131214 (619247), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Саме у групі однолітків виробляється вміння співвідносити свої інтереси з інтересами інших людей, і підкорятися колективній відповідальності і водночас уміння постояти за себе, за свої погляди і права. Крім того, група однолітків є одним з факторів, що зумовлюють активність особистості підлітка. Доведено, що соціальна активність підлітків може формуватися за двома основними напрямами: шляхом інтеграції особистості з колективом, засвоєння індивідуальних норм, цінностей і ролей, які слалися в групі, що робить підлітка емоційно більш стійким, сильним або шляхом протистояння особистості колективу, протидії груповому тиску.
Школи навчання посідають чине місце в житті підлітка, але не однакове в різних дітей. Для багатьох привабливість школи залежить від можливості спілкуватися з однолітками, і через що часто „страждає” навчання. З’являється диференційоване ставлення до вчителів, формуються критерії оцінювання діяльності й особистості дорослого. Одна група критеріїв стосується якості виконання, інша ставлення вчителів до підлітка, уміння або невміння правильно побудувати стосунки з учнем.
Підлітки цінують вчителів знаючих і суворих, утім справедливих, доброзичливих і тактовних. Дітям подобається ерудиція вчителя і знання предмета, не подобається негативне ставлення до самостійності суджень підлітка.
Учитель, як будь який керівник, має керувати не окремим учнем, а групою. Він змушений брати до уваги норми і цінності, характерні до даної групи, без знання яких він не зможе правильно визначити стратегію керування стосовно окремого учня і класу в цілому.
Конфлікти між учителями й підлітками можна зарахувати до розряду організаційно – управлінських, тому що клас є колективом і виконавцем, а вчитель – організатором і керівником навчально – виховної діяльності. Породжуються конфлікти головним чином суб’єктивними причинами, що залежать від особистісних характеристик та індивідуальної поведінки керівника й вихованців, тобто вчителя й учнів.
Основні причини конфліктів типу вчитель-підліток:
- з погляду вчителя: порушення дисципліни на уроці, погане виконання домашнього завдання; нездорові стосунки між учнями;
- з погляду учнів: образи с боку вчителя; брутальність, нестриманість, наказовий тон; необ’єктивне оцінювання знань; небажання бачити в учневі союзника і партнера зі спільної діяльності.
Зрозуміло, що абсолютно виключити конфлікти неможливо, тому, головне, щоб ситуація не доходила до конфронтації, а шкільні класи не перетворилися у полігони. Лише спільно вирішуючи їх, учителі й підлітки дійсно стануть один одному, зможуть цілком насолодитися принадністю спілкування з близькими за духом людьми.
Роздивляючись цей період (майже 4-5 класу) група ровесників займає суттєве місце в житті дитини та співвідношення їх стандартам, правилам, нормам приймає часом форму “релігійного преклоніння”. Діти об’єднуються в різні групи (часто позамежою класа), організаційний устрій яких приймає жорстоко регламентований характер, який виражається у прийнятті певних законів, ритуалів вступу. Пристрасть до кодів, шифрів, таємниць знаків та сигналів, будування “штабів” є одним з проявів тенденції доособлення від світу дорослих і створення свого власного. Інтерес до таких речей, за дослідженнями Осореної М.В. розквітає між 8 та 11 роками. [29, 31].
Як правило, такі групи складаються з представників одного полу. Їх об’єднують загальні інтереси, заняття певні форми взаємодії між членами даної групи.
Особливе місце у системі взаємовідносин підлітками оточуючими починає займати ровесник як більш чи менш рівний партнер по спілкуванню. Вплив ровесників на формування особистості підлітка здійснюється двома шляхами. По-перше, це організовані колективи, які прямо чи скісно спрямовуються дорослими (шкільний клас, різного роду кружки, клуби спортивні секції і т.д.), по-друге, за допомогою вільного спілкування у стихійно створених групах, приятельських компаніях і на кінець, у рамках інтимного дружнього спілкування ,в якому можна відкрити другому свій внутрішній світ, довірити найважливіше, таємне. Знайти справжнього товариша та бути для нього єдиним і необхіднім – мрія кожного хлопця та дівчинки.
Підліток не уявляє себе поза колективу, всі події колективного життя визивають у нього активне емоційне відношення. Він зазнає підйом від переживання спільності із своєю групою, коли діє разом з усіма висловлює своє позитивне та негативне відношення до подій шкільного життя ,за межами школи і т.д. Відрив від колективу, ізольованість, відсутність товариша або зруйнування дружби сприймається підлітком як особистісна драма.
Досвідчені педагоги знають, що неблагополучність у відношеннях підлітка з однокласниками, практичний розрив ділових та особистих взаємовідношень з ними можуть мати багатосторонні негативні наслідки не тільки у плані виникнення у підлітка важких переживань, але і для формування його особистості взагалі.
У ряді психологічних досліджень (Боцманові М.Е., Захарової А.В., Ельконіна Д.Б., Лозоцевої В.Н., Тригера Р.Д.) показано, що неблагополуччя підлітка у відношеннях з однолітками прямо обумовлено важливою особливістю віку – формування морально-етичних критеріїв оцінювання ровесника і пов’язаних з цим певних вимог до його поведінки [6,57,28,49,]
Емоційний конфлікт з однолітками у підлітковому віці збільшується відсутністю у них досвіду товариських взаємовідношень, досвіду справжньої дружби з ровесниками. У оцінюванні молодшими підлітками фізичних недоліків однолітків, складного характеру, невстигання у навчанні відступають на другий план, якщо він додержується у колективі норми “кодексу товаришування” [28].
Найважливіші норми цього “кодексу” – рівність, чесність, повага, вірність, допомога товаришу. Молоді підлітки засуджують ровесників. Які не додержуються вимоги “вести себе на рівних”, притипоставляючих себе колективу. Разом з тим підлітки дуже цінують вміння постояти за себе, а прагнення захистити себе за допомогою дорослих викликає засудження.
Отже молодший підліток має немало труднощів суб’єктивного порядку і перехід на новий рівень усвідомлення та оцінювання самого себе дається йому дуже важко. Баланс позитивного та негативного само оцінювання, який установився у молодшому шкільному віці, порушується. Помічається різкий сплеск незадоволення собою, який розповсюджується головним образом на навчальну діяльність та взаємовідношення з оточуючими.
1.1.2 Родинне спілкування між дорослими та підлітками
Сім’я як стійкий соціальний інститут стоїть біля витоків формування особистості. Річ не лише в тім, що виховання в ній с первинним щодо інших суспільних форм виховання, суттєвий чинник полягає в тому, що сімейні виховні взаємини складаються і функціонують на основі інтимної близькості людей, їхніх родинних зв’язків, любові спільності побуту. Реалізація сім’єю виховних можливостей здійснюється через різні, - зокрема й виховні взаємини, які складаються між її членами. Ці взаємини є взаємодією, під час якої здійснюється трансляція соціального досвіду (знання, уміння, навички, ціннісні орієнтації, сімейні традиції тощо). При цьому виховні взаємини в сім’ї можуть мати як зумисний, так і ситуативний характер і спрямованість на створення сприятливих умов для трансляцій та засвоювання загальнолюдського досвіду практичної діяльності, досвіду пізнання, спілкування тощо.
Незважаючи на те, що сім’я апріорі володіє значними виховними можливостями, на практиці вони реалізуються далеко не цілком.
Батьки і діти – це проблема вічності, яка завжди існувала, існує й існуватиме в суспільстві. Цікаве спостереження щодо сучасної проблеми батьків і дітей зробила значний психолог Н.Максимова, стверджуючи, що соціально – економічні зрушення, які сталися в Україні, відсутність допомоги з боку держави у більшості людей викликали розгубленість. Ті, хто виховувався за радянських часів (батьки), виявилися не готовими до ділової активності та очікують поліпшення життя “згори”. Діти відмовляються наслідувати таку позицію, пов’язуючі позитивні зміни у житті зі своєю власною активністю [51].
Процес формування особистості не приходить в соціальному вакуумі. На поведінку дитини впливають сімейні взаємовідношення, дії других людей з навколишнього середовища, на підставі яких діти познають людські поведінки.
У сучасних дослідженнях при аналізі причин дезадаптації підлітків особа увага надається стилю сімейного виховання, стилю спілкування, місцю покарання щодо контролю над поведінкою дитини.
Залежність між негативними взаємовідношеннями у системі “батьки – дитини” можна прослідити у роботі французського професора філософії Е.Бандіттер, котра говорить про те, що ранні хвилювання визначають все наступне життя. “Життя людини буде нещасливою, якщо засвоєні у дитинстві уявлення глибоко укоренилися в ній. Щоб їх розрушити необхідне, у першому випадку, ціле життя” [7, 30-32].
Ціннісні орієнтації закладаються у дитини у ранковому дитинстві, хоча їх система формується під впливом ідеології та культури суспільства в цілому. Тим паче, безпосередній досвід який дитина отримує у сім’ї, як правило має велике значення. На прикладі взаємовідношень між членами сім’ї вона навчається взаємодіяти з другими людьми, навчається поведінці та формам відношень, які збережуться у неї і в підлітковому віці і в зрілі роки.
Особливої уваги треба надати спілкуванню між батьками і дітьми у підлітковий період. Майже всіх батьків перехідний вік дитини застає зненацька. Важко сприймати дорослі вимоги підлітка, продовжуючись ставитись до нього, як до дитини. Добре, якщо батьки не забули, як самі були підлітками.
Водночас, підлітковий вік – це час формування стійких форм поведінки, характеру і засобів емоційного реагування. Які в подальшому визначають життя дорослої людини, її фізичне й психічне здоров’я. Це час досягнень, набуття знань, умінь, нової соціальної позиції, ставлення моральності. Але не треба забувати, що саме цьому вікові притаманна втрата дитячого світосприймання, виникнення тривожних сумнівів у собі і своїх можливостях. Пошуки правди в собі та інших. Ось чому для підлітків важливу роль відіграє сімейне оточення, яке має забезпечити сприятливі умови для здорового розвитку їхньої особливості. Акцентування уваги на останній тезі не випадкове, адже зі вступом дитини у підлітковий вік міняється не лише вона сама, а й усі члени родини, вони немовби по-новому починають бачити себе самих, власних дітей, інших людей, навколишній світ. І те як зможе сім’я подолати цей не простий етап – із найменшими втратами чи напруженням – залежить від атмосфери, що склалася в сім’ї, від того, які почуття, настанови, ціннісні орієнтири тут переважають.
Одна з найпоширеніших проблем, пов’язаних із підлітковим віком, - проблема родинних суперечностей і конфліктів. Причина цього найчастіше пов’язані з двоякістю як батьківського сприйняття і ставлення, яке відображає реально суперечливий статус підлітка у світі соціальних відносин – ще не дорослий, але вже не дитина, - так і з двоякості усвідомлення себе самим підлітком. Водночас підліток стикаються з різноманітними соціальними вимогами і новими ролями. Вони намагаються зібрати в одне ціле всі наявні на цей час знання про себе. Це оцінювання вкрай потрібне підлітку, аби визначити своє місце в житті, самовизначитись у виборі майбутньої професії та кар’єри. Основним завданням, яке підліток вирішує у перехідному віці, є пошук власного “я”, усвідомлення своєї індивідуальності.
Що ж заважає підлітку “знайти себе?”. Перед усім, - це невміння спілкуватися з оточуючими людьми. Підліток не відчуває потреби включитися в соціальний контакт або відчуває острах щодо нього. Здебільшого до цього призводить дефіцит спілкування в родині. У таких сім’ях діти ростуть сором’язливими, боязкими. Тривожними, або навпаки, над агресивними. У них своєчасно не виявляється здатність до емпатії (співпереживання, співчуття, розуміння іншої людини). Ці підлітки у процесі спілкування не вміють орієнтуватися на невербальний компонент спілкування (жест, міміка, погляд, тощо), водночас як 65% інформації передається саме невербальними засобами.
Другою важливою причиною того, що „важкий” вік стає важким для підлітка, стає наявність у дитини комплексу неповноцінності. Низьке само оцінювання виражається в постійному психічному напруженні.
Але, безумовно, найважливішою причиною труднощів дитини в підлітковому віці стають родинні стосунки, суперечності і внутрішньо сімейні конфлікти.
Взаємини між дорослими і підлітками можна умовно розподілити на такі типи:
- співпраця, яка ґрунтується на взаєморозумінні і взаємній підтримці, що зокрема, допомагає як найактивніше реалізувати функції родини. Кожний член родини відчуває свою особисту значущість (тобто свою цінність для інших); загальна атмосфера родинних взаємин тепла, дружня, сповнена позитивних емоцій;
- паритет – це рівні. “союзницькі”, більш раціональні стосунки які задовольняють усіх членів родини; особистісна значущість кожного ( і дорослих і підлітків), порівнюючи з попереднім, співробітницьким стилем взаємин трохи зменшується, емоційні контакти слабішають, на перший план виходять пошуки доцільності кожної дії;
- змагання – взаємини, які базуються на прагнення окремих членів родини перевершити один одного у будь-якій справі. Такий тип взаємин сприяє встановленню в сім’ї нервової нестійкої атмосфери;
- конкуренція – домінування взаємин, коли переважає прагнення кожного члена родини довести свою зверхність над іншими за будь-яку ціну. Емоційний комфорт одного досягається за рахунок психологічного дискомфорту іншого;
- антагонізм – взаємини, для яких характерним є протистояння окремих членів родини і не бажання кожної сторони йти на компроміс;
- відсторонення – взаємини, - за яких батьки розлучаються з підлітком, відмовляючись брати участь у його житті. Ситуація в таких родинах драматична. Для чутливих дітей відсутність батьківської любові дуже небезпечна, оскільки викликає розгубленість, острах, депресію, небажання жити і навіть суїцид (самогубство).
У молодших підлітків зі слабким емоційним тлом батьківське відсторонення компенсується власною “стіною відчудження”, екстравагантними витівками, участю в сумнівних компаніях, у подальшому з уживанням алкоголю і наркотиків.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
