164117 (624626), страница 7

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 7)

Як згадувалося, власники привілейованих акцій регулярно отримують фіксовані дивіденди від відкритих акціонерних товариств, які випускають ці акції. Для цих акцій не існує терміну погашення, тому привілейовані акції слід розглядати як вічну ренту. В такому випадку вартість таких акцій треба визначати за формулою:

[2.1]

де V_p — ринкова вартість привілейованих акцій;

D_p — постійний дивіденд, що сплачується за такою акцією;

K_s — ставка доходу, необхідна для окупності інвестицій, або ставка дисконту.

2. Ринкова вартість простих акцій

Ви вже звертали увагу на те, що власники звичайних акцій мають право на участь в управлінні акціонерним товариством, але виплата дивідендів для них не є гарантованою. У даному випадку дивідендна політика кожного товариства буде залежати від отриманого прибутку та наявних коштів. Таким чином, величина дивідендів може змінюватись залежно від фінансових результатів звітного року. Ціну простих акцій, у більшості випадків, визначають три чинники, які ми згадували раніше: річні дивіденди, ставка дисконту і темпи приросту дивідендів. У випадку, коли AT має високий рівень ризику, інвестори сподіваються на високу необхідну ставку доходу. А щоб заохотити інвесторів вкладати кошти у високоризиковані проекти, потрібно пропонувати солідну компенсацію.

3. Ринкова вартість простих акцій з постійними дивідендами

У випадку, коли дивіденди, які підлягають виплаті за простими акціями є постійними, необхідна ставка доходу таких акцій залежить від ризикованості саме цих акцій, ринкова вартість може визначатися за такою формулою:

[2.2]

де V_r - ринкова вартість простої акції;

D_r - постійний річний дивіденд за акцію;

K_s - необхідна ставка доходу.

4. Ринкова вартість простих акцій з постійним приростом дивідендів

Якщо товариство займає стійке становище на ринку, постійно отримує доходи, впроваджує нові технології для свого розвитку, то в такому випадку дивіденди, які виплачуються щорічно таким суб'єктам господарювання, можуть мати постійні темпи приросту. Курс простих акцій у такій ситуації розраховується за формулою:

[2.3]

дe V_r — ринкова вартість простої акції;

D_o — останній сплачений дивіденд на акцію;

D₁ — прогнозовані дивіденди на акцію через рік;

K_s — необхідна ставка доходу;

g — темпи приросту дивідендів.

У фінансовій літературі таке рівняння нерідко називають рівнянням Гордона.

5. Ринкова вартість простих акцій з непостійним приростом дивідендів

Здійснивши випуск цінних паперів, кожне акціонерне товариство поводиться на ринку якомога активніше, щоб досягти максимальної ефективності та окупити залучені інвестиції. Як правило, протягом перших кількох років дивіденди товариства постійно зростають. З часом, через дію низки обставин (законодавчих, фінансових, політичних тощо) темпи приросту дивідендів поступово стають стабільними. У такому випадку постає правомірне запитання: як визначати вартість акцій, коли дивіденди мають різні темпи приросту за окремі періоди часу? Ця проблема розв’язується, якщо ціна цінних паперів є реальною вартістю їх майбутніх доходів. Коли дивіденди на просту акцію зростають нерівномірно, то майбутні дивіденди треба нараховувати окремо за кожний період, потім дисконтувати ці суми до реальної вартості і додати отримані результати (такі розрахунки здійснюють за допомогою спеціально складених для цього таблиць). У цьому випадку також застосовується рівняння Гордона. Тут слід пам'ятати: якщо ціна акції визначається за певний рік за допомогою цієї моделі, то необхідно використовувати дивіденди за наступний рік. Це — теоретичне обґрунтування визначення вартості акцій. Із досвіду інших країн відомо, що на практиці для визначення необхідної ставки доходу, яка дає змогу розрахувати ціну звичайної акції, застосовується модель МОКА (модель оцінки капітальних активів).

Формула моделі МОКА має такий вигляд:

[2.4]

де K_s — необхідна ставка доходу;

R_f — безпечна ставка (доходність державних цінних паперів);

β — коефіцієнт «бета» компанії;

К_т — доходність ринкового портфеля акцій.

В Україні ми ще не маємо остаточно розробленої (як теоретично так і методологічно) методики розрахунку курсу акцій різних видів. В основному у нас застосовуються непристосовані до українських умов західні аналоги. Це питання вимагає більш глибокого вивчення і доопрацювання.

