Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 13)

Консерватизм як політична течія не є незмінним. Щоразу, коли країни заходу перебудовували свої суспільні відносини, оновлювали технології, відроджувалися забуті духовні цінності і ідеї. Завжди існували класи, які дбали про збереження попередніх порядків, забезпечували їм влад і привілеї. Водночас консерватизм надавав розвиткові суспільства сталості. Найпрогресивніші тенденції суспільного розвитку виростали з минулого. Так епоха прискореного економічного зростання, соціальних реформ, наукових відкриттів, яка на заході називалась “модерніті” (1870-1970), в духовному плані використовувала цінності минулого.

В 30 роки 19 ст. склалася соціал-демократична модель розвитку, яка забезпечувалася стабільність країн заходу. Але криза модерніті в 70 рр. Привело до виникнення нової моделі розвитку. Становлення постіндустріального суспільства на заході ознаменувало розвиток неоконсервативної соціальної бази – дрібні торговці і підприємці, священнослужителі, фермери, військові, які були незадоволені високими податками, діяльністю корпорацій, поширенням масової культури. З їхніми інтересами значною мірою збігалися інтереси банківського капіталу, який був занепокоєний безконтрольною діяльністю корпорацій.

Консерватизм (франц. соnservatisme, від лат. conservare -зберігати, охороняти) - політ, іде­ологія і практика сусп.-політ. життя, що орієнтуються на збере­ження і підтримання існуючих форм соц. структури, традиц. цін­ностей і морально-правових за­сад. Вперше термін К. був ужитий франц. письменником Ф.Шатобріаном як такий, що означав іде­ологію феодально-аристократ. реакції періоду франц. бурж. ре­волюції кінця XVIII ст. Ця ідео­логія різко критикувала ідеї про­світництва «справа», апологізу-вала феод. цінності й дворянсько-клерикальні привілеї. Первісне теорет. обгрунтування К. нале­жить духовним батькам цього на­пряму Ж. де Местру, Л. де Бональду й особливо Е.Берку. Гли­боко вражені спробами ради­кального політ, переустрою сусп-ва в часи Великої французької ре­волюції 1789 p., вони прагнули утвердити думку про неприро­дність свідомого перетворення соц. порядків. Система їхніх по­глядів базувалась на пріоритеті наступності перед інноваціями, на визнанні непорушності природного порядку. Богом даної ієрархічності людського співто­вариства, а відтак і моральних принципів, що лежать в основі сім'ї, релігії та власності. На їхню думку, збереження минулого здатне зняти всі напруження те­перішнього й тому має розгляда­тись як моральний обов'язок щодо майбутніх поколінь. Ціл­ком природно, що такі принци­пи заперечували оптимізм лібера­лізму і радикалізм соціалізму.

На відміну від обох вищезгада­них течій, К. не має сталого ідей­ного ядра і набуває різних форм у окремі істор. періоди. Як пра­вило, ідеологія К. виступає у двох осн. формах: як апологія тради­ційних порядків (політичний К.) і як ностальгія за втраченим соц. статусом (реакція типу антисемі­тизму, расизму, ірраціоналізму, націоналізму та ін.). Попри різні форми, К. притаманні спільні ідейні риси: визнання недоскона­лості людської природи й обме­жених можливостей людського розуму; орієнтація на загальний морально-реліг. порядок; переко­нання про вроджену нерівність людей; ставлення до конституції, як до Богом даного порядку; впевненість у необхідності пану­вання закону й законопослушності як форми індивід, свободи і т.ін. Можна виділити кілька різ­них інтерпретацій К.

1. Історична інтерпретація, згідно з якою К. розглядається як аристократично-клерикальна ре­акція на Велику французьку ре­волюцію, як намагання зберегти феод. порядки, як неприйняття лі­беральних прагнень.

2. Антропологічна інтерпрета­ція. У даному випадку К. розгля­дається як вічна загальнолюдсь­ка позиція з визначними ідеями й цінностями. До останніх відно­сять традиції, стабільність, авто­ритет, порядок, свободу разом з відповідальністю, скептицизм тощо. Людина розглядається як істота, яка керується у своїх діях інстинктом, почуттям, розумом. Сусп-во стоїть вище за окремого індивіда, а права людини витіка­ють з її обов'язків.

