169080 (625257), страница 7

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 7)

Сучасна стратегія охорони природи полягає у забезпеченні динамічної екологічної рівноваги окремих регіонів, пошуку різноманітних напрямків стійкого розвитку природокористування, при якому забезпечується збереження біорізноманіття природного середовища і його поліпшення. Одним із етапів цієї стратегії є створення екологічного каркасу або екологічної мережі. Необхідність створення такої мережі викликана інтенсивним тривалим використанням земель (рілля, забудова, видобуток корисних копалин тощо), їхнім окультуренням, що призвело до зниження саморегулюючої здатності ландшафтів і зменшення їх біорізноманіття.

Практичне створення екологічних мереж в Ратнівському районі вимагає вирішення таких питань:

1. Визначити просторову структуру екологічної мережі з метою систематизації і визначення шляхів об’єднання природних середовищ існування популяцій видів дикої флори і фауни у територіально цілісний комплекс;

2. Визначення площі окремих елементів екологічної мережі для забезпечення сприятливих умов існування, вільного розселення та міграції видів рослин і тварин;

3. Створення нових і розширення існуючих природно-заповідних територій (ПЗТ). Такі об'єкти можуть слугувати екоядрами національного або регіонального рівня.

4. Створення природно-заповідних територій місцевого значення (заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища), на яких господарська діяльність обмежена, природоохоронні органи здійснюють контроль їх стану.

5. Включення в екомережу територій, які частково охороняються (лісомисливські та мисливські господарства, зони відпочинку, ділянки відтворення полювальних видів, прибережні смуги водотоків та водних об'єктів тощо).

6. Провести ренатуралізацію порушених земель шляхом значного збільшення площі природної рослинності (наприклад, пасовищних і сінокісних угідь, створення лісосмуг і лісопосадок) на частині нерентабельної ріллі (крутосхили, балки, піски). Необхідно найближчим часом приступити до переводу низьбонітетної й еродованої ріллі у сінокосно-пасовищні та лісові угіддя, що дозволить частково відновити втрачені ландшафти, провести ренатуралізацію окремих ділянок і створити передумови для розвитку екологічно стійкого сільського господарства.

7. Змінити конфігурацію сільськогосподарських угідь відповідно до умов ландшафту. У ренатуралізації земель важливу роль відіграватимуть лісопосадки, які спроможні сформувати наближені до природних угруповань лісові ділянки. На розріджених лісопосадках формуються узлісні біотопи і створюються сприятливі умови для укриття і розмноження тварин. Крім того, лісопосадки забезпечують не тільки збереження біорізноманіття, але й сприяють екологічній стабілізації території й істотно знижують уразливість і периферійну деградацію існуючих збережених лісових масивів. Ренатуралізовані низькородючі сільськогосподарські угіддя, балки, яри, лісонасадження можуть служити не тільки транзитними ділянками, тобто виконувати функції екокоридорів, але й бути ключовими природними територіями, тобто екоядрами місцевого значення

7. Виділити прибережні смуги вздовж річок та струмків та навколо водосховищ, ставків та озер.

8. Здійснити екологізацію сільського господарства шляхом введення природоохоронних режимів землекористування і стимулювання за це землекористувачів.

9. Розпочати екологічну реставрацію порушених земель із використанням природного генофонду збереженої біоти шляхом створення “розплідників" дикої флори і фауни;

Проектування мережі екологічних коридорів, яка б відзначалася функціонування та стійкістю в умовах сучасного ландшафту, фактично вимагає проектування його біоцентрично-сітьової структури, особливо – визначення місцеположення її територіальних елементів, розрахунку значень комплексу параметрів, які визначають ефективність виконання екологічними коридорами їх функцій. Нами визначені орієнтовні параметри довжини та ширини екологічних коридорів, припустимих “дірок між ними (не завжди коридор може бути у вигляді суцільної смуги, що поєднує два біоцентри; у цій смузі можуть бути “дірки “, але не більше деякої критичної ширини, яка ще не перериває міграційних потоків в екокоридорі).

