169080 (625257), страница 6

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 6)

4.1 Загальні поняття

Сучасна стратегія охорони природи полягає у забезпеченні динамічної екологічної рівноваги окремих регіонів, пошуку різноманітних напрямків стійкого розвитку природокористування, при якому забезпечується збереження біорізноманіття природного середовища і його поліпшення. Одним із етапів цієї стратегії є створення екологічного каркасу або екологічної мережі.

21 вересня 2000 року вийшов Закон України “Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000 – 2015 роки”, який розроблений в контексті вимог подальшого опрацювання, вдосконалення та розвитку екологічного законодавства України, а також відповідно до рекомендацій Всеєвропейської стратегії збереження біологічного та ландшафтного різноманіття (1995р.) щодо питання формування Всеєвропейської екологічної мережі як єдиної просторової системи територій країн Європи з природним або частково зміненим станом ландшафту.

Створення екомереж є однією із основних сучасних екологічних проблем. Вони створюються з метою відтворення і збереження територіальної і функціональної цілісності екосистем, їх біорізноманіття, а також ландшафтів, міграційних шляхів, підвищення продуктивності рослинних угруповань, покращення стану навколишнього середовища, ренатуралізації особливо цінних дегрвдованих екотопів, створення об'єднаної мережі заповідних територій різного рангу і призначення, збільшення площі існуючого заповідного фонду, покращення соціальних і економічних умов населення, збереження історичної та культурної спадщини, створення натурної моделі і полігонів для відпрацювання біологічних, екологічних, технологічних та соціальних елементів сталого розвитку, підвищення рівня виховання, освіти та інформованості населення щодо значення і охорони біорізноманіття, підтримки екологічної рівноваги в регіоні та їх ролі в забезпеченні сталого розвитку, посилення відповідальності місцевих органів влади та населення за збереження навколишнього природного середовища.

З мети створення екомережі випливають наступні загальні принципи та показники її побудови:

- цілісності - обов'язковий елемент континентальної екомережі;

- єдності - територіальної, видової, функціональної;

- комплементарності - біорізноманіття, функцій, середовища існування і територій;

- різноманіття - форм охорони; відновлення - втрачених природних цінностей;

- відповідності - природі біогеографічних територій України;

- ієрархічності - побудови екомережі із елементів різного рангу; підпорядкованості - структурних форм і функцій охорони біорізноманіття, шляхів міграції та поширення видів;

- традиційних форм господарювання - підтримки екологічного гомеостазу; максимальності -включення існуючої заповідної мережі в екомережу в тій мірі, в якій тільки це можливо;

- поліфункціональиості - включення в екомережу нарівні з природними екосистемами напівприродних, деградованих, що заслуговують відновлення, а також територій традиційного рільництва, рибальства, полювання тощо; надійності - стабільній і довготривалій протидії негативним факторам.

Показники оцінки природних об'єктів, які доцільно включати в екомережу:

- геоморфологічні і літологічні - місцевості, що відзначаються значною гетерогенністю середовищ існування; зниження рельєфу з близьким заляганням грунтових вод; заплави річок і підніжжя горбів з комплексами лісів та лук;

- місцевості, де часто чергуються дрібні форми рельєфу, на яких збереглися фрагменти різної рослинності з високим ступенем природності; гірські місцевості, різнорідні морфологічно і літологічне; вершина горбів, гір, багаті на ерозійні і карстові форми рельєфу;

- найбільш древні форми рельєфу з виходами на поверхню червоних глин, третинних вапняків, крейди, гіпсу, силурійських сланців, девонських пісковиків, гранітів платформи тощо;

- молоді гляціальні і моренові форми рельєфу; рівнини річкової і воднольодовикової акумуляції; піщані і ракушнякові форми рельєфу морської акумуляції кос і літоралі морів;

- рельєф, що має естетичну, історичну і культурну цінність;

- гідрологічні - водні перезволожені екосистеми великих рівнинних річок, заплав; різні, географічне і екологічно, торфовища з рідкісними типами відкладів торфу; ріки гір і височин з великим ухилом падіння; інші водні середовища, яким загрожує зникнення внаслідок меліорації, спорудження промислових об'єктів тощо; озера дельтові, прибережні, карстові, льодовикові, старорічищні тощо; озера на вододілах, що є витоками, великі ріки, мальовничі озера та такі, що мають історичне і культурне значення; лимани з високопродуктивними екосистемами і такі, що мають суттєве значення для збереження форми традиційного господарювання;