3. Ситуаційна інтерпретація. К. розуміється як засіб думки і дій класів, шарів і соц. верств, які на­магаються зберегти існуючі по­рядки. Ситуаційна інтерпретація не передбачає «прив'язки» до якої-небудь істор. ситуації: К. роз­глядається як позиція, котра по­стійно повторюється у різні часи соц. групами, партіями, рухами.

Можна говорити також про ціннісний і структурний К. У пер­шому випадку К., зберігаючи вір­ність принципам, готовий пого­дитись зі змінами соц.структур, у другому - займається негатив­на позиція щодо сусп. змін.

У XX ст., захищаючи цінності й ін-ти індустр. сусп-ва, К., як і лібералізм, став заперечувати держ. вторгнення в економіку, оск. воно здатне гальмувати розвиток вільного ринку, конкуренції, пору­шити привілеї представників круп­ного капіталу. У післявоєнний пе­ріод, коли К. змушений був засто­совувати більш тонку і складну апологетику капіталіст, способу життя, з'являються, поряд з тради­ційними, національні форми ідео­логії, технократичний, християнсько-католицькии, реформаторсь­кий та ін. різновиди К. Останні де­сятиліття виявили прагнення К., з одного боку, до ірраціональних ідей реакційного типу (напр. «нові праві» у Франції), а з ін. - схиль­ність до ліберальних цінностей, котра найяскравіше проявилась у неоконсерватизмі - ідеолог, течії, що сформувалась як своєрідна від­повідь на екон. кризу 1973-1974 pp., - масові молодіжні рухи про­тесту в Зх. Європі й поширення впливу кейнсіанських ідей.

Неоконсерватизм – су-час, політ, течія, що пристосовує традиц. цінності консерватизму до реалій постіндустр. сусп-ва й визначає урядову політику та поліг, курс провідних країн Заходу останніх десятиліть (напр. «рейганоміка», «тетчеризм»).

Кредо «нового консерватазму» в економіці - заміна реформіст. моделі розвитку монетарист. моделлю, орієнтованою на звільнення приватного капіталу від надмірного держ. втручання, всебічне стимулювання ринкових відносин, приватного підприємництва. У соц. сфері - більш гнучкий ліберально-реформіст. курс поступився місцем жорсткій економії, «економічному реалізму», скороченню соц. витрат, антиегалітарним тен­денціям. У політ, сфері спостеріга ється неоконсервативна переорієнтація щодо проблем політ, влади, демократії, політ, участі, функцій і прерогатив д-ви, бюрократії в на-прямі посилення елітарних тенденцій і антибюрократ. настроїв. Н. ставить завдання функціонального посилення політ, системи, пошуку ідей і підходів щодо створення більш гнучких структур влади, зміцнення «законності і порядку», забезпечення традиц. морально-політ. цінностей через розвиток ін-тів громадян, сусп-ва і збалансованість відносин сусп-ва з природою (Д.Белл, З.Бжезінський, Н.Крістолл та ін.).

Успіх неоконсерваторів багато в чому пов'язаний з усвідомленням ними необхідності технолог., соц.-екон. і політ. змін у сусп-ві постіндустр. доби, а сам неоконсерватизм є відповіддю на вимоги технологічної революції та сучас. цивілізації. Н. виявився досить ефективним у багатьох аспектах: у ряді країн вдалося приборкати інфляцію, зменшити безробіття, стимулювати ділову активність, ліквідувати збиткові галузі промисловості; він дав людям ясну форму взаємовідносин між соціально відповідальним індивідом і політичне стабільною д-вою, узгодивши раціональне ставлен-ня до дійсності з моральними принципами; неоконсерват. курс синтезував у своїй ідейній основі не лише досягнення традиц. консерватизму, а й гуманіст. уявлення лібералізму, соціалізму й ряду ін. соц.-політ, вчень. Відштовхуючись від ідейно-теорет. бази Н., сучас. неоконсерватори шукають середній шлях між деструктивністю неприборканої ринкової стихії та неефективною держ. регламентацією всіх сфер сусп. життя. У більшості країн Заходу Н. виступає як могутня інтелектуальна сила. Прихильники політ, позицій, що втілюють у собі за-значені риси, об'єднуються у кон­сервативні партії. Найбільші з них - це Консервативна партія Великобританії (виникла 1867 p.). Консервативна партія Данії (ви-никла 1916 p.) та ін. Знання сутності і осн. рис Н. дозволяє краще зрозуміти європ. і світовий політ, процеси, проаналізувати деякі загальноцивілізац. закономірності розвитку сучас. сусп-ва та напрями необхідних структурних зміну ньому.