3. Рекомендації щодо вдосконалення корпоративного управління

Збільшення попиту на інвестиційні ресурси наприкінці XX століття призвело до посилення конкуренції за їх отримання між різними країнами і компаніями. Поряд із внутрішніми інвесторами компанії високо розвинутих країн стали залучати до інвестиційного процесу зовнішніх інвесторів як з вже відомих ринків, так і з ринків, які тільки розвиваються. Країни, що знаходилися на периферії міжнародних інвестиційних процесів, можна розділити на дві групи. Перша — це країни з ринковою економікою, рівень розвитку якої, однак, значно поступається рівню розвинутих країн. Це такі країни, як Португалія, Греція, Туреччина, Бразилія, Мексика, Аргентина, Чилі, Індія. Друга група — це країни Східної Європи і колишнього Радянського Союзу. Корпорації першої групи країн знаходяться на рівні, коли ресурси, на які вони раніше спиралися у своєму розвитку (переважно внутрішні), уже стали недостатні. В другій групі країн масова приватизація, проведена на початку 90-х років, привела до створення десятків тисяч досить значних за своїми розмірами компаній, що гостро потребують інвестиційних ресурсів для виживання. Низький рівень внутрішніх накопичень, недовіра дрібних інвесторів і відтік національного капіталу створюють проблеми для залучення інвестиційних ресурсів.

У цій ситуації виникла об'єктивна основа для створення і впровадження загальних стандартів і правил, які б дозволили потенційним інвесторам отримати повну, ясну й об'єктивну картину про ефективність діяльності компаній, реальних власниках, механізми і методи інвестування, для того щоб у стислий термін і без значних витрат прийняти рішення пре доцільність та надійність вкладання капіталу. У процесі узгодження правил корпоративного управління ділові кола країн, що виступають як інвестори, спираються на активну підтримку своїх урядів і міжнародних організацій, у яких ці країни відіграють домінуючу роль.

Організація Економічного Співробітництва та Розвитку (ОЕСР) спільно із Світовим банком, Міжнародним валютним фондом та іншими міжнародними інституціями ініціювала у 1998 році глобальну програму по створенню універсальних стандартів та норм корпоративного управління, націлену на істотне поліпшення національних систем корпоративного управління. Ці міжнародні стандарти мали бути прийнятими урядами економічно розвинутих країн, міжнародними організаціями, діловими колами державного та приватного секторів економіки. У травні 1999 р. Рада ОЕСР прийняла Загальні Принципи корпоративного управління, під якими поставили свої підписи члени урядів усіх країн — членів ОЕСР. Цей документ складається з двох частин і містить роз'яснення щодо того, які конкретні проблеми повинні регулювати національні стандарти корпоративного управління і як забезпечити значне підвищення ролі інвесторів (акціонерів) в управлінні компаніями, у які вони вкладають свої кошти. У першій частині викладено принципи, що стосуються п'яти галузей: 1) права акціонерів; 2) рівноправність акціонерів;б3) роль зацікавлених осіб; 4) розкриття інформації та прозорість; 5) обов'язки ради. У другій частині документа Принципи наводяться з анотаціями, які містять коментарі, опис переважних тенденцій та приклади з передової практики.

Своє ставлення до принципів ОЕСР висловила Міжнародна мережа з корпоративного управління (ММКУ). Підвищення доходів акціонерів та перевага над конкурентами складають основний зміст коментарів до Принципів ОЕСР. Наведемо деякі тези, важливі з погляду ММКУ для здійснення корпоративного управління.

• Надання достовірної, адекватної і своєчасної інформації, яка забезпечує акціонерам реалізацію їх прав власності.

• Одна проста акція - один голос.

• Компанії повинні забезпечувати право власників голосувати.

• Рада директорів або Спостережна рада, як орган управління, повинні бути підпорядковані акціонерам. Переобрання членів органів управління має відбуватися на регулярній основі.

• Компанія повинна розкривати інформацію про особу, професійний або інший досвід, чинники, що впливають на незалежність і загальну кваліфікацію членів Спостережної ради та про порядок призначення посадових осіб.

• У радах має бути достатня кількість незалежних не виконавчих членів з відповідними знаннями і досвідом, їхні обов'язки повинні включати ефективний стратегічний контроль роботи правління, формування основних комітетів ради і вплив на діяльність ради в цілому.

• Комітети ради з питань аудиту, визначення винагороди та висунення кандидатів на провідні посади повинні складатися цілком або переважно з незалежних не виконавчих членів.

• Оплата праці членів ради і ключових виконавчих посадових осіб повинна відповідати інтересам акціонерів.

• Компанії повинні розкривати в річному звіті політику компанії стосовно винагороди і, бажано, розмір винагороди окремих членів органів управління та вищих посадових осіб, щоб інвестори могли судити, чи відповідає Інтересам акціонерів політика та практика компанії стосовно оплати праці.

• Суттєві стратегічні зміни основної діяльності компанії не повинні провадитись без попереднього схвалення запропонованих змін акціонерами.

• Практика корпоративного управління повинна зосереджуватися на постійній оптимізації операційної діяльності компанії та доходів акціонерів.

