70407 (630584), страница 24
Текст из файла (страница 24)
Стиль мечетей значительно меняется в зависимости от страны и эпохи. Чаще всего они с портиком (в Дамаске, Кайруане и т. д.) или с куполами (в Багдаде, Истамбуле), а в Индонезии и иранской провинции Гилан вблизи Каспийского моря, они довольно скромны и напоминают бунгало с четырехъярусной крышей.
Количество минаретов свидетельствует о важности мечети: максимальное количество – семь – в мечети в Мекке. Голубая мечеть в Истамбуле имеет б минаретов, однако и довольно значительные мечети могут иметь только один минарет. Форма минарета также характеризуется различными мусульманскими стилями: в Марокко они имеют квадратное сечение, отделаны зеленым и белым цветом. В Турции – круглые в сечении, строгие, очень высокие, в Иране – круглые в сечении, тщательно отделанные, с круговым балконом для муэдзина.
Большие доходы от продажи нефти в некоторых мусульманских странах дали новый толчок строительству мечетей. Великодушные дарители способствовали распространению мечетей в черной Африке, а в столицах стран, в которых ислам утвердился как преобладающая религия (Пакистан, Индонезия, Малайзия), появились новые великолепные мечети. Стоит отметить, что расцвет строительства культовых мест для ислама, как и для христианства, начался через двенадцать веков после их зарождения.
Говоря о церквях, архитектура которых хорошо известна западным читателям, ограничимся некоторыми замечаниями, касающимися их особенностей.
Первые церкви часто строили на месте старых языческих храмов. Эта практика была возобновлена в период испанских колониальных завоеваний в Америке. Еще и сегодня мы находим следы синкретизма у индейских народов, которые поклоняются часто своим прежним богам под ликом христианских святых.
Обычай строить церкви фасадом к востоку и придавать им форму креста теряет свое значение. Теперь церкви строят в зависимости от имеющегося участка земли, и архитектор может дать волю своему вдохновению. Например, храм св. Пия Х в. Лурде имеет овальную форму и представляет собой подземное сооружение. Однако и от прошлого у нас остались церкви оригинальной конструкции, например скальные церкви в Каппадокии (Турция) или в Лалибелле (Эфиопия), полностью вырубленные в скале: первые – над землей, вторые – под землей.
В целом, по-видимому, для церквей характерно большее разнообразие форм, чем для мечетей, которые сводятся к двум-трем четко определенным типам.
29. Економіка і економічна культура
Она включает в свой состав культуру производства, культуру распределения, культуру обмена, культуру потребления, культуру управления, культуру труда. Когда предприятие выпускает бракованную продукцию, говорят о низкой культуре производства. Когда договаривающиеся стороны не сдерживают слово, подводят друг друга при заключении и реализации сделки, говорят о низкой культуре обмена. Когда интересы потребителя в обществе игнорируют, когда покупатель не может вернуть или обменять в магазине некачественный товар или когда хамят продавцы, говорят о низкой культуре потребления.
Культура производства включает в себя:
- техническую культуру на предприятии, которая определяется условиями развития техники к технологии производства, уровнем его механизации и автоматизации, качеством продукции;
- общую культуру на производстве, складывающуюся из условий труда и культурно-бытового обслуживания работающих;
- личную культуру работающих, определяемую их отношением к труду, профессиональной подготовкой, взаимоотношениями в производственном коллективе.
Низкая культура управления проявляется в непродуманности законодательных актов, принимаемых парламентом, отсутствии подготовленных практических решений, принимаемых правительством и аппаратом президента, в бездействии системы контроля за принимаемыми решениями. Авторитарный стиль руководства, пренебрежительное обращение начальников с подчиненными входит в число показателей низкой управленческой культуры на отдельном предприятии.
В социологии менеджмента существует понятие организационной культуры. Она включает совокупность обычаев, традиций, норм и правил поведения, сложившихся в данной организации. Руководитель как должностное лицо обязан следить за распределением заданий, организацией труда и трудовой дисциплины, правильным и своевременным выполнением приказов, повышением производительности труда и т. д. Однако подчиненные, имея другие интересы, часто не совпадающие с интересами организации, оказывают возмущающее воздействие на реализацию решений. В результате приказы администрации искажаются. Возникает скрытое и явное сопротивление.
