129991 (618925), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Звичайно розвиток мови дитини протягом першого року життя відбувається так. В перші місяці життя у немовляти з'являється підвищений інтерес до людської мови, вона виділяється в його сприйнятті зі світу інших звуків. У віці близько 1 місяця новонароджений починає вимовляти які-небудь прості звуки типу а-а, у-у, е-е. Близько двох-чотирьох місяців від народження виникає гукання, потім - в 4-6 місяців - гудіння, повторення простих складів. В другому півріччі життя з'являється лепіт, а в 9-10 місяців в мові немовляти помічаються перші слова. Голосові реакції і відповідні дії немовляти частіше за все з'являються у присутності дорослого і виникають в ситуаціях, де спілкування дорослого з дитиною доцільне.[30]

Успішність засвоєння мови і розуміння її значно зростає, якщо разом з власне мовним спілкуванням дитина матиме можливість активно маніпулювати предметами, які називає дорослий, самостійно вивчати, досліджувати їх.[38, 30]

Рівень розуміння слів дитиною мало залежить від рівня розвитку у нього продуктивної мови. Середній запас слів, що використовується півторагодовалими дітьми, рівний приблизно 50. Слова і їх значення діти засвоюють за допомогою «ритуалу назви», який батьки постійно повторюють з того моменту, коли дитина почала самостійно вимовляти. Спочатку діти приписують словам інші значення, ніж дорослі. Одне слово для дитини може виражати думку, укладену для дорослого в цілій пропозиції і навіть в декількох пов'язаних одна з другою фразами. Іноді одночасно з фразовою насиченістю слова спостерігається звуження дітьми значень окремих слів у порівнянні з тим, як вони вживаються дорослими людьми.[19]

1.2 Сучасні теорії прив`язаності і методи роботи з нею

Теорія прив`язаності є останнім часом однією з найбільш популярних пояснювальних концепцій у західній психології. Теорія прив`язаності виникла на перехресті психоаналізу й етологічного підходу. Як і в психоаналізі, центральне місце в ній займають ранні відносини дитини із близьким дорослим (головним чином з матір'ю). Саме досвід відносин з матір'ю на першому році породжує прив`язаність до неї, що і визначає багато в чому подальший хід психічного й особистісного розвитку. Однак, на відміну від психоаналізу, прив`язаність дитини визначається не прагненням до задоволення (харчового або сексуального), а необхідністю в захисті й безпеці. Прив`язаність дитини, як і у тварин, обумовлена вродженими, генетичними механізмами й забезпечує виживання і благополуччя потомства.

Теорія прив`язаності Джона Боулбі до теперішнього часу викликає масу відгуків у дослідників і практичних психологів. Деякі з них ідуть шляхом розвитку й диференціації класичного поняття прив`ності, інші - шукають точки дотику теорії прив`язаності з іншими напрямками психології, треті вивчають фізіологічну основу прив`язаності в рамках міждисциплінарних досліджень.[2]

1.2.1 Динамічна теорія прив`язаності

Хед і Лайк на основі теорії прив`язаності Боулбі створили свою розробку, назвавши її теорією динаміки прив`язаності й спільного інтересу. Під «спільним інтересом» тут розуміється широкий ряд явищ - від «об'єднаної уваги» матері й дитини до загальних цінностей у підлітків і дорослих. Ця теорія застосовна до практики роботи з дітьми, що мають серйозні порушення прив`язаності й міжособистісних відносин з рідними або вихователями. Теорія прив`язаності часто критикувалася за вузькість, нездатність пояснити складні між- і внутрішньоособистісні прояви, такі як креативність або сексуальність. З робіт Боулбі не цілком зрозуміле місце широких соціальних відносин дитини - з розширеною родиною, з однолітками, із соціумом - у розвитку прив`язаності. Тому Heard & Lake спробували заповнити зазначені пробіли, описавши п'ять взаємозалежних поведінкових систем. Всі ці системи інстинктивні, внутрішньо мотивовані, активізуються певними стимулами й розвертаються в сфері міжособистісних відносин:

