58538 (672618)
Текст из файла
Реферат на тему:
Оцінки митної політики Російської імперії першої половини XIX ст. в українській історіографії 1920-х - 1980-х pp.
Якщо звернутися до оцінок дореволюційними дослідниками митних тарифів Російської імперії першої половини XIX ст., то слід зазначити: їх відмінності були передусім обумовлені тим, що, по-перше, економісти та історики виходили з різних галузевих і територіальних інтересів, по друге, тим, що вони дотримувались різних концепцій економічного розвитку Російської імперії в цілому та України зокрема.
Так само, як і дореволюційні економісти, українські дослідники 1920-х - середини 1930-х pp., які практично розпочинали ґрунтовне вивчення вітчизняної соціально-економічної історії ХГХ ст., не могли обійти увагою "знаменитий тариф" (як його у слід за І. Аксаковим називав у своїй праці і І. Бровер) та інші важливі події митної політики імперії.
Не дивно, що традиція негативної оцінки митного протекціонізму певною мірою перейшла і в українську історіографію. Так, вже у праці 1919 року Д. Баталій вказував, що від високих мит в першу чергу страждали маси менш заможного українського населення. Бо саме вони здебільшого мусили купувати неякісні й дорогі московські вироби для прибутків російської промисловості.
Нові підходи до розгляду російської митної політики першої половини ХГХ ст. з'явились в радянській історіографії 1920-30-х років. Вони призвели до появи нетрадиційних оцінок деяких подій та аспектів ввізних тарифів. Це стосувалось не тільки беззастережного протекціонізму, який настав після 1822 p., але й попереднього періоду відносно фритредерських тарифів. Тут слід особливо відзначити здобутки О. Оглобліна та російського історика О. Преснякова, яким вдалося визначити та дослідити цікавий аспект митної політики 1819 -1821 pp.
В центрі уваги обох дослідників було утворення в період "російського фритредерства" спільної митної території для річкової та транзитної торгівлі на землях колишньої Речі Посполитої в кордонах до 1772 року, з виходом до Чорного та Балтійського морів. На думку О. Преснякова, то була чергова спроба здійснити одне з найбільш грандіозних завдань європейської історії - "споконвічного завдання узгодження економіки та політики на території між Заходом та Сходом Європи, перетійка між Балтійським та Чорним морем". Зазначений регіон, до якого входили землі Польщі, Західної, Правобережної та Південної України, на думку О.Преснякова, віддавна зберігав свою економічну єдність. ("Система водных путей искони связывала насущные интересы местной экономической жизни с выходом на широкие пути международного обмена - к морям Балтийскому и Черному"). Однак, як мусив визнати О. Пресняков, реалізація "споконвічного завдання" на початку ХГХ ст. виявилась утопією. Російська промисловість понесла значних збитків, втративши колосальні ринки збуту, й тому скасування єдиної митної системи в межах колишньої Речі Посполитої було цілком виправдано.
О. Оглоблин, оцінюючи митне законодавство 1819-1821 рр. збоку українських економічних інтересів, не знаходив, на відміну від О. Преснякова, в ньому практично жодної значної вади. При чому втрату російською промисловістю українського ринку О. Оглоблин також оцінював позитивно. "Ідея польської економічної території, - писав він, - втілилася у прусське сукно на східноєвропейських (зокрема, на українському) ринках. Реалізація цього артикулу безперечно виганяла російський капітал із західних країв імперії (Литва, Білорусь, Правобережна Україна)".
О. Оглоблин відзначав, що польський безмитний простір сприяв перемозі на українському ринкові більш якісних та дешевих прусських виробів, бурхливому розвитку транзиту через українські землі. "Український ринок, - зазначав він, - зокрема Правобережжя немов би китайським муром огороджено було від імперії. А на цьому ґрунті, звичайно, могла врешті утворитися спілка українського капіталу з західноєвропейським..." Такі процеси, на думку О. Оглоблина, могли призвести не тільки до економічного розвитку, а й до політичного відродження України. Не дивно, що скасування режиму "вільної торгівлі" в 1822 р. Оглоблин оцінював вкрай негативно.
Нові підходи та аргументи з'явились в українській радянській історіографії 1920-30-хроків і щодо критики російської протекціоністської політики першої половини XIX ст. Вони головним чином були пов'язані з працями О. Оглоблина. Розглядаючи українську економіку як окремий господарчий терен в межах імперії, цей автор висунув на перший план завдання шкоди економічним інтересам України внаслідок протекціоністської митної політики.
Підґрунтям позиції О. Оглоблина, можливо, були, по-перше, погляди економістів-фритредерів, вивченню яких він приділяв значної уваги. По-друге, підхід до економічної політики царського уряду, зокрема, митної, в XVII - XVIII ст. у дослідженнях українських істориків І. Джіджори та М. Слабченка. Останній, між іншим, вважав, що прагнення вільної торгівлі було притаманне українському господарчому теренущеза часів Б. Хмельницького, і вже з кінця XVII ст. цю спрямованість почала приборкувати російська митна політика. Схожі думки висловлював у 1920-ті роки Є. Загоровський.
