181044 (628902), страница 4

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

Внаслідок цих та інших труднощів і непогодженостей терміни підготовки і проведення роздержавлення істотно затяглися, по оцінці Фонду державного майна України — приблизно в 2-2,5 рази проти тих, що були встановлені урядом.

Проте, незважаючи на вплив негативних чинників, що стримували процес роздержавлення, держава цілеспрямовано тримала курс на створення ринкової економіки, заснованої на рівноправному функціонуванні усіх форм власності. За 1992-1995 рр. в Україні змінили організаційно-правову форму господарювання близько 28 тис. об’єктів, причому більше половини з них — у 1995 р. За цей період частка державних основних фондів скоротилася до 62%, що характеризує визначене просування на шляху до формування ринкової економіки.

Крім того, в кінці першого етапу приватизації розпочалося створення корпорацій в Україні. 15 червня 1993 року був опублікований Указ Президента України “Про корпоратизацію”, під якою мається на увазі перетворення державних підприємств у відкриті акціонерні товариства.

Сутність другого та третього етапу приватизації в Україні — знайти “стратегічного інвестора”. Це, в першу чергу, пов’язано з зміною методології оцінки державних активів, що підлягають приватизації, яка повинна базуватись на тому, що поряд з визначенням купівельної ціни чітко визначаються зобов’язання покупця по інвестиціям, створенню додаткових робочих місць, фінансовій участі у зменшенні екологічного навантаження в рамках подальшої роботи підприємства тощо. По-друге, купівельна ціна повинна визначатись не за жорсткою методикою, як це практикувалось у нас до останнього часу. Виходячи з особливостей третього етапу приватизації, для якого характерне переміщення центру ваги від одержання максимальних грошових надходжень з метою поповнення державного бюджету на одержання “стратегічного інвестора” з метою модифікації і підняття виробництва до конкурентноспроможного рівня, необхідно пріоритетне значення надавати концепції подальшої діяльності підприємства. Ця концепція має включати в себе плани інвестиційної, фінансової та комерційної діяльності підприємства, зв’язків з постачальниками і замовниками, тощо. Тобто ціна виступає не єдиним критерієм продажу. Поряд з нею важливим критерієм стає продаж майна інвестору, який пропонує особливо перспективні плани розвитку підприємства. Для такого інвестора ціна знижується в порівнянні з первинною, до того ж може передбачатися надання за певних умов деяких пільг. [34]

З настанням 1999 року процес зміни власності в Україні мав вступити у нову стадію свого розвитку, головна особливість якої полягала у продажу акцій приватизованих підприємств тільки за грошові кошти. Через те що Верховна Рада продовжила термін обігу приватизаційних майнових сертифікатів, перехід до виключно грошового продажу дещо зсувався у часі.

За роки приватизації роздержавлено понад 81 тис. об’єктів. До колективного володіння перейшло понад 60 тис. підприємств, приватними стали майже 23 тис. Зокрема, в 1992-2002 рр. було продано понад 67 тис. об’єктів малої приватизації, що створило умови для розвитку конкурентного середовища у сфері торгівлі, обслуговування, у малому бізнесі. Економічний аналіз роботи приватних малих підприємств показує, що значна їх кількість має позитивну динаміку виробництва.

Внаслідок приватизації державного майна створено вагомий недержавний сектор економіки, основу якого становить більш як 11 тис. відкритих акціонерних товариств. Нині на роздержавлений сектор припадає 34% основних засобів виробництва у вартісному вираженні, а у власності держави (з урахуванням комунального майна) перебувають 53,3%. Саме розвиток недержавного сектора став головним чинником, який зумовив позитивні зрушення в економіці України починаючи з 2000 р. За обсягом виробництва реформовані підприємства переважають підприємства державної та комунальної власності в 2,5 рази.

Однак у перспективі має бути визначена нова програма приватизації як головна складова економічної стратегії України. Фонд державного майна України розробив проект Закону України «Про державну програму приватизації на 2003-2008 роки», яка схвалена Кабінетом Міністрів України. У цьому проекті визначені завдання щодо реалізації стратегії відносин власності на 6 років. Новий Закон передбачає внесення змін до чинних законодавчих актів, законів України: «Про приватизацію державного майна», «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», «Про особливості приватизації об’єктів незавершеного будівництва», «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі», «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Державна програма приватизації на 2003-2008 рр. визначає нові підходи та напрями подальшого вдосконалення процесу приватизації з урахуванням економічної стратегії курсу реформування власності у перспективному періоді.