• Компанії мають дотримуватися усіх відповідних законів юрисдикції, у якій вони функціонують.

• Спостережні ради, які прагнуть досягти активного співробітництва між компаніями і зацікавленими сторонами, перш за все сприяють стабілізації економіки регіону, працевлаштуванню та охороні довкілля.

Метою принципів, розроблених Європейським Банком Реконструкції та Розвитку (ЄБРР), є сприяння встановленню взаєморозуміння між корпораціями, кредиторами і інвесторами при ухваленні рішень про надання кредиту або вкладання капіталу шляхом впровадження раціональних ділових норм у корпоративну практику. Проте у багатьох країнах перелічені принципи є тільки бажаною метою, тому що законодавча база не забезпечує умов для використання набутого міжнародною спільнотою досвіду.

Іншою організацією, яка також займається створенням міжнародних стандартів з корпоративного управління, є Конфедерація європейських асоціацій акціонерів «Євроакціонери» (Брюссель). Принципи групи «Євроакціонери» так само, як і принципи ОЕСР, спрямовані на покращання правової, інституційної та регуляторної бази корпоративного управління, але є більш конкретними та детальними. Наведемо основні рекомендації групи «Євроакціонери», які стосуються цілей корпорації, розподілу прибутку, впливу акціонерів на ключові питання життєдіяльності компанії, реалізації права голосу акціонерів, отримання належної інформації, ролі органів управління.

1. Головного метою компанії повинна бути максимізація вартості акцій акціонерів. Компанії повинні чітко зазначати (в письмовій формі) свої фінансові цілі та стратегію і включити цю інформацію до своїх річних звітів.

2. Рішення, що мають суттєвий вплив на природу, розмір, структуру та ризики компанії, а також на позиції акціонерів, повинні підлягати затвердженню акціонерами та прийматися річними загальними зборами.

3. Акціонери більшості повинні робити попередні пропозиції щодо купівлі акцій акціонерів меншості, у випадку, коли частка акціонера більшості перевищує певний рівень (від 25% до 33,3%). Вважається, що при забезпеченні цього рівня акціонер має контрольний пакет.

4. Процеси злиття та поглинання повинні регулюватися. Відповідність вимогам цього регулювання повинна контролюватися. Якщо частка акціонера у компанії перевищує певний рівень, такий акціонер повинен зробити пропозицію щодо купівлі акцій акціонерів меншості на прийнятних умовах, тобто як мінімум за ціною, яка була сплачена за отримання контролю над компанією.

5. Компанії повинні відразу розкривати інформацію, яка може мати вплив на ціну акцій, а також інформацію про акціонерів, частка яких стає більшою або меншою, ніж певний рівень (5%).

6. Акціонери повинні мати право обирати членів принаймні однієї ради та приймати рішення про їх звільнення, до виборів — висувати кандидатів до членів ради.

7. Інформація щодо порядку денного та інших питань, що відносяться до загальних зборів, повинна публікуватися вчасно. Протокол зборів повинен вестися призначеним секретарем та перевірятися незалежною особою або організацією. Аудитори також повинні бути незалежними та обиратися загальними зборами. Обговорення на загальних зборах мас записуватися на плівку.

8. Акціонери повинні мати можливість вносити пропозиції до порідку денного річних загальних зборів.

9. Для предоставления акционерам информации, которая имеет влияние на цены (корпоративная стратегия, квартальные результаты, секретная информация относительно акций, которая подлежит неотложному раскрытию, личная заинтересованность членов совета в соглашениях или делах, которые имеют влияние на компанию); компания должна использовать электронные средства.

10. Членство у правлінні та у спостережній раді слід обмежити строком до дванадцяти років. При цьому має бути не більше одного невиконавчого члена у спостережній раді, який раніше входив до правління. Слід створити спеціальний комітет для визначення розміру винагороди для директорів. Принципи, на основі яких визначається розмір винагороди, слід публікувати в річному звіті. Оплата праці виконавчих директорів повинна бути гнучкою, залежати від прибутковості компанії, однак її розмір не повинен перевищувати подвійну фіксовану ставку.

У формуванні загальних підходів до принципів корпоративного управління активну участь беруть не тільки уряди великої кількості країн, але й недержавні організації і групи. Якщо зусилля державних органів спрямовані насамперед на удосконалювання законодавства з метою закріплення обов'язковості визначених стандартів розкриття інформації про діяльність компаній, захисту прав акціонерів і забезпечення рівного ставлення до них, врахування інтересів інших зацікавлених сторін, то діяльність ділових кіл і інших недержавних структур і груп спрямована на формування правил і процедур корпоративного управління, які були б добровільно прийняті діловими колами, відповідали міжнародним принципам і разом з тим враховували національні особливості.

Характеристики

Список файлов курсовой работы