13781 (648248), страница 4

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

Для визначення потреби механізаторів на “піковий” період прийняті поправочні коефіцієнти, які по відношенню до чисельності механізаторів постійного складу становлять для господарства:

Степу1,3…1,35;

Лісостепу1,4…1,45;

Полісся1,5…1,55.

Даний експрес-метод призначений для визначення потреби в механізаторських кадрах в системі річного і середньострокового перспективного планування виробничої діяльності окремих сільськогосподарських підприємств, а також для розробки типових нормативів і визначення загальної потреби в механізаторах в регіональному розрізі – по району, області, зоні, республіці і галузі сільського господарства в цілому.

В сільському господарстві України склалися 14 підзон виробничих спеціалізацій, для яких на прикладі типових господарств галузей розраховані укрупнені нормативи по областям (табл. 37).

Вони визначені, як середньовзвішені показники, де варіруючою величиною виступають нормативи типових господарств різних зон виробничої спеціалізації, а вагами – площі ріллі і багаторічних насаджень цих зон.

Розрахунки виконувались по формулі:

де

Н — обласний норматив потреби в механізаторах на 1000 га оброблюваної площі;

Н1, Н2, Н3, …Нн — відповідні нормативи потреби в механізаторах на 1000 га оброблюваної землі типових господарств кожної підзони виробничої спеціалізації;

S1, S2, S3, …Sн — площа оброблюваної землі кожної групи господарств підзони виробничої спеціалізації, га.

В обласних нормативах потреби механізаторів відбивається питома вага оброблюваної площі, що припадає на кожну підзону виробничої спеціалізації, яка є в області.

Наприклад, в Харківській області знаходиться 4 підзони виробничої спеціалізації, площа оброблюваної землі в яких становить: 1073,1; 388,8; 197,7 і 266,0 тис.га.

Норматив середньорічної потреби в механізаторах на 1000 га оброблюваної землі типових господарств цих підзон відповідно становить: 21,6; 12,9; 15,5 і 21,2 чол. Звідси, обласний норматив потреби в механізаторах на 1000 га оброблюваної землі дорівнює:

Таблиця 7.

Нормативи потреби сільськогосподарських підприємств України в механізаторах, чол/1000 га оброблюваної площі

Основним показником, що характеризує потребу господарств в механізаторських кадрах, є норматив потреби в них на 1000 га оброблюваної землі (ріллі і багаторічних насаджень) при наявному парку машин. Оскільки в нормативі відображені всі нормоутворені фактори виробництва, він характеризує оптимальну потребу в кадрах механізованої праці, забезпечуючи при цьому раціональне співвідношення техніки і людських ресурсів, зайнятих її використанням. Чисельність механізаторів в розрахунку на 100 тракторів дає лише додаткову характеристику потреби в них.

Нормативи потреби в механізаторах повинні стати вихідною базою для планування відтворення і підготовки кадрів механізованої праці.

2. Закріплення техніки за механізаторами

Для зняття напруги у використанні механізаторів і енергомашин при виконанні сільськогосподарських робіт застосовують методи маневрування технікою.

В залежності від виробничих умов для господарств доцільно рекомендувати наступні варіанти закріплення техніки за механізаторами (рис. 1): два трактори різного призначення – за двома механізаторами; три трактори (один гусеничний і два колісних) – за двома механізаторами; два трактори і комбайн (зернозбиральний, бурякозбиральний, кормозбиральний) – за двома механізаторами; три трактори і комбайн – за трьома механізаторами.

При закріпленні групи енергомашин з відповідним шлейфом робочих машин за декількома механізаторами виходять з того, що в тракторів різних класів і комбайнів “піки” завантажень не співпадають. З’являється можливість переміщувати механізаторів із не завантажених агрегатів на завантажені для позмінної роботи.

Загальним для цих варіантів є те, що за кожним трактором закріплений конкретно механізатор, який відповідає за його правильну експлуатацію і зберігання. Варіанти переміщення трактористів-машиністів з не завантажених агрегатів в “пікові” періоди виконання польових робіт практикуються здебільшого в господарствах з недостатньою чисельністю механізаторів.

Варіанти групового закріплення техніки можуть бути ефективними, якщо механізатори освоїли енергомашин різного технологічного призначення. Це найважливіша організаційна необхідність для госпрозрахункових механізаторських колективів, які займаються виробництвом рослинницької продукції на основі колективного підряду.

Приклад, схеми закріплення техніки в госпрозрахункових механізаторських колективах приведено на рис.2.