Основною метою приватизації у 2003-2008 рр. має стати підвищення соціально-економічної ефективності виробництва в результаті завершення широкомасштабної приватизації, результатом якої буде створення дієвого приватного та державного секторів економіки, конкурентного середовища як умови зростання виробництва і добробуту населення.

На сучасному етапі реформування власності Державна програма приватизації є новаторським документом, що визначає її велику економічну та державну вагу. Результати реалізації накреслених завдань багато в чому визначатимуть розвиток України в наступному десятиріччі. Без перебільшення можна сказати, що цей документ є головною складовою довгострокової економічної стратегії України.

2.1 Основні тенденції розвитку відносин власності в Україні

Теоретичний аналіз структурної будови й форм функціональної реалізації різних форм власності, потребує доповнення характеристикою сучасних тенденцій і розвитку.

Останні, як і в будь-який історичний період, похідні від ступеня розвитку об'єкта власності і його потреби в з'єднанні факторів виробництва за допомогою певної форми власності. Розвиток техніки, що детермінує зміну об'єкта власності, обумовлює таким чином, логіку модифікацій форм власності.

Для нинішнього етапу науково – технічної революції, останньої її хвилі – мікроелектронної революції характерний перехід до інформаційно – інтелектуальній технології, ключовим моментом якої є інформація. Перетворення інформації в провідний ресурс виробництва обумовлює зростання ролі й значення інтелектуальної власності – монопольного користування конкретним обсягом інформації, яке теж може існувати в різних формах (як і на всі об'єкти у формі приватної й суспільної власності).[39]

Будь-який результат інтелектуальної творчої діяльності визначається об’єктом права інтелектуальної власності. З 1 січня 2004 року набрав чинності Цивільний кодекс України. У Книзі IV "Право інтелектуальної власності" цього Кодексу визначені об'єкти права інтелектуальної власності.

Радикальні структурні зрушення, прискорений розвиток конкурентоспроможних, високотехнологічних галузей в усьому світі орієнтуються на максимальне використання об‘єктів права інтелектуальної власності. Саме права інтелектуальної власності впевнено стають одними з найбільш вартісних елементів суспільного продукту, а відтак потребують максимального законодавчого захисту та підтримки з боку органів державної влади. І чим скоріше наше суспільство визнає цей незаперечний факт, тим більше в нас шансів стати соціально і економічно успішною державою, рівноправною в європейській та світовій спільноті.

У цьогорічному Посланні Президента України особлива увага приділяється інноваційній складовій економічного зростання держави. За роки незалежності в Україні зроблено головне для забезпечення гарантованих Конституцією України прав громадян на захист прав інтелектуальної власності, їх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Створено нормативно-правову базу у сфері інтелектуальної власності, що відповідає міжнародним нормам, запроваджено ефективні механізми реалізації законів, сформовано дієздатну інфраструктуру, що забезпечує здійснення державної політики у цій сфері. [37]

Україна впевнено набуває авторитету держави з високим інтелектуальним потенціалом та сучасною державною системою правової охорони інтелектуальної власності. Але на жаль, Україна поки що суттєво відстає за обсягом використання результатів інтелектуальних досягнень в національній економіці у порівнянні з розвинутими країнами.

Гострота та актуальність завдання переходу до економіки, що базується на знаннях і творчості, формування ринку новітніх технологій обумовлюється тим, що, як показують експертні прогнози, Україна може щорічно заробляти лише на торгівлі технологіями військового та подвійного призначення $100 млн.

Світовий ринок технологій визначають 50-55 макротехнологій. Сім найбільш розвинених країн світу, освоївши 46 з них, контролюють 80% всього ринку інноваційної продукції.

Відомо, що інтелектуальний потенціал нашої держави дуже високий. В Україні за часів колишнього Радянського Союзу розроблялось 17 з 21 високих технологій Союзу, кожне третє авторське свідоцтво було “українським”.

Враховуючи наявні науково-технологічні доробки, що відповідають перспективним напрямам світового науково-технологічного розвитку, Україна зберігає конкурентоспроможний науковий потенціал у таких проривних напрямках як електрозварювання, металургія, авіа-, судно- та машинобудування, ракетно-космічні технології та інші галузі, здатні зайняти гідне місце на глобальних ринках наукоємної продукції. Про це свідчить висока винахідницька активність наших вчених, розробників, виробничників.

