Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 12)

ІІ. Функції партій та їх класифікація.

Таким чином ми розуміємо виняткову роль яку відіграють партії в політичному житті суспільства. Однак така їх роль визначається перш за все функціями, які вони виконують. Тож спробуємо розглянути функції політичних партій.

У сучасних розвинених суспільствах політичні партії виконують такі функції:

• виявлення, формулювання та обґрунтування інтересів суспільних груп;

• активізація та об'єднання великих суспільних груп;

• формування ідеології та політичних доктрин;

• участь у формуванні політичних систем, їхніх спільних принципів, компонентів;

• участь у боротьбі за владу в державі й формування програм її діяльності;

• участь у здійсненні державної влади;

• формування громадської думки;

• політичне виховання всього суспільства або його частини;

• рекрутування й соціалізація нових членів партії;

• підготовка й висунення кадрів для апарату держави, професійних спілок.

В залежності від того яким чином політичні партії виконують свої функції, які верстви населення вини репрезентують тощо, їх можна класифікувати. Але оскільки існує велика кількість різноманітних партій то і класифікацій є багато (за різними класифікаційними параметрами). До того є поділ певною мірою умовний, однак можна вирізнити декілька найбільш значних груп партій.

• За класовою визначеніс­тю: буржуазні, селянські, робітничі, зокрема комуністичні, соціа­лістичні та соціал-демократичні, причому до кожного типу нале­жать і відповідні прошарки інтелігенції.

• За ставленням до сус­пільного прогресу: радикальні (у тому числі революційні), рефор­містські, консервативні, реакційні, контрреволюційні.

• За ставленням до влади: правлячі, опозиційні, нейтральні або центристські (умовно, позаяк абсолютно нейтральних до влади партій у полі­тиці не існує).

• За формами і методами правління: ліберальні, де­мократичні, диктаторські.

• За принципами організації та членст­ва: кадрові та масові.

• За місцем у системі влади: легальні та неле­гальні.

• За ідеологічним спрямуванням: комуністичні, соціалістичні, фашистські, неофашистські, ліберально-демократичні, націоналіс­тичні, анархістські та ін.

• За ставленням до релігії: релігійні (християнські, мусульманські), атеїстичні, світські.

• За територіальними межами діяльності: всенаціональні, "столичні", регіональні, локальні.

• За ставленням до суспільно-економічних відносин: ліві, праві та центристські.

• За ставленням до міжнаціональних та міжетнічних стосунків: шовіністичні або расистські, агресивного націоналізму, національно спрямовані партії, національні ненаціоналістичні партії, інтернаціональні, космополітичні партії.

• За демократичністю внутріпартійної організації: демократичні, авторитарні.

IІІ. Партійні системи.

Цілком зрозуміло, що партії не існують відокремлено, а входять в політичну систему суспільства, відповідно вони формують підсистему, яка дістала назви "партійна система". Тип цієї системи в кожній країні залежить від багатьох обставин, особливо від характеру на­явного політичного режиму. Враховуючи підходи різних авторів, можна виокремити типи партійних систем:

— однопартійна: коли в країні є одна правляча партія, а діяльність інших не допускається – характерна для тоталітарних суспільств, приміром для колишнього СРСР;

• домінантна, тобто з переважаючою партією, яка за під­сумками виборів незмінно залишається при владі протягом десятків років – це визначається вже не юридичними нормами а частіше за все певними обставинами (наприклад традицією), прикладом довгий час могла слугувати Індія ;

— двопартійна (біпартизм), коли дві найбільші, найвпли­вовіші партії в країні поперемінно внаслідок виборів самостій­но здійснюють владу – класичний приклад Демократична і Республіканська партії в США;

— трипартійна, яку ще називають двохзполовинною (2,5) партійною системою і яка характеризується тим, що жодна з двох найбільших партій країни самостійно не може сформува­ти уряд, а тому потребує для цього підтримки третьої партії, значно меншої від них, але яка постійно представлена в пар­ламенті;

— двоблокова, партійна система, яка відзначається наявністю блоку правих та блоку лівих партій, що змагаються між собою за владу, навперемін здобуваючи її – така партійна система може характеризувати нові незалежні країни, де один блок (в даному випадку лівий) є відображенням старої системи і напрямку розвитку, а другий (в даному випадку правий) відображає трансформаційні тенденції;