На відміну від фритредерів ХIХ ст., які "визнавали" підтиском офіційної точки зору наявність позитивного значення тарифу 1822 р. для розвитку російської промисловості, О. Оглоблин, зазначаючи, що та промисловість виникла за межами Наддніпрянщини (головним чином в Московському регіоні), взагалі спростовував наявність будь-яких позитивних наслідків цього акту для України.
На думку історика, тариф був безцеремонним захопленням російським промисловим капіталом ринків збуту на Україні, що зашкодило місцевому господарству, нанесло тяжкий удар по імпорту й експорту ("Тариф 1822 p., хоч і позбавлений на Україні одеським порто-франко, безперечно, обмежив вплив чужоземних товарів на Україні, а це відбивалося на експорті"), погіршувало зв'язки зі світовим господарством й сильніше втискувало Україну (особливо Правобережжя) в економічний терен імперії. Тариф 1822 p., на думку Оглоблина, дозволяв російській промисловості визискувати значні кошти з українського господарства (про те ж саме, писав ще І. Аксаков, розцінюючи це, як позитивний фактор). "Активний баланс в торгівлі Чорноморсько-Азовських портів, і, мабуть, на західному кордоні Україні, - був зрівноважений на півночі, де російська промисловість після тарифу 1822 р. заливала український ринок своїми виробами, насамперед текстильними (ще й металевими). Те золото, що йшло на Україну з Чорного моря, тут не затримувалося і викачувалося на північ. Тариф 1822 року в умовах політичного панування російського капіталу й колоніальної політики його на Україні збирав українську економіку в ярмо аграрного господарства, що за несприятливої кон'юнктури світового хлібного ринку у другій чверті XIX ст. гальмувало розвиток українського капіталізму".
Схему використання митного протекціонізму для відбирання у господарства Наддніпрянщини коштів, які приходили за хліб з-за кордону, О. Оглоблин запровадив у вітчизняну історіографію вперше, однак цей механізм "викачування" грошей добре розуміли і автори ХГХ ст. (наприклад, В. Кулик, що його погляд був наведений в попередній частині).
О. Оглоблин розглядав протекціоністські тарифи в контексті інших законодавчих актів царського уряду, що допомагали російській промисловості утримувати український ринок (в наступному розділі буде сказано, як він розумів співіснування цих тарифів з дією одеського порто-франко). Так, за О. Оглоблиним, обурення російських фабрикантів викликали стрімкі успіхи промисловості Царства Польського (К.Воблий свого часу писав, що то фактично була німецька промисловість, пересаджена на польський грунт), вироби якої після тарифу 1822 року значною мірою зайняли місце витіснених іноземних товарів на ринках імперії і особливо на Україні.
Тому, на думку О. Оглоблина, царський уряд і прийшов на допомогу російським промисловцям і під, цілком формальним, приводом "покарання" поляків за повстання у 1931 році фактично перекрив шлях польським товарам на ринки імперії (дореволюційні автори, наприклад К. Лодиженський, вважали підвищення мит на кордоні з Польщею 1831р. виправленням несправедливості, яка ніби існувала по відношенню до російських виробів до того). Відтоді російські промислові вироби вже не мали на українському ринку будь-яких серйозних конкурентів.
За О. Оглоблиним, найбільш постраждала від тарифу 1922 року торгівля Одеси ("особливо помітні були наслідки нової митової системи в одеській торгівлі. Одеська торгівля перед 1822 роком розвивається надзвичайно швидкими темпами. Після 1822 року торгівля одеська занепадає. Падає довіз закордонних товарів. Зменшення імпорту мусило відбитися також і на експорті, що в несприятливих умовах світового хлібного ринку спричинило до великих труднощів у збуті українського збіжжя"). І це, на думку історика, обумовило запеклу полеміку між захисниками одеського товарообміну та російськими прихильниками протекціонізму вже у 1820-1830-х роках.
О. Оглоблин зазначав, що зацікавленість Росії у промисловій відсталості України розуміли вже сучасники, наводячи точку зору економіста М. Яснопольського. Схожі думки він міг знайти і в інших авторів XIX ст., як, наприклад, у вже згадуваного П. Стойковича ("...итак, какое же направление может принять современное развитие наших хозяйств? Останутся ли они при своем прежнем земледельческом характере, или обратятся к фабричной деятельности, по примеру северных губерний России?.. - конкуренция не только западных государств, но и внутренних губерний России подавила бы эту деятельность в самом зародыше").
