130744 (619129), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

в) Формування ілюзії захищеності – в цьому випадку людина розраховує на чийсь авторитет, для того, щоб набути впевненості. Стає за чиюсь спину.

г) Формування накопичувальності – відчаю людина позбувається за рахунок матеріальних цінностей-грошей статусу, престижу.

д) Формування цинічної ненависті - глибоко розчарована людина, може почати ненавидіти саме життя, і їй хочеться доказати, що життя зле, люди злі і сам ти злий. Розчарування людини робить її циніком і руйнівником.

6) Компенсаторне насилля – це насилля лужить людині заміною продуктивної діяльності. Людина по суті своїй не виносить абсолютної пасивності, тому якщо людина відчуваючи слабкість, страх, некомпетентність або безпомічність не може діяти від цього страдає. Ці страждання призводять до порушення внутрішньої рівноваги, людина намагається компенсувати свою безпомічність. Фромм виділяє дві можливості компенсації: одна можливість полягає в тому, щоб примкнути до якоїсь групи, або особистості, яка має владу, і ідентифікувати себе з нею; інша можливість полягає в тому, що безсильна людина в своїй злобі використовує здатність до руйнування. Людина мститься життю, та іншим людям, які її обділили.

7) Садизм – Фромм трактує це поняття як схильність повністю контролювати будь-яку живу істоту. При цьому бажання причинити іншому страждання не є істотним і визначаючим. Основу садизму складає імпульс повністю підчинити іншого своїй владі, зробити його безпомічним об’єктом власної волі, стати його богом і мати можливість робити з ним що завгодно.

Психологічна сутність садизму полягає в тому,щоб:

- змусити когось страждати;

- вимусити його терпіти ці страждання;

- позбавити жертву можливості захищатися чи вийти з цієї ситуації;

- відчути радість і задоволення від повного господарювання над іншою людиною;

8) Архаїчна жага крові – відображає біологічний зв’язок людини і природи: вбивство відбувається через страх власного розвитку. Цей вид насилля характерний для людини, яка намагається знайти відповідь на життєво важливі питання за посередництвом деградації до до-індивідуального стану свого існування, в якому вона стає твариною і тим самим звільняє себе від тяжкості розуму. Пролити кров – означає відчути себе живим, сильним, неповторним, переважаючим всіх інших [31].

Фрустраційна теорія

(гомеостатична модель).

Засновниками даної теорії вважаються Дж. Доллард і Н. Міллер. Згідно з їх поглядами, агресія – це не автоматично виникаючий в організмі людини потяг, а реакція на фрустрацію: спроба подолати перепону на шляху до задоволення потреб, досягнень задоволення і емоційної рівноваги. Дж. Доллард вважав, що фрустрація завжди призводить до агресії, а агресія завжди є наслідком фрустрації. Згідно з цією теорією, у індивіда, який пережив фрустрацію, виникає схильність до агресії [1]. Для збудження агресії вирішальне значення мають три фактори:

1. Ступінь очікуваного суб”єктом задоволення від майбутнього досягнення мети;

2. Сила перепони на шляху до досягнення мети;

3. Кількість послідовних фрустрацій; За Доллардом схема «фрустрація - агресія» базується на чотирьох основних поняттях: агресія, фрустрація, гальмування і заміщення.

Агресія розуміється як намір нашкодити комусь своїми діями, як «акт, цілеспрямованою реакцією якого є нанесення шкоди організму».

Фрустрація виникає, коли з”являється перепона для досягнення мети. Сила фрустрації залежить від сили мотивації для виконання бажаної дії, значності перепони до досягнення мети і кількості цілеспрямованих дій, після яких настає фрустрація.

Гальмування це тенденція обмежити, або згорнути дії, через очікувані негативні наслідки. В свою чергу, гальмування прямих актів агресії завжди супроводжуються іще більшою фрустрацією, що викликає агресію проти людини , яка сприймається як винуватець гальмування, й посилює поштовх до інших форм агресії.

Заміщення (зміщення) – це прагнення брати участь в агресивних діях, спрямованих не на справжнє джерело фрустрації, а на яку-небудь іншу особу. Доллард і співавтори дійшли до висновку, що подібна поведінка не проявляється в той самий момент фрустрації насамперед через покарання. Міллер (1948) запропонував особливу модель, яка пояснює виникнення зміщеної агресії. Він зауважив, що в подібних випадках вибір агресором жертви в значній мірі обумовлений трьома факторами: 1) силою спонукання до агресії; 2) силою факторів, гальмуючих наявну поведінку; 3) стимульною схожістю кожної потенційної жертви з фрустрованим фактором.