• Батьківська система, що включає погляди Боулбі на поведінку турботи. Хед і Лайк розширили її, включивши підсистему, що змушує батьків поступово підкріплювати й розвивати автономію й дослідницьку активність дитини, і назвали її компонентом росту й розвитку (навчальним аспектом турботи);

• Система потреби в об'єкті прив`язаності за Болубі;

• Дослідницька система, що включає крім осіб, що піклуються про дитину, спільний інтерес із однолітками як у дитинстві, так і в дорослому віці;

• Афективна (сексуальна) система, що розвивається в спілкуванні з однолітками;

• Система самозахисту, що активізується, коли виникає страх відторгнення, сорому або жорсткого обходження або коли об'єкт прив`язаності здається недостатньо турботливим і здатним захистити.

Наприклад, якщо сам батько має досвід ненадійної прив`язаності, у нього підвищена активність системи самозахисту при низькій активності дослідницької системи. Тому потреба дитини в ньому, як в об'єкті прив`язаності, може помилково розцінюватися як погроза благополуччю батька, що приводить до ще більшого посилення самозахисту й гнобленню батьківської системи. Така модель пояснює передачу паттернів жорстокого й зневажливого обходження з дитиною з покоління в покоління.[5]

За Боулбі, психотерапевтична робота з дорослими повинна бути побудована так, щоб нові здорові відносини з терапевтом позитивно впливали на моделі прив`язаності, які клієнт виніс із минулого досвіду. З погляду Хед і Лайк, метою психотерапії є відновлення гармонічного й погодженого функціонування всіх п'яти систем.

1.2.2 Теорія прив`язаності і системна сімейна терапія

Едман і Кефері затверджують, що «для тих з нас, хто постійно займається практикою, прив`язаності вказує на джерела всіх відносин…теорія сімейних систем описує структуру відносин, у які ми є втягненими в подальшому житті». Ключовий момент обох теорій – це «поняття зв'язку, що саме по собі вимагає взаємодії як мінімум двох партнерів, які спонукають до дії і зупиняють один одного у вигадливому «танці», поступово адаптуючись до нього.

Зв'язки мають наступну структуру, що враховує аспекти обох теорій:

• Надійна прив`язаність зі здатністю до автономії й адаптивна сімейна система;

• Прив`язаність, що уникає, і роз'єднана сімейна система;

• Амбівалентна прив`язаність і заплутана сімейна система.

Положення обох теорій добре зарекомендували себе в практиці, особливо в роботі з людьми, що пережили травму, а також у психологічному супроводі вікових криз і перехідних моментів життя.[2,5]

1.2.3 Сімейна нарративна терапія і прив`язаність

Основний інструмент сімейної нарративної теорії прив`язаності - це історії, які батьки (частіше мова йде про прийомних батьків) розповідають своїй дитині, пройшовши спеціальне навчання в терапевта. Джоан Мей сформулювала 4 основних типи історій, які послідовно допомагають дитині створити нову прив`язаність.

Історія-Твердження: розповідь від першої особи про те, що заслуговує кожна дитина з моменту зачаття – про те, як бути бажаною, улюбленою, оточеною турботою

Історія про розвиток продовжує теми любові й турботи, початі в історії-твердженні, а також повідомляє дитині про те, як на різних вікових етапах діти адаптуються до складних ситуацій і вчаться боротися із труднощами.

Історія про травму, на відміну від перших двох, спрямована не на встановлення прив`язаності, а на подолання травматичного досвіду минулого

Історії про дитину, що впоралася із проблемами й домоглася успіху, розповідаються від третьої особи й допомагають дитині впоратися із щоденними труднощами, які можуть спочатку здаватися складними. [2,26]

Практика показала, що здатність батьків допомогти своїй дитині в розвитку надійної прив`язаності за допомогою історій не пов'язана з інтелектом і освітою батьків, а також з наявністю в них позитивного дитячого досвіду. Успіх залежить від здатності батьків прийняти той факт, що порушення поведінки дитини обумовлені його негативним досвідом, а не властиві йому споконвічно, і, замість поведінкових проблем, варто сфокусувати увагу на відносинах любові, турботи й захисту. Важливу роль грає також визнання терапевтом власної компетентності батьків.

