58784 (672775)
Текст из файла
Реферат на тему:
Політичний та соціально-економічний розвиток Чехії у 1990–2005 рр.
План
Вступ
1. Політичний розвиток Чехії у 1900 – 2005 рр.
2. Соціально-економічний розвиток Чехії у 1990 – 2005 рр.
3. Основні вектори зовнішньої політики Чехії у 1900 – 2005 рр. Українсько-чеські відносини
Висновки
Список літератури
Вступ
Чехія як самостійна держава офіційно утворилася у 1993 р. До цього часу вся влада належала представникам комуністичної партії, що надто гальмували процес економічного, політичного розвитку країни, не даючи її розвиватися в бік демократизації.
"Ніжної революція" в Чехії, що відбулася у 1989 р. стала поштовхом до кардинальних суспільно-економічних реформ.. КПЧ, яка до цього займала керівну роль, змушена була йти на поступки: відмовитися від монополії на владу, відмінити викладання марксизму-ленінізму в навчальних закладах, розпустити політоргани у міліції та армії. Це стало першими кроками "нової" Чехії на шляху до демократизації суспільства і становлення правової держави. Щойно змінилась влада, і Чехія одразу ж стала на шлях інтеграції до європейської спільноти.
Сьогодні з впевненістю можна сказати, що Чехія – європейська країна, один з лідерів Балканського регіону. І ці зміни, що відбулися у 1990 – 2005 рр. важливо знати не лише чехам, а й світовому співтоваристві.
1. Політичний розвиток Чехії у 1900 – 2005 рр.
"Ніжна революція" в Чехії, що відбулася у 1989 р. стала поштовхом до кардинальних суспільно-економічних реформ. КПЧ, яка до цього займала керівну роль, змушена була йти на поступки: відмовитися від монополії на владу, відмінити викладання марксизму-ленінізму в навчальних закладах, розпустити політоргани у міліції та армії. Це стало першими кроками "нової" Чехії на шляху до демократизації суспільства і становлення правової держави.
"Ніжна революція" дала поштовх до об’єднання опозиційних комуністичній партії сил. 19 листопада 1989 р. був утворений "Громадянський форум" (ГФ) на чолі з Вацлавом Гавелом. Вже скоро у зв'язку з виборами нового президента чотирнадцять провідних політичних формувань домовилися провести 22 грудня 1989 р. засідання "круглого столу" з метою обговорення питання про створення необхідних умов для утвердження в суспільстві принципів демократії, гуманізму й національної злагоди. Учасники переговорів погодилися спільно підтримати кандидатуру В. Гавела на посаду президента.
Президентом Чеха-Словацької Федеративної Республіки — ЧСФР (таку назву дістала країна) на засіданні Федеральних зборів 29 грудня 1989 р. було обрано лідера опозиції В. Гавела, а головою парламенту став батько "празької весни" О. Дубчек. Так закінчилося більш ніж сорокарічне панування КПЧ
В червні 1990 р. на виборах до Федеральних зборів ЧСФР Перемогу на виборах здобули "Громадянський форум" і "Громадськість проти насильства", які отримали в народній палаті 84 (із 150) депутатських місць, а в палаті національностей — 80 (із 150). Компартія одержала по 20> мандатів в обох палатах, а Християнсько-демократична унія (ХДУ)— відповідно 16 і 17. Кількома депутатами в парламенті були представлені "Рух за самоврядну демократію", "Товариство Моравії й Сілезії", Словацька народна партія та Угорський християнський рух.
У червні 1990 були обрано нові федеральні збори, а в листопаді пройшли вибори в місцеві національні ради. У Чехії на виборах переміг ГФ, що одержав 53% усіх голосів; у Словаччині 33% голосів одержало прямування ОПН і 18% - Християнсько-демократичне прямування (ХДД). ГФ, ОПН і ХДД сформували нову федеральну урядову коаліцію. Першою задачею федеральних зборів стала розробка нової конституції, якою слідувало визначити стосунки між Чеською і Словацькою республіками.
Політичний плюралізм у суспільстві також закріпили відповідні законодавчі акти. Рівноправне становище всіх існуючих політичних структур у державі було юридично зафіксоване законом про політичні партії. Кількісний склад компартії за короткий строк зменшився з 1,7 млн. членів (листопад 1989 р.) до 400 тис. (квітень 1990 р.). Однак КПЧ залишалася багатою партією, яка володіла майном на суму 12,5 млрд. крон. У жовтні 1990 р. парламент прийняв закон про повернення народу майна КПЧ, яка за 20 рків вилучила з держбюджету 5,6 млрд. крон.
