37600 (659869), страница 4

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

Що ж стосується захисту особистості цих суб'єктів, то в ЗУ «Про ОРД» вона лише декларується. Говориться, зокрема, що при наявності відомостей про загрозу життю, здоров'ю або майну оперативного працівника у зв'язку зі здійсненням їм ОРД в інтересах безпеки України, або з розкриття тяжкого й особливо тяжкого злочину, або з викриття організованого злочинного угруповання оперативний підрозділ зобов'язаний вжити спеціальних заходів для забезпечення його безпеки.

Предметному ж вирішенню даної проблеми присвячений ЗУ «Про державний захист працівників суду й правоохоронних органів» (п. «в» ч. 2 ст. 2 і ст. 1). У ньому особи, що здійснюють ОРД, виділені як самостійні об'єкти державного захисту, чітко визначена її спрямованість на припинення спроб перешкодити виконанню ними своїх прав і обов'язків, а також на захист від зазіхань на життя, здоров'я, житло, майно тощо.

Зокрема, цей закон установлює, що для забезпечення безпеки працівників (у цьому випадку ми говоримо про опер. працівниках) і їхніх близьких родичів, недоторканності житла, а також збереження майна з урахуванням конкретних обставин таким працівникам залежно від ступеня погрози для життя й здоров'я можуть видаватися зброя, спеціальні засоби індивідуального захисту й вони повинні сповіщатися про небезпеку.

Якщо буде потреба за рахунок коштів місцевого бюджету можуть обладнатися засобами протипожежної й охоронної сигналізації їхнє житло й майно, замінюватися номери квартирних телефонів і державні номерні знаки індивідуальних транспортних засобів. Можуть також застосовуватися оперативно-технічні засоби відповідно до ЗУ «Про ОРД».

У випадку погрози здійснення насильства або інших протиправних дій відносно зазначених осіб, з їхньої згоди й письмової заяви, може здійснюватися прослуховування телефонних і інших переговорів. У ході цього прослуховування може застосовуватися звукозапис. Якщо буде потреба ці особи, їхні неповнолітні діти й близькі родичі можуть бути, з їхньої згоди, тимчасово розміщені в місцях, що гарантують їхню безпеку, у тому числі в дошкільних виховних установах або установах органів соціального захисту населення України.

Крім того, може бути накладена тимчасова або постійна заборона на видачу відомостей про місце проживання зазначених осіб і інших відомостей про їх адресними бюро, паспортними службами, підрозділами Державтоінспекції, довідковими службами АТС і іншими офіційними інформаційно-довідковими службами. В окремих випадках передбачені відомості можуть вилучатися в порядку, установленому законодавством.

По клопотанню або згоді осіб, узятих під захист, у випадках, якщо їхня безпека не може бути забезпечена іншими мірами, вони переводяться на іншу роботу (тимчасову або постійну), направляються на навчання, переселяються в інше місце проживання, можуть бути змінена їхня зовнішність, анкетні дані з видачею відповідних особистих документів.

Приводом для застосування спеціальних заходів забезпечення безпеки може бути:

• заява працівника або його близького родича;

• звернення керівника відповідного державного органа;

• одержання оперативної й іншої інформації про наявність загрози життю, здоров'ю, житлу й майну осіб, що підлягають захисту.

Але, разом з тим, варто сказати, що закон не дав чіткого правового визначення суб'єктів, що забезпечують безпеку працівників оперативних підрозділів, а також механізмів цього забезпечення.

Вищевказаний закон (п. «в» ч. 1 ст. 15) поклав даний обов'язок на відповідні відомчі органи, хоча й наказав створення із цією метою спеціальних структур. Закон же «Про ОРД» (ч. 3 ст. 12) сформулював дану норму більш конкретно, адресуючи її самим оперативним підрозділам. Відзначимо, що в системі МВС зазначену функцію в цей час виконують служби внутрішньої безпеки.

Розглянуті вище гарантії соціального й правового захисту оперативних працівників не вичерпують всієї проблеми. Особливо це торкається питання про відповідальність опер. працівників за можливе заподіяння ними шкоди право охоронюваним інтересам у процесі здійснення ОРД.

Формально в ч. 4 ст. 12 ЗУ «Про ОРД» передбачається норма, що звільняє від відповідальності працівника оперативного підрозділу, що заподіяв шкоду правам, свободам людини, а також інтересам держави при здійсненні ОРД, перебуваючи в стані необхідної оборони, гострої потреби або професійного ризику.

