181659 (629149), страница 3
Текст из файла (страница 3)
1.5 Наукове обґрунтування регіонального розміщення продуктивних сил
Розміщення продуктивних сил регіону здійснюється на наукових засадах, які передбачають виконання великого обсягу науково-дослідних робіт, що охоплюють аналітичну, прогностичну, концептуальну та прикладну складові. На етапі аналізу оцінюють раціональність розміщення продуктивних сил, виявляють структурні деформації, галузеві і територіальні диспропорції. Особлива увага приділяється аналізу показників соціально-економічного розвитку території з метою виявлення невикористаних можливостей економічного зростання на основі змін у розміщенні продуктивних сил. Об'єктом дослідження і оцінки є: природно-ресурсний потенціал території; рівень соціально-економічного розвитку території; основні територіально-галузеві пропорції; стан міжгалузевих комплексів; міжрегіональні та зовнішньоекономічні зв'язки; фінансовий стан території. Аналітична інформація є необхідною для виявлення депресивних територій, зон екологічної чи соціальної напруги, що має бути враховано під час розроблення стратегічних напрямів державної регіональної економічної політики. Крім того, ця інформація може бути використана для маркетингових цілей під час вирішення питань щодо вкладання інвестицій у нові регіональні проекти.
Аналітична інформація дає змогу виявити резерви зростання комплексності регіонального розвитку, його стійкості в ринкових умовах господарювання, виходячи з необхідності раціонального використання природних, трудових, матеріальних і фінансових ресурсів. Важливе значення має регіональний аналіз соціальних процесів, зокрема: дослідження обсягів і причин міграційних потоків; оцінка використання робочої сили в розрізі основних галузей господарства; виявлення специфічних особливостей безробіття в регіоні; оцінка якості життя населення. Необхідно критично оцінити місце регіону в територіальному поділі Чтраці, досягнутий рівень соціально-економічного розвитку з позицій національних інтересів, визначити раціональні співвідношення між виробництвом і споживанням основних видів продукції, оцінити забезпеченість регіону потужностями будівельної та виробничої інфраструктури. Для здійснення такого аналізу розробляється спеціальна система індикаторів, кількісні і якісні шкали для вимірювання обраних показників.
Результати аналітичних досліджень мають бути зіставлені з потребами перспективного розвитку. При цьому важливо врахувати специфіку регіону — багатонаціональний склад населення, наявність вільних економічних зон, прикордонне розташування, високу питому вагу підприємств військово-промислового комплексу, наявність унікальних природних ресурсів тощо.
Під час проведення аналітичних досліджень важливо з'ясувати, наскільки освоєна ця територія в господарському плані, чи має вона потенціал для розміщення нових об'єктів і яких саме галузей. Одержана інформація є основою для визначення оптимальної територіальної структури господарського комплексу, обмежень щодо використання природних ресурсів, а також оцінки відповідності спеціалізації території і рівня її розвитку ресурсному потенціалові. Окремо визначають території, на яких розміщення певних об'єктів чи виробництв не бажано або просто не можливо через їх небезпечність. У першу чергу це стосується територій з високою густотою населення.
Важливо дослідити і визначити шляхи вирішення проблем, пов'язаних з оптимальним розміщенням підприємств різних галузей господарства, формуванням територіально-виробничих комплексів.
Особлива увага приділяється проблемам місцевого економічного розвитку, зокрема, ефективному використанню потенціалу місцевих трудових, організаційних та фінансових ресурсів. Необхідно визначити напрями активізації діяльності місцевих органів щодо створення нових робочих місць та пожвавлення економічної діяльності на основі розміщення нових об'єктів, формування нових ринків збуту продукції місцевого виробництва, розвитку виробничої і соціальної інфраструктури. Піднесення місцевого економічного розвитку — це одне з важливих завдань, яке вирішує регіональна економічна політика.
Поряд з цим розробляється система прогнозів для обґрунтування перспектив розвитку продуктивних сил регіонів з визначенням найбільш прийнятного варіанта. Законом України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України» передбачається розроблення прогнозів і програм на національному рівні, на рівні автономної республіки, областей, районів, міст. Перевага надається методам активного прогнозування, яке не обмежується екстраполяцією існуючих тенденцій на перспективу. Виявлені проблеми та можливі шляхи їх вирішення значною мірою залежать від наявних фінансових ресурсів регіону.
Важливе місце в науковому забезпеченні розміщення продуктивних сил належить розробленню концептуальних положень, які по суті визначають стратегічні напрями регіонального розвитку на перспективу. Стратегічне планування розміщення продуктивних сил здійснюється в багатьох країнах світу, великий досвід у цій сфері нагромаджено у США і Великобританії у зв'язку з появою територій, які опинилися у надзвичайно важкому економічному становищі.