Біоцентрично-сітьової структури ландшафту для підтримки біорізноманіття можна оцінити за показниками зв’язності графу цієї структури (його вершинами є біоцентри, а ребрами – екологічні коридори), а саме -, - та Ступінь сприятливаості -індекси зв’язності. Вони розраховуються за формулами:

індекс = (К-Б+1)/(2Б-5), (4.1),

=К/Б,(4.2),

= К/З(Б-2), (4.3)

де: К – число екjлогічних коридорів,К=75; Б – біоцентрів у ландшафті, Б=27.

-індекс характеризує наявність та насиченість мережі екологічних коридорів циклами; чим вище значення -індекса, тим більше альтернативних шляхів міграції особин з біоцентру і тим ефективніше ландшафт забезпечує біотично-міграційну функцію (оптимальне значення =1,0). –індекс оцінює розвиненість мережі екологічних коридорів: при 1 – декілька, при = 3 усі біоцентри об’єднуються екологічними коридорами в цикли, що і є оптимумом. – індекс характеризує ступінь альтернативності вибору шляхів міграції з одного біоцентра до інших. Чим вище його значення, тим більш розгалужена мережа екологічних коридорів, тим коротші шляхи міграції між двома довільно обраними біоцентрами.

=75-27+1/2*27-5=1,0

=75/27=2,78

=75/3*(27-2)=1,0

Отже, мережі екологічних коридорів насичені циклами і особини мають багато шляхів міграції з біоцентру, майже усі біоцентри об’єднуються екологічними коридорамимережа екологічних коридорів розгалужена.

Окрім показників, які характеризують в цілому, важливо також врахувати показники, які оцінюють роль окремих екокоридорів та біоцентрів у цій мережі. Для екологічного коридору за таку оцінку можна запропонувати потенційну інтенсивність біотичних міграцій вздовж нього. Орінтовно її можна визначити за виразом, що формально виходить з гравітаційної моделі:

C_ij = kS_i S_j /d²_ij, (4.4)

де: С_ij - умовна оцінка інтенсивності біотичних міграцій вздовж екологічного коридору між біоцентрами “і” та “ j “; k – коефіцієнт “провідності” екологічного коридору, за який може бути прийняте значення коефіцієнту подібності видового складу біоцентрів “і” та “j “ (наприклад, коефіцієнт Жаккара); Sj та Si - площа біоцентрів “і” та “ j “ відповідно; d_ij - довжина екологічного коридору, що з’єднує їх.

Мінімальний розмір екоядра (біоцентру) визначається фізико-географічними, агроекологічними та іншими умовами.

Площа екоядра повинна бути такою, щоб забезпечувалось ефективне само відтворювання популяції. Разом з тим, щоб гарантувалась безпека їх існування продовж тривалого часу.

Кожне ядро характеризується певними умовами, найважливіші з яких – едафічні умови, що визначають можливість існування в ньому певних видів рослин. Едафічні умови можуть характеризуватися такими показниками (екологічними факторами) як зволоженість, наявність поживних речовин, сольовий режим, рівень залягання ґрунтових вод та ін.

З едафічними умовами тісно пов’язаний видовий склад рослинності. Екоядра можуть характеризуватись певними типами рослинності. Для визначення подібності двох екоядер між собою визначають такі коефіцієнти:

1. Коефіцієнт Серенсена:

К = 100%, (4.5)

1. Коефіцієнт Одума:

К = 100%, (4.6)

1. Коефіцієнт Жаккара:

К = 100%, (4.7)

де: а – число видів у першому біоцентрі;

b – число видів у другому біоцентрі;

с – кількість спільних видів.

Кількість міграційних шляхів між двома екоядрами розраховується за формулою:

С = , (4.8)

де: К – коефіцієнт подібності;

S₁ і S₁ – площі відповідно першого та другого екоядра;

d – відстань між екоядрами;

Розрахунки по даній території подаємо у вигляді табл. 4.1

Таблиця 4.1

Оптимально, для покращення величини міграції між екоядрами, подібність яких становить 75% і більше, необхідно збільшити їх площу, щоб задовольнялась умова:

Характеристики

Список файлов курсовой работы