Лібералізм та неолібералізм.

Лібералізм (від лат. liberalis -вільний) - політична та ідеолог. течія, що об'єднує прихильників парламент, ладу, вільного під­приємництва і дем.свобод. Тер­мін «Л.» увійшов до широкого вжитку в першій пол. XIX ст., коли в ряді країн зх. Європи ви­никли політ, партії «лібералів». Однак витоки Л. сягають епохи бурж. революцій XVII-XVIII ст. Ідеологія раннього Л. відіграва­ла прогресивну роль, тому що в ній були сформульовані осн. принципи нового сусп. устрою, який прийшов на зміну феодаліз­му. Прибічники Л. вимагали об­меження прав монарха парла­ментом, встановлення конституц. ладу і допущення вихідців з третього стану до управління д-вою, запровадження дем. свобод, скасування привілеїв дворянства і духовенства. Ідеологи бурж. рево­люцій зробили суттєвий внесок у розробку і втілення в практику пар­ламент. устрою. Пізніше багато з ідей, витриманих у дусі концепції «правової держави» - конституцій­ного правління, заснованого на поділі влади на законодавчу, вико­навчу і судову; забезпечення осн. політ, прав громадян, включаючи свободу слова, друку, віроспові­дань, проведення зборів тощо -увійшли в ідейно-політ. арсенал Л.

Ринкова економіка сприяла формуванню середнього стану (купців, підприємців, управлін­ців, інтелігенції) з різночинців, тобто недворян; інституцій соц. спрямування і різної політ, орі­єнтації, незалежних від д-ви. Внас­лідок багатолітньої еволюції на­званих чинників і сформувались цінності сучас. Л. як системи соц.-екон. та політ, поглядів, яка за­хищає свободи та права особи, приватну власність, демократію, громадян, сусп-во, договірний характер держ. влади, вільну кон­куренцію тощо. Л. виходить з положення, що світ підпорядко­вується законам, які нам не під­владні. Тому природним принци­пом поведінки людини повинні бути здоровий глузд, адаптація до обставин і вимог сусп-ва. Л. від самого початку не був тотожним егоїзму, аморальності, відходу від участі у виконанні сусп. завдань. Він звертався до високомораль­ної особи, яка діє зважено, поєд­нує свої інтереси з інтересами соц. цілого й несе за нього відпові­дальність. Л., на думку його ідео­логів (Д.Локк, Ш.Монтеск'є, І.Кант, Г.Гегель, Є.Бентам, Б.Кон-стан, Т.Джефферсон, Д.Медісон, М.Острогельський, Б.Кістяківсь-кий, М.Драгоманов та ін.),-це за­снований на особистій ініціативі й свободі вибору спосіб дій, готов­ність до сприйняття нових ідей і разом з тим заперечення диктату ідеологій, політики, влади. Такий «спонтанний порядок», на думку деяких вчених (Гі Сорман), спро­можний забезпечити саморегулю­вання сусп. організму краще за будь-які плани. Елементами спон­танного порядку є окремі госп-ва як індивідів, так і орг-цій, якими керують свідомо. Розвиток при­ватного права полягає значною мірою у наданні можливості для створення добровільних асоціа­цій, які не мають тієї чи ін. приму­сової влади. Найважл. постулат Л. - встановлення балансу між сфе­рами сусп. та особистих інтересів. Вважається, що Л. - це не ідеолог. догма, а «проект суспільства», який може бути адаптований до місцевих іст., нац. і культурних умов.

Згідно з ліберальним ідеалом мета створення д-ви - збережен­ня і захист природних прав лю­дини, відносини між окремою людиною і д-вою повинні мати договірний характер, а верховен­ство закону є інструментом соц. контролю. У сусп-ві надається пріоритет громадян, свободам над політ., юрид. та моральн. нормами. Вплив д-ви конститу­ційне обмежений, вона не повина втручатись в екон. життя сусп-ва. Політ, стилю Л. властиві праг­матизм, меркантилізм, раціона­лізм. Спосіб політ, відносин - по­шуки і досягнення консенсусу; засоби поліпшення сусп. умов -реформування, філантропія, до­бродійність.

