9963 (646188), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

на однорiдна, лейкоцити дiлять на 2 групи гранулоцити i агрануло-

цити[ ]Гранулоцити становлять 60% всих лейкоцитiв кровi, час iх

життя приблизно 2 доби.

Гранулоцити подiляють на види:

1. Еозинофiли - гранули яких забарвлюються кислими фарбами (в

рожевий колiр);

2.Базофiли - основними фарбами (синiй колiр)

3.Нейтрофiли - здатнi сприймати тi i другi фарби (розово-фiо-

летовий колiр).

Збiльшення числа еозинофiлiв - еозинофiлiя, виникас при

алергiчнiй реакцii, при цьому в органiзмi утворюються антитiла

проти власних клiтин [ ]

На мембранi базофiлiв с рецептори до яких присднуються певнi

глобулiни плазми кровi. Так утворюсться iмунний комплекс. Iз гра-

нул звiльнясться гiстимiн, який викликас розширення судин, спазм

бронхiв, свербiж.

Нейтрофiли в залежностi вiд вiку мають ядро рiзноi форми

(полiморфоядернi): у юних - ядро кругле; у молодих - у виглядi

палички; зрiлi - сегментоядернi. З вiком ядро клiтин перешнуро-

вусться i роздiлясться на декiлька сегментiв [ ]

Нейтрофiли с найбiльшважливими елементами неспецифiчного за-

хисту системи кровi, якi здатнi знешкоджувати навiть такi чуже-

роднi тiла з якими органiзм ранiше не зустрiчався. Вони накопи-

чуються в мiсцях пошкодження тканин або проникнення мiкроро-

ганiзмiв, захоплюють i перетравлюють iх. Нейтрофiли адсорбують

аьо видiляють на поверхнiмембран антитiла проти мiкробiв i чу-

жерiдних бiлкiв. I таким чином нейтрофiли теж забеспечують iмун-

ний механiзм захисту.

Агранулоцити (незернистi лейкоцити) подiляють:

1. Моноцити

2. Лiмфоцити

Моноцити - самi великi клiтини кровi, вони мають округлу фор-

му i добре виражену цитоплазму. Моноцити також здатнi до аме-

боiдного руху i характеризуються самою високою фагоцитарною ак-

тивнiстю.

1.3 ХАРАКТЕРИСТИКА Т- I В-ЛIМФОЦИТIВ

В залежностi вiд функцiональних властивостей розрiзняють 2

основнi класи лiмфоцитiв: Т- та В-клiтини.

Тимусозалежнi лiмфоцити (Т-лiмфоцити), в свою чергу, утво-

рюють ряд пiдкласiв. Однi з них забезпечують виконання регулято-

рних функцiй, зокрема, можуть "допомагати" ( "хелпери" ) чи "по-

давляти" ("супресори") розвиток iмунноi вiдповiдi, в тому числi

утворення антитiл. Iншi виконують ефекторнi функцii, наприклад,

виробляють розчиннi реовини, якi сприяють виникненню реакцiй за-

палення або здiйснюють пряме руйнування клiтин, що несуть на со-

бi антигени.

Таким чином, видiляють Т-хелпери, Т-супресори, Т-кiллери та

Т-клiтини реакцiй сповiльненоi гiперчутливостi.

Т-лiмфоцити утворюються з стволових клiтин кровотворних тка-

нин i проходять стадiю дозрiвання в тимусi. До цього часу остаточ-

но не вирiшили, один чи рiзнi попередники для хелперних, супре-

сорних та цитотоксичних клiтин. С вiдомостi, що тiмоцити мозковоi

зони належать до iншого ряду диференцiювання, нiж тiмоцити кiрко-

воi зони. Вiдомо також, що основну масу клiтин тимусу складають

субпопуляцii CD4-8-, CD4+8+, CD4+8-, CD4-8+ (подвiйнi негативнi,

подвiйнi позитивнi, одинарнi позитивнi клiтини).

