42727 (630356), страница 4
Текст из файла (страница 4)
Мовна типологія (грец. typos — форма, зразок і logos — вчення) — 1) визначення загальнолінгвістичних таксономічних категорій як основа для класифікації мов за типами; 2) розділ мовознавства, який досліджує принципи і опрацьовує способи типологічної класифікації мов.
Мовний етикет — усталені мовні звороти, типові формули, які використовуються у конкретних ситуаціях спілкування і відповідають національно-культурним традиціям певного соціуму.
Мовний союз —особливий тип ареально-історичної спільності мов, що характеризується певною кількістю подібних структурних і матеріальних ознак, набутих внаслідок тривалого й інтенсивного контактного й конвергентного розвитку в межах єдиного географічного простору.
Мовні контакти (лат. contactus — дотик) — взаємодія двох чи більше мов, яка впливає на структуру і словниковий склад однієї чи багатьох із них.
Мовні універсали(лат. universalis — загальний) — явища, властиві всім мовам або більшості з них.
Модальність (від сер.-лат. modalis — модальний; лат. modus — міра, спосіб) — функціонально-семантична категорія, яка виражає різні види відношення висловлення до дійсності, а також різні види суб'єктивної кваліфікації повідомлюваного.
Модифікаційне словотвірне значення (лат. modificatio — видозміна, перетворення) —додаткова ознака до значення твірного слова без зміни частиномовної належності слова.
Модус (лат. modus — міра, спосіб) — частина речення (висловлення), яка виражає ставлення мовця до повідомлюваного; оцінка змісту речення (висловлення).
Молодограматизм — напрям у порівняльно-історичному мовознавстві, що поставив собі за мету досліджувати живі мови, які нібито розвиваються за суворими, що не знають винятків, законами.
Моногенез —див.Теорія моногенезу.
Морф (грец. morphe — вигляд, форма) — конкретний лінійний представник морфеми, один із формальних її різновидів; найкоротший мінімальний відрізок словоформи, наділений значенням.
Морфема (грец. morphe — вигляд, форма) — мінімальна двостороння одиниця мови,тобто одиниця, що має план вираження і план змісту і яка не членується на простіші одиниці такого самого роду.
Морфологічний рівень мови — система механізмів мови, яка забезпечує побудову словоформ та їх розуміння.
Морфологічний спосіб словотворення — спосіб словотворення, за якого словотворчим формантом є афіксальні засоби.
Морфологія (грец. morphe — вигляд, форма і logos — слово, вчення) — 1) граматична будова слова; система притаманних мові морфологічних одиниць, категорій і форм, а також правил їх функціонування; 2) розділ граматики, який вивчає закономірності функціонування і розвитку цієї системи.
Морфолого-синтаксичний спосіб словотворення — спосіб словотворення, за якого нові слова творяться шляхом переведення слова або окремої словоформи з однієї частини мови в іншу.
Морфонема (від морфема і фонема) — ряд фонем, що замінюють одна одну в межах тієї самої морфеми і представлені в її аломорфах.
Морфонологічний проміжний рівень — рівень мови, проміжний між фонологічним і морфологічним.
Морфонологія — розділ мовознавства, який вивчає фонологічну структуру морфем і використання фонологічних відмінностей для вираження граматичних значень.
Морфосилабема (від морф і грец. syllabe — склад) — мінімальна фономорфологічна одиниця в кореневих мовах, де морфема і склад збігаються. Синоніми: силабема, силабоморфема.
Надлишковість інформації — різниця між граничною можливістю коду і середнім обсягом передаваної інформації.
Надфразова єдність — відрізок мовлення, що складається з двох чи більше речень, об'єднаних спільністю теми в композиційно-синтаксичну конструкцію.
Натуралізм — див. Натуралістичний напрям у мовознавстві.
Натуралістичний напрям у мовознавстві — напрям, який винику межах порівняльно-історичного мовознавства І половини XIX ст. і поширював принципи й методи природничих наук на вивчення мови і мовленнєвої діяльності. Синонім: натуралізм.
Національно-мовна політика — мовна політика як частина національної політики держави.
Недиференційні ознаки фонем — див. Інтегральні ознаки фонем.
Нейролінгвістика (грец. пеиго — жила, нерв і лінгвістика) — наукова дисципліна, яка виникла на межі неврології та лінгвістики й вивчає систему мови у співвідношенні з мозковим субстратом мовної поведінки.
Нейтралізація фонем (лат. neutralis — не належний ні тому, ні іншому) — зняття фонологічного протиставлення у певних положеннях (позиціях).
Неогумбольдтіанство — напрям у лінгвістиці, який характеризується прагненням вивчати мову в тісному зв'язку з культурою її носіїв.
Неолінгвістика — опозиційний до молодограматизму напрям, який трактував мову з позицій ідеалізму й естетизму.
Несистемний контекст — контекст, який не випливає із семантики слова; невластивий для слова контекст.
Номінативна функція (лат. nominativus — називний, відпотіпо — називаю) — функція позначення предметів і явищ зовнішнього світу і свідомості. Синоніми: репрезентативна функція, референтна функція.
Номінативний синтаксис — синтаксис, який вивчає номінативну функцію речень, тобто функцію, пов'язану з позначуваною реченням ситуацією (подією).
Номінативні мови (лат. nominativus — називний) — мови, в яких єдино можливою формою підмета є називний (номінативний) відмінок незалежно від перехідності (неперехідності) дієслова.
Норма мовна —див. Мовна норма.
Ностратична теорія (лат. noster— наш)— теорія, згідно з якою окремі мовні родини об'єднуються на глибшому етапі реконструкції в одну ностратичну надродину. Синонім: борёйська теорія.
Нульова морфема — морфема, яка не має реального звукового вираження в одній із форм парадигми і виділяється, усвідомлюється тільки у співвідношенні з матеріально вираженими морфемами в інших формах цієї ж парадигми.
Обчислювальна лінгвістика — лінгвістика, предметом якої є вивчення мови, пов'язане з можливостями машинної обробки і переробки інформації, що міститься в одиницях мови, й інформації про саму мову, її будову і функціонування.
Одномірні опозиції фонем — опозиції фонем, в яких їхні спільні ознаки в такій сукупності більше ніде в цій системі не повторюються.
Омоніми (грец. homos — однаковий і опута — ім'я) — слова, які звучать однаково, але мають різні значення.
Ономасіологія (грец. onomasia — найменування і logos — слово, вчення) — теорія номінації; один із двох аспектів семантики (поряд із семасіологією), який вивчає природу, закономірності і типи мовного позначення елементів дійсності.
Описовий метод — метод планомірної інвентаризації одиниць мови і пояснення особливостей їх будови та функціонування на певному етапі розвитку мови, тобто в синхронії.
Опозиції фонем (лат. oppositio — протиставлення) — протиставлення двох чи кількох фонем для виявлення різниці між ними.
Опозиційний прийом — прийом, який полягає в зіставленні мовних одиниць для встановлення їхніх диференційних ознак і на цій основі об'єднання їх у певні парадигматичні класи.
Орфографія (грец. orthographia, від orthos — правильний і grapho — пишу) — історично сформована й загальноприйнята система правил щодо передачі мовлення на письмі.
Особа — граматична словозмінна категорія дієслова (в деяких мовах також іменника в позиції присудка), що означає відношення суб'єкта дії до мовця.
Палаталізація (лат. palatum — піднебіння) — пом'якшення приголосних у певних фонетичних позиціях внаслідок піднесення середньої спинки язика до піднебіння.
Парадигма (грец. paradeigma — приклад, зразок) — 1) у широкому розумінні — ряд протиставлених мовних одиниць, кожна з яких визначається відношеннями до інших; 2) у вужчому розумінні — об'єднання мовних одиниць у певні класи, де кожна з них може у мовленні бути заміненою іншою одиницею цього класу.
Парадигматика—один із двох системних аспектів у вивченні мови, що розглядає мовні одиниці як сукупності структурних елементів, об'єднуваних у пам'яті мовців і пов'язаних відношенням протиставлення.
Парадигматичні відношення — відношення вибору, асоціації, що ґрунтуються на подібності й відмінності позначувальних і позначуваних одиниць мови.
Паракінесика (грец. para — біля, коло, поряд і kinetikos — той, що рухає) — жести і міміка як засоби спілкування.
Паралінгвістика (грец. para — біля, коло, поряд і лінгвістика) — 1) сукупність невербальних засобів спілкування; 2) розділ мовознавства, який вивчає ці засоби.
Переповідний спосіб — спосіб, який позначає неочевидну дію (інформацію з чужих уст) і може виражати відтінок недовір'я, сумніву, здивування. Синонім: коментатйв.
Перлокуція (лат. per — префікс, що означає посилення, завершення, дію, спрямовану на щось, крізь щось, і англ. locution — мовний зворот, вислів) — вплив мовлення на свідомість та поведінку адресата.
Перформатив (лат. performo — ді ю) — висловлення, еквівалентне дії, вчинку.
Перформатйвна функція — функція мовлення, яка полягає у виконанні перформативного акту, тобто такого, який рівнозначний здійсненню дії. Див. Перформатив.
Перцептивна функція фонем (лат. perceptio — сприймання, пізнавання) — розпізнавальна функція.
Пїджини (від спотвореного англ. business — справа) — змішані мови зі спрощеною структурою, які використовуються як засіб міжетнічного спілкування.
Пізнавальна функція мови — див. Гносеологічна функція мови.
Побутовий контекст —див. Ситуативний контекст.
Поверхнева структура — спосіб конкретного опису синтаксичної побудови кожного окремого речення з його глибинних структур. Див. Глибинна структура.
Поетична функція мови —див. Естетична функція мови.
Полісемія (грец. polysemos — багатозначний) — наявність різних лексичних значень в одному й тому самому слові.
Полісинтетичні мови (грец. polys — багато і synthesis — поєднання) — мови, в яких різні частини висловлення у вигляді аморфних слів-основ (коренів) об'єднані в єдині складні комплекси, сукупність яких оформляється службовими елементами. Синонім: інкорпоруючі мови.
Поняттєві категорії— загальні смислові компоненти, властиві не окремим словам і системам їхніх форм, а широким класам слів, що виражаються в мові різноманітними засобами (прямо чи непрямо, явно чи приховано, лексично, морфологічно або синтаксично).
Поняття — форма мислення, в якій відбиваються загальні істотні властивості предметів і явищ об'єктивної дійсності, загальні взаємозв'язки між ними у вигляді цілісної системи ознак.
Порівняльно-історичне мовознавство— лінгвістичний напрям, який досліджує мови для встановлення їхньої спорідненості та вивчення історичного розвитку споріднених мов.
Порівняльно-історичний метод — сукупність прийомів і процедур історико-генетичного дослідження мовних сімей і груп, а також окремих мов для встановлення закономірностей їх розвитку. Синоніми: компаративний метод, лінгвогенетйчний метод.
Погоджувальна лінгвістика — див. Генеративїзм.
Потенційна сема — сема, яка не характеризує позначені словом предмет чи поняття, але може виявлятися у певних ситуаціях. Синонім: ймовірнісна сема.
Прагматика (грец. pragmatikos — дійовий, чинний) — сфера досліджень у семіотиці й мовознавстві, в якій вивчається функціонування мовних знаків у мовленні; розділ мовознавства, який вивчає комплекс проблем, що стосується мовця, адресата, їх взаємодії в комунікації.
Прагматична функція мови — функція, що вказує на ставлення мовця до висловленого.
Прагматичний синтаксис — синтаксис, предметом якого є комплекс проблем, пов'язаних з мовцем і адресатом, їх взаємодією у процесі комунікації.
Прамова — мова, з діалектів якої виникла група (сім'я) споріднених мов.
Праформа — вихідна для пізніших утворень мовна форма, реконструйована на основі закономірних відповідників у споріднених мовах. Синонім: архетйп.
Предикат (лат. praedicatum — сказане) — конститутивний елемент судження, тобто те, що говориться (стверджується або заперечується) про суб'єкт.
Предикативи (лат. praedicativus — стверджувальний, категоричний) — див. Категорія стану.
Предикативність — комплексна синтаксична категорія, яка виражає відношення повідомлюваного до дійсності і формує речення як комунікативну одиницю.
Пресупозиція (лат. ргае — попереду і suppositio — припущення, презумпція) — компонентсмислу речення, який повинен бути істинним для того, щоб речення не сприймалось як семантично аномальне або недоречне в даному контексті.
Привативні опозиції фонем — опозиції, в яких один елемент має якусь ознаку, а інший її не має.
Прийом відносної хронології — прийом порівняльно-історичного методу, який полягає у встановленні послідовності появи в часі мовних явищ (яке з них виникло раніше, а яке пізніше).
Прийом внутрішньої реконструкції — прийом порівняльно-історичного мовознавства відтворення незасвідчених мовних форм шляхом порівняння мовних одиниць всередині однієї мови.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