Рис. 1. Схеми закріплення техніки в механізованих госпрозрахункових загонах

Рис. 2. Схеми закріплення техніки в механізованих госпрозрахункових загонах

Як правило, варіанти групового закріплення енергомашин з відповідним шлейфом робочих знарядь практикуються в колективних господарствах з достатньою чисельністю механізаторських кадрів. Тут кількість енергомашин менша на одиницю в порівнянні з чисельністю механізаторів, один з яких є підмінним в колективі.

При достатній чисельності механізаторів в господарстві досягається найбільш повна завантаженість машинно-тракторного парку, забезпечується денний і змінний наробіток, раціонально використовується річний фонд робочого часу трактористів-машиністів, покращується режим їх робочого дня і змінності роботи агрегатів, представляється можливість своєчасних відпусток і вихідних.

При груповому закріпленні техніки за механізаторами госпрозрахункових підрозділів тривалість використання сільськогосподарських машин знаходяться в межах наступної оптимізації:

плуги – 1372…1442 год. (98…103 дн.);

лущильники (дискові борони) – 444…468 год. (37…39 дн.);

культиватори для суцільного обробітку ґрунту – 1339…1365 год. (103…105 дн.);

культиватори для міжрядного обробітку ґрунту – 688…720 год. (43…45 дн.);

борони – 912…936 год. (76…78 дн.);

сівалки зернові – 96…120 год (8…10 дн.);

сівалки кукурудзяні – 154…196 год. (11…14 дн.);

машини для захисту рослин – 228…264 год. (19…22 дн.);

зернозбиральні комбайни – 360…396 год. (20…22 дн.);

кукурудзозбиральні комбайни – 160…190 год. (10…12 дн.);

кормозбиральні машини – 860…1050 год. (86…105 дн.).

Практикою доказано, що зростання продуктивності праці механізаторів і скорочення потреби в них може відбуватися за рахунок підвищення рівня їх кваліфікації. Як відомо, при виконанні однієї і тієї ж роботи на однакових агрегатах, змінний виробіток у механізаторів I і II класів на 10…25% вищий, ніж у механізаторів III класу.

3. Режими роботи механізаторів

Особливої уваги заслуговує досить складний і неоднозначно інтерпретований елемент — організація праці.

Організація праці представляє собою процес доцільного поєднання робочої сили з засобами виробництва в пропорціях, які дозволяють використовувати їх найбільш повно для виробництва максимальної кількості продукції в одиницю часу при мінімальних затратах.

Організація праці залишається поки-що слабкою ланкою сільськогосподарського виробництва. З позиції окремого механізатора в основі недосконалої організації праці лежить нераціональне використання його річного, місячного, тижневого і денного фондів робочого часу. Створення об’єктивних умов, що сприяють закріпленню механізаторських кадрів в господарстві тісно пов’язано з забезпеченням нормальних умов праці. Вивчення передового досвіду впровадження заходів по вдосконаленню режиму праці і відпочинку механізаторів в трудонапружені виробничі періоди свідчить, що вони повинні реалізовуватись тільки за рахунок організаційних внутрішньогосподарських можливостей без затрати капітальних вкладень.

Так, на основі досліджень і узагальнення організації роботи за безперервним виробничим циклом розроблені основні принципи і схеми праці механізаторів по безперервному графіку використання машинно-тракторного парку, застосування яких дозволяє організовувати високопродуктивну роботу, забезпечувати при цьому нормативну тривалість робочої зміни, регулярні вихідні дні і рівномірно сплановані відпустки на протязі року. Це наближує працю механізаторів до умов праці промислових робітників, сприяє закріпленню в господарствах механізаторських кадрів.

На рис 4. Приведені графіки роботи, які забезпечують по одному і по два вихідних днів механізаторам при використанні техніки в одну і в дві зміни. В першому кожний механізатор регулярно одержує вихідний через 5 робочих днів (графік 5+1), в другому одержує два вихідних через 6 (3+1). Число вихідних днів в розрахунку на семиденний робочий цикл розраховується за формулою:

де

Дв — число вихідних днів в розрахунку на семиденний робочий цикл;

Двц — кількість вихідних днів за цикл;

Дц — тривалість циклу, днів.

Нормативна тривалість робочої зміни (Тз) визначається при умові, що механізатори за кожні сім календарних днів повинні відпрацьовувати 41 год.:

.

Щоб забезпечити механізаторам планові відпустки (28 календарних днів), необхідно додатково мати на кожну групу наступне число механізаторів:

де

Характеристики

Список файлов реферата