Таким образом, управленческая культура, т. е. особенности поведения руководителей, выступает элементом более широкого понятия организационной культуры, куда можно включить также культуру труда, если понимать под ней совокупность норм и правил поведения исполнителей. С организационной культурой тесно связана профессиональная, которую можно рассматривать самостоятельно либо как часть первой.
30.Техніка та поняття „техносфери"
Техніка і технологія в історії людства починається з того часу, коли люди стали використовувати штучні зна-ряддя ручної праці. Грецьке слово "техне" в перекладі українською мовою означає мистецтво, майстерність, умін-ня. Його вживали вже Платон та Арістотель, аналізуючи штучні знаряддя праці. Вихідним моментом техніки є при-родні продуктивні органи людини, передусім руки. Допо-внення, підсилення, заміщення природних робочих орга-нів людини мають певну соціальну детермінацію, яка ре-алізується через використання природи і втілення у природних тілах трудових функцій.
Створений людиною об'єкт називають артефактом (лат. агїеіасіит - штучно зроблений). Техніка є сукупністю артефактів, але таке їх трактування дає лише перше уяв-лення про неї.
Техніка - сукупність створених засобів і знарядь виробництва, а також заходи та операції, вміння та майстерність здійснення тру-дового процесу.
Мета і функція техніки - перетворювання природи та світу людини згідно з цілями, які ставлять люди, що мають певні потреби і бажання. Отже, техніка є невід'єм-ною складовою людського існування.
Техніка сама по собі не є метою. Вона набуває цінності тільки як засіб. Можна розглядати техніку і як самостій-ний феномен, однак ця самостійність певною мірою від-носна: техніка органічно залучена до контексту соціаль-ного буття та свідомості, є основою цивілізації, перебуває у вирі історичного часу й постійно прогресує.
Історичний шлях людини нерозривно пов'язаний з ускладненням та розвитком техніки, яка подолала дов-гий шлях, перш ніж сягнула нинішніх висот. У доіндуст-ріальному суспільстві техніка була ремеслом, що заснову-валося на процесі диференціації та спеціалізації робочих знарядь..
Технічне вміння передається від майстра до учня в межах ремісничо-цехової організації праці. Таке вміння і знання були здобутком замкненого кола осіб і не отриму-вали відповідної суспільної оцінки.
Проте людська історія здебільшого визначається роз-витком техніки і певною сукупністю підвладних для пев-ного суспільства аналогій. Необхідність підвищення про-дуктивності праці зумовила функціональний поділ зна-рядь праці. Кожний новий інструмент призначався для виконання однієї або кількох виробничих операцій, і кі-лькість цих операцій зменшувалася порівняно із застосу-ванням попереднього інструмента.
Однак аж до промислової революції техніка і техноло-гія не мали того загально універсального й детермінуючо-го характеру, якого вони набувають у Новий час, а особ-ливо - у новітні часи.
Цивілізації, які змінювали одна одну до Нового часу, різнилися своїми базовими характеристиками. Вони мог-ли сповідувати різні релігії, їхні цінності та мотивації, могли бути діаметрально протилежними, але всі вони ви-користовували в повсякденному житті той самий перелік технічних засобів, що є комбінацією механізмів, які були відомі ще в прадавні часи. Колесо, клин, важіль, блок, гвинт - є основою технічного арсеналу всіх відомих істо-рії людських суспільств. Проте своєрідність певної циві-лізації визначалася не рівнем технічного розвитку, її мо-гутність і авторитет не залежали від нього. У свою чергу, технічний прогрес не був ні метою, ні навіть домінантою розвитку більшості цивілізацій. Ситуація починає швид-ко змінюватися в Новий та новітній час, коли техніка західної цивілізації, що все ще була комбінацією тих са-мих найпростіших механізмів давнини, стала приводити-ся в рух енергією пари, мінерального палива, електрики і, нарешті, атомного розпаду. Потужність нової техніки була такою великою, що жодна держава світу не могла дозволити собі ігнорувати те, що відбувалося у сфері тех-ніки. Суспільство могло або загинути (як це сталося з ав-тохтонними цивілізаціями Америки), або підкоритися за-гальному процесу і застосувати в себе ті елементи культу-ри Заходу, якими визначалась її потужність.Тільки за таких умов техніка стає високоуніверсальним феноменом сучасної історії людства.
