42727 (630356), страница 6

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 6)

Соціальний символізм — один із виявів взаємозв'язку між соціальною структурою суспільства і його культурою; регуляція соціальних стосунків за допомогою культурних, в т. ч. мовних, засобів.

Соціолінгвістика (лат. societas — спільність і лінгвістика) — мовознавча наука, яка вивчає соціальну природу мови, її суспільні функції, взаємодію мови і суспільства.

Соціолінгвістичні методи — методи, які ґрунтуються на синтезі лінгвістичних і соціологічних процедур.

Соціологічний напрям — сукупність течій, шкіл і окремих концепцій, які трактують мову передусім як соціальне явище.

Споріднені мови — мови, які походять від спільної прамови.

Спосіб словотворення — прийом зміни твірного слова або словосполучення (його морфемної будови, звукового складу, лексичного значення), внаслідок чого утворюється нова похідна одиниця.

Стадіальність — див. Теорія стадіальності.

Стан — граматична категорія дієслова, якою передається взаємовідношення суб'єкта й об'єкта в процесі виконання дії.

Статистичні методи — сукупність операцій та обчислень, використовуваних математичною статистикою для аналізу великих масивів даних, що підлягають дії значної кількості факторів, які неможливо індивідуалізувати.

Статистичні універсали — універсалі!, які позначають явища високого ступеня ймовірності, але не охоплюють усі мови. Синонім: фреквенталії.

Стилостатистика — галузь стилістики, що досліджує авторські та функціональні стилі і жанри статистичними методами. Синонім: статистична стилістика.

Структура мови — спосіб організації мовної системи, її внутрішня будова.

Структуралізм — мовознавчий напрям, який розглядає мову як чітко структуровану знакову систему і прагне до суворого (наближеного до математичних наук) формального її опису.

Структурна схема речення — абстрактний зразок речення, до складу якого входить мінімум компонентів, необхідних для його побудови.

Структурний метод — метод синхронного аналізу мовних явищ лише на основі зв'язків і відношень між мовними елементами.

Структурний синтаксис —див. Дистрибутивний синтаксис.

Суб'єкт (лат. sybjectum — підкладене) — формально-семантична категорія синтаксису, що означає предмет або істоту, про які повідомляється у реченні; підмет.

Субзнаковий рівень мови (лат. sub — під) — рівень мовних оди­ниць, які не є знаками, а лише складниками знаків.

Субкод (лат. sub — під і код) — підвид коду, різновид коду.

Субстрат (лат. sub — під і stratum — шар, пласт) — мова-підоснова, елементи якої розчинилися в мові, що нашарувалася на неї; сліди витісненої місцевої мови.

Суперзнаковий рівень мови (лат. super— над) — рівень мовних одиниць, що складаються зі знаків; надзнаковий рівень.

Суперстрат (лат. super — над і stratum — шар, пласт) — мова-надоснова, елементи якої розчинилися в мові, над якою вона нашарувалася; сліди мови чужинців, асимільованих корінним населенням.

Сценарій (італ. scenario, від лат. scaena — сцена) — різновид структури репрезентації, який виробляється внаслідок інтерпретації тексту, коли ключові слова й ідеї тексту створюють тематичні («сценарні») структури, що вилучаються з пам'яті на основі стандартних, стереотипних значень, приписуваних термінальним елементам.

Табу (франц. tatoou, від полінезійського tapu — заборонений, священний) — заборона на вживання певних слів, що зумовлюється містично-забобонними, соціально-політичними, культурними та морально-етичними чинниками.

Тезаурус (грец. thesauros — скарб, скарбниця) — див. Ідеографічні словники.

Тема висловлення (грец. thema — те, що покладено в основу) — компонент актуального членування речення, вихідний пункт повідомлення — те, про що стверджується у реченні (дане, відоме).

Тематичні словники — див. Ідеографічні словники.

Теорія ієрархії мовних рівнів —теорія французького мовознавця Еміля Бенвеніста, згідно з якою мовні одиниці планом вираження спираються на нижчий рівень, а планом змісту входять до вищого рівня.

