42727 (630356), страница 5

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 5)

Прийом зовнішньої реконструкції — прийом порівняльно-історичного мовознавства відтворення незасвідчених мовних форм на основі порівняння відповідних одиниць споріднених мов.

Прийом «слів і речей» — прийом дослідження лексики, за якого історію слова вивчають разом з історією позначуваної словом речі.

Прийом тематичних груп — прийом дослідження лексики, за якого слово вивчають у зв'язку з іншими словами, пов'язаними з ним спільною темою.

Прийоми внутрішньої інтерпретації — способи вивчення мовних явищ на основі їх системних парадигматичних і синтагматичних зв'язків.

Прийоми зовнішньої інтерпретації — способи вивчення мовних явищ за зв'язком з позамовними (соціологічними, логіко-психологічними та ін.) явищами.

Прийоми міжрівневої інтерпретації — способи дослідження мовних явищ, які полягають у тому, що одиниці одного рівня використовують як засіб лінгвістичного аналізу одиниць іншого рівня.

Прикладне мовознавство — напрям у мовознавстві, який опрацьовує методи вирішення практичних завдань, пов'язаних із використанням мови.

Прилягання —тип синтаксичного зв'язку між словами, який виражається позиційно (порядком слів) або інтонаційно.

Принцип конгеніальності (лат. соп — префікс, що означає об'єднання, спільність, сумісність, і genius— дух)— принцип гармонізації творчих можливостей автора і читача.

Приховані категорії — семантичні й синтаксичні ознаки слів чи словосполучень, які не мають явного морфологічного вираження, але є суттєвими для побудови й розуміння висловлення, зокрема тому, що вони впливають на сполучуваність слів.

Пропозиція (лат. propositio — основне положення) — семантичний інваріант, спільний для всіх членів модальної й комунікативної парадигм речень.

Пропорційні опозиції фонем — опозиції, в яких відмінність між фонемами така сама, як і в іншій опозиції.

Просодія (грец. prosodia — приспів, наголос) — над сегментні особливості мовлення: висота тону, часокількість, сила голосу; наголошення.

Прості універсали —див. Елементарні універсали.

Просторова лінгвістика —див. Ареальна лінгвістика.

Протеза (грец. prothesis— додання, приєднання) — поява перед голосним, що стоїть на початку слова, приголосного для полегшення вимови.

Прототип (англ. prototype, від грец. prototypon — прообраз) — 1) одиниця, яка виявляє найбільшою мірою властивості, спільні з іншими одиницями даної групи; 2) одиниця, яка реалізує спільні для групи властивості без домішки інших властивостей.

Психолінгвістика (грец. psyche — душа і лінгвістика) — галузь мовознавства, яка вивчає процеси породження і сприймання мовлення в їх співвідношенні з системою мови.

Психолінгвістичні методи — методи дослідження мовних явищ, які полягають в обробці й аналізі мовних фактів, отриманих від інформантів у результаті спеціально організованих експериментів.

Психологізм —див. Психологічний напрям у мовознавстві.

Психологічний напрям у мовознавстві — сукупність течій, шкіл і окремих концепцій, які розглядають мову як феномен психологічного стану і діяльності людини або народу. Синонім: психологізм.

Редеривація (лат. ге — префікс, що означає зворотну або повторну дію, \деривація\—див. Зворотне словотворення.

Рема (грец. rhema — сказане) — компонент актуального членування речення, те, що стверджується або запитується про вихідний пункт повідомлення — тему і створює предикативність, закінчене вираження думки.

Репрезентативна функція (лат. representatio — наочне зображення) — див. Номінативна функція.

Референт (англ. refer — співвідносити, посилатися; лат. referens — той, що відносить) — об'єкт позамовної дійсності, який має на увазі мовець, коли вимовляє певний мовленнєвий відрізок.

Референтна функція —див. Номінативна функція.