Додамо, що в законотворчій діяльності державних органів цьому питанню також приділяється певна увага. Зокрема, у Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства, що забезпечує право на необхідну оборону від суспільно небезпечних зазіхань» (№ 4 від 24 червня 1991 р. зі змінами, внесеними постановами Пленуму Верховного Суду України № 3 від 4 червня 1993 р. і № 12 від 3 грудня 1997 р.) робиться акцент на необхідності посилення захисту правоохоронних органів за допомогою застосування інститутів необхідної оборони й крайньої необхідності.

Зрозуміло, дія зазначених правових інститутів до деякої міри вирішує порушену проблему. Але треба, однак, відверто сказати, що в більшості випадків, особливо при здійсненні заходів ОРД у непередбачених ситуаціях, визначити межі й ступінь можливого перевищення або не перевищення даних меж майже неможливо. Тому оперативні працівники найчастіше покладаються на власну інтуїцію й професійний досвід, хоча нерідко попадають у ситуації, коли їх дії можуть кваліфікуватися як перевищення необхідної оборони або крайньої необхідності, тобто визнаватися неправомірними.

Те ж саме, на жаль, можна сказати й про використання в ОРД інституту ризику. У ЗУ «Про ОРД» (ч. 4 ст. 12) цей інститут уведений за допомогою застосування терміну «професійний ризик».

Поняття ризику в широкому значенні трактується як пов'язана з подоланням невизначеної ситуації діяльність, у процесі якої можлива невдача, втрата, збитки й т.п. Оцінка ризику - це, по-перше, аналіз його походження (виникнення), а по-друге, визначення його реальних масштабів у конкретній ситуації. Управління ж ризиком розуміється як аналіз ризикованої ситуації й прийняття рішень, спрямованих на усунення або звести до мінімуму ступеня ризику.

В ОРД оперативний ризик є свого роду необхідною професійною умовою цієї діяльності. Діяти в умовах ризику вважається не тільки правом, але й обов'язком оперативного працівника, тому що оперативно-розшукові заходи споконвічно характеризуються нестандартністю ситуацій, можливістю виникнення непередбачених обставин, труднощами прогнозування поводження розроблювальних злочинців тощо. При такому положенні не ризикувати - значить не діяти.

Стосуючись же кримінально-правового аспекту ризику в ОРД (ст. 42 КК України), варто виходити з того, що дії суб'єкта ОРД, що заподіяли шкоду право охоронюваним інтересам, не є злочинними, якщо вони були вчиненні в умовах виправданого ризику й для досягнення значних суспільно корисних цілей. До таких цілей ЗУ «Про ОРД» однозначно відносить запобігання, припинення злочинів, їхнє розкриття, розшук злочинців, що зникли, і інші.

При цьому в кримінальному праві ризик є виправданим лише тоді, коли зазначених цілей неможливо досягти в конкретній ситуації, не прибігаючи до ризику, і особа, що ризикувала, обґрунтовано розраховувала на те, що застосовувані їм заходи є достатніми для того, щоб уникнути заподіяння шкоди. Якщо ж ризик свідомо створює небезпеку для життя інших людей, погрозу екологічної катастрофи або інших надзвичайних подій, то в цих випадках він не є виправданим.

Тут виявляються два принципово важливих аспекти:

• виправданість ризику як підстава правомірності здійснення оперативним працівником ризикованих дій, включаючи також і обставини, наявність яких і обумовлює цю виправданість;

• межі правового захисту від настання кримінальної відповідальності за заподіяну шкоду правоохороняємим інтересам.

Треба визнати, що обидва аспекти не мають гранично ясної правової визначеності, а тому на практиці виникають труднощі при прийнятті рішень про правомірність дій оперативних працівників у ризикованих ситуаціях. Тому необхідна поглиблена наукова розробка проблеми ризику в оперативно-розшуковій діяльності й подальший розвиток відповідного законодавства.

Не менш важливе місце в соціальному й правовому захисті учасників ОРД повинно приділятися забезпеченню безпеки негласних працівників оперативних підрозділів.

Слід зазначити, що по загальному законодавчому визначенню дана категорія учасників оперативно-розшукового процесу перебуває під захистом держави. Це є важливим чинником підвищення активності громадян у боротьбі зі злочинністю, оскільки більшість тяжких злочинів неможливо виявити, розкрити й розслідувати без використання негласних працівників оперативних підрозділів.

Під захист держави береться особа (конфідент), що:

• по-перше - у тій або іншій формі надає допомогу оперативному підрозділу (гласно або негласно);

• по-друге - поза залежністю від тривалості надання сприяння (короткочасно, довгостроково);

• по-третє - поза залежністю надання сприяння (допомога в цей час або співробітництво в минулому).

