164117 (624626), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Рішення можуть прийматися від імені органу господарської організації (вищого, виконавчого, контрольного та ін.) або безпосередньо від імені її учасників (засновників). У повному та командитному товариствах рішення приймаються безпосередньо учасниками (тому що в цих товариствах не створюються спеціальні органи управління). Слід враховувати, що якщо законом передбачено прийняття того чи іншого рішення органом управління господарської організації з дотриманням певної процедури, то таке рішення не може бути прийнято особисто власником корпоративних прав.

Аналізуючи положення ГК України стосовно наявності ознак підприємництва в діях особи, що заснувала господарську організацію чи володіє відносно неї корпоративними правами, слід зазначити, що кодекс дуже суперечливо врегулював дане питання. Якщо у ч. 2 ст. 1 Закону «Про підприємництво», який втратив чинність зі вступом у дію ГК України, було чітко встановлено, що створення (заснування) суб'єкта підприємницької діяльності — юридичної особи, а також володіння корпоративними правами не є підприємницькою діяльністю, крім випадків, передбачених законодавством, то чинний Господарський кодекс фактично закріплює дві протилежні позиції з цього питання.

З частин 3,4 ст. випливає очевидний висновок, що засновники (учасники) як унітарних, так і корпоративних господарських організації визнаються такими, що займаються підприємницькою діяльністю. Однак у ч. 2 ст. 167 Г К України закріплюється прямо протилежна норма — володіння корпоративними правами не вважається підприємництвом. Більше того, у ст. 42 вказується що підприємництво — це діяльність, яка здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями). А вже згадувана ст. 128 (ч. 1) закріплює, що громадянин визнається суб'єктом господарювання в разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи.

Враховуючи таку неоднозначну позицію законодавця, особам, яким заборонено займатися підприємницькою діяльністю (ч. 1 ст. 42 Конституції, ч. 5 Закону «Про боротьбу з корупцією», ст. З Закону «Про статус народного депутата України», ст. 6 Закону «Про статус депутатів місцевих рад»), все ж таки слід утримуватися від заснування суб'єктів господарювання або придбання корпоративних прав.

1.2 Виникнення та припинення корпоративних прав

Корпоративні права можуть виникати у особи внаслідок:

1) заснування (участі в заснуванні) господарської організації (первинний спосіб набуття корпоративних прав);

2) набуття особою вже існуючих корпоративних прав на підставі вчинення правочинів, спадкування (правонаступництва), рішення суду тощо (похідний спосіб набуття корпоративних прав).

Право власності на акції виникає в акціонера з моменту зарахування акцій на його особовий рахунок реєстратором (при документарній формі випуску акцій) або на рахунок у цінних паперах зберігачем (при бездокументарній формі випуску акцій). У свою чергу таке зарахування можливе лише після повної сплати акціонером вартості акцій (при первинному способі набуття). Щодо інших корпоративних прав слід зазначити, що вони виникають одразу ж після державної реєстрації відповідної господарської організації і учасники (члени) можуть користуватися ними в повному обсязі — єдиним обмеженням є неможливість відчуження корпоративних прав у тій частині, що не була оплачена. Підставами припинення корпоративних прав можуть бути:

1) відчуження корпоративних прав (продаж, міна, дарування, внесення до статутного фонду тощо);

2) вихід власника корпоративних прав із господарської організації;

3) виключення власника корпоративних прав з господарської організації;

4) визнання власника корпоративних прав таким, що вибув зі складу господарської організації:

5) припинення господарської організації, відносно якої особа мала корпоративні права;

6) інші законні підстави.

Корпоративні права, як особливий вид майна, можуть бути предметом різних правочинів — купівлі-продажу, дарування, міни, можуть передаватись до статутного фонду (майна) суб'єкта господарювання або в заставу. Але при здійсненні правочинів з корпоративними правами слід враховувати їхню особливу природу. Власник корпоративних прав має також певні обов'язки перед відповідною господарською організацією та іншими власниками корпоративних прав. Тому процес відчуження корпоративних прав юридично є більш складним, ніж відчуження майна у формі речей (за винятком відчуження акцій ВАТ).

