129991 (618925), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

У випадку, коли мати не приймає дитину, але демонструє позитивні емоції у відповідь на її поведінку, тобто її афективні реакції нещирі, передбачати наслідки афекту дитині стає ще складніше. Ці батьки спочатку підтверджують потребу в близькості й контакті з дитиною, але, як тільки він відповідає їм взаємністю, вони відкидають контакт, приховуючи свої щирі негативні переживання.

Існують також матері, які щирі, але непослідовні в афективній взаємодії з дитиною. Вони можуть бути як недостатньо, так і надмірно чутливі до будь-яких проявів дитини; в обох випадках йому складно навчитися ефективній взаємодії. Неможливість передбачити поведінку оточуючих викликає у дитини реакції занепокоєння й гніву, їхній прояв веде до суперечливих результатів: непослідовні матері часом задовольняють потреби дитини, іноді дратуються, а іноді взагалі не реагують на її поведінку. Тому зрозуміло, що без певної стабільної стратегії поведінки зовнішні прояви дитини залишається тривожно-амбівалентним (тип прив`язаності C).

Таким чином, до кінця дитинства діти з "впевненим" типом прив`язаності (тип прив`язаності В) засвоюють комунікативне значення безлічі засобів спілкування, використовують як інтелект, так і афект. Діти, що уникають, (тип прив`язаності А) навчаються організовувати свою поведінку, користуючись в основному інтелектуальною інформацією. Афективна поведінка "амбівалентних" дітей постійно підкріплюється, але вони не навчаються інтелектуальної організації поведінки, що могла б компенсувати непослідовність їхніх матерів, вони не довіряють інтелектуальній інформації й використовують переважно афективну. [5,43]

Таким чином, розходження в способах інтеграції інформації при різних типах прив`язаності може бути пояснено характером індивідуального досвіду дитини і її міжособистісних відносин з матір'ю.

До кінця дитинства виникає ряд протиріч між сформованою в дитини примітивною моделлю взаємодії і відносинами, що ускладнюються, з дорослим. Далеко не завжди поведінка матері відповідає однозначному уявленню дитини про неї. Біполярні моделі усе більше диференціюються й підбудовуються до реальної ситуації, що ніколи не буває, ні що постійно відкидає, що ні постійно приймає. Крім того, в «амбівалентних» дітей взагалі відсутня модель взаємодії й стратегії поведінки. Таким чином, на початку дошкільного віку перед дитиною стоїть завдання побудувати і конкретизувати власні, що відповідають її індивідуальному стилю, способи поведінки, які багато в чому пов'язані з розвитком когнітивних процесів.

Стадії розвитку прив`язаності, за Дж. Боулбі, перекликаються з теорією розвитку інтелекту Ж. Піаже. Обидві ці теорії підкреслюють, що в процесі дозрівання мозкових структур змінюється організація розумової діяльності. Інтенсивне дозрівання когнітивних структур, що відбувається в дошкільному віці, сприяє все більш складним і тонким інтеграціям афекту й інтелекту в єдині поведінкові феномени. У якості одного із прикладів такої інтеграції розглядається феномен "соромливої поведінки".

"Соромлива поведінка" використовується для обеззброювання агресії й приховання страху. Їй дається чисто етологічне пояснення в традиції К. Лоренца. В ситуації боротьби тварина, що програє, намагається, як правило, зупинити конфлікт до свого фізичного знищення. Цій мети служить набір поведінкових паттернів, що підкреслюють перевагу й викликають "полегкість" у переможця (сюди входять переворот на спину, відкриття черева й шиї, відкрита паща без демонстрації зубів і косі погляди у бік переможця). Перші два сигнали підкреслюють беззахисність тварини, що програла, підтверджуючи тим самим сформовану ієрархію. Але якщо тварина постійна демонструє підпорядкування, то вона може бути дійсно атакована або вигнана зі зграї, тому необхідні способи встановлення також і соціальних відносин з домінуючим. За контрастом з оскалом, що означає агресію, і звичайною посмішкою дружелюбного настрою відкритий рот із прикритими зубами можна назвати ознакою що підкреслює відсутність агресії, а також подобою інфантильного сигналу-прохання про годування. Однак щирий стан того, хто програє включає одночасно страх і злість, майже лють із приводу того, що відбувається. [31, 39]

П. Криттенден вважає, що "соромлива поведінка" у дітей слугує тим же цілям і інтегрує такий же набір афективних сигналів, які обеззброюють агресію й викликають співчуття і підтримку в ієрархічних відносинах, що змінюються.