Намагаючись позначити головні рубежі розвитку тех-ніки, видатний фізик XX ст. Макс Борн навів яскравий приклад. На його думку, одним із найважливіших чин-ників історії є різновид енергії, який має у своєму розпо-рядженні людство на певний момент, і вся історія людст-ва поділяється на два великі періоди: 1) від Авраама до сьогодення; 2) від винайдення атомної енергії до всіх при-йдешніх часів. Перехід від першого періоду до другого ознаменувався закінченням споживання сонячної енергії та початком використання її суто земних джерел.
Багато хто з дослідників фіксує "саморух" техніки з її спрямованістю від ручних знарядь до повністю автомати-зованих, комп'ютеризованих систем. Важливо наголоси-ти, що людина й суспільство не існують поза техносфе-рою, техніка є історичною, вона постійно оновлюється. Технічні інновації стають каталізатором, імпульсом доко-рінних змін у всій системі людського життя.
Систему "людина-техніка" відносять до лродуктив-них сил суспільства. Розрізняють техніку пасивну (всі виробничі приміщення, - споруди, засоби зв'язку (шля-хи,-канали, мости), засоби поширення інформації (теле-радіозв'язок, комп'ютерний зв'язок тощо)) і техніку ак-тивну (знаряддя праці ручної і розумової, що забезпечу-ють життєдіяльність людини, апарати управління вироб-ничими та соціально-економічними процесами).
Стрижень економічного життя суспільства - потреби і праця. А вся історія цивілізації є постійною діяльністю людей, що спрямована на досягнення матеріальних і ду-ховних благ. Будь-який морально виправданий успіх у житті людини є успіх праці. У Святому Письмі зазначе-но: "Бо коли ми були у вас, то заповіли вам таке: якщо хто не хоче працювати, то й не їж" (Фесалон: 3-10).
Праця землероба чи робітника на виробництві, вчено-го чи митця або будь-яка інша праця формує багатство і передбачає забезпечення засобами існування завдяки прак-тичній хватці, розуму, а також значною мірою опосередкуванням потребами та працею інших людей. Усім, що людина вживає і чим користується, вона зобов'язана са-мій собі, власній діяльності. У Старому Завіті сказано: "Хто обробляє землю свою, той хлібом насичується, хто ж за марницею гониться, той позбавлений розуму". "Ко-жна праця приносить достаток, але марнослів'я в недо-статок веде" (Книга приповістей Соломонових 12, 14). Праця - доцільна діяльність людей, що має своГм змістом пере-творення, опанування природних І соціальних сил для задоволен-ня історично зумовлених потреб людини й суспільства.
Праця - це і виробництво матеріальних благ, і вихо-вання людини, і управління людьми в економічній та ду-ховній сферах життя суспільства. Вона народжує світ куль-тури, її цінностей і сама є феноменом культури.
Розрізняють працю розумову і працю фізичну. Однак відмінності між ними не є абсолютними, оскільки будь-яка фізична праця має власну інтелектуальну складову.
Сутність праці, розкривається в численних аспектах. Одним із них є якість результату праці, що залежить від майстерності суб'єкта діяльності, від міри його відповіда-льності, від характеру мотивації, від умов діяльності - наявності знарядь праці та необхідних засобів виробницт-ва, умов співпраці тощо.*
Філософія праці знаходить своє логічне продовження у філософії техніки. Філософському вивченню феномену техніки приділяється належна увага лише останні сто ро-ків. Перші фундаментальні роботи з філософії техніки з'явилися наприкінці XIX ст. У 60-ті роки XX ст. філосо-фія техніки розвивалася досить інтенсивно і стала само-стійним напрямом філософського знання.
Філософія техніки: історія становлення та предмет вивчення
Філософія техніки - одна з наймолодших гілок філо-софського знання. Філософія, переймаючись найзагальні-шими, фундаментальними проблемами, тривалий час не потребувала вивчення проблем техніки. Учені-філософи не лише вважали, що ці проблеми не варті уваги, а й розгля-дали техніку як таку, що не є складовою предметного поля філософії. Однак деякі з них (Арістотель, Альберт Великий та інші) приділяли увагу техніці як природознавці та ви-нахідники. При цьому соціальні проблеми, породжені технікою, з давніх-давен ставали предметом філософської ре-флексії ("Даодецзінь" вже у VI ст. до н. е. засуджував ви-користання нових знарядь праці, тобто технічний прогрес), але тут досліджувалося саме суспільство, а не техніка як самостійний феномен. І тільки з усвідомленням того, що техніка в сучасному суспільстві є однією із загальних де-термінант, виникає справжня зацікавленість у філософсь-кому дослідженні власне техніки.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