Типовими обмеженнями, які можуть впливати на оборотоздатність корпоративних прав є:

• закріплення переважного права купівлі за іншими учасниками господарської організації;

• встановлення заборони відчужувати корпоративні права взагалі або тільки третім особам (особам, що не є членами господарської організації);

• необхідність надання згоди на відчуження іншими учасниками господарської організації (ч. 1 ст. 127 ЦК);

• необхідність внесення до установчих документів та державної реєстрації змін щодо складу учасників (членів), пов'язаних із фактом відчуження корпоративних прав (ч. 2 ст. 82 ГК, ст. 8 Закону «Про кооперацію»).

Деякі з цих обмежень встановлені законодавчо, деякі можуть встановлюватись установчими документами господарських організацій.

Проблемою, пов'язаною із переходом та припиненням права власності на корпоративні права, є необхідність відображати зміни в персональному складі учасників (засновників, членів) в установчих документах господарської організації (за винятком змін у персональному складі акціонерів, які фіксуються в спеціальному реєстрі). Непоодинокими є випадки, коли учасник подає заяву про вихід із товариства чи відчужує свої корпоративні права третій особі, але інші учасники відмовляються внести відповідні зміни до установчих документів і правова ситуація довгий час залишається невизначеною. Для вирішення цієї проблеми можна вдатися до запозичення закордонного досвіду - в більшості країн статути товариств та інших корпоративних організацій не повинні містити відомостей про власників корпоративних прав. Ці відомості заносяться до спеціальних реєстрів, ведення яких покладається на виконавчий або інший орган.

2. Особливості функціонування господарських товариств корпоративного типу

2.1 Корпоративні форми підприємництва в Україні

Господарське товариство може створюватись та існувати тільки в одній з передбачених ч.2 ст.1 Закону «Про господарські товариства» форм, а саме у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повного товариства та командитного товариства. Діюче законодавство України, закріплюючи існування п'яти видів господарських товариств, надає можливість засновникам товариства обрати найбільш придатну для їх майбутньої діяльності організаційно-правову форму.

Акціонерним визнається товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства (ч. І ст. 24 Закону «Про господарські товариства»).

Товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Учасники товариства несуть відповідальність у межах к вкладів (ст. 50 Закону «Про господарські товариства»).

Товариством з додатковою відповідальністю визнається товариство, статутний фонд якого поділений па частки визначених установчими документами розмірів. Учасники такого товариства відповідають за його боргами своїми внесками до статутного фонду, а при недостатності цих сум — додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного учасника (ст. 65 Закону «Про господарські товариства»).

Повним визнається таке товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном (ст. 66 Закону «Про господарські товариства»).

Командитним товариством визнається товариство, в якому разом з одним або більше учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, є один або більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майні товариства (ч. І ст. 75 Закону «Про господарські товариства»).

Перелік організаційно-правових форм господарських товариств, що міститься у Законі «Про господарські товариства» є вичерпним, проте щодо акціонерного товариства варто мати на увазі положення ст. 25 цього закону, відповідно до яких товариство може бути закритим або відкритим.

Акції відкритого акціонерного товариства можуть розповсюджуватись шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах. Акції закритого акціонерного товариства розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватись шляхом підписки, продаватись та купуватись на біржі. Відкриті і закриті акціонерні товариства істотно відрізняються за процедурою створення і правовим статусом, а тому фактично являють собою дві різні організаційно-правові форми господарського товариства. Вид акціонерного товариства обов'язково повинен вказуватися в його установчих документах і найменуванні, але на практиці дана вимога виконується не завжди.

Господарські товариства відрізняються між собою за багатьма правовими параметрами, серед яких найбільш важливих є такі:

• процедура створення товариства (тривалість, вартість, технічні бар'єри — залежність від дій певних державних органів і третіх осіб);

• законодавчі обмеження кола учасників;

• склад установчих документів, порядок внесення в них змін;

• вимоги законодавства до капіталу товариства (мінімальний розмір, порядок формування, види внесків, підтримка розміру власного капіталу);

• правовий режим майна (у тому числі можливість вилучення частки учасника);

• правовий статус учасників товариства (права, обов'язки, відповідальність за зобов'язаннями товариства);

• порядок руху учасників (вільний, обмежений, можливість виключення учасника);

• організація управління товариством;

• обсяг правоздатності товариства;

• публічність діяльності;

• рівень оподаткування, можливість одержання податкових пільг;

• порядок реорганізації і ліквідації й ін.