Подвiйнi негативнi - незрiлi (immature), CD4-8- переважають

у тимусi ембрiонiв. Iх кiлькiсть зростас при регенерацii тимусу

пiсля опромiнення. По властивостям i фенотипу вони близькi до кi-

стково-мозкових попередникiв тiмоцитiв. Цi клiтини, що несуть

CD5 -антиген (CD4-8-5+), забезпечують генерацiю 3-х основних суб-

популяцiй тiмоцитiв (CD4+8+,CD4+8-,CD4-8+).

Подвiйнi позитивнi клiтини вважаються незрiлими i нездатними

до подальшого дозрiвання, вони приреченi на загибель у тимусi.

Одинарнi позитивнi клiтини - майже зрiлi,але не iдентичнi пе-

риферичним Т-клiтинам.

Лiмфоцити периферичноi кровi належать до клiтин з комплекс-

ним типом антигенноi специфiчностi. Вони здатнi розпiзнавати од-

ночасно продукти власних МНС-генiв (гени головного комплексу гiс-

тосумiсностi) та чужорiднi антигени. Головний комплекс гiстосумi-

сностi - основна генетична система, що визначас функцiонування

мунноi системи, i, перш за все, Т-системи iмунiтету. Видiляють 2

групи молекул головного комплексу гiстосумiсностi - молекули МНС

класу I та молекули МНС класу II.

Молекули МНС класу I - мембраннi глiкопротеiни,виявленi бук-

вально в усих клiтинах. У людини 3 локуси, що кодують молекули

класу I - HLA-A, HLA-B, HLA-C.

Молекули класу I визначають специфiчнiсть впiзнавання мiшенi

алогенними клiтинами-кiллерами i розпiзнаються разом з вiрусами,

пухлинними та iншими мембранними антигенами цитотоксичними Т-клi-

тинами.

Молекули МНС класу II (у людини HLA-Dr та HLA-Dc) вiдiграють

головну роль у стимуляцii пролiферацii алогенних Т-клiтин,що скла-

дас основу iмунноi вiдповiдi у змiшанiй культурi лiмфоцитiв. Роз-

пiзнаються Т-хелперами та iншими Lyt 1+ -клiтинами, що виробляють

IЛ-2 для посилення цитотоксичноi активностi [ ].

Розглянемо окремi пiдкласи Т-клiтин.

Т-хелпери (iндуктори). Iснус три типи цих клiтин. Перший -

iмфоцити, що впiзнають елементи головного комплексу гiстосумiс-

ностi. Вони мають специфiчнiсть до антигенiв, зв'язаних iз влас-

ними Iа-бiлками. Цi лiмфоцити iндукують пролiферацiю В-клiтин i

iх диференцiювання до антитiл-утворюючих клiтин. Другу групу скла-

дають Т-хелпери, що впiзнають iмуноглобулiни. Вони володiють спе-

цифiчнiстю як до антигену, так i до власних iзотопiчних детермi-

нант. Активують В-клiтини, що мають такi ж детермiнанти. Третя

група Т-хелперiв секретус лiмфокiнiн (IЛ-2). Вони впiзнають анти-

ген у комплексi з власними Ia-детермiнантами.

Регуляторна функцiя Т-хелперiв полягас в здатностi стимулю-

вати В-клiтини до пролiферацii i диференцiацii в антитiлоутворюючi

клiтини. Вiдповiдь В-клiтини на бiльшiсть бiлкових антигенiв пов-

нiстю залежить вiд допомоги Т-клiтин. Такi антигени - тимусозалеж-

нi.

Допомога Т-хелперiв здiйснюсться двома способами. Перший -

пряма взасмодiя Т-хелпера i реагуючоi В-клiтини (когнантна допомо-

га). У цьому випадку Т-клiтина розпiзнас детермiнанти антигенноi

молекули, уже фiксованоi на В-клiтинi. Також розпiзнаеться продукт

МНС-гена на поверхнi В-клiтини (МНС класу II). Другий спосiб поля-

гас в утвореннi розчинних неспецифiчних хелперних факторiв - лiм-

фокiнiнiв. Це обидва фактори росту (в першу чергу фактор, що регу-

люс пролiферацiю В-клiтин i вiдповiдь на антигенну стимуляцiю).

Одна й та ж Т-клiтина може здiснювати хелперну функцiю як на

основi когнантноi взаемодii, так i з допомогою медiатора. Деякi

Т-клiтини вiдiграють роль пiдсилювача хелперноi дii. Вони дiють на

вже стимульованi В-клiтини.