«Етатистським» різновидом Л. є неолібералізм з характерними для нього посиленням держ.-монопо­ліст. регулювання економіки, інституціоналізацією нових форм держ. втручання в сусп. життя.

Більшість партій - прихильників Л. - об'єднані в Ліберальний Інтернаціонал, створений 1947 p. Партіями-засновниками прийня­то «Маніфест лібералів». В Євро-парламенті ці партії (понад ЗО) ма­ють п'яту за чисельністю фрак­цію.

Неолібералізм (від грец. neos - новин і лат. liberalis - віль­ний)-сучас. політ, течія, різновид традиц. ліберальної ідеології і пол­ітики, що сформувався як відоб­раження трансформації бурж. сусп-ва від вільного підприємниц­тва до державно-монополіст. ре­гулювання економіки, інституціо-налізації нових форм держ. втру­чання в сусп. життя; «етатистсь-кии» різновид лібералізму зі збе­реженням вірності принципам де­мократії, вільної конкуренції, при­ватного підприємництва.

Практичне втілення Н. дістав у політиці «нового курсу» Ф.Руз­вельта, особливо в роки другої світової війни та у повоєнні роки, що було зумовлено значною мі­рою науково-техніч. революцією, яка потребувала значних держ. капіталовкладень в основні фон­ди невиробничої сфери, у розви­ток освіти й науки, у підвищення кваліфікації робочої сили, в охо­рону здоров'я. В основу політ. програми Н. лягли ідеї: консенсу­су між тими, хто управляє, й тими, ким управляють; необхід­ності участі мас у політ, процесі, демократизації процедури прий­няття управлінських рішень; плю­ралізм форм організації і здій­снення держ. влади. Завдячуючи теорет. розробкам відомих неолі-бералів Р.Даля, Ч.Ліндблюма, Ф.Хайєка, Д.Ешера, Г.Олсона, формуються принципово нові уявлення про роль і 4)ункції д-ви. Місце ліберальної теорії «держа­ви нічного сторожа» займає ідея «держави добробуту», суть якої полягає в суттєвій зміні функцій і завдань, тобто втручання д-ви в економіку, що має на меті ство­рення і підтримку сприятливих умов для конкуренції. Держ. ре­гулювання соц. життя через ве­личезні соц.витрати і перерозпо­діл коштів засобом держ. бюдже­ту створювало певні соц.-політ. умови для збереження сусп. ком­промісу. Ідея «відповідальності держави» за добробут усіх гро­мадян, що лежить в основі цієї концепції, принципово проти­стоїть ідеї ринкового регулюван­ня відносин розподілу. Саме ці егалітарні риси теорії і практи­ки неолібералів були піддані критиці в 70-80-х pp. представ­никами «неоконсервативної хвилі», які побачили в державі -покровителі небезпеку для ефек­тивного функціонування капіта­лів, а також для існуючої систе­ми цінностей. Нові явища у роз­витку країн Заходу вплинули на еволюцію ідеології Н., деякі з представників якого (Д.Белл, Д.Мойніхен, Н.Глейзер та ін.) сприйняли неоконсервативні ідеї.

Соціалістична ідеологія

Соціалізм – суспільно-політична течія. Вона прагне створити суспільство, де панує свобода, як можливість робити все, що не завдає шкоди іншим людям, справедливість як рівність стартових можливостей для всіх громадян, солідарність, як можливість для людини розраховувати на допомогу і соціальний захист з боку суспільства і держави. Термін –соціалістична ідеологія зв’явився в др пол.19 ст. Його ввів Леру. Представники цієї течії Т.Мор, Кампанелла, Сен-Симон, Фур’є, Оуен, Макркс, Енгельс.

В основі соц. ідеї лежить концепція самоцінномті людини незалежно від її соціального та економічного статусу. Зміст соціалізму – суспільство повинне не тільки проголошувати , а й гарантувати кожному можливість існування і духовного розвитку. Суспільство може взяти на себе відповідальність за самореалізацію людини. Всі люди рівні перед Богом і спільність людей повинна забезпечити втілення цієї рівності. Зрівняльність в розподілі і в споживанні є вторинними.

Характеристики

Список файлов ответов (шпаргалок)