клімат. Сукупний обсяг прямих іноземних інвестицій, вкладених у чеську економіку в 1990—2003 рр., становить приблизно 37,8 млрд. дол. Основний обсяг прямих іноземних інвестицій надходить з країн ЄС (84 % ). Помітно активізувалися на чеському ринку американські та японські фірми, що працюють в автомобільній, електронній, скляній та текстильній промисловості. 60 % прямих іноземних інвестицій надходить в сектор послуг, у виробничий сектор — 38 %, в добувні галузі, сільське та лісове господарство — 2 %. Водночас чеські експерти відзначають такі негативні наслідки як нерівність конкурентних умов і витіснення вітчизняних товаровиробників, низький рівень інвестування високотехнологічних галузей і науково-прикладних розробок. Чехія помітно відстає від країн ЄС за рівнем витрат на науку і науково-прикладні дослідження: рівень державних витрат на науку становить приблизно 75 % до рівня ЄС, а витрат підприємств — 60 %.
Сільське господарство — це розвинута галузь з високим рівнем механізації і автоматизації. Це дозволяє повністю забезпечувати потреби країни в продукції землеробства і тваринництва. Експорт продуктів тваринництва в країни ЄС становить 37%, у Словаччину — 23 %. Розвиваються фермерські господарства (рентабельними виявилися лише ті, що мають у власності понад 100 га землі), хоча більшу частку сільськогосподарського виробництва дають кооперативи власників, діючі на принципах акціонерних товариств. На зламі XX—XXI ст. ці кооперативи обробляли 4/5 всієї орної землі країни.
Загалом ефективність сільськогосподарського виробництва знизилася. Валова продукція за 1989—2004 рр. скоротилася більш ніж на ЗО % (рослинницька — на 23 %, тваринницька — на 6 %). Урожайність зернових досягає 80—90 % рівня ЄС, але витрати на одиницю продукції в середньому на 40 % вищі. На початку XXI ст. 3,7 % зайнятих у сільському господарстві становили 3,4 % ВВП. Якщо один працівник сільського господарства годує в Чехії 41 особу, то в Німеччині — 80, а в Бельгії —108.
Активно розвиваються торговельно-економічні зв'язки з країнами ЄС (69,8 % експорту та 59,2 % імпорту). Найбільшим партнером є ФРН, куди спрямовано 42 % чеського експорту. Основними предметами експорту є продукція машинобудування, транспортне устаткування, хімікати, залізо, сталь, скло, промислові товари народного вжитку, продовольство. Серед імпорту переважають сировина (нафта, газ), хімічні товари, верстати устаткування.
Перехід до ринкової економіки супроводжувався значними змінами структури зайнятості населення та його соціального становища. У перші роки реформування вдалося запобігти масовому безробіттю за рахунок швидкого зростання сфери послуг і дрібного підприємництва. Проте у другій половині 90-х років XX ст. ці можливості вичерпалися. Реструктуризація важкої промисловості супроводжувалася скороченням зайнятості та зростанням безробіття, особливо у гірничодобувній промисловості. У 2002—2005 рр. безробіття становило 9—11 %. При цьому в деяких регіонах країни рівень безробіття був неоднаковий. Так, в Остравській області він становив майже 20 %.
Відбулися зміни в соціальній структурі. Найбільш ризикованою групою на ринку праці є молодь віком 20—29 років, на яку припадає приблизно третина зареєстрованих безробітних. Держава зберегла центральне регулювання цін на комунальні послуги, транспорт, зв'язок, охорону здоров'я. З метою економії державних коштів уряд у 1995 р. провів реформу системи медичного та пенсійного забезпечення. Було запроваджено страхову медицину, підвищено вік виходу на пенсію. Через те у 1997 р. виник конфлікт між урядом і профспілками, а в Празі відбулася 120-тисячна демонстрація проти соціальної політики уряду. На становище пересічних громадян негативно вплинуло припинення державного будівництва житла, підвищення вартості комунальних послуг.
З пожвавленням економічного росту збільшувалася заробітна плата, яка у 2004 р. становила 800 дол. (мінімальна зарплата — близько 220 дол.). Загалом уряду вдалося зберегти кваліфікаційну диференціацію в оплаті праці: якщо взяти середній рівень оплати праці в народному господарстві за 100 %, то рівень середньої зарплати працівника з вищою освітою — приблизно 165 %.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