Як на мою думку, головна проблема полягає у відсутності єдиної довгострокової стратегії наукового та інноваційного розвитку, яка водночас має стати головним індикатором ефективності витрат на науку і визначити національні інноваційно-інтелектуальні пріоритети розвитку на перспективу. Слід тільки врахувати, що навіть найкраща стратегія не буде втілена в життя, якщо не розробити механізми її реалізації. Настав час сформувати і запровадити сучасну модель інтеграції інтелектуального потенціалу нації в світовий ринок, враховуючи як національну специфіку процесів перетворення інтелектуального надбання в конкурентноспроможну продукцію, так і відповідний світовий досвід. При цьому важливо активно співпрацювати з представниками українського бізнесу. І, безумовно, необхідна жорстка політична воля щодо здійснення розроблених стратегічних програм інноваційного розвитку економіки України.

З усього вищесказаного можна зробити такі висновки:

1. Процес приватизації в Україні та інших постсоціалістичних країнах проходить в контексті переходу від адміністративно-командної економіки, яка являла собою тотальне одержавлення всіх сторін господарського життя, до економіки, заснованої на ринково-конкурентних засадах. Ослаблення державних важелів управління приватизацією, в тому числі і дотримання законності в її проведенні, привело до створення безконтрольної ситуації, яка сприяла розкраданню державної власності. Жодна з цілей, поставлених перед приватизацією, не виконана: не створено численний клас ефективних власників, не залучено фінансових коштів для оздоровлення підприємств, не досягнуто мети поповнення державного і місцевих бюджетів. Аналіз недоліків сертифікатного етапу приватизації, а також необхідність продовження цього процесу вимагає переходу до реалізації грошової концепції приватизації.

2. Радикальні структурні зрушення, прискорений розвиток конкурентоспроможних, високотехнологічних галузей в усьому світі орієнтуються на максимальне використання об‘єктів права інтелектуальної власності. Саме права інтелектуальної власності впевнено стають одними з найбільш вартісних елементів суспільного продукту, а відтак потребують максимального законодавчого захисту та підтримки з боку органів державної влади. І чим скоріше наше суспільство визнає цей незаперечний факт, тим більше в нас шансів стати соціально і економічно успішною державою, рівноправною в європейській та світовій спільноті.

Висновки

Реформування відносин власності відноситься до найбільш актуальних проблем України, що знаходиться в стані транзиції. Вирішення питань власності вимагає свого негайного рішення, що зумовило актуальність даного дослідження.

Використання понять актуальної і фундаментальної структури відносин власності визначило економічну основу теорії прав власності, що виражає юридичні норми відносно дій з об'єктами власності. Розкрито форми власності, передусім, приватна і державна, показано межі та можливості їх функціонування. Доведено, що колективна власність як самостійна форма не існує. Її слід віднести до приватної чи державної власності залежно від того, на базі якої власності створюється господарське товариство чи колективне підприємство.

Становлення інтелектуальної власності - головна тенденція розвитку постіндустріального суспільства. Саме права інтелектуальної власності впевнено стають одними з найбільш вартісних елементів суспільного продукту, а відтак потребують максимального законодавчого захисту та підтримки з боку органів державної влади. І чим скоріше наше суспільство визнає цей незаперечний факт, тим більше в нас шансів стати соціально і економічно успішною державою, рівноправною в європейській та світовій спільноті.

Процес приватизації в Україні проходить в контексті переходу від адміністративно-командної економіки, яка являла собою тотальне одержавлення всіх сторін господарського життя, до економіки, заснованої на ринково-конкурентних засадах. Аналіз недоліків сертифікатного етапу приватизації, а також необхідність продовження цього процесу вимагає переходу до реалізації грошової концепції приватизації.

Крім того, стоїть гостра необхідність специфікації прав власності. На сьогодні основні права пучка прав власності зосереджені у адміністративно-економічних груп як реальних власників економічної влади.

Тільки науково обгрунтована державна програма приватизації здатна розв'язати вузол проблем, пов'язаних з реформуванням відносин власності, що послужить виходу України з тривалої економічної кризи.

Список використаних літературних джерел

1. Бойко А.Н. Общенародная собственность на средства производства: генезис, структура, развитие.- К.-1985.

2. Локк Дж. Сочинения.- М.- Мисль.- 1988.

3. Гольбах П. Избранные произведения в 2-х томах. – Соцэкгиз. - Т. 2. – 1963.