У січні 1991 р. федеральні збори затвердили закон про основні права і свободи. Проте розбіжності між чеськими і словацькими політиками гальмували розробку і федеральної, і республіканських конституцій. Усе ж федеральні збори прийняли 170 законів і конституційних актів, що стосувалися таких питань, як умови проведення референдуму, карний і цивільні кодекси, новий комерційний кодекс, приватизація, податки, трудове законодавство, реституція конфіскованого майна і політичної реабілітації.
Після виборів прискорився процес диференціації в межах тих громадсько-політичних угруповань, які відіграли провідну роль у поваленні комуністичного режиму. В Чехії в грудні 1990 р. на базі "Громадянського форуму" виникла партія, яка вже в березні 1991 р. розкололася на три: Громадянську демократичну партію (ГДП) на чолі з міністром фінансів В. Клаусом; "Громадянський рух" (ГР) на чолі з міністром закордонних справ І. Дінстбиром та "Громадянський демократичний альянс" (ГДА) на чолі! з міністром економіки В. Длоугим. У Словаччині "Громадськість проти насилля" також розділилася на "Рух за демократичну Словаччину" (РДС)| на чолі з В. Меч'яром та Соціал-демократичну партію.
В жовтні 1991 р. був прийнятий закон про люстрацію. Згідно з ним особам, які в період з лютого 1948 р. по листопад 1989 р. працювали в структурах компартії, органах внутрішніх справ та держбезпеки, заборонялося протягом п'яти років посідати керівні посади в будь-яких державних установах.
Наприкінці літа і восени 1990 проходили переговори між представниками Чехії і Словаччини, що закінчилися підписанням конституційного акта про передачу основних повноважень республікам. У березні 1991 р. ОПН розкололася, і найбільше численна з груп, що відкололися, оформилася в партію Руху за демократичну Словаччину (ДЗДС). Незабаром після цього відбувся розкол у рядах ГФ з утворенням трьох угруповань, у тому числі Громадянської демократичної партії (ГДП). У червні 1991 переговори між лідерами Чехії і Словаччини відновилися, але керівництво ГДП уже розуміло, що вони ні до чого не призведуть, і звернулося до розгляду варіанта "оксамитного розводу".
У червні 1992 відбулися загальні вибори. ДЗДС одержав більшість голосів у Словаччині, а ГДП - у чеських землях. Пропозиція ДЗДС створити конфедерацію не зустріло схвалення з боку керівництва ГДП. Незважаючи на опозицію з боку більшості як чехів, так і словаків, ГДП і ДЗДС домовилися про розпуск федерації опівночі 31 грудня 1992. 17 липня 1992 Словацька національна рада проголосила суверенітет Словаччини. Президент Гавел подав у відставку. Пропозицію провести референдум по питанню про розпуск федерації було відхилено ГДП, незадоволеної тим, що громадяни Словаччини, що прийняли участь у голосуванні в червні, уже вирішили це питання за ДЗДС. У жовтні федеральні збори передало більшу частину державних повноважень республікам. 25 листопада 1992 федеральні збори ЧСФР із перевагою в три голоси прийняло Закон про припинення існування чехословацької федерації. Опівночі 31 грудня 1992 ЧСФР припинила своє існування, а її державами-спадкоємцями з 1 січня 1993 сталі Чеська Республіка (ЧР) і Словацька Республіка (СР). Все федеральне майно розподілялось в пропорції 2:1 у відповідності з чисельністю населення. Нерухомість поділялась за територіальною ознакою. Під час перехідного періоду діяли тимчасові фінансова та митна унії. З 1 січня 1993 р. на карті Європи з’явилась окрема Чеська Республіка.
Національна рада Чехії вже 26 січня обрала В. Гавела першим президентом країни, а уряд продовжував очолювати В. Клаус.
У Словаччині тільки в лютому 1993 р. було обрано першого президента країни, яким став колишній міністр фінансів Словаччини, голова Федеральних зборів ЧСФР М. Ковач. Урядом Словаччини до березня 1994 р. продовжував керувати В. Меч'яр.