Т-супресори складають групу клiтин, якi здатнi пригнiчувати

iмунну вiдповiдь. Т-супресори дiють, регулюючи чисельнiсть Т-хел-

перiв. Прямий вплив цих клiтин на В-лiмфоцити вивчений недостатньо.

Супресорна система включас три клiтиннi форми. Форма Ts 1 спе-

цифiчна до антигену i виробляе фактор TsF 1. Вiн активус Ts 2, cпе-

цифiчний проти iдiотипiв антитiл до антигену, зв'язаного Ts 1.

TsF 2 активус клiтину TsF 3, яка супресорно дiс на хелпернi Т-клi-

тини.

Iснують також Т-контрсупресорнi клiтини (з фенотипом Ly 1).Во-

ни запобiгають iнактивацii Т-хелперiв супресорними клiтинами. Вiдi-

грають важливу роль для розвитку iмунологiчноi толерантностi при

активнiй супресii.

T-цитотоксичнi клiтини несуть маркери, схожi iз супресорними

клiтинами (Lyt 2).Вони лiзують клiтини, що несуть на поверхнi ан-

тигени, до яких специфiчнi данi лiмфоцити.

Перша стадiя лiзису - розпiзнавання антигену i молекул кла-

су I на поверхнi клiтини-мiшенi. Далi йде руйнування цiсi клiтини.

Т-цитотоксичнi клiтини можуть брати участь в декiлькох циклах лi-

зису, самi при цьому не руйнуючись. Iх називають ще Т-кiллерами.

Кiллернi клiтини вiдiграють важливу роль в захистi вiд вiрусних

захворювань та в протипухлинному iмунiтетi.

Особливу групу складають природнi кiллери (ПК). Вони здатнi

вбивати деякi види пухлинних клiтин, використовуючи зовсiм iншi

способи розпiзнавання, нiж Т- i В-лiмфоцити [ ].

Iснують данi про рiзноманiтну радiочутливiсть популяцiй i

субпопуляцiй лiмфоцитiв: найбiльш радiочутливими вважаються Т-су-

пресори, а найбiльш радiорезистентними - Т-хелпери [ ]

Проте деякi автори вважають, що вiдмiнностi в радiочутливо-

стi в умовах in vivo можуть бути обумовленi якимись певними фак-

торами, можливо навiть рiзними пропорцiйними спiввiдношеннями

окремих лiмфоцитних субпопуляцiй. Тому N. Nakamura з спiвавтора-

ми (1990) оцiнили вiдповiдь кожноi субпопуляцii Т-лiмфоцитiв на

iонiзуюче випромiнення в умовах in vitro. Дослiдники використали

методику клонування Т-клiтин у присутностi фактору росту iнтер-

лейкiну-2 (IL-2). Дослiдження показали, що фракцiя колонiй лiм-

фоцитiв CD4+ становила 30-50% вiд загальноi кiлькостi клiтин i

фракцiя колонiй CD8+ - 15-20%. Взагалi, бiльше 97% сортованих

клiтин несли на своiй поверхнi CD4 чи СD8 -поверхневi антигени.

Доза опромiнення не перевищувала 5 Гр, оскiльки при бiльшiй дозi

клiтини гинуть.

Результати чiтко продемонстрували, що радiочутливiсть CD4+

i CD8+ -лiмфоцитiв дуже схожа. Аналiз колонiй несортованих лiм-

фоцитiв показав, що вони несуть поверхневi маркери CD4- i CD8-

(тобто, не мають хелперних чи супресорних властивостей). Хоча не

було точно визначено, чи присутнiй на них маркер дорослих лiмфо-

цитiв CD3, вченi вирiшили, що бiльшiсть iз них - натуральнi кiл-

лери. Виявилося, що радiочутливiсть цих клiтин також не вiдрiз-

нясться вiд радiочутливостi CD4+ чи CD8+. N.Nakamura робить вис-

новок, що в умовах in vitro гiпотеза про найбiльшу радiочутли-

вiсть Т-супресорiв не пiдтверджусться. Можливо, в цих умовах пе-

реважну бiльшiсть клiтин з поверхневим антигеном CD8 складають

тi, що не виконують супресорних функцiй [ ]

1.4 ДIЯ IОНIЗУЮЧОГО ВИПРОМIНЮВАННЯ НА Т-КЛIТИННИЙ IМУНIТЕТ

Як же реагують попередники Т-лiмфоцитiв на iонiзуючче опромi-

нення? Вплив радiацii на iмунну систему (зокрема, ii тимусозалежну

ланку) вивчений недостатньо. Т.Ю.Харченко зi спiвавт. (1994) прове-

ли дослiдження на мишах, здiйснивши опромiнення в перiод органоге-

незу. Закладка i формування тимусу мишей проходить на 7-12 добу ро-

звитку ембрiону. Саме в цей перiод органiзм найбiльш чутливий до

дii iонiзуючого опромiнення, його результатом може бути спотворен-

ня або загибель новонароджених.

На 9-ту добу ембрiонального розвитку мишей закладасться стро-

ма тимусу, на 13-ту - закiнчусться перша хвиля заселення тимусу

лiмфоiдними попередниками, проходить формування кiркового i мозко-

вого шарiв тимусу, здiйснюсться перебудова генiв - i -ланцюгiв

рецептора Т-клiтин для Thy-антигену. До 17-i доби завершусться пе-

ребудова генiв клiтинного рецептору, проходить його експресiя на

поверхнi тiмоцитiв, формуються основнi субпопуляцii СD4-8-,CD4+8+,

CD4-8+, CD4+8- -тiмоцитiв. З цими ж термiнами пов'язана друга

хвиля заселення тимусу клiтинами-попередниками Т-лiмфоцитiв.

В цi критичнi термiни розвитку тимусу опромiнювали вагiтних

самок з наступним дослiдженням вмiсту i популяцiйного складу клi-

тин тимусу i селезiнки. Дози опромiнення варiювали вiд 0,15 до

4 Гр. Аналiз проводили в першу добу i через 2 тижнi пiсля народже-

ння. При опромiненнi на 9-й день вагiтностi плiд гинув при дозi

0,5 Гр, на 13-ту добу - при дозi 0,7 Гр, при опромiненнi на 17-ту

добу доза 0,15-4 Гр не перешкоджала вагiтностi i пологам.

Виявилося, що при дозi радiацii, меншiй 1 Гр, значних змiн у

клiтинностi тимусу немас. А при дозах 0,15 i 0,3 Гр спостерiгасть-

ся навiть пiдвищення клiтинностi. Опромiнення в дозах 1, 2 i 4 Гр

на 17-ту добу розвитку приводить до зниження клiтинностi тимусу i

селезiнки, доза в 1 Гр на 13-ту добу - до зниження клiтинностi ли-

ше в селезiнцi. Можливо, тiмоцити в цей перiод бiльш резистентнi,

нiж в пiзнiшi термiни. Справдi, на 13-ту добу розвитку 100% тiмо-

цитiв складають СD4-8- -попередники Т-клiтин, яким властива до-

сить висока радiорезистентнiсть.

Данi свiдчать про вищу радiорезистентнiсть тiмоцитiв 17-ти до-

бового плоду, нiж тiмоцитiв дорослих мишей. Очевидно, i в цьому ви-

падку мова йде про рiзне спiввiдношення субпопуляцiй тiмоцитiв, що

вiдрiзняються в радiочутливостi. Дiйсно, вмiст радiорезистентних

CD4-8- -клiтин складас в цей перiод 40%, тодi як у дорослих мишей

3-5%.

I все ж у опромiнених в ембрiональний перiод мишей сплостерi-

гасться вiдставання в клiтинностi тимусу, яке при дозi менше 1 Гр

лiквiдусться на 30-ту добу (пiсля цього клiтиннiсть навiть вища,

нiж у неопромiнених). При дозi бiльше 2 Гр вiдставання залишасться

i пiд кiнець мiсяця. Для клiтин селезiнки характернi глибшi змiни,

якi не лiквiдуються до 30-i доби життя. Зате при опромiненнi в до-

рослому вiцi клiтиннiсть тимусу швидше вiдновлюсться у мишей, якi

Характеристики

Список файлов реферата