4. Гегель Г. Философия права.- Соцэкгиз.- 1934.- Т.7.

5. Не все ошибки сделаны.// Бизнес.- №47 (202).- декабрь 1996.

6. Менгер К. Основания политической экономии. Общая часть. (Пер. с немецкого).- Одеса. - 1903.

7. Гальчинский А. Историзм отношений собственности: методологические аспекты анализа.// Экономика Украины. -1993.-№9.

8. Маркс К. Капитал, т.1./ Маркс К., Энгельс Ф. Соч., 2-е издание, т.23

9. Васюнин М.К. Государственная социалистическая собственность на средства производства: содержание, формы реализации, пути развития.- Саратов.- 1973.

10. Жид Ш. Основы политической экономии.-М.-Студенческое издательство. - 1916.

11. Маркс К. Капитал, т.П./ Маркс К., Энгельс Ф. Соч., 2-е издание, т.24

12. Иванюков И.И. Основные положения теории экономической политики с А. Смита до настоящего времени.-СПБ.- 1904.

13. Положення про фінансово-промислові групи в Україні.//Урядовий кур’єр.- №17-18.- 1995.

14. The economics of property rights. Ed. by Furudoth E. G., Pejovich S., Cambridge.- 1974.

15. Demsetz H. Toward a theory of property rights. - "American Economic Review".- 1967.- v. 57.- N 2.

16. Pejovich S. Fundamentals of economics: a property rights approach. –Dallas.- 1981.

17. Toumanoff P.G. Theory of market failure. - "Kyklos".- 1984.- v. 37.- N 4.

18. Honore A.M. Ownership. - In: Oxford essays in jurisprudence. Ed. by Guest A. W.- Oxford.- 1961.

19. Лазар Я. Собственность в буржуазной правовой теории. - М.- 1985.

20. Becker L.S. Property rights: philosophical foundations. – Cambridge.- 1977.

21. Alchian A.A., Demsetz H. The property rights paradigm. - "Journal of Economic History".- 1973.- v. 33.- N 1.

22. Waldorn J. What is private property? - "Oxford Journal of Legal Studies".- 1985.- v. 5.- N 3.

23. Закон України "Про власність" // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 20. - С. 249.

24. Закон України "Про господарські товариства" // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 49. - С. 682.

25. Закон України "Про підприємництво" // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 14. - С. 84.

26. Комах Е. Право коллективной собственности в Украине // Предпринимательство, хозяйство и право – 1997. – № 6. – С. 3-7.

27. Мартемьянов В. С. Хозяйственное право -БЭК.- М.-1994. - Т. 1. – 298 с.

28. Правовое регулирование отношений собственности в Украине // Юрид. вестник – 1997. – № 1. – С. 84-89.

29. Шемякин Л. Конституционное обеспечение прав субъектов права собственности и хозяйствования // Юрид. вестник – 1997. – № 2. – С. 62-63.

30. Тягуненко А. Демократизация отношений собственности в ЧСФР//Вопросы экономики. – 1991.- №1.

31. Богиня Д., Волынский Г. Приватизация: цели, направления, проблемы//Экономика Украины. -1995.-№3

32. Ехануров Ю. Состояние приватизации в Украине; проблемы и пути решения// Экономика Украины. -1996.-№6

33. Статистичний щорічник України за 1997 рік / Державний комітет статистики України: Відповідальний за випуск О.Г. Осауленко.- К.- Українська енциклопедія. - 1998 - с. 125

34. Кучерявенко П.Х., Максименко Я.А. Роздержавлення власності в перехідній економіці України.- Харків.- 1997.

35. Кучеренко О.В. Науково-методичні основи здійснення масової приватизації в Україні.- К.- Либідь.- 1999.

36. Чижова В.І. Методологічне забезпечення управління приватизаційними процесами в регіонах.- К.- Національний економічний університет.- 1998.

37. Охорона інтелектуальної власності в Україні / С.С.Довгий, В.О. Жаров, В.О. Зайчук та ін. - К.- Форум.- 2002. - 319 с.

38. Цыбулев П.Н. Оценка интеллектуальной собственности. - К.- "Инст. интеллект. собств. и права".- 2003. - 188 с.

39. Гальперин Л.Б., Михайлова А.А. Интеллектуальная собственность: сущность и правовая природа. – СГП.- 1991.

Характеристики

Список файлов курсовой работы