Інша модифікована фрустраційна теорія була представлена Л. Берковіцем. В свою концептуальну схему «фрустрація - агресія» він ввів наступні істотні поправки: а) фрустрація не обов’язково призводить до агресивних дій, але вона стимулює готовність до них; б) навіть в стані готовності агресія не виникає без належних умов; в) вихід із фруструючої ситуації за допомогою агресивних дій виховує у індивіда звичку до подібних дій;

В процесі свого розвитку фрустраційний підхід розділився на дві відносно самостійні течії. Прихильники першої течії продовжують досліджувати умови , за яких фрустрація веде до агресії. Прихильники іншої течії створили власну концепцію фрустрації, в основу яких закладений аналіз фрустраційних ситуацій, класифікації і типології реакцій на фрустрацію. Одним з них є С. Розенцвейг. Він виділив три типи причин, які викликають фрустрацію: 1) позбавлення (privation) – відсутність необхідних засобів для досягнення мети або задоволення потреби; 2) втрати (deprivation) – втрата предметів або об’єктів, які раніш задовольняли потреби; 3) конфлікт (conflict) – одночасне існування двох несумісних один з одним спонукань, амбівалентних почуттів чи відносин.

В результаті досліджень вчені прийшли до висновку, що при фрустрації особистість реагує цілим комплексом захисних реакцій, одна з яких грає ведучу роль [33].

Теорія соціального научіння

(біхевіоральна модель)

Цю теорію було запропоновано А. Бандурою (1973). Згідно з нею, агресія представляє собою засвоєну в процесі соціалізації поведінку через спостереження відповідного способу дій і соціальне підкріплення. Тобто, іде вивчення людської поведінки, зорієнтованої на зразок. Щоб засвоїти способи руйнуючих дій, людина повинна спостерігати їх соціальні зразки, зустрічати схвалення при їх демонстрації і внутрішньо схвалювати власні «успіхи» в нанесенні шкоди іншим людям [1]. З точки зору Бандури, аналіз агресивної поведінки потребує врахування трьох моментів:

1. Способів засвоєння подібних дій;

2. Факторів, які провокують їх появу;

3. Умов, при яких вони виникають;

Схвалення та покарання є регулятором агресивної поведінки, відповідають за посилення чи стримування деструктивних тенденцій . А. Бандура виділяв три види схвалень і покарань:

А) Підкріплення власної поведінки оточуючими.

Б) Відношення до самого себе.

В) Спостереження за схваленням і покаранням іншої людини.

Тому, істотне значення тут приділяється навчанню, впливу первісних посередників соціалізації, а саме, батьків, на навчання дітей агресивній поведінці. В рамках цієї теорії було доведено, що поведінка батьків може виступати в якості моделі агресії и що у агресивних батьків, взагалі, бувають агресивні діти. Також ця теорія стверджує,що засвоєння людиною широкого діапазону агресивних реакцій – пряме схвалення такої поведінки. Тобто, отримання підкріплення за агресивні дії зростає вірогідність того,що подібні дії будуть повторюватися і надалі.

М. Мід в своїх дослідженнях встановила, що соціалізація агресії залежить від трьох умов: раннього досвіду виховання дитини в конкретному культурному середовищі, сімейних традицій і емоційного фону відношення батьків до дитини. Наприклад, в тих сім’ях, де дитина мала негативний досвід (раннє відсторонення від грудей, недостатність материнської уваги, та турботи, часте використання покарань при відсутності схвалення) у неї, як правило, формувалися негативні риси особистості: тривожність, підозрілість, агресивність, егоїзм і жорстокість. [18].

Ця теорія залишає набагато більше можливостей запобігти і контролювати людську агресію. Тому є дві причини:

1. Згідно з теорією, агресія – набута модель соціальної поведінки. Тобто може бути усунена за допомогою процедур (усунення умов).

2. Соціальне научіння передбачає прояви агресії людьми тільки в певних соціальних умовах.

В теперішній час теорія соціального научіння є найбільш ефективною в передбаченні агресивної поведінки, особливо, якщо є свідчення про агресора і соціальну ситуацію розвитку.

Когнітивна модель

Основу цього підходу складає теорія психологічної дисфункції А. Єлліса (1991), який вважав,що трьома основними психологічними аспектами діяльності людини є мислення, емоції і поведінка (А-В-С-теорія). Всі три аспекти взаємопов”язані і змінення одного з них часто викликає змінення інших. Тобто, якщо людина починає думати про подію якось інакше, то ймовірно вслід за цим зміняться її емоції щодо цієї події, та, можливо поведінка. Єлліс вважав, що існують чотири головних цілі, яких прагнуть люди:

1. виживання, або збереження і підтримання власного життя;

2. щастя, або виживання, засноване на максимізації вдоволення чи задоволення і мінімізації страждання чи невдоволеності;

3. соціальне прийняття, або виживання в групі чи суспільстві, в яких людина почуває себе добре;

4. інтимні відносини, або виживання, засноване на любові до близьких людей;

З точки зору Єлліса будь-які думки, емоції або дії, які сприяють досягненню цих цілей, являються раціональними, розумними або здоровими. Ті ж , які блокують або заважають досягненню цих цілей – ірраціональні, нерозумні чи нездорові. Виходячи з цього виділяється здорова і нездорова агресія. Здорова передбачає прагнення людини до збереження власного життя, до щастя, до успішної адаптації в соціальній групі, до встановлення близьких відносин до оточуючих. В основі другої форми агресії лежить тенденція до блокування чи руйнування прагнення до цих основних людських цілей.