— партійна система обмеженого, чи поміркованого, плю­ралізму, якій притаманні відсутність антисистемних партій і двосторонньої опозиції, орієнтованість на участь в уряді, в коаліційних кабінетах, незначна ідеологічна різниця між пар­тіями – система характерна для багатьох розвинених країн Європи;

— партійна система крайнього, або поляризованого, плюралізму, якій властиві наявність антисистемних партій, дво­сторонньої опозиції зліва і справа, стан перманентного кон­флікту між опозицією зліва і справа, сильне ідеологічне роз­межування між ними;

• атомізована партійна система, про яку говорять як про систему, коли зникає необхідність у точному підрахунку чис­ла партій. Тут виникає поріг, за яким кількість партій — де­сять, двадцять чи більше вже не має великого значення.

В літературі ще також часом виділяється безпартійна система. У сучасному світі під цю категорію підпадає Оман та Саудівська Аравія, які є абсолютними монархіями і існування там партій є до певної мірі нонсенсом. Також були прецеденти запровадження тимчасової безпартійної системи у деяких африканських країнах після військових переворотів (Нігер).

Громадські організації та рухи.

Різноманітні об’єднання громадян – це елемент будь-якого демократичного суспільства. Об’єднання допомагають людям розв’язувати проблеми повсякденного життя, відкривають можливості для виявлення суспільно-політичної ініціативи, здійснення функцій самоврядування. Сенс існування громадських об’єднань – спільна життєдіяльність людей, що передбачає їх взаємозалежність і потребу одне в одному, забезпечує збереження і розвиток соціального організму.

Громадські організації – це масові об’єднання громадян, що виникають за їх ініціативою для реалізації довгострокових цілей. Вони мають свій статус і структуру. Це є профспілки, організації інвалідів, ветеранів, молодіжні організації, дитячі, наукові, технічні, культурно-просвітницькі, фізкультурно-спортивні товариства, фонди і асоціації.

Їх ознака – документальне оформлення мети і завдань, організаційно-структурне забезпечення.

Громадські рухи теж мають масовий характер, певну мету, але на відміну від громадських організацій це структурно не оформлені масові об’єднання громадян і організацій різних соціально-політичних орієнтацій, діяльність яких, як правило, має тимчасовий характер. Вона направлена на виконання певних тактичних завдань, після чого вони або розпадаються або консолідуються в нові політичні партії чи громадські організації. Це є політичні рухи: демократичні рухи (рухи за демократичні перетворення); антифашистські, антидиктаторські, соціальні рухи.

Причина піднесення ролі громадських рухів в житті суспільства є неспроможність традиційних партійних і політичних організацій своєчасно підмітити і оцінити нові реалії, пов’язані з можливостями участі населення в демократичних перетвореннях .

Держава безпосередньо не втручається в діяльність громадських організацій а лише регулює відповідно до закон у їх діяльність. Громадські організації та рухи не мають владних повноважень, відрізняються від політичних партій, оскільки не ставлять за мету оволодіння державною владою. Громадські організації і рухи не політичними організаціями.

Функції громадських об’єднань поділяються на дві групи: 1) По забезпеченню захисту інтересів своїх членів. 2) Щодо системи влади, розвитку суспільства.

Громадські організації захищають своїх членів від державних структур. Це було важливо для держав колишнього СРСР, де демократичний процес знаходився у стадії формування.

Діяльність громадських організацій є однією з перешкод на шляху до надмірної державної централізації.

На основі громадських організацій і рухів виникають групи тиску – громадські об’єднання, які бажають задовольнити власні інтереси впливаючи на органи державної влади або політичні партії. Це може бути інформаційний вплив – пропаганда своїх поглядів через газети, ТВ, таємний вплив – особисті зв’язки, шантаж, насильство, тероризм.

Громадські організацій та рухи – сполучна ланка між політичним і громадським суспільством, між “низом” і “верхом”. І в цьому їх стабілізуюча роль у суспільстві.