Хоча нарративна терапія Майкла Уайта й Девіда Епстона і сімейна нарративна терапія прив`язаності мають деякі загальні техніки й теоретичні підстави, існує ряд серйозних розходжень між ними. Наприклад, хоча сімейна нарративна терапія прив`язаності слугує для переключення уваги дитини з негативних моделей відносин і поведінки на ресурсні, подібно техніці переключення в нарративній терапії, сімейна нарративна терапія прив`язаності використовує історії, спеціально спрямовані на корекцію негативних аспектів стану дитини, тоді як нарративна терапія бачить метою скоріше неупереджене спільне дослідження можливостей.

В той же час сімейна нарративна терапія прив`язаності відрізняється від більшості інших підходів, спрямованих на корекцію порушень прив`язаності, багато хто з яких містить у собі відкрите відреагування сорому й гніву, а також примусовий холдинг (утримання дитини в обіймах).[5,24]

1.2.4 Теорія прив`язаності і нейрофізіологічні дослідження

E. П. Слоан із співавторами у клініці порушень сну провели дослідження зв'язку порушень прив`язаності в дорослих і аномалій альфа-ритмів сну. У моделі прив`язаності у дорослих Бартоломеу надійній прив`язаності відповідає сполучення порівняно низької тривожності й низького уникання прив`язаності. Залежно від використовуваних методик, від 50% до 60% дорослих вважаються маючими надійну прив`язаність, що характеризується гнучким балансом між прагненням до автономії й близькості. Приблизно так само поширені різні типи ненадійної прив`язаності, що характеризуються високою тривожністю відносно емоційних зв'язків, високим рівнем їх уникання або поєднанням цих труднощів. У дослідженні брали участь люди, що мають високий рівень тривожності або депресії, що не відносяться до прив`язаності.

Ненадійна прив`язаність пов'язана зі схильністю до стресу й надмірно високим рівнем активності кори мозку, тому порушення альфа-ритмів у цьому випадку є надмірно вираженою реакцією на цілий ряд негативних стимулів. Можливо, сепараційна тривога, що виражає страх бути покинутим, не тільки заважає заспокоїтися наяву, але й не дає повноцінно відрегулювати рівень порушення при відході до сну. Звичайні механізми забезпечення близькості до об'єкта прив`язаності - спостереження, плач - не доступні уві сні, що може призводити до підвищення активності кори мозку в період сну. [19,27]

1.3 Типи прив`язаності і особливості її формування в дитячому віці

Хоча тенденція до формування прив`язаності генетично задані, її якість або тип прив`язаності залежить від умов виховання і головним чином від відносин з матір'ю, тобто визначається чутливістю матері до потреб дитини і її ніжністю й турботою. Відповідно до цього виділяються три типи прив`язаності:

• Тип прив`язаності B - у чутливих і турботливих матерів виростають діти впевнені у собі, з почуттям власної безпеки і надійною прихильністю;

• Тип прив`язаності C - у матерів з непослідовним і непередбаченим типом реагування діти мають нестійке напружене відношення до матері; така прив`язаність була названа тривожно-амбівалентної;

• Тип прив`язаності A - обмежуючі, нечутливі матері, що отторгают дітей, мають невпевнених дітей, з ненадійною прив`язаністю, що супроводжується почуттям небезпеки. Відповідно до цієї теорії, якість прив`язаності, що виникла в ранньому дитинстві, визначає подальший розвиток всіх пізнавальних, комунікативних і емоційних властивостей дитини.[24,27]

Основні принципи теорії прив`язаності були сформульовані в роботах М. Ейнсворт і Дж. Боулбі в 70 - 80-х рр. нашого століття. У наш час спостерігається інтенсивне розширення цієї теорії, що відбувається за декількома напрямками.

