169080 (625257), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

Розраховані опади вегетаційного періоду по МС Світязь,мм

Абсолютна середньорічна вологість повітря 9,0 мб, відносна вологість 80%, недостаток насичення 3,2 мб [5].

Таблиця 1.4

Сума дефіциту вологи за вегетаційний період різної забезпеченості

Випаровування з осушених боліт складає 550 м [5]

Таблиця 1.5

Випаровування з водної поверхні в характерні роки по місяцях (мм)

1.6 Рельєф

Переважаючими формами рельєфу в Ратнівському районі є екзогенні, переважають ті, що сформувалися внаслідок дії материкового зледеніння та роботи річки. Під час окського зледеніння утворилися слабо виражені в рельєфі моренні відклади та водно-лоьдовикові піски, що перекриті відкладами молодшого віку. Внаслідок обширного дніпровського зледеніння сформувалися численні кінцево-моренні горби, флювіогляціальні ози, відклади при льодовикових озер, що утворилися після льодовика, конуси виносів валунів і суглинків.

Денудаційні форми рельєфу на Поліссі виражені при піднятими вододілами, які складені мергелями та крейдою зі зруйнованими антропогенними відкладами. Для долини річки Прип’ять характерний рельєф органогенного походження, представлений торфовищами. Кваліфікаційна риса його – загальна рівнинність території з окремими пониззями, зайнятими водою.

Ратнівський район лежить у межах Волинської акумулятивної рівнини Верхньо-Прип’ятської акумулятивної низовини з мінімальними абсолютними висотами, потужними алювіальними відкладами в межах заплави і двох надзаплавних терас р. Прип’ять. Друга надзаплавна тераса Прип’яті складена пісками, вкрита сосновими лесами, через що носить назву борової. Зустрічаються й еолові форми рельєфу – дюнні піски, вали, горби, які утворилися внаслідок дії вітру та відкладів піску, перенесеного талими льодовиковими водами [5].

1.7 Поверхневі води

Ратнівський район багатий на поверхневі води, до яких відносяться води суходолу, що постійно або тимчасово перебувають на земній поверхні у формі водних об’єктів: річок, озер, ставків. основними елементами гідрографічної сітки є річки і озера, які визначають специфіку водних систем району. В них зосередженні значні запаси води, що поєднані з підвищеною водністю території утворює порівняно великі водні ресурси.

В районі - 32 озера ( загальна площа водного дзеркала 3,5 тис. га), у тому числі Турське озеро, Оріховець, Оріхове, які зв’язані між собою Турським каналом. По території району протікає річка Прип’ять та її притоки Турія і Вижівка.

Більшість озер району знаходяться в зоні великих меліоративно-осушувальних систем, що призводить до значного прискорення природного процесу їх евтрофування, зникнення частини дрібних озер через спорудження відкритих меліоративних каналів, забруднення їх органічними і мінеральними добривами, важкими металами, господарсько-побутовими стоками [5].

1.8 Ґрунти

Найпоширенішими в Ратнівському районі являються дернові і дерново-підзолисті, в основному оглеєні ґрунти та торфово-болотні і торф’яники.

Дерново-підзолисті ґрунти утворилися в результаті поєднання дернового і підзолистого процесів ґрунтоутворення. За ступенем підзолистості серед них виділяються слабо-, середньо- та сильно підзолисті. У залежності від механічного складу вони поділяються на піщані, глинисто-піщані, супіщані і суглинисті.

Дерново-підзолисті піщані і глинисто-піщані на піщаних та супіщаних відкладах мають дуже малу природну родючість. На них переважно вирощують мало вимогливі до поживних речовин і вологи сільськогосподарські культури: люпин, жито, картоплю, гречку льон. Для підвищення родючості цих ґрунтів проводиться вапнування мергелем, внесення гною та мінеральних добрив, торфокомпостів, поглиблення орного шару [5].

Торф’яники – це грунти, які формуються в умовах надмірного зволоження атмосферними та ґрунтовими водами під вологолюбною рослинністю і мають шар торфу 50 см. Торф’яні грунти – верхній кореневмісний та біологічно активний шар торфу, що характеризується ефективною родючістю.[1]

Виходячи з генезису, родючості по відношенню до меліорації і сільськогосподарського використання ґрунти об’єднують в три грунтово-меліоративні групи:

• дерново-слабопідзолисті піщані ґрунти;

• дерново-слабопідзолисті, дернові глибокі глеєві і болотні зв’язано-піщані і супіщані ґрунти;

• торф’яники низинні [5].