У системі наукового забезпечення розміщення продуктивних сил особливу роль відіграють прикладні розробки, зокрема, територіальні схеми розвитку та розміщення продуктивних сил, цільові комплексні соціально-економічні програми. На основі територіальних і галузевих схем розробляють генеральну схему розміщення продуктивних сил країни. У цілому територіальні схеми широко використовують і на низовому рівні управління для вирішення перспективних завдань, пов'язаних з будівництвом нових виробничих об'єктів, розміщенням соціальної і виробничої інфраструктури. Велике прикладне значення мають розробки районного планування, які здійснюються в селах, містах, районах окремих міст. їх головне призначення — досягнення комплексного і раціонального розміщення об'єктів виробничого і невиробничого призначення з метою загального покращання умов життєдіяльності населення цієї території, Особливо важливе значення районне планування має для санаторно-курортних зон, сільських адміністративних районів, приміських зон великих міст.
РОЗДІЛ 2. РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА І РЕГІОНАЛЬНА ПОЛІТИКА
2.1 Сутність механізму реалізації державної регіональної економічної політики
Механізм реалізації державної регіональної економічної політики — це система конкретних економічних важелів та організаційно-економічних засобів, за допомогою яких здійснюється державний вплив на просторову організацію продуктивних сил, забезпечується соціально-економічний розвиток регіонів, вдосканалюється структура їх господарського комплексу. Держава впливає на регіональний розвиток за допомогою адміністративних та економічних важелів. Вибір системи фінансово-економічних, соціальних, організаційних важелів здійснюється залежно від соціально-економічної ситуації в державі та її регіонах. Результативність механізму державного впливу на регіональний розвиток значною мірою залежить від дієздатності самої системи управління. Використовувана система важелів повинна забезпечити рівновагу між економічною доцільністю та соціальною ефективністю. Крім того, економічні важелі повинні враховувати специфіку кожної галузі регіону. Тому формується досить складна ієрархічна система узгоджених між собою економічних регуляторів впливу на регіональний розвиток.
Основними складовими механізму державної регіональної політики України, як визначено чинними нормативними документами, виступають: відповідна законодавчо-нормативна база, бюджетно-фінансове регулювання регіонального розвитку, прогнозування і програмування, розвиток різних форм територіальної організації продуктивних сил (створення спеціальних економічних зон, міжрегіональне та прикордонне співробітництво та ін.).
Першоосновою механізму державної регіональної економічної політики є законодавча база, що визначає взаємовідносини держави і регіонів та відповідні організаційні структури управління соціально-економічними процесами. На сучасному етапі економічного розвитку держава через законодавчу базу проводить політику, спрямовану на підвищення економічної самостійності територій. Водночас вона координує діяльність місцевої влади на основі визначення співвідношень державного і місцевих бюджетів, розвитку інфраструктурних об'єктів місцевого та загальнодержавного призначення, формування централізованих і регіональних фондів різного цільового призначення.
Механізм державної регіональної політики поєднує в собі методи прямого та опосередкованого впливу на соціально-економічні процеси. За своїм характером ці методи можуть бути заохочувальні та обмежувальні, активні та пасивні. їх комплексне поєднання дає змогу забезпечити високу результативність державного впливу на процеси, що протікають на регіональному рівні.
У державній регіональній економічній політиці широко використовуються такі методи прямого економічного регулювання, як цільове фінансування, пряма фінансова допомога, надання субсидій та субвенцій тощо. Для опосередкованого економічного регулювання використовують важелі податкової, кредитно-грошової, амортизаційної, зовнішньоекономічної політики. Державні органи управління можуть впливати на регіональний розвиток через такі заходи протекціонізму: надання податкових пільг для розвитку наукомістких виробництв, створення акціонерних товариств для завершення раніше розпочатого будівництва, надання регіонам інвестиційних премій за спорудження об'єктів, що дозволяють покращати структуру економіки регіону, працевлашту-вати вивільнених працівників, поліпшити екологічну ситуацію та ін. Протекціоністські методи можуть охоплювати, за оцінками фахівців, до 40 % господарського обороту.
Принциповим питанням є формування системи бюджетного регулювання та розширення бюджетної автономії територій. Ступінь державного втручання в господарські процеси вимірюється показниками питомої ваги державних прибутків і видатків у внутрішньому валовому продукті: їх висока питома вага свідчить про сильний вплив держави на економіку. У перспективі передбачається суттєво розширити права місцевих органів виконавчої влади у бюджетній політиці на основі підвищення ролі місцевих податків і зборів, встановлення науково обгрунтованих нормативів відрахувань до місцевих бюджетів тощо.