Отже, дана модель розглядає розходження в індивідуальному досвіді відносин як своєрідний ключ до розуміння особливостей розумового розвитку й поведінки людини. Через типи прив`язаності описуються певні способи організації розумової діяльності дитини й напрямок розвитку особистості в цілому. Використання двох факторів - виду інформації та ступені її інтеграції - дозволяє створити більш складну структуру для опису варіантів розвитку, ніж у класичній моделі. Особливості розумової діяльності в свою чергу впливають на поведінку, інтелектуальний і особистісний розвиток.

Однак, незважаючи на всі уточнення можливих шляхів розвитку, є декілька причин, за яких можливості даної теорії для передбачення ризику появи патологічних рис обмежені. П. Криттенден відзначає три такі причини:

• розвиток не однонапрямлено, тобто при впливі безлічі факторів, крім паттернів специфічної для виду поведінки, дозрівання і типу прив`язаності;

• природна здатність індивідів інтегрувати інформацію різна;

• у кожній окремій долі певну роль грають випадок, вдача, які неможливо врахувати ні в якій теорії.

Одним з факторів, що впливають на розвиток, є індивідуальний генотип, що задає темперамент. У кожній дитині генетично закладені унікальні можливості та індивідуальний потенціал для їхньої реалізації. Те, як вони проявляються в окремому випадку, є результатом складної комбінації цього потенціалу, дозрівання, що склався завдяки типу прив`язаності, зовнішніх обставин і зворотного зв'язку. [10]

Хоча природні особливості не визначають тип прив`язаності, але залежно від батьківської поведінки вони можуть по-різному впливати на розвиток дитини. Відношення природних задатків і умов розвитку не статично, воно не фіксується раз і назавжди в якийсь певний момент (скажемо, у дитинстві), а являє собою динамічний процес, відкритий впливу досвіду та відносин, доступних людині. При цьому діти із прихильністю типу B мають переваги при реалізації свого природного потенціалу. Чутливим батькам скоріше вдається на основі вроджених особливостей, ефективно використовуючи їх у взаємодії, розвити позитивні риси особистості дитини. З іншого боку, цим дітям доступно більше інформації, ніж їхнім одноліткам із тривожним і захищеним типами прив`язаності, що ігнорує один з видів інформації.[37]

Відповідно до позиції П. Криттенден, інші люди (батьки) є джерелами інформації, зовнішнім середовищем, до якого дитина більш-менш успішно пристосовується. Його головне завдання - виробити ефективну стратегію пристосування, інтегрувати отриману інформацію і використовувати її в поведінці. Механізм формування такої стратегії досить простий і банальний: поведінка, що призводить до досягнення поставлених дитиною цілей, закріплюється й відтворюється, а ті способи, які виявляються неефективними й викликають дискомфорт, гальмуються і відмирають. У цьому механізмі неважко довідатися чисто біхевіоральну схему оперантного обумовлення. Теорія прив`язаності була переведена на мову біхевіоризму і теорій переробки інформації. При цьому емоції та переживання дитини йдуть на другий план і здобувають чисто службову, операціональну роль. Якщо прояв емоцій призводить до негативних наслідків, вони придушуються й стримуються (захищена стратегія), якщо ж їх відкрите, явне вираження сприяє досягненню свого, - дитина починає використовувати їх як засіб маніпулювання дорослим (вимушена стратегія). [40,41]

Таким чином, емоції з головного змісту відносини перетворюються у засіб вирішення когнітивного й поведінкового завдань.

1.4 Стадії розвитку прив`язаностей

Почуття прив`язаності не є вродженим, це придбана особливість і властива вона не тільки людям. Стосовно тваринного світу цю властивість називають «імпринтінг» - відображення. Ймовірно вам доводилося чути про те, що курчата вважають своєю матір'ю качку, яка їх висиділа і яку вони побачили першою, або щенята вважають своєю мамою кішку, яка їх вперше нагодувала власним молоком. Оскільки у немовляти, від якого відмовилася рідна мати, вона не відобразилася в мозку, а годували його абсолютно різні люди, навіть не беручи на руки, то у нього не встановлюється постійного зв'язку з конкретною людиною, тому і говорять, що у таких дітей порушено формування почуття прив`язаності (розлад почуття прив`язаності).

Формування прив`язаності в межах норми можна спрощено описати за допомогою наступного механізму: коли немовля відчуває голод, воно починає плакати, оскільки це заподіює йому дискомфорт, а іноді і фізичний біль, батьки розуміють, що найімовірніше дитина голодна і годують її. Таким же чином задовольняються і інші потреби дитини: в сухих пелюшках, теплі, спілкуванні. У міру задоволення потреб у дитини виникає довіра до людини, яка піклується про нього. Таким чином формується прив`язаність.