1.9 Ландшафти і фізико-географічне районування

Ратнівський район лежить в межах зони мішаних лісів , у провінції – Полісся, в області – волинське Полісся, у Верхньо-Прип’ятській підобласті, в Заболоттівському (І ландшафтний рівень) і Старовижівському (ІІІландшафтний рівень) фізико-географічних районах.

І ландшафтний рівень – переважають урочища луків з різнотравно-злаковим покривом на дерново-глеєвих та болотних ґрунтах. Найбільш заболочені низинні заплави, які піднімають над рівнем води річок від 0,5м до 2,0м і характеризуються значним поширенням складної сітки річкових рукавів, меандрів, стариць і невеликих озер. У заплавах виділяються прируслові, лучні та при терасові заболочені урочища. Саме ці типи природних комплексів зазнали найбільш інтенсивного осушення при проведенні меліоративних робіт.

ІІІ ландшафтний рівень представлений моренно-зандровими місцевостями з дерново-середньопідзолистими ґрунтами під суборами та сугрудами. Поширені болотні урочища низинного типу [5].

1.10 Рослинний світ

Флора Ратнівського району відноситься до гумідного генетичного центру, в якому розвинулися широколистяні та хвойні ліси-інтродуценти та культивати сільськогосподарського використання складають 343 види. Тобто вони збагачують флору приблизно на 25%. Серед інтродуцентів чимало видів, які остаточно натуралізувались у природніх угрупуваннях: біла акація, клен ясенелистий, пухироплідник калинолистий тощо. Інші стали поширеними бур’янами на окультурених площах.

Більша частина рослин є літньо зеленими. Лише 58 видів є зимово-зеленими. Серед них чимало реліктів давньої арктоальпійської флори: брусниця, зимо любка, вовчі ягоди пахучі тощо.

Лісами і лісовими насадженнями вкрито 52,7 тис. га. Основними породами є сосна (70% площі лісів), вільха, береза, дуб.

Соснові ліси за видовим складом займають проміжне становище між угрупуваннями тайги та широколистяними лісами. Вони зростають на піщаних та супіщаних дерново-підзолистих ґрунтах або на торф’яниках у пониженнях рельєфу. сюди належать сосново-лишайникові, сосново, зелено-мохові, сосново-орлякові та сосново-сфагнові групи асоціацій.

Дубово-соснові ліси є досить поширеними. вони належать до під тайгових формацій, хоч саме у них проходить поєднання бореальних та неморальних елементів флори. Ці ліси – двоярусні. Сосновий ярус вищий і становить 0,3, а дубовий під ним густіший і становить близько 0,6 повноти. Під лісовим наметом досить густий підлісок і трав’яно-чагарниковий ярус. Дубово-соснові ліси ростуть на більш багатих гумусом супіщаних ґрунтах. До складу формацій входять 2 групи асоціацій: дубово-сосново-ліщинова і дубово-сосново-крушинова.

Вільхові ліси поширені вздовж заплав і терас з вогкими та сирими дерновими ґрунтами. Деревний ярус складається з вільхи клейкої, до якої домішуються іноді ясен, в’яз, осика, береза пухнаста. насадження визначаються якістю і належать до І-ІІ класів бонітету. Підлісок розвинений і багатий видами. Тут зростають черемха, горобина, свидина, верба сіра, малина. Вони створюють густі хащі. Проективне покриття травою сягає 70%. Домінують кропива, калган, жовтяниця.

Березові ліси з’являються на місці колишніх соснових або дубово-соснових. Едифікатором таких похідних лісів виступає береза повисла, у більш вологих умовах – береза пухнаста. До них часто домішуються граб, осика, вільха клейка. в оптимальних умовах зростання береза досягає 24м заввишки і створює деревостани І-ІІ класу бонітету із зімкненістю крон до 0,8. Другий ярус виявлений слабо або його немає зовсім. У трав’яному покритті повторюються види материнських насаджень, але в цьому випадку покриття трав зростає на 20%.

В даному районі болота є дуже поширеними

Болота виникли у міжльодовикові періоди, коли відкриту від кригу землю вкривали рослини, останні відмирали, оторфовувались. Болота з’явились і на місцях колишніх водойм, де теж накопичувались відмерлі рештки рослин. Ці ділянки заростали мохами і отримали постійне перезволоження. Такі окислені ґрунти містять не більше 600мг розчинених солей. тому на них, крім мохів, зростають лише специфічні для боліт види рослин: хвощі, осоки, очерет, верби, берези тощо.

Найбільші площі боліт знаходяться вздовж долини річки Прип’ять. Однак ці території тепер здебільшого меліоровані.

Глибина торфу пересічно становить 1,6 м, а в окремих випадках досягає 7-13 м.

Характеристики

Список файлов курсовой работы