Політична ідеологія

Ідеологія політична (від грец. idea - поняття і logos - учен­ня) - система концептуально оформлених уявлень, ідей і погля­дів на політ, життя, яка відбиває інтереси, світогляд, ідеали, умонастрої людей, класів, націй, сусп-ва, політ, партій, громад, рухів та ін. суб'єктів політики. І.п. може розглядатися як форма сусп. сві­домості й як явище культури. Як елемент культури І.п. є продуктом соц.-політ, діяльності людей, їх ду­ховного виробництва. Але її спе­цифіка і відмінність від багатьох ін. елементів культури полягає в тому, що вона створюється діяль­ністю певних верств - ідеологів, політиків, учених. Народні маси, соц. спільноти безпосередньо не створюють ідеології, проте їхні інтереси, уявлення про сусп.-політ. життя є поживним грунтом для її формування.

Структурно І.п. складається з політ, теорій та ідей, сусп.-політ. ідеалів, цінностей, концепцій по­літ. розвитку і політ, програм, політ, символів тощо. На відміну від науки І.п. містить у собі не лише знання політ, життя, але й ставлення, оцінку політ, процесів з позицій інтересів соц. спільно­ти, політ, партії - носія цієї ідео­логії, через що І.п. більш уперед­жена, ніж політ, наука. І.п. може містити в собі, поряд із справжні­ми знаннями, і неправильні, хибні уявлення про політ, процеси, від­носини і стан політ, життя, що проявляється в політ, міфах, уто­піях. Політ, міфологія спотворе­но відбиває стан політ, життя, дас помилкові орієнтири політ, пове­дінці мас, їх громадсько-політ. об'єднань. Поширення міфів у сусн. свідомості може спричини­ти тимчасовий успіх, але рано чи пізно за принципом бумеранга повертається проти самих твор-. ців таких міфів. Серед цінностей І.п. виділяються політ, символи -умовна знакова система, що ви­ражає ті чи ін. політ, ідеї та ідеа­ли. приналежність власника пев­ного символу до певного това­риства, руху, орг-ції. На думку П.Сорокіна, «червоний колір пе­реслідується не тому, що він чер­воний, а тому, що він символ ду­мок, бажань і почуттів, які ворожі існуючому ладові». Політ, історія підтверджує також думку франц. політ, діяча М.Рокара, що кон­фронтація поміж окремими про­шарками сусп-ва нерідко йде на­вколо символів.

І.п. виконує важливі соц. функції: пізнавальну, мобілізацій­ну. нормативно-регулюючу, кон­трольну, політ, соціалізації тощо. І.п. глибоко взаємопов'язана з політикою. Вона наділяє її систе­мою ідеалів і цінностей, сприяє вибору мети, спрямовує політику. Одночасно політика по суті спра­ви ідеологічна, на грунті певної І.п. формулюються політ, мета і підбираються засоби її реалізації, мобілізується соц. маса для під­тримки цієї мети та участі в її здій­сненні. Разом з тим існує пробле­ма межі взаємопроникнення ідео­логії й політики. Гіперідеологізація політики спотворює її, по­збавляє можливості адекватно реагувати на нагальні потреби сусп-ва, на зміни, що в ньому від­буваються, ефективно вирішува­ти життєво важливі проблеми. Одночасно обмеження простору, в якому І.п. має взаємодіяти з політикою, створює вакуум у сис­темі сусп.-політ. орієнтацій і ре­гуляцій, послаблює чи руйнує соц. і духовні ресурси політики.

Необхідністю І.п. для сучас. Ук­раїни визначається потребами вироблення певної системи по­літ. поглядів, надання цій ідеолог. системі основоположного зна­чення у виробленні політ, курсу д-ви та поширення знань про неї задля сприйняття її більшістю на­селення. Це уможливить вироб­лення цілісної політики в еконо­міці та соціальній сфері, усунен­ня суперечностей у процесі дер­жавотворення.

Консерватизм. Неоконсерватизм.

Корнсерватизм – суспільно-політична течія , головною ідеєю якої, є традиції і спадковість в житті. Для консерватизму характерна схильність до дійсних і сталих систем і норм, вони не приймають революцій та радикальних реформ, відстоюють поступовий розвиток. Консерватизм проявляється в вимогах реставрації старих порядків, в ідеалізації минулого. Вперше термін консерватизм використав Шатобріон, він визначив концепції, які відображали ідеологію аристократії періоду Французької революції кінця 18 ст.

Характеристики

Список файлов ответов (шпаргалок)