За О. Оглоблиним, митний протекціонізм ХГХ ст., посилюючи позиції російських промислових виробів, практично не сприяв розвитку промисловості української, зокрема бавовняної. Остання, на думку визначного історика, була на той час вже майже придушена російською конкуренцію і посилення цієї конкуренції внаслідок тарифу 1822 р. слабким украшським промисловцям лише зашкодило. "Митна політика Імперії, - писав О. Оглоблин, - що після тарифу 1822 року створила якнайсприятливіші умови задля розвитку російської (московської) бавовняної промисловості, навпаки великою мірою обмежувала тії пільги, що з них міг би скористати в український промисловий капітал у загальних рамках протекційної системи". Отже, на думку О. Оглоблина, російський протекціонізм приносив українському господарству лише шкоду і був одним з головних інструментів колоніального визиску Наддніпрянщини з боку Росії.
М. Слабченко, так само як і О. Оглоблин, вважав митний протекціонізм засобом для підкорення російською промисловістю ринку внутрішнього, особливо на Україні: "В наших ярмарках особливо були зацікавлені російські купці, для котрих Україна являлась не тільки ринком, де здобувалась сировина, а й тому, що сюди саме збувався крам нижчої якості... постачений з Росії крам був далеко гірший за розповсюджуваний у самій Росії, а ціни на нього стояли на Україні вище на 10-20%. Тарифа 1822 року надавала московським купцям особливі льгота... Російський мануфактурний крам усунув український зовсім... Чужоземні вироби, дякуючи тарифам, дорожчали в ціні й усувались більш приступним російським виробництвом. Врешті одержалось таке становище, що українські торгівці випускали на "роковії" ярмарки тільки сировину чи худобу, російські ж усілякі мануфактурні вироби. Лише на ярмарках меншого калібру з'являлись місцеві вироби".
Оцінки російського протекціонізму першої половини XIX ст. О. Оглоблина та М. Слабченка поділяли історики О. Варнеке (він, зокрема, зазначав: "Чужоземні вироби завдяки тарифам дорожчили в ціні і усувались більш підступним російським виробництвом")
Отже, зняття певних ідеологічних бар'єрів та застосування нових методологічних підходів до вивчення історії українського господарства у 1920-х pp. привело тогочасних українських науковців до майже одностайної та беззастережної негативної оцінки протекціоністської митної політики першої половини ХГХ ст. Це певною мірою було обумовлено новими підходами до вивчення українського господарства загалом. Оцінками тих чи інших подій з боку економічних інтересів України і припущенням того, що ці інтереси могли не співпадати чи навіть суперечити інтересам господарства російського.
Ці висновки стосуються праць радянських дослідників минулого народного господарства України. Однак варто було б згадати, як оцінювали митний протекціонізм першої половини XIX ст. ті з радянських науковців 1920-х років, які вивчали історію економіки Російської імперії в цілому. Критеріями їх оцінок була узгодженість цього законодавства з економічними інтересами не лише Наддніпрянщини, а держави в цілому. Проте і тут критика протекціонізму лунала досить часто. Адже 1920-ті роки були періодом, коли для істориків відкрилися можливості для більш критичного погляду на політику царського уряду. Тому не дивно, що негативні моменти митного протекціонізму відзначали і російські радянські історики. Так, відомий економіст та дослідник історії народного господарства Росії. П. Лященко серед головних причин відсталості російської металургійної промисловості першої половини XIX ст. назвав майже абсолютну монополію, що її мала на внутрішньому ринку імперії продукція старої (заснованої ще з часів Петра І) металургійної бази. "Эта монополия, -писав П. Лященко, - обеспечивалась высокими таможенными пошлинами, которые, например, по таможенному тарифу 1822 г. составляли 250 % стоимости железа и 600 % стоимости чугуна. Такие пошлины совершенно закрывали русский рынок от конкуренции дешевых английских продуктов, но они вместе стем обеспечивали и техническую отсталость уральской промышленности".
Характеристики
Тип файла документ
Документы такого типа открываются такими программами, как Microsoft Office Word на компьютерах Windows, Apple Pages на компьютерах Mac, Open Office - бесплатная альтернатива на различных платформах, в том числе Linux. Наиболее простым и современным решением будут Google документы, так как открываются онлайн без скачивания прямо в браузере на любой платформе. Существуют российские качественные аналоги, например от Яндекса.
Будьте внимательны на мобильных устройствах, так как там используются упрощённый функционал даже в официальном приложении от Microsoft, поэтому для просмотра скачивайте PDF-версию. А если нужно редактировать файл, то используйте оригинальный файл.
Файлы такого типа обычно разбиты на страницы, а текст может быть форматированным (жирный, курсив, выбор шрифта, таблицы и т.п.), а также в него можно добавлять изображения. Формат идеально подходит для рефератов, докладов и РПЗ курсовых проектов, которые необходимо распечатать. Кстати перед печатью также сохраняйте файл в PDF, так как принтер может начудить со шрифтами.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