При виникненні реальної погрози протиправного зазіхання на життя, здоров'я або майно громадян, у зв'язку з їхнім сприянням оперативним підрозділам, а також членів їхніх родин і близьких, підрозділу, що виступають від імені держави, зобов'язані вжити необхідних заходів із запобігання протиправних дій, установленню винних і по притягнення їх до відповідальності, передбаченої законодавством України.

У відповідності зі ст. 13 ЗУ «Про ОРД» до заходів соціального й правового захисту конфідентів відносяться і їхні права на пенсійне забезпечення. Період співробітництва з оперативним підрозділом за контрактом як основний рід занять включається в їхній трудовий стаж.

При одержанні особою, що співробітничає за контрактом з оперативними підрозділами, травми, поранення, каліцтва, що наступили у зв'язку з його участю в проведенні ОРЗ і, що виключають для його можливість подальшого співробітництва, зазначеній особі виплачується одноразова допомога певного розміру й у встановленому законом порядку призначається пенсія за інвалідністю.

У випадку загибелі конфідента у зв'язку з участю в проведенні ОРЗ родині потерпілого й особам, що перебувають на його втриманні, виплачується одноразова допомога й у встановленому законом порядку призначається пенсія з нагоди втрати годувальника.

Оперативні підрозділи можуть залежно від характеру й виду надаваного їм сприяння, установлювати й здійснювати видачу конфідентам щомісячного грошового утримання, разових винагород, допомоги і інших заохочувальних виплат.

При необхідності організації переїзду конфідентів, що співробітничають за контрактом, на постійне проживання в інший район (населений пункт) їм у встановленому порядку може бути видана допомога у межах сум відшкодування витрат, передбачених законодавством для робітників та службовців при їхньому переїзді на роботу в іншу місцевість.

На жаль, на негласних працівників поширюється й положення про звільнення від відповідальності за нанесений збиток право охоронюваним інтересам лише за умови, що вони діяли в стані необхідної оборони або крайньої необхідності.

Легко помітити, що останній припис майже не гарантує захисту негласних працівників від кримінального переслідування у випадках змушеного вчинення ними злочинів у процесі виконання завдань ОРД. Це особливо стосується випадків, пов'язаних із проникненням негласних працівників у злочинні групи з метою виявлення й розкриття їхньої злочинної діяльності.

Даний правовий пробіл, як відомо, законодавцем заповнений, але тільки відносно негласних працівників, впроваджених в організовані групи й злочинні організації. Зокрема, ст. 43 КК України передбачає, що у випадках змушеного вчинення злочину негласним працівником, що виконував спеціальне завдання ОРД, беручи участь в організованій групі або злочинній організації з метою попередження або розкриття їхньої злочинної діяльності, такий працівник або зовсім звільняється від кримінальної відповідальності (ч. 1 ст. 43 КК), або не може бути засуджений до довічного позбавлення волі або на строк більше половини максимального строку позбавлення волі, передбаченого законом за здійснення навмисного й вчиненого з насильством над потерпілим злочину, або тяжкого злочину, вчиненого навмисно й пов'язаного із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження потерпілому або настанням інших тяжких або особливо тяжких наслідків (ч.ч. 2, 3 ст. 43 КК).

На жаль, розглянуте законодавче положення не поширюється на негласних працівників, які виконують завдання ОРД, перебуваючи при цьому в складі інших злочинних груп, а також і на штатних працівників оперативних підрозділів, які також іноді, при надзвичайних обставинах, проникають до складу злочинних формувань з метою документування їхньої злочинної діяльності.

Очевидно, що законодавець, хоча й пішов по шляху правового захисту негласних працівників оперативних підрозділів, однак прийняті правові норми носять ще досить обмежений характер, і головне - вони не підкріплені процесуальними механізмами їхнього практичного застосування.

Таким чином, все вищевикладене формує системне уявлення про проблему соціального, правового захисту й забезпечення особистої безпеки співробітників оперативних підрозділів і їхніх негласних працівників, що дозволяє систематизувати норми різних галузей права, виявляти виникаючі протиріччя й визначати основні шляхи їхнього усунення, які, за нашим переконанням, лежать тільки в площині чинного законодавства. Його вдосконалювання є запорукою подальшого посилення соціального й правового захисту суб'єктів ОРД.

Размещено на http://www.allbest.ru

13

Характеристики

Список файлов реферата