Речення — основна синтаксична одиниця, яка являє собою інтонаційно оформлене смислове і граматичне ціле, що формує і виражає окрему відносно закінчену думку й відношення її змісту до дійсності.

Рівні мови — складові частини структури мови (яруси), кожна з яких характеризується сукупністю відносно однорідних одиниць і набором правил, що регулюють їх використання і групування в різні класи й підкласи, і знаходиться в ієрархічних відношеннях щодо інших (фонологічний, морфологічний, лексико-семантичний і синтаксичний рівні).

Рід — граматична категорія, яка властива різним частинам мови і полягає в розподілі слів за двома чи трьома класами, традиційно співвіднесеними з ознаками статі або їх відсутністю.

Сёма (грец. sema— знак)— мінімальна, гранична одиниця плану змісту. Синоніми: компонент значення, семантичний множник, маркер.

Семантика (франц. semantique — наука про зміст, від грец. se mant/kos — який має значення, означає) — 1) план змісту в мові; 2) значення мовної одиниці; 3) розділ мовознавства, що вивчає план змісту в мові.

Семантичний диференціал — психолінгвістичний прийом (анкетування), який полягає у використанні комплексу пар семантичних диференційних ознак для характеристики одиниць мови (визначення відстані між значеннями слів, їх місця в лексико-семантичній системі, вивчення звукосимволізму тощо).

Семантичний множник — див. Сёма.

Семіологія —див. Семіотика.

Семіотика (грец. semeion — знак) — наукова дисципліна про різні системи знаків, які використовують для передачі інформації.

Сигніфікативна функція фонем (лат. significare —давати знати, виявляти) — функція розрізнювати значення слів і морфем.

Силабема (грец. sy//atoe~ — склад) — див. Морфосилабёма.

Силабоморфема —див. Морфосилабёма.

Сильна позиція фонем — позиція, в яких протиставлення і розрізнення фонем досягають повної сили.

Символіка звука —див. ЗвукосимволГзм.

Сингармонізм (грец. syn — разом і harmonia — співзвучність) — характерний здебільшого для тюркських мов фонетичний процес уподібнення (асиміляції) наступних голосних звуків афіксів попереднім голосним звукам кореня.

Синкретизм (грец. synkretikos — з'єднання) — формальне нерозрізнення, злиття в одній формі різнорідних мовних елементів.

Синоніми (грец. synonimos— однойменний)— слова, які мають значення, що повністю або частково збігаються.

Синтагматика (грец. syntagma, буквально — разом побудоване; поєднання, зв'язок) — один із двох системних аспектів у вивченні мови, який розглядає відношення між послідовно розташованими одиницями за їхнього безпосереднього поєднання в реальному потоці мовлення або в тексті, тобто сполучуваність мовних одиниць.

Синтагматичний синтаксис — розділ синтаксису, який вивчає синтаксичну валентність слова, способи її реалізації і виражені нею відношення.

Синтагматичні відношення — відношення одиниць, розташованих лінійно; здатність мовних одиниць поєднуватися.

Синтаксёма— мінімальна семантико-синтаксична одиниця, яка виділяється на основі семантико-синтаксичних відношень і позначає відповідні явища дійсності; словоформа, яка бере участь в організації речення.

Синтаксис (грец. syntax/s — побудова, порядок) — 1) граматична будова речень та словосполучень, правила їх творення і функціонування; 2) розділ граматики, який вивчає речення і словосполучення.

Синтаксична типологія мов —типологія, яка грунтується на відношеннях суб'єкта, дії й об'єкта у реченні.

Синтактика — один із аспектів дослідження мови, за якого виділяються відношення між одиницями мови.

Синтетизм (грец. synthesis — поєднання) — типологічна ознака мовної структури, що виявляється в об'єднанні в межах одного слова кількох морфем (лексичних, словотвірних, словозмінних).

Синтетичні мови (грец. synthesis — поєднання) — мови, в яких граматичне значення синтезується з лексичним у межах слова (граматичне значення виражається за допомогою флексій, формотворчих афіксів, чергування звуків і суплетивізму).

Синхронічне мовознавство — мовознавство, яке вивчає мову в синхронії (див. СинхронГя).

Синхронічний словотвір — словотвір, який вивчає систему словотвірних засобів, наявних у мові на певному етапі її розвитку, і структуру слів, яка визначається її синхронними мотиваційними відношеннями з іншими словами.

Синхронія (грец. synchronos — одночасний) — 1) стан мови на певний момент (період) її розвитку; 2) вивчення мови в цьому стані (в абстракції від часового чинника).

Сирконстанти (франц. circomstance, від лат. circumstant/a — обставини, умови) — вільні, не зумовлені валентними властивостями поширювачі слова (обставини часу, місця, способу дії тощо).

Система мови (грец. systema — ціле, що складається з частин; поєднання) — множинність елементів будь-якої природної мови, які перебувають у відношеннях і зв'язках один з одним і утворюють певну єдність і цілісність.

Системний контекст — контекст, за якого сполучуваність слова зумовлена його індивідуальним значенням.

Ситуативний контекст — контекст, зумовлений певною ситуацією. Синонім: побутовий контекст.

Склад — звук або комплекс звуків, що вимовляється одним поштовхом видихуваного повітря; мінімальна одиниця мовленнєвого потоку, яка складається з максимально звучного звука і прилеглих до нього менш звучних звуків.

Складні універсали — див. Імплікаційні універсали.

Слабка позиція фонем — позиція, в якій протиставлення фонем є неповним або зовсім зникає.

Слово — основна структурно-семантична одиниця мови, яка співвідноситься з предметами, процесами, явищами дійсності, їхніми ознаками та відношеннями між ними, вільно відтворюється у мовленні й служить для побудови висловлень.

Словозміна—творення граматичних форм одного й того самого слова.

Словозмінні граматичні категорії — категорії, яких слово може набувати залежно від іншого слова, з яким воно поєднується у мовленнєвому ланцюжку.

Словосполучення — два чи більше повнозначних слів, об'єднаних синтаксичним зв'язком.

Словотвір — 1) творення похідних слів за дериваційними правилами і словотвірними типами. Синоніми: словотворення, дерива'ція; 2) розділ мовознавства (традиційно — граматики), що вивчає будову і творення похідних слів. Синонім: дериватологія.

Словотвірна модель —див. Словотвірний тип.

Словотвірна мотивація — семантична і формальна зумовленість значення похідного слова значеннями його складників; семантичні й формальні відношення між похідним і твірним словом.

Словотвірна похідність — семантична вивідність властивостей похідного слова з властивостей вихідних одиниць.

Словотвірне гніздо — сукупність слів, упорядкованих відношеннями похідності і об'єднаних спільним коренем.

Словотвірне значення — узагальнене категоріальне значення слів певної словотвірної структури, що встановлюється на основі семантичного співвідношення похідних слів та їхніх твірних і виражається за допомогою словотвірного форманта. Синонім: дериваційне значення.

Словотвірний ланцюжок — комплексна одиниця словотвірного гнізда, що об'єднує ряд споріднених слів, які перебувають у відношеннях послідовної похідності і взаємозалежності.

Словотвірний проміжний рівень — рівень мови, проміжний між морфологічним і лексико-семантичним.

Словотвірний тип — формально-семантична схема побудови похідних слів, яка характеризується спільністю трьох ознак: частини мови, форманта, словотвірного значення. Синонім: словотвірна модель.

Словотворення — див. Словотвір 1.

Словоформа — граматична форма того самого слова, його граматичний різновид, який виявляє лексичну тотожність з іншими співвідносними словоформами цього слова і протиставляється їм за своїми граматичними значеннями.

Характеристики

Список файлов ответов (шпаргалок)