Початок прив`язаності закладається в міру розвитку у дитини реакцій на оточуючих її людей. Так, близько 3 місяців у дитини виникає «комплекс пожвавлення» (він починає побачивши дорослого посміхатися, активно рухати руками і ногами, виражати звуками радість, тягнутися до дорослого). Приблизно в 6-8 місяців дитина починає впевнено відрізняти членів сім'ї, яких бачить часто, від чужих людей. В цьому віці вона сильно прив'язана до матері, може не упізнати бабусь і дідусів, якщо рідко їх бачить. Вчиться показувати батьків у відповідь на запитання «де мама?», «де тато?». В 10-12 місяців починається формування мови – спочатку окремі слова, потім формується фразова мова. Як правило, в цьому віці дитина починає говорити із слів «мама», «тато», вчиться називати своє ім'я. Потім до них додаються значущі дієслова «пити», «дай», «грати» і т.д. Приблизно у віці 1,5 років другий раз виникає острах чужих.

Виділяють декілька стадій формування прив`язаності:

1) Стадія недиференційованих прив`язанностей (1,5 - 6 міс.) - коли немовлята виділяють матір, але заспокоюються, якщо їх бере на руки інший дорослий. Цю стадію також називають стадією початкового орієнтування і невиборчої адресації сигналів будь-якій особі - дитина стежить очима, чіпляється і усміхається будь-якій людині.

2) Стадія специфічних прив`язанностей (7 - 9 міс.) - для цієї стадії характерне формування і закріплення сформованої первинної прив`язанності до матері (дитина протестує, якщо її розділяють з матір'ю, неспокійно поводиться у присутності незнайомих людей).

3) Стадія множинних прив`язанностей (11 - 18 міс.) - коли дитина на підставі первинної прив`язанності до матері починає проявляти виборчу прив`язаність по відношенню до інших близьких людей, проте використовує матір як «надійну базу» для своїх дослідницьких дій. Це дуже помітно, коли дитина починає ходити або повзати, тобто стає здібною до самостійного пересування. Якщо простежити за поведінкою дитини у цей момент, то важливо, що її рух відбувається за достатньо складною траєкторією, вона постійно повертається до матері, і, якщо хтось затуляє їй матір обов'язково переміщається так, щоб бачити її.

Прив`язаність – це взаємний процес утворення емоційного зв'язку між людьми, який зберігається невизначений час, навіть якщо ці люди розлучені. Дорослим подобається переживати почуття прив`язаності, але вони можуть прожити і без нього. Дітям же переживати почуття прив`язаності необхідно. Вони не можуть повноцінно розвиватися без відчуття прив`язаності до дорослого, оскільки від цього залежить їх відчуття безпеки, їх сприйняття світу, їх розвиток. Здорова прив`язаність сприяє розвитку у дитини совісті, логічного мислення, здібності контролювати емоційні спалахи, випробовувати самоповагу, уміння розуміти власні почуття і почуття інших людей, а також допомагає знаходити спільну мову з іншими людьми. Позитивна прив`язаність також допомагає знизити ризик затримки в розвитку.

Порушення прив`язаності може вплинути не тільки на соціальні контакти дитини – розвиток совісті, відчуття власної гідності, здібності до емпатії (тобто здібності розуміти відчуття інших людей, співчувати іншим), але може вносити свій внесок і в затримку емоційного, соціального, фізичного і розумового розвитку дитини.

РОЗДІЛ 2. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОЯВУ ПРИВ`ЯЗАНОСТІ У ДІТЕЙ 11-13 МІСЯЦІВ

2.1 Організація емпіричного дослідження та підбір методичного інструментарію

На основі теоретичного аналізу літературних джерел ми побачили, що прив`язаність має складні умови формування і, можливо, незвичні для дорослого форми прояву. В даній главі буде розкрито етапи емпіричної перевірки наявності прив`язаності дітей до батьків, фактори, що на неї впливають і форми прояву прив`язаності.

Мета: дослідити відмінності в емоційному прояві дітей в присутності матері як представника більш сильного об`єкта прив`язаності і в присутності батька.

Основна гіпотеза дослідження полягає у припущенні, що існують статистично значущі відмінності у прояві негативних емоцій (вербальних, мімічних та рухових) у дітей 11-13 місяців в присутності матері і в присутності батька внаслідок більш сильної прив`язаності до матері.

Характеристики

Список файлов курсовой работы