- біотичні:

а) ценотичні: ліси на бідних грунтах; ліси на перезволожених групах;

комплекси угруповань на піщаних грунтах літоралі і заплав; угруповання оліго- і мезотрофних торфів; угруповання водні; угруповання субальпійського і альпійського поясів; угруповання реліктові, ендемічні, рідкісні або на межі ареалу; угруповання традиційного використання;

б) видові: види, що зникли або під загрозою зникнення в межах свого ареалу на території інших держав; види лікарські, яким загрожує втрата їх екотопів; види рідкісні, ендемічні, реліктові, що трапляються розсіяно; види, що знаходяться на межі поширення і збереглися ізольовано і представлені генетичне різними локальними популяціями; види, пограничні популяції яких становлять досить вагому частину невеликих популяцій на теренах іншої держави; види, для яких характерні довгі міграційні шляхи.

Базові елементи екомережі сьогодні в загальних рисах визначені. До них відносяться: природні ядра, буферні зони, екологічні коридори, відновлювані території та території природного розвитку. Природні ядра (ядра біорізноманіття або ключові природні території) - це території збереження генетичного, видового, екосистемного і ландшафтного різноманіття, а також середовищ існування організмів. Вони відіграють винятково важливе значення для збереження ендемічних, реліктових і рідкісних видів. Площа їх може бути різною у залежності від території, на якій збереглося природне різноманіття, поширення рідкісних видів або функціональних зв'язків з іншими природними територіями, і рангу, але не менше 500 га для локальних природних ядер.

Природні ядра це історично сформовані пересічення різних природних шляхів формування біоти. Вони можуть з'єднуватись кількома екокоридорами, рідше тільки одним, або, як виняток, можуть бути нез'еднаними - острівними. Ієрархія природних ядер, як і екокоридорів, відповідає ієрархії екомережі. Базовими еритеріями відбору природних ядер є: ступінь природності території та її різноманіття; рівень багатства різноманіття.

Буферні зони оточують зовні природні ядра і є їх захисними зонами (смугами). Екокоридори - просторові, витягнутої конфігурації, структури, що зв'язують між собою природні ядра і включають існуюче біорізноманіття різного ступеню природності та середовища його існування, а також території, що підлягають ренатуралізації. Необхідно, щоб вони включали максимальну кількість природних об'єктів, наслідували природні межі і були достатньо широкими.

Екокоридори, як і природні ядра, мають різні ранги, а отже і значення і можуть бути взаємозамінюваними. Наприклад, природне ядро локального значення може виконувати функцію екокоридору регіонального значення і навпаки, частина екокоридору національного рангу може бути природним ядром регіонального рангу. Всеєвропейські або континентальні мають зв'язувати між собою природні ядра відовідного рангу. Такі екокоридори повинні характеризуватися багатством біорізноманіття, умов існування і еконіш. Це можуть бути долини великих річок, підніжжя височин тощо. Виходячи з цього, ширина їх може бути не менше 15-20 км.

Екокоридори, що з'єднують природні ядра національного, регіонального та локального значення, відіграють відповідну роль. Ширина локальних екокоридорів не може бути меншою за 500 м. На цьому та регіональному рівнях вони можуть являти собою окремі території з густою мережею екосистем високої внутрішньої пов'язаності елементів. В загальних рисах, чим вужчий екокоридор, тим гірше він виконує своє призначення і чим він ширший, тим краще. З цього випливає необхідність максимально можливої частоти організації природних ядер. Більшість показників, за якими виділяються екокоридори, співпадає з показником для встановлення природних ядер.

В загальних рисах вони повинні мати:

оптимальні умови для виживання організмів; можливості для поширення і міграції;

місця, придатні для відпочинку і живлення міграційних тварин; можливості для інтеграції в єдину континентальну систему.

В окремих випадках для міграційних птахів екокоридори можуть мати острівний, у вигляді витягнутого вздовж міграційного шляху, ланцюжка.

