112711 (616573), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

Розділ ІІ. Культурологічне виховання як один з основних видів військового виховання

Зацікавленість теоретиків і практиків культурологічного виховання і навчання офіцерів, в пошуках оптимальних методів цієї роботи пояснюється певною залежністю бойової підготовки підрозділів і частин від рівня їх культурологічних знань, навичок, вмінь, якостей та звичок і ефективності їх застосування у військово-педагогічній діяльності.

При розгляді культурологічного виховання слід визначити суть та зміст даного терміну.

Культурологічне виховання воїнів, слухачів і курсантів – це цілеспрямований педагогічний процес озброєння і оволодіння історико-теоретичними знаннями, прикладними навичками в галузі загальнолюдської та національної культури і мистецтв, формування естетичних і моральних якостей, поглядів і звичок, а також методичних вмінь застосовувати їх у військово-педагогічній діяльності в підрозділі, частині [28. c.532.].

Зміст культурологічного виховання вміщує в себе педагогічну практику передані військовослужбовцям й засвоєння ними відповідним чином і у відповідній послідовності естетичних, трудових, культурно-просвітніх та ін. знань, навичок та вмінь, а також формування у військовослужбовців високих загальнолюдських і специфічних якостей і звичок, необхідних у сучасному бою.

Культурологічне виховання є одним з основних видів військового виховання, головна мета якого формувати та розвивати культурноосвітній світогляд військовослужбовців, їх духовний потенціал, ідеологічні засади в Збройних Силах України засобами історії, теорії та практики культури та мистецтва. Але даний вид виховання не є універсальним, самостійним, він здійснюється в тісному взаємозв'язку з іншими видами виховання, такими як: трудове, правове, військово-патріотичне, фізичне, статеве та ін.

У відповідності до головної мети культурологічного виховання накреслюються такі його завдання.

Першочерговим завданням культурологічного виховання є забезпечення найсприятливіших умов для популяризації та впровадження у життя військ української мови. Вона виражає природні, соціальні і національні особливості українців. Це – мова високорозвиненої науки, літератури, мистецтва;

Другим за значенням завданням є розширення уявлень з історії України-Батьківщини, розвиток історичного та етнографічного краєзнавства. Всебічне знання рідної історії, краєзнавства, національної символіки – це невичерпне джерело історичної пам'яті народу, джерело духовності;

Третє завдання – це усвідомлення єдності людини і природи, виховання шанобливого ставлення до неї як годувальниці і головної обереги людського життя. Пізнання таємничої душі природи є фундаментом національної духовності і культури, складовою частиною національного світосприйняття;

Наступним завданням закладів культури є робота по вивченні, збереженні та популяризації народного фольклору – усної та пісенної народної творчості, яка зберігає першовитоки самобутнього національного світосприймання, неповторного тлумачення явищ природи і людського життя;

Традиційним завданням залишається створення умов для розвитку національного мистецтва – пісенного, музичного, танцювального, декоративно-прикладного, насичення мистецькими традиціями побуту і дозвілля військовослужбовців [16, c.121.].

Культурологічне виховання як розділ виховання взагалі ( у широкому сенсі ) будується і здійснюється на загальнопедагогічних принципах – принципах навчання і принципах виховання. Але, враховуючи глибоку специфіку і повноту проблеми і віддзеркаленої нею практичної діяльності, пропонуємо специфічні принципи культурологічного виховання слухачів і курсантів вищого військового навчального закладу:

1. Принцип теоретичного обґрунтування виховного процесу: припускає вплив на особистість ( групу ) з метою формування і розвитку культурологічних знань, навичок і вмінь, якостей і звичок з позицій сучасних світових наук, таких як:

• педагогічна етика, яка визначає модель, моральність вихователя і засобів раціональної педагогічно виправданої діяльності і поведінки;

• юрнаука права, яка визначає відповідно діючому законодавству права та обов'язки як вихователя – суб'єкта нашої системи, так і слухача або курсанта, навчальної групи, що виховуються;

• логіка, як наука про засоби доказів та спростувань, дає можливість науково- обґрунтоване теоретичне моделювання педагогічної системи культурологічного виховання, вже на цьому етапі виключає значну частину потенціальних помилок виховного процесу;

• психологія особистості та групи – припускає діяльнісний підхід до обліку та практичного застосування знань про індивідуальні особливості особистості слухача або курсанта, якості соціального мікросередовища, приналежності до тієї або іншої соціальної групи з її типовими особливостями та специфікою, військова та соціальна психологія дає можливість грамотно будувати виховання у конкретних умовах військової служби і визначених соціальних умовах;

• культурологія та естетика як теоретична наука про культуру з її прикладними аспектами і “наука про прекрасне” озброюють педагога-вихователя ідеальним комплексом мети виховання і дають можливість педагогічно обґрунтовано здійснювати добір необхідних для цього методів, прийомів, засобів і форм виховання;

В процесі виховання можуть широко застосовуватись теоретичні висновки і практичні рекомендації всіх без винятку наук і галузей людських знань.