Після того, як було створено самостійна держава Чеська республіка, чехи стрімко пішла вгору. З цього часу зміцненням парламентської демократії. Політичний плюралізм, ефективна виборча система дозволяли демократичним шляхом формувати законодавчі та виконавчі органи влади всіх рівнів. Чеська республіка створювалася як парламентська держава. Цей вибір робився свідомо. Політична еліта розумно вирішила, що сильна президентська влада після тоталітарного режиму може послабити розвиток демократичного процесу і сприяти відродженню автократичних тенденцій. Тому президенту відводилася лише роль гаранта конституції та загальнонаціонального авторитета. Він також не бере відповідальності за визначення економічної політики та її здійснення. Першим президентом став Вацлав Гавел, за якого 26 січня 1993 р. проголосувало 109 з 200 парламентаріїв. Урядовий кабінет з представників 5 політичних партій сформував Вацлав Клаус. Опозицію склали соціал-демократи та комуністи.
Улітку 1996 р. відбулися перші загальні парламентські вибори за участю 76,4 % виборців. Із зареєстрованих 80 політичних партій і рухів 16 претендувало на мандати у законодавчому органі. З них лише шість зуміли подолати 5 % -й бар'єр, у т. ч. Громадянсько-демократична партія (29,6 % і 68 мандатів), Чеська соціал-демократична партія (26,4 % і 61), Комуністична партія Чехії та Моравії (10,3 % і 22), Християнсько-демократична унія — Чеська народна партія (8,08 % і 18), Об'єднання за республіку — Республіканська партія (8,01 % і 18), Громадянський демократичний альянс (6,3 % і 13). Зазнали невдачі Партія пенсіонерів (3,09 %), Вільні демократи (2,05), Лівий блок (1,4), Демократичний союз (2,8). Таким чином, правляча коаліція (ГДП, ГДА і ХДУ — ЧНП) отримала 99 місць з 200, а опозиція — 101. Парламент очолив лідер Чеської соціал-демократичної партії Мілош Земан. До складу уряду, який сформував В. Клаус, увійшли представники ГДП (8), ХДУ - ЧНП (4) і ГДА (4).
У 1996 р. була сформована друга, верхня палата чеського парламенту — Сенат, перші вибори до якого (81 сенатор) відбулися у два тури — 22 і 23 листопада. На цих виборах одна третина сенаторів обиралась на 2 роки, друга — на 4 роки, а решта — на 6 років. Тоді Громадянсько-демократична партія здобула 49,1 % (у першому турі — 36,5 % ) і 32 мандати, Чеська соціал-демократична партія 31,8% (20,3%) і 25 мандатів, Християнсько-демократична унія — Чеська народна партія — 10,7 % (9,9 %) і 13 мандатів, Громадянський демократичний альянс — 5,1 % (8,1 %) і 7 мандатів, Комуністична партія Чехії і Моравії — 1,9 % (14,3 %) і 2 мандати. Це забезпечило правлячій коаліції 52 місця, Чеській соціал-демократичній партії — 25, комуністам — 2, а Демократичному альянсу і незалежним — по одному місцю. Головою Сенату став представник блоку Християнсько-демократична унія — Чеська народна партія П. Пітгарт. Вибори до Сенату 1996 р. відродили традицію двопалатного парламенту Першої чехословацької республіки.
Після падіння соціалістичного режиму більшість населення беззастережно розділяла ідеї суспільства з ринковою економікою. Так, за даними соціологічних опитувань приблизно 80 % населення загалом позитивно оцінювали новий режим. Це знаходило своє відображення у підсумках парламентських виборів. Однак обіцянки нової влади не були виконані. Більшості населення приватизація не принесла жодних дивідендів.
Зниження рівня життя, зростання безробіття призвели до поступового "вичерпання постреволюційного оптимізму".
Справжнім шоком для правлячої правої коаліції стали результати опитування громадської думки в липні 1997 р. Тоді кожен четвертий респондент заявив, що життя в країні було кращим при соціалізмі. Розбіжності між очікуваннями "швидкого дива" та реальними результатами трансформації призвели до переоцінки ліберальних цінностей. Практично всі верстви чеського суспільства зробили певний "крок вліво", проте інтенсивність цього повороту була нерівномірною і значною мірою протестною.
У листопаді 1997 р. в країні виникла урядова криза, пов'язана як з невирішеним комплексом соціально-економічних проблем, так і з незаконними фінансовими операціями під час виборчої кампанії Громадянсько-демократичної партії. Коаліція ГДП, ГДА, ХДУ — ЧНП розпалася, а уряд В. Клауса подав у відставку. Криза завершилася в січні 1998 р., коли було сформовано "уряд технократів" на чолі з колишнім директором Національного банку Й. Тошовським. Новий уряд отримав підтримку парламенту, а програмні пріоритети зводилися в основному до продовження інтеграції Чехії до НАТО і ЄС, відновлення динаміки економічних реформ тощо.
У січні 1998 р. проходили президентські вибори. Кандидатами на найвищу посаду були В. Гавел, лідер комуністів Станіслав Фішер та голова Республіканської партії Мірослав Сладек. У другому турі В. Гавела, як єдиного претендента, підтримало 47 сенаторів і 99 депутатів, що дозволило йому зайняти посаду глави держави на наступні п'ять років.
Дострокові вибори до Палати депутатів відбулися 19—20 червня 1998 р. На виборчі дільниці прийшло 74,03 % виборців. За підсумками голосування парламентськими стали Чеська соціал-демократична партія (32,31 % голосів і 74 мандати), Громадянсько-демократична партія (27,74 % і 63), Комуністична партія Чехії і Моравії (11,03 % і 24), Християнсько-демократична унія — Чеська народна партія (9 % і 20), Унія свободи (8,6 % і 19). Поразки зазнали крайня права Республіканська партія М. Сладека (3,9 %) та Партія пенсіонерів (3,06 %). Головою парламенту став В. Клаус.
За підсумками виборів жодна з партій не змогла утворити парламентську більшість. До того ж, між ними продовжувалося протистояння через ідеологічні та особисті відносини лідерів. Сформований у 1998 р. Союз свободи, партія правого напрямку, був безкомпромісним противником Громадянсько-демократичної партії. Водночас вона категорично відмовилася піти на співпрацю зі соціал-демократами.
За таких умов партії М. Земана і В. Клауса 9 червня 1998 р. уклали т. зв. Толерантний пакт — договір про створення стабільної політичної ситуації в країні. Він передбачав зобов'язання соціал-демократів щодо незмінності стратегічного курсу реформ, підтримку урядових законопроектів у парламенті з боку Громадянсько-демократичної партії. Це дозволило соціал-демократам сформувати однопартійний уряд меншості в обмін на керівні посади в парламенті представниками Громадянсько-демократичної партії. Прем'єр-міністром став М. Земан, головою Палати депутатів — Вацлав Клаус (ГДП), а головою Сенату — Л. Бенешова (ГДП). В. Тошовський знову очолив Національний банк. Водночас такий союз призвів до гострої боротьби за владу між цими двома політичними силами і став реальною загрозою політичному плюралізму.
Треті вибори до Палати депутатів (парламентські вибори) відбулися 14—15 червня 2002 р. Вони зафіксували порівняно невисоку активність: взяло участь 58 % виборців. На цей раз знову перемогла Соціал-демократична партія (30,2 % і 71 мандат). Громадянсько-демократична партія набрала 24,47 % і здобула 57 мандатів. Комуністична партія Чехії і Моравії з 18,51 % і 41 мандатом стала третьою за потужністю політичною силою у парламенті. Правоцентристський блок "Коаліція чотирьох" (ХДУ — ЧНП і СС — Демократичний союз) зумів здобути 14,27 % і 31 мандат.
Характеристики
Тип файла документ
Документы такого типа открываются такими программами, как Microsoft Office Word на компьютерах Windows, Apple Pages на компьютерах Mac, Open Office - бесплатная альтернатива на различных платформах, в том числе Linux. Наиболее простым и современным решением будут Google документы, так как открываются онлайн без скачивания прямо в браузере на любой платформе. Существуют российские качественные аналоги, например от Яндекса.
Будьте внимательны на мобильных устройствах, так как там используются упрощённый функционал даже в официальном приложении от Microsoft, поэтому для просмотра скачивайте PDF-версию. А если нужно редактировать файл, то используйте оригинальный файл.
Файлы такого типа обычно разбиты на страницы, а текст может быть форматированным (жирный, курсив, выбор шрифта, таблицы и т.п.), а также в него можно добавлять изображения. Формат идеально подходит для рефератов, докладов и РПЗ курсовых проектов, которые необходимо распечатать. Кстати перед печатью также сохраняйте файл в PDF, так как принтер может начудить со шрифтами.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