Одним з важливих елементів регіональної економічної політики є розроблення довгострокових, середньострокових прогнозів соціально-економічного розвитку АР Крим, областей України, міст Києва і Севастополя та державних регіональних програм, за допомогою яких досягається планомірність у розвитку продуктивних сил, узгоджуються інтереси галузей і територій.
У регіональній економічній політиці особливе місце посідає економічне стимулювання розміщення нових виробничих об'єктів, здатних виготовляти конкурентоспроможну продукцію та швидко реагувати на зміну ринкової кон'юнктури. У першу чергу це стосується розвитку малого та середнього підприємництва, яке має виражену регіональну специфіку. Саме малий бізнес може ефективно вирішувати проблему забезпечення незайнятого населення робочими місцями. Для досягнення збалансованого розвитку господарства певної території необхідно сприяти формуванню регіональних центрів малого і середнього бізнесу, створенню різних типів спеціальних (вільних) економічних зон, центрів активної науково-технічної діяльності.
Велика увага в регіональній економічній політиці приділяється так званим проблемним регіонам, тобто тим територіям, які вирізняються серед інших кризовим загостренням певної проблеми. Причиною загострення цих проблем можуть бути як природні та техногенні катастрофи, так і соціально-економічні процеси. З погіршенням загальноекономічної ситуації-кількість таких територій постійно зростає, а розв'язання нагромаджених тут проблем потребує все більше фінансових коштів та матеріальних ресурсів. Особливе місце в регіональній економічній політиці займає державне сприяння розвитку депресивних регіонів. Ця підтримка спрямовується на стимулювання розвитку території, відновлення її потенціалу; активізацію соціальної мобільності населення; створення економічних та інституційних умов для ареалів зростання. Пряма державна підтримка надається: регіонам, де чітко відстежуються структурні деформації, внаслідок чого зростає безробіття; слаборозвинутими регіонам; регіонам, які потерпіли від стихійного лиха та техногенних катастроф.
Основними напрямами вдосконалення механізму державної регіональної економічної політики є:
• розроблення нової стратегії державної регіональної економічної політики, яка б дала змогу прискорити економічні перетворення в державі, забезпечити успішне входження суб'єктів господарювання в ринкову систему;
• визначення нових перспективних напрямів державної регіональної економічної політики, враховуючи процеси глобалізації та регіоналізації;
• сформування ефективного регіонального господарського механізму з широким використанням програмно-цільових методів управління.
2.2 Організаційно-правова база реалізації регіональної економічної політики
В умовах демократизації та розвитку ринкових відносин, зростання самостійності регіонів об'єктивною необхідністю є формування нормативно-правового поля, в межах якого реалізується регіональна економічна політика. Залежно від організаційно-правових особливостей регіональну економічну політику поділяють на експліцитну та імпліцитну. Перша з цих двох форм політики втілюється у життя переважно через офіційні документи, конкретні напрями і заходи, і тому має чітко виражений регіональний характер; друга являє собою, як правило, соціально-економічні наслідки рішень, що приймаються на національному рівні, і тому має неявний характер.
Організаційно-правова база реалізації регіональної економічної політики охоплює державне регулювання територіального розвитку на основі системи законів і нормативів, програмні методи впливу на розвиток регіонів, власне економічні регулятори. Система економічних регуляторів повинна забезпечити рівновагу між економічною доцільністю та соціальною справедливістю. Під кожний напрям реалізації регіональної економічної політики має бути сформований відповідний комплекс економічних регуляторів, які взаємозв'язані між собою і не суперечать один одному.
Держава регулює регіональний соціально-економічний розвиток на основі нормативно-правових та економічних важелів. Нормативно-правові важелі створюють відповідне законодавче поле, в межах якого функціонують економічно самостійні суб'єкти господарської діяльності. Економічні важелі (фінанси, податки, ціни, кредит) формують основу для розвитку конкуренції та підприємництва. У цілому нормативно-правові та економічні методи регулювання спрямовуються на те, щоб забезпечити найбільш сприятливі умови для ефективної роботи низових суб'єктів регіонального господарювання. Основними економічними регуляторами з боку держави є: грошово-фінансові (норма обов'язкових резервів, ставка міжбанківського кредиту, операції національного банку з державними облігаціями на ринку цінних паперів); податкові (види і ставки податків, об'єкти оподаткування, пільги); цінові; норми амортизаційних відрахувань, прискорена амортизація; квоти і ліцензії; зовнішньоторговельні регулятори; митні; дотації і субсидії; стимулювання поставок продукції і надання послуг для державних потреб.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