По-перше, теорія прив`язаності активно асимілює як пояснювальні принципи інших концепцій й психологічних напрямків. Так, для пояснення особливостей взаємодії дитини з матір'ю (з об'єктом прив`язаності) використовується теорія навчання (підкріплення певних реакцій веде до їхнього закріплення). Через розвиток репрезентативних моделей (за Ж. Піаже) розкривається еволюція різних стратегій поведінки. І, нарешті, формування типу прив`язаності розглядається в термінах теорії Л.С. Виготського: поведінка, що допомагає матері описується як побудова й зміна зони найближчого розвитку (ЗНР). Таким чином, теорія прив`язаності в цей час охоплює й використовує практично усі найбільш популярні психологічні підходи. Така "місткість" даного напрямку розглядається як його безсумнівна перевага, що дозволяє досягти гармонії між різними підходами.

По-друге, ця теорія виходить за межі дитячого віку й поширюється на весь онтогенез. Автори переглядають фактичний зв'язок між якістю прив`язаності в ранньому віці і подальших успіхах людини в спілкуванні, сімейному житті, професійному досягненні, кар'єрі. [26, 43]

Подібне поширення й залучення інших концепцій призводить до того, що саме поняття "прив`язаність" істотно змінюється й втрачає свою визначеність. Так, у деяких варіантах теорії прив`язаності на перше місце виходять не відносини між матір'ю і дитиною, а стратегії пристосування дитини до матерінської поведінки.

Принциповим є поділ двох типів інформації, доступних людині, - когнітивної (інтелектуальної) і афективної (емоційної). Відповідно до теорії П. Криттенден, чутливість дитини до певного виду інформації і її здатність інтегрувати різні види інформації в цілісну модель поведінки залежать від умов взаємодії дитини з матір'ю. Кожному типу прив`язаності відповідають певні способи переробки й інтеграції інформації, які породжують відповідні стратегії повндінки. Далі розглянемо конкретний механізм впливу матері на формування стратегій поведінки дитини.

З народження людина має здатність формувати асоціації (умовні рефлекси) і базальні емоції. Ці властивості пов'язані з діяльністю трьох давніх структур мозку: стовбура, середнього мозку й лімбічної системи. За інтеграцію цих структур відповідає кора головного мозку. Динаміка її розвитку відбивається в послідовності стадій розвитку інтелекту за Ж. Піаже (його теорія використовується для опису еволюції стратегій переробки інформації й поведінки в онтогенезі).

Теорія навчання пояснює, як особливості взаємодії дитини з матір'ю впливають на розвиток його вроджених психічних можливостей. Незважаючи на те, що принципи навчання однакові усередині виду, вибірковість до певних видів інформації і готовність до засвоєння конкретних зв'язків варіюють у різних діадах "мати - дитина".

Якщо дорослий адекватно реагує на рефлекси та афекти дитини, поведінка підкріплюється й відтворюється в аналогічній ситуації. У випадках, коли поведінка дитини відкидається або викликає неприємний для неї вплив, вона одержує негативне підкріплення і згодом буде приховуватися. Така дитина уникає відкритого вираження емоцій і потреб, як би приховує свій стан; тому даний тип прив`язаності був названий "уникаючим". Діти, які до однорічного віку виявляли "тип прив`язаності, що уникає” (тип прив`язаності А), звичайно мали досвід відкидання з боку матері при спробах афективної взаємодії з нею. Якщо дитина протестує проти такої поведінки матері, то до відповіді. додається гнів з її боку. Відсутність же афективних реакцій значно знижує ймовірність неприємних наслідків. Дитина засвоює, що результати афективної поведінки можуть бути непередбаченими і небезпечними, і намагається стримувати його.

Характеристики

Список файлов курсовой работы