Території відновлення (ренатуралізації), призначені для відновлення цілісності зв'язків в природних ядрах і екокоридорах. Це можуть бути території з повністю або частково деградованими природними елементами внаслідок інтенсивних форм використання, але із збереженням середовища існування, що сприяє швидкому відновленню попереднього стану, наприклад, осушені торфовища, вибиті луки, зріджені ліси тощо. В крайніх випадках це можуть бути інтенсивно використані агроценози.

Території природного розвитку, призначені для посилення ефективності екомережі. Ними можуть бути території з рідкісними видами, що не відповідають повністю критеріям природного ядра, розірвані частини екокоридорів, буферні зони для природних ареалів тощо. В більшості випадків - це потенційні природні ядра, які при певних заходах, спрямованих на підвищення їх функцій, посилюють природні ядра, їх буферні зони або екокоридори і оберігають їх від людського впливу. Наприклад, ізольовані залишки багатого біорізноманіття з реліктовими або ендемічними видами, типові лісові масиви, ділянки степів, лук тощо, які знаходяться ва значній відстані від екомережі. До них відносяться і ділянки для ренатуралізації первинних угруповань.

До територій природного розвитку належать території екстенсивного використання, які є біологічно значимими, але сильно фрагментованими, або морфологічно цілісні, але порушені і забруднені, або з наявністю рідкісних видів тварин і рослин, які потребують заходів щодо збереження тощо.

Відповідно своєму значенню у забезпеченні вирішенні розглянутих вище функцій елементи екологічної мережі поділяються на п'ять рангів або рівнів, а саме: 1) біосферний, 2) всеєвропейский (континентальний), 3) національний, 4) регіональний та 5) локальний.

Виходячи з цього, ми вбачаємо три етапи створення екомережі: 1) розробка концепції і програми; 2) розробка плану екомережі і 3) реалізація плану.

Як бачимо в проектованій екомережі основним елементом є ядро, яким можуть природно-заповідні об’єкти. Держава розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територїй та об’єктів, що перебувають під особливою охороною [3].

4.2 Особливості проектування місцевих екологічних мереж

Проблема створення екомережі у Волинській області є досить актуальною, що пояснюється особливостями її фізико-географічного положення, флористичним і екосистемним багатством та рівнем господарського використання. У межах Волинської області виділяють такі фізико-географічні області як Волинське Полісся, та Волинська височина. Північною частиною Волинської області проходять лісовий (Поліський), а південною - лісостеповий (Галицько-Слобожанський) широтні екологічні коридори, а також Бузький меридіональний екологічний коридор.

Необхідно відмітити, що далеко не всі ПЗФ Ратнівського району можуть бути екоядрами. Мережа ПЗФ Ратнівського району у багатьох випадках формувалася без огляду на її репрезентативність у структурі природного районування території. Природно-заповідні об’єкти часто малі за площею, ізольовані від інших природних об'єктів. При їх створенні не враховувалось те, що природна територія, що охороняється, буде стійкою тільки тоді, коли вона цілісна і має достатню площу для підтримання екологічної рівноваги, та коли вона з'єднана з іншими ПЗО екологічною мережею, що сприятиме міграції біологічних видів і забезпечить збереження природних комплексів Ратнівського району в майбутньому.

Аналіз ПЗФ Ратнівського району показує, що існуюча природно-заповідна мережа має певні недоліки, зокрема:

- малий відсоток об'єктів загальнодержавного значення;

- значна роздробленість природно-заповідних об’єктів і територій,

- відсутність екологічноїцінки більшості природно-заповідних об’єктів;

-по більшості існуючих природно-заповідних об”єктах відсутні наукові обстеження, в тому чослі і загальнодержавних, що не дає можливості реально оцінити стан збереження і охорони ландшафтного і біологічного різноманіття в Ратнівському районі.