Теорія ізоморфізму (грец. fsos — рівний, однаковий і morphe — вид, форма) —теорія польського мовознавця Єжи Куриловича, яка доводить відсутність якісної відмінності між різними рівнями мови і дозволяє застосовувати в їх дослідженні одні й ті самі методи і принципи.

Теорія інформації— наука, яка вивчає проблеми передавання, приймання, зберігання, перетворення й обчислення інформації. Синонім: інформатика.

Теорія ймовірностей — математична наука, що вивчає способи обчислення ймовірностей одних випадкових подій за ймовірностями інших подій.

Теорія (концентричних) хвиль —теорія німецького мовознавця Йо-ганеса Шмідта, згідно з якою кожне нове мовне явище поширюється з певного центра хвилями, що поступово згасають, через що споріднені мови непомітно переходять одна в одну.

Теорія мінімального зусилля —див. Закон мовної економії.

Теорія множин — розділ математики, в якому вивчаються загальні властивості множин (сукупностей яких-небудь об'єктів).

Теорія моногенезу (грец. monos — один і genesis — народження, походження) — вчення про походження людської мови з одного джерела.

Теорія номінації (лат. nominatio — називання, найменування) — розділ мовознавства, що вивчає загальні закономірності утворення мовних одиниць, взаємодію мислення, мови і дійсності в цих процесах, ролі людського чинника у виборі ознак найменування, мовну техніку найменування тощо.

Теорія родовідного дерева — теорія німецького мовознавця Августа Шлейхера про походження індоєвропейських мов від однієї прамови.

Теорія стадіальності — інтерпретація історичного розвитку мов як зміни стадій (станів), що мають універсальний характер.

Типологічне мовознавство (грец. typos — відбиток, форма, зразок і logos — слово, вчення) — розділ мовознавства, що досліджує принципи й опрацьовує способи типологічної класифікації мов. Синонім: лінгвістична типологія.

Типологічний метод —див. Зіставний метод.

Тон (грец. tonos — напруження) — наділене значеннєвістю контрастне варіювання висотно-мелодичних голосових характеристик при виголошенні мовних одиниць.

Топологічна семантика — напрям у когнітивній лінгвістиці, який вивчає відношення між окремими значеннями слова. Див. Топологічна схема.

Топологічна схема (грец. topos — місце і logos — слово, вчення) — схема, яка показує зв'язки між значеннями полісемічного слова.

Топонім (грец. topos — місце і бпута — ім'я, назва) — власна назва будь-якого географічного об'єкта.

Транспозиційне значення — найзагальніше словотвірне значення, пов'язане з набуттям утвореним словом значення тієї частини мови, в яку воно транспонувалося (значення предметності, процесуальності, ознаковості тощо).

Транспозиція (лат. transpositio — перестановка) — використання однієї мовної форми у функції іншої форми (перехід слова з однієї частини мови в іншу тощо).

Трансформаційна граматика — див. Генеративна лінгвістика.

Трансформаційний аналіз — експериментальний прийом визначення синтаксичних і семантичних подібностей і відмінностей між мовними об'єктами через подібності й відмінності в наборах їх трансформацій.

Трансформація (лат. transformatio— перетворення) — закономірна зміна основної моделі (ядерної структури), що призводить до створення вторинної мовної структури.

Узгодження — тип синтаксичного зв'язку, за якого граматичні значення стрижневого слова повторюються в залежному слові.

Узус (лат. usus — користування, вживання, звичай) — загальноприйняте вживання мовної одиниці на відміну від його оказіонального (випадкового, індивідуального) вживання.

Універсальні граматики — граматики, в яких граматичні категорії пояснюються через категорії мислення; всезагальні граматики, граматики, спільні для всіх мов.

Унілатеральна теорія знака (лат. unus — один і latus — сторона) — теорія, згідно з якою знак є одностороннім, тобто має лише план вираження (значення перебуває поза знаком).

Усічення — утворення нових слів шляхом скорочення (кілограм — кіло).

Фактична функція мови (грец. phatos — говорити, оповідати, вести пусті розмови) — функція, що полягає у встановленні та підтриманні контакту.

Фігура—фон —терміни гештальтпсихології, які використовуються в когнітивні лінгвістиці й означають когнітивну та психічну структуру (ґештальт), що характеризує людське сприйняття й інтерпретацію дійсності і не зводиться до сукупності ЇЇ частин. Частина диференційованого поля, яка інваріантно виділяється чітко відмінним способом — фігура, все інше — фон, основа фігури.

Філологія (грец. philologia, від phileo — любити і logos — слово) — загальна назва дисциплін, які вивчають мову, літературу й культуру народу переважно через дослідження писемних текстів.

Флексія (лат. flexio— згинання, відхилення)— змінний афікс наприкінці слова, що виражає синтаксичні відношення між словами у словосполученні й реченні.

Флективні мови — мови, в яких провідну роль у вираженні граматичних значень відіграє флексія (закінчення). Синонім: фузійні мови.

Фон —див. Фігуру.

Фонема (грец. phdnema — звук, голос) — мінімальна звукова одиниця мови, яка служить для розпізнавання й розрізнення значеннєвих одиниць — морфем і слів.

Фонетичний символізм — див. Звукосимволізм.

Фонетичні закони — закони, що керують регулярними змінами звукових одиниць, їхніх чергувань і сполучень. Синонім: звукові закони.

Фонологічна система — сукупність фонем певної мови в їхніх взаємозв'язках.

Фонологічні опозиції — лінгвально суттєві протиставлення (відмінності) двох чи більше фонем, за якими ці фонеми розрізняються і які служать для смислорозрізнення.

Фонологія (грец. phone — звук і logos — слово, вчення) — розділ мовознавства, який вивчає структурні й функціональні закономірності звукової будови слова.

Фонотактика (грец. phone — звук і taxis — розташування, розміщення) — сполучуваність фонем.

Формально-структурний синтаксис — див. Структурний синтаксис.

Фразеологізм — відтворювана одиниця мови з двох чи більше слів, цілісна за своїм значенням і стійка за складом та структурою.

Фразеологічний проміжний рівень мови — рівень мови, який перебуває на стику лексико-семантичного й синтаксичного рівнів.

Фразеологічні вирази — стійкі за складом і вживанням семантично подільні звороти, які складаються зі слів із вільним значенням.

Фразеологічні єдності — семантично неподільні фразеологічні одиниці, цілісне значення яких умотивоване значенням їх компонентів.

Фразеологічні зрощення — семантично неподільні фразеологічні одиниці, значення яких не випливає зі значень їх компонентів.

Фразеологічні сполучення — звороти, в яких самостійне значення кожного слова є абсолютно чітким, але один із компонентів має зв'язане значення.

Фразеологія (грец. phrasis — вираз і logos — слово) — 1) сукупність фразеологізмів певної мови; 2) розділ мовознавства, який вивчає фразеологічний склад мови.

Фрейм (англ. frame — каркас, остов; будова, структура, система; рамка; окремий кадр фільму) — структура, що репрезентує стереотипні, типізовані ситуації у свідомості людини і призначена для ідентифікації нової ситуації, яка ґрунтується на такому самому ситуативному шаблоні.

Фреквенталії (лат. frequens, род. відм. frequentis — частий, численний) —див. Статистичні універсали.

Фузейні мови (лат. fusio — плавлення) —див. Флективні мови.

Функції мови (лат. functio — виконання, здійснення) — призначення, роль, завдання, що їх виконує мова в суспільному вжитку.

Функціоналізм —див. Функціональна лінгвістика.

Функціональна лінгвістика — сукупність шкіл і напрямів, які характеризуються переважною увагою до вивчення функціонування мови як засобу спілкування. Синонім: Функціоналізм.

Характеристики

Список файлов ответов (шпаргалок)