Учасники (засновники) та посадові особи товариства, його контрагенти та представники державних органів, що вступають у правовідносини з товариством, не завжди звертають достатню увагу на відмінності у правовому регулюванні діяльності окремих видів господарських товариств. Це часто призводить до негативних наслідків, як то втрата переданих товариству коштів або майна, неотримання очікуваного прибутку, визнання товариства нествореним, відмова у проведенні державної реєстрації або її скасування у судовому порядку, визнання недійсними укладених товариством угод, притягнення винних осіб до цивільної, адміністративної, дисциплінарної або кримінальної відповідальності тощо.

Дуже поширеною є ситуація, коли акціонер намагається «вийти» з товариства і повернути свій вклад або виділити свою частку у майні товариства, Але така процедура стосовно акціонерних товариств законодавством не передбачена (на відміну від усіх інших видів господарських товариств).

Вибір певної організаційно-правової форми не завжди залежить тільки від цілей і намірів засновників товариства, у ряді випадків він визначається вимогами чинного законодавства. Наприклад, фондова біржа, інвестиційний фонд можуть бути створені тільки у формі закритого акціонерного товариства, довірче товариство — товариства з додаткового відповідальністю, ломбард — повного товариства.

На сьогоднішній день найбільшою популярністю в Україні користується товариство з обмеженою відповідальністю — завдяки простоті створення, обмеженій відповідальності учасників (вони не ризикують втратою свого особистого майна), придатності для організації як малого, так і великого бізнесу.

Крім базових форм господарських товариств, передбачених ч. 2 ст. 1 Закону «Про господарські товариства», у чинному законодавстві України використовується також конструкція похідних (спеціальних) форм. Так, комерційні банки, страхові компанії, інститути спільного інвестування, ломбарди, біржі, депозитарії, реєстратори й інші професійні учасники фінансового ринку України створюються переважно у формі господарського товариства і є похідними (спеціальними) формами господарських товариств. Для них законодавством установлюється цілий ряд додаткових вимог щодо кола учасників, складу й змісту установчих документів, розміру статутного фонду (капіталу); порядку його формування і зміни, подання фінансової та іншої звітності й ін. Для комерційних банків установлюється спеціальний порядок державної реєстрації, що здійснюється Національним банком України (розділ 3 Закону «Про банки і банківську діяльність»).

Акціонерне товариство, товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю відносяться до групи товариств — об'єднань капіталу. Для таких товариств головним є майнова участь, тобто інвестування учасниками діяльності товариства. Особисті ж якості кожного з учасників істотного значення не мають, особливо у відкритому акціонерному товаристві (це підтверджується можливістю такого товариства випускати акції на пред'явника). Товариства — об'єднання капіталу:

• діють на підставі установчого договору і статуту;

• мають розвинену систему органів управління;

• повинні підтримувати передбачений законом розмір статутного фонду;

• їх учасники не зобов'язані займатися поточними справами товариства і не несуть особистої відповідальності за його зобов'язаннями.

Оскільки установчий договір відіграє другорядну роль у регулюванні діяльності господарських товариств — об'єднань капіталів, такі товариства часто іменуються статутними.

Повне і командитне товариства є персональними об'єднаннями, для яких на перший план виступає особистий елемент, наявність товариських, довірчих відносин між учасниками.

Персональні товариства:

• звичайно мають незначну кількість учасників.

• діють тільки на підставі установчого договору.

• законодавство не містить вимог щодо порядку формування і мінімального розміру їх капіталу.

• учасники цих товариств здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства, спільно управляють його справами і несуть особисту відповідальність за боргами товариства,

• рух учасників у таких товариствах обмежений.

Персональні господарські товариства часто називаються договірними. Договірні товариства не мають деяких ознак юридичної особи. У багатьох країнах персональні товариства не мають статусу юридичної особи, але наділені торговельною (підприємницькою) правоздатністю.

Українське законодавство не містить розходжень у найменуванні капіталістичних і персональних товариств, що часто зустрічається за кордоном (Росія — «общества» і «товарищества», Велика Британія — компанії і партнерства; США — корпорації і партнерства).

Ще одним різновидом господарських товариств є одноособові товариства. Одноособове товариство — це товариство, що створене одним учасником або має усього одного учасника внаслідок вибуття інших учасників.

Характеристики

Список файлов курсовой работы