Оновнмми завданнями створення екологічної мережі Ратнівського району :

1. збільшення площі природно-заповідного фонду, зокрема, у центральній частині району, яка дуже розорана, густозаселена, місцями деградована і де природних комплексів збереглося дуже мало. Тому необхідно розшукувати збережені цінні та типові природні комплекси з метою їх заповідання. Оскільки великих суцільних масивів на цій території не збереглося, то природно-заповідні об’єкти будуть невеликої площі. Для їх збереження необхідно розробляти індивідуальний науково обгрунтований режим охорони і вимагати суворого дотримання його.

2. створення нових і розширення існуючих природно-заповідних територій (ПЗТ);

3. провести облік порушених і нерентабельних (крутосхили, балки, піски) земель Ратнівського району з метою їх ренатуралізації;

4. виділити в натурі прибережні смуги вздовж річок та струмків та навколо водосховищ, ставків та озер;

5. розпочати екологічну реставрацію порушених земель із використанням природного генофонду збереженої біоти шляхом створення “розплідників" дикої флори і фауни;

У ренатуралізації земель важливу роль відіграватимуть лісопосадки, які спроможні сформувати наближені до природних угруповань лісові ділянки. На розріджених лісопосадках формуються узлісні біотопи і створюються сприятливі умови для укриття і розмноження тварин. Крім того, лісопосадки забезпечують не тільки збереження біорізноманіття, але й сприяють екологічній стабілізації території й істотно знижують уразливість і периферійну деградацію існуючих збережених лісових масивів. Ренатуралізовані низькородючі сільськогосподарські угіддя, балки, яри, лісонасадження можуть служити не тільки транзитними ділянками, тобто виконувати функції екокоридорів, але й бути ключовими природними територіями, тобто екоядрами місцевого значення.

Створення екологічної мережі це поступовий і тривалий процес. Необхідно зрозуміти, що зберігання природи, і особливо екоядер поблизу міст, крім свого прямого завдання збереження природних комплексів, може дати важливі економічні вигоди, сприяти розвитку туризму і відпочинку, екологічному вихованню і екологічній освіті населення.

Основною метою програми є збільшення площі земель з природними ландшафтами до рівня, достатнього для збереження їх різноманіття, близького до природного стану, та формування їх територіально єдиної системи, побудованої відповідно до забезпечення можливості природних шляхів міграції та поширення видів рослин і тварин, яка б забезпечувала збереження природних екосистем, видів рослинного і тваринного світу та їх популяцій. При цьому національна екологічна мережа має відповідати вимогам Всеєвропейської екологічної мережі та виконувати провідні функції щодо збереження біологічного різноманіття. Крім того, програма повинна сприяти збалансованому та невиснажливому використанню біологічних ресурсів у господарській діяльності.

Поряд з екокоридорами першого порядку на території України в першу чергу мають формуватися внутрішньорегіональні екомережі У окремих регіонах екологічні мережі можуть мати свої особливості, обумовлені характером формування природних комплеків в них і їх нинішнім екологічним станом. Більшість природно-заповідних територій Ратнівського району мають занадто малі розміри щоб забезпечити охорону окремих видів рослин і тварин. У багатьох випадках флора і фауна в цих ПЗО знаходиться в небезпеці зникнення через їхню ізоляцію. Тому постає питання їх розширення. Рахуємо, що мінімальна площа ПЗО повинна не менше 30 - 50 га. Така умова є надзвичайно важливою вимогою у проекті екологічної мережі. У процесах стабілізації екологічного стану Ратнівського району, збереженні природних екосистем, ренатуралізації порушених ділянок велику роль відіграє лісова рослинність. Збільшення площі лісонасаджень є одним із шляхів, спрямованих на підвищення стабільності ландшафтів і їх відновлення. За призначенням лісонасадження поділяються на декілька груп, а саме: заповідні території, захисні лісонасадження, рекреаційні або курортні ліси тощо. В проектованій екомережі кожна із груп лісонасаджень матиме певний режим і певне місце. Ведення господарства на цій території повинно визначатись її природними особливостями і максимально відповідати екологічним умовам моделі природокористування.

Створення екологічної мережі це поступовий і тривалий процес. Необхідно зрозуміти, що зберігання природи, крім свого прямого завдання збереження природних комплексів, може дати важливі економічні вигоди, сприяти розвитку туризму і відпочинку, екологічному вихованню і екологічній освіті населення.

Характеристики

Список файлов курсовой работы