2. Принцип педагогічної компетентності суб'єкта – припускає високу психолого-педагогічну і професіональну культурологічну підготовленість сукупного суб'єкта виховання, його методику і технологічну озброєність і активність. Класичне положення про те, що “вихователь сам повинен бути вихованим” виглядає недостатньо коректним, в тому розумінні, що вчитель, вихователь ( навіть якщо це сукупний педагог, сукупний суб'єкт ), повинен володіти значно більш високим рівнем спеціальних знань, навичок, вмінь, якостей і звичок, ніж заданий у настановчій меті виховного процесу.

3. Принцип цілеспрямованості означає неможливість яких-небудь спроб виховного впливу і навіть його теоретичного моделювання без чіткої, педагогічно зумовленої цільової постанови виховання.

Весь процес від початку й до кінця підпорядкований меті, з якої повинен корелювати кінцевий результат – якості і звички суб'єкту.

4. Принцип аналітично-синтетичного підходу – припускає здатність поелементної розробки педагогічної системи культурологічного виховання і гармонійного включення цих елементів на умовах взаємодії, взаємного зв'язку і впливу в складі системи. Серед найбільш важливих елементів цієї системи – методика культурологічного виховання як сукупність відповідних методів. Педагогічна система, мається на увазі, як єдине ціле, здатне гнучко, динамічно і ефективно змінювати свої елементи в залежності від зміни характеру, мети виховання і педагогічної ситуації.

5. Принцип адекватності й системності методів.

В умовах конкретної педагогічної ситуації у військово-навчальному закладі, навчальній групі, з урахуванням індивідуальних психологічних особливостей особистості необхідний якісний і кількісний відбір прийомів, засобів, методів і форм виховання, які відповідні цій ситуації. В той же час ні один з методів виховання не є універсальним, ізольованим від інших, не дає бажаного педагогічного результату і ефективна лише система виховних методів, яка припускає їх “дозування” з урахуванням особливостей соціального середовища, мети виховного впливу.

6. Принцип естетизації – припускає культурологічне виховання на високих ідеалах світової художньої культури, на істинних естетичних зразках. Естетизація торкається як рівня педагогічного і культурного розвитку суб'єкта ( сукупного суб'єкта ) виховання, так і естетичної забарвленості всієї педагогічної системи і її елементів: мети, методів, форм, прийомів, засобів [22. c.3.].

Процес культурологічного виховання забезпечує виконання ряду функцій: виховної, мобілізуючої, розвиваючої, гедеоністичної та ін.

Виховна функція процесу культурологічного виховання полягає у вихованні воїнів творами світової та національної культури, формуванні у них відповідних морально-етичних, бойових та ін. якостей потрібних воїнові.

Мобілізуюча функція. Зразки світової та національної культури та мистецтва, національно-бойові традиції впливають на згуртованість підрозділів, частин, сприяють формуванню почуття колективізму у військовослужбовців, готовності до виконання поставлених перед ними завдань

Розвиваюча функція культурологічного виховання полягає у формуванні відповідного культурноосвітнього світогляду, поглиблення їхніх знань у сфері культури та мистецтва, набуття певних практичних навичок та вмінь.

Гедеоністична функція полягає у задоволенні потреб військовослужбовців творами культури та мистецтва.

Культурологічне виховання як одна з основних частинок процесу загального виховання здійснюється на основі перевіреної на практиці системи методів виховання.

Метод військового виховання – це сукупність засобів і прийомів однорідного педагогічного впливу на воїнів з метою формування у них необхідних якостей для виконання військового обов'язку [19. c. 54].

Основними методами виховання ( в тому числі і культурологічного ) воїнів є такі методи:

• переконання;

• прикладу;

• вправ;

• змагання;

• критика і самокритика;

• заохочення;

• примусу.

В кожному методі культурологічного виховання об'єднуються засоби і прийоми за допомогою яких вирішуються характерні для даного методу виховні задачі.

Кожний із методів виховання здійснює культурний вплив на формування багатьох сторін особистості воїна, але ні один з методів не є універсальним і не вирішує всіх задач виховання. Лише творчий підхід і правильне застосування всієї системи методів виховання дає змогу вирішити ці задачі.

Одним із головних методів як культурологічного так і загального виховання є метод переконання.

Переконання – це активний вплив на розум, почуття та волю воїна, який має за мету допомогти людині зрозуміти суть ідей та вимог, в дусі яких він виховується, внутрішньо погодитися з цими ідеями, вимогами і у відповідності до них вирішувати всі практичні задачі [7. c.47.].

При переконанні велику роль відіграє особиста впевненість вихователя, вміння пояснити воїнам, зацікавити їх. В процесі виховання потрібно використовувати широку гаму засобів та прийомів переконання, це такі як: пояснення, співставлення, власний досвід, бойові традиції, зразки світової культури.

Серед методів виховання особливе місце займає приклад. Під методом прикладу прийнято розуміти цілеспрямований і систематичний вплив вихователів на воїнів силою особистого прикладу, а також всіма видами позитивного прикладу як зразка для наслідування, стимулу у змаганні і основі для формування високих моральних якостей. Виховний вплив прикладу базується на здатності людей до наслідування, на потребі вивчати “запозичати” досвід інших, на силі змагання [20. c.97.].

Особливо велике виховне значення має особистий приклад начальника. Це пов'язано з тим, що по-перше, особистий приклад вихователя є тією умовою, яка дає йому моральне право виховувати інших;

по-друге, особистий приклад любого начальника є основою його авторитету;

по-третє, особистий приклад надихає воїнів в трудовій обстановці, в бою [1. c.82].

Важливе значення у вихованні особового складу мають приклади історичних постаттей, кращих спеціалістів, передового досвіду.

Вплив позитивного прикладу тим сильніший, чим глибше воїни усвідомлюють його цінність.

В процесі виховання командир намагається розвинути і зміцнити вольові якості характеру у свої підлеглих, сформувати у них привичку правильного поводження. Цю засаду він вирішує, в основному, за допомогою методу вправи. Сутність методу вправи у вихованні міститься, такій організації служби і всього життя воїнів, яка щоденно зміцнює їх свідомість, загартовує волю, розбиває почуття, дозволяє отримати позитивний соціальний досвід. Привички правильної поведінки.

Вправа у вихованні здійснюється опосередковано, через вирішення повсякденних життєво необхідних задач. Усвідомлюваних воїнами. Щоб виробити у воїна сміливість, наполегливість, ініціативу, його потрібного систематично ставити в такі умови, в яких йому потрібно було б проявити ці якості.

Методом вправи формуються не тільки вольові і фізичні якості воїнів, але й різноманітні військово-професіональні, моральні, естетичні і гігієнічні правила, які більш стійкі і накладають відбиток на характер воїнів [5. с.43.].

Метод змагань. Суть цього методу в процесі виховання полягає в застосуванні такої системи педагогічних впливів на воїнів, яка розвиває у них дух товаристських змагань і здорового суперництва, рівняння на кращих у навчанні, службі, суспільній, спортивній, культурно-масовій діяльності, спонукає їх до співпраці, взаємодопомоги, згуртованості, забезпечуючи на цій основі досягнення високих загальних результатів колективної діяльності.

В процесі змагання повніше розкриваються особисті можливості кожного воїна, його здібності, духовне багатство, моральні якості. Процес розвитку особистості і колективу відбувається інтенсивніше, зменшуючи час дозрівання і удосконалення воїнів, як фахівців своєї справи.

Метод змагань передбачає наявність суб’єктів (учасників) і об’єктів (змісту правил) змагань; надання допомоги суб’єктом у визначенні оптимальних обов’язків, що спонукають їх працювати на високому рівні; встановлення критеріїв для об’єктивної оцінки результатів змагань, організацію систематичного контролю за ходом змагань, регулярне підведення підсумків змагань, виявлення переможців і відстаючих, заохочення переможців. Активність цього методу підвищується в результаті проведення різноманітних конкурсів, вікторин, змагань, які дозволяють воїнам проявляти свої здібності, демонструвати високий рівень теоретичних змагань і загального розвитку, практичних навиків і змагань.

Характеристики

Список файлов курсовой работы