Як стверджує А.Єлліс, основним критерієм розрізнення здорових і нездорових форм агресії, нормального і порушеного емоційного реагування являється наявність так названого невротичного набору почуттів і поведінкових реакцій, які виникають в результаті догматичного, ірраціонального і нереалістичного мислення [33].

1.3 Структура агресії, її види

Прояви агресії дуже різноманітні. Психологи виділяють два основних типи агресивних проявів:

- цільова агресія;

- інструментальна агресія;

Цільова виступає як здійснення агресії в якості раніш спланованого акту, метою якого є нанесення шкоди об’єкту. Інструментальна агресія здійснюється як засіб досягнення певного результату, який сам по собі не являється агресивним актом.

Агресивні прояви розрізняються за своєю структурою (А.К.Осинський, І. Заграфова, Н.Д. Левітов):

1. За спрямованістю: - Агресія спрямована назовні; Аутоагресія – спрямована на себе;

2. За метою: - інтелектуальна агресія; ворожа агресія;

3. За методом вираження: - фізична агресія; вербальна агресія;

4. За ступенем виразності: - пряма агресія; непряма агресія;

5. За наявністю ініціативи: - ініціативна агресія; оборонна агресія;

В підручнику Платонової добавляються ще декілька форм:

- негативні – позитивні (деструктивні - конструктивні);

- явні – латентні (зовнішня яка спостерігається – прихована агресія);

- его – синтонні (які приймаються особистістю) – его – дистонні (які не приймаються «Я», засуджуються). Найбільш звичними, явними вираженнями агресивної поведінки вважаються : злослів`я, завищення тону і гучності голосу, афектація, примушення, негативне оцінювання, образи, погрози, використання фізичної сили, застосування зброї. Агресія може бути спрямована:

- на оточуючих людей поза сім`ї; - тільки на близьких людей; - на тварин; - на себе (наприклад, в формі висмикування волосся, здирання шкіри, кусання нігтів, відмови від їжі в підлітковому віці);- на зовнішні фізичні об`єкти; - на символічні і фантазійні об`єкти [1].

Найчастіше за все, агресія викликається словами і вчинками, тобто має соціальний контекст. Негативні емоції, які викликаються образами, або перешкодами, ведуть до агресивних намірів. Чим вищий рівень фрустрації, тим сильніше агресія постраждалого [3]. Фрустрація може викликати дві взаємовиключні емоції – страх або гнів і, відповідно, два види реагування – втеча або напад. Вибір стратегії реагування залежить від особистісних особливостей, стану людини, а також від зовнішнього стимулювання того, чи іншого виду поведінки. Важливу роль в становленні агресивної поведінки грають навчання і виховання.

1.4 Особливості проявів дитячої агресії

Згідно з багаточисельними дослідженнями, зараз прояви дитячої агресивності є однією з найбільш розповсюджених форм дитячої поведінки, з якою приходиться мати справу дорослим. Сюди відносяться спалахи роздратованості, неслухняність, надмірна активність, жорстокість. У більшості дітей спостерігається пряма і опосередкована вербальна агресія – від скарг і агресивних фантазій, до прямих образ і погроз [4].

І.А.Фурманов зауважує, що в якийсь період багатьом дітям притаманна агресивність. Вона обумовлена розчаруваннями, викликаними позбавленнями і обмеженнями, які стають травмуючими для дитини. І найбільш задовільним рішенням для дитини може здаватися агресивна реакція. Особливо, якщо у дитини обмежені здібності до самовираження або вона позбавлена можливості іншим способом задовольнити істотну для неї потребу. Наприклад, нерідко буває так, що батьки, або хто-небудь з близьких забороняють що-небудь, позбавляють її предмету виниклої потреби або не дозволяють задовольнити її тим способом, яким бажає дитина. В цьому випадку напруга, яка виникає через потребу (іграшки, цукерки), переміщується на тих, хто заважає задовольнити цю потребу. Процес несвідомого зняття напруги (злість, ненависть) звичайно приймає форму фізичної, або психічної дії дитини на оточуючих – агресію.

Характеристики

Список файлов курсовой работы