97411 (613814), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Серед надзвичайно широкого комплексу змін у постсоціалістичних країнах, що відбуваються при становленні ринкових відносин, деякі з них носять неминучий характер, тому в літературі їх розглядають як закономірності. Серед них виокремлюють: втрату державою функцій одноособового розпорядження економічними ресурсами; бюджетну кризу; трансформаційний спад. Дві з них носить чітко виражений негативний характер і знаходять свій вияв у кризах.
Перша закономірність – втрата державою функцій одноособового розпорядження ресурсів – свідчить про те, що держава перестає бути єдиним, всесильним розпорядником усіх матеріальних ресурсів і втрачає монопольну владу на прийняття економічних рішень. Це виявляється в таких основних аспектах:
а) ринкове реформування призводить до такого становища, за якого держава як джерело господарського законодавства діє згідно з установленими нею самою законами. Після прийняття законодавчого акта ним мають керуватись всі державні органи, підприємства, так само як і інші суб'єкти ринку – приватні підприємства, громадяни;
б) зміна економічного статусу держави передбачає формування нових інструментів її впливу на господарське життя в країні. Адже в централізовано-плановій системі економічне управління здійснювалось за рахунок адресно-примусових розпоряджень. За умов переходу до ринку держава вже може використовувати гнучкі та, в принципі, дієвіші інструменти фінансового регулювання. Йдеться про її можливість ефективно впливати на поведінку всієї маси суб'єктів ринку за допомогою грошових, кредитних, валютних, податкових та інших фінансових регуляторів;
в) для держави виникає необхідність компенсації провалів «народжуваних» ринкових відносин, що змушує її займатися традиційно успадкованими від колишньої системи деякими виробничими функціями, а також фінансувати соціальну сферу, фундаментальну науку, охорону навколишнього середовища тощо. Друга закономірність перехідної економіки – це бюджетна криза, що тісно пов'язана зі зміною стану держави в економіці. За роки панування адміністративно-командної системи в СРСР були створені потужна важка промисловість, велика соціальна сфера, чисельні збройні сили та управлінський апарат, які (за частковим винятком сфери виробництва) повністю фінансувалися з держбюджету. З початком ринкового реформування ще збереглися зобов'язання держави щодо фінансування цих сфер і видів діяльності. Але дохідна частка бюджету з початку 90-х років у всіх країнах СНД різко скоротилася, що було зумовлено катастрофічним падінням виробництва. Подібна ситуація у більшості пострадянських країн погіршувалася також через недосконалі системи оподаткування, істотне зростання тіньового сектора економіки та відтік капіталу за кордон. Дефіцити державних бюджетів стали для них хронічними і просто неминучими.
Третя закономірність перехідного періоду – це трансформаційний спад. Такий спад пов'язаний з глибокою економічною кризою, яка зумовлюється відсутністю координації дій між економічними агентами (суб'єктами). Це пояснюється тим, що попередні директивно-планові механізми координації господарської діяльності вже були розвалені, а нові, ринкові, навіть у поєднанні з державним регулюванням, – ще слабі або відсутні взагалі. Поглиблюється також спад і тим, що адміністративно-командна економіка за своєю суттю неврівноважена, оскільки їй були органічно притаманні, з одного боку, дефіцит більшості товарів, а з іншого – значна кількість надлишкової продукції, яка не знаходила збут. Характерними особливостями трансформаційного періоду є його масштабність і глибина падіння економіки (наприклад, в Україні лише протягом 1991 р. – першої половини 1992 р. обсяг виробництва знизився на понад 40%). Трансформаційний спад і бюджетна криза поглиблювались також через некомпетентність та половинчастість ринкових заходів, що знижувало їх ефективність [4, 20].
Загальними закономірностями перехідної економіки є:
1. Керівництво суспільством з боку нового класу, уряду, партії, клану тощо.
2. Єдність головних кланів, верств населення, держави і підтримка уряду.
3. Поступове відмирання старого пануючого укладу.
4. Зміна державної політики, господарського механізму.
5. Зміна економічного і соціального менталітету.
6. Ліквідація всіх форм національного та соціального гноблення у багатонаціональній країні.
7. Захист національних завоювань і рівноправні, дружні відносини з іншими країнами.
8. Еволюція, відмирання одних економічних законів і зародження та функціонування нових специфічних законів.
Особливостями перехідної економіки України на даному етапі є:
1. Фактична відмова держави від регулювання економіки.
2. Причина переходу від соціальної економіки до капіталістичної ринкової – первісне нагромадження капіталу.
3. Відсутність стратегічної моделі розвитку країни.
4. Політична і економічна нестабільність.
5. Тінізація економіки.
6. Певна енергетична залежність від зовнішнього ринку.
7. Однобокість структурної спеціалізації.
8. Хибність політики приватизації.
9. Практична відсутність захисту національних виробників.
10. Бажання швидкої побудови відкритої економіки.
11. Слаборозвинена ринкова структура та інфраструктура.
12. Відсталість, застарілість способів виробництва [5, 35–36].
Про те, що ринок СНД, у тому числі і України, почав формуватись на недостатньо розвинутій для цього базі, неодноразово зазначалося в економічній літературі. Про це, зокрема, наголошував ще на початку 90-х років академік НАН України Ю.Н. Пахомов. Так, він підкреслював, що загальною умовою формування дієздатності ринкової економіки в Україні є здійснення державою цілеспрямованих заходів з метою забезпечення конкурентно-сприятливого середовища для різних суб'єктів господарювання.
Основні серед них:
програми демонополізації державного сектора економіки як однієї з важливих умов переходу до ринку;
структурні зрушення в народному господарстві з орієнтацією на споживача і пріоритетний розвиток прогресивних виробництв з новітніми технологіями;
переформування вищих ешелонів економічної влади з метою подолання командних методів управління економікою;
формування інфраструктури ринкової системи, яка має працювати на відновлення, розвиток і вдосконалення господарських зв'язків;
оздоровлення грошей та фінансів – незамінних регуляторів ринкових відносин;
формування соціальних захисних механізмів, які виключають форми грабунку та зубожіння основної маси населення [1, 280].
Таким чином, державна політика має базуватися на чіткому виявленні оптимальних пріоритетів у постановці цілей та оцінці можливих наслідків від їхньої реалізації. Отже, перехідна економіка має місце для постсоціалістичних країн, які раніше були у складі Радянського Союзу, а нині незалежні. Вони мають на меті перейти від адміністративно-командної до ринкової або змішаної економічної системи заради кращого життя своїх громадян. Перехідна економіка – це процес кількісних і якісних змін під час переходу від одного етапу розвитку до іншого етапу розвитку в межах певної системи, цивілізації або між ними. Головна проблема перехідної економіки – проблема взаємозв'язку загальноекономічного і специфічного в суспільному розвитку.
Півіснування, боротьба елементів, форм попередньої і майбутньої системи;
перетворення всієї системи соціально-економічних відносин;
формування відкритої національної ринкової економіки;
побудова основ постіндустріального суспільства;
процес капіталізації або соціалізації суспільного ладу.
Особливостями перехідної економіки України на даному етапі є фактична відмова держави від регулювання економіки, причина переходу від соціальної економіки до капіталістичної ринкової, відсутність стратегічної моделі розвитку країни, політична і економічна нестабільність, тінізація економіки, певна енергетична залежність від зовнішнього ринку, однобокість структурної спеціалізації, хибність політики приватизації, практична відсутність захисту національних виробників та ін. Для трансформації економіки України треба дотримуватись таких заходів: програми демонополізації державного сектора економіки як однієї з важливих умов переходу до ринку; структурні зрушення в народному господарстві з орієнтацією на споживача і пріоритетний розвиток прогресивних виробництв з новітніми технологіями; переформування вищих ешелонів економічної влади з метою подолання командних методів управління економікою; формування інфраструктури ринкової системи, яка має працювати на відновлення, розвиток і вдосконалення господарських зв'язків щоб побудувати економічно розвинену, соціально орієнтовану, суверенну державу.
3. Основні форми та методи переходу країн до ринкової економіки
Теоретичні засади становлення ринкових відносин. Ринкове господарство як невід'ємний компонент товарного виробництва. Об'єктивні передумови виникнення ринку. Типи ринків.
Сучасний ринок, його сутність, види і структура. Соціально-економічні фактори і основні структурні елементи товарного ринку. Ринки предметів споживання і послуг, засобів виробництва, науково-технічних розробок та інформації. Фінансово-кредитний та валютний ринки. Ринок праці (робочої сили).
Функції ринку: відтворювальна, регулююча, стимулююча та контролююча. Ринок як сигнальна кон'юнктурно-економічна система. Основні суб'єкти ринкової економіки. Домогосподарства і сім'я як суб'єкти ринкової економіки, їх цілі, функції та проблеми. Підприємства (фірми) як виробники основної маси товарів і послуг, що задовольняють потреби людини та як суб'єкти ринку. Цілі та функції підприємства. Організаційні та правові форми підприємства та їх класифікація. Господарські товариства. Посередники на ринку.
Держава як суб'єкт ринкового господарства. Цілі, функції та механізми впливу держави на ринкову економіку. Закон попиту і пропозиції. Попит і пропозиція як елементи ринку. Взаємодія попиту і пропозиції з ціною. Еластичність попиту і пропозиції. Сутність капіталу. Його матеріально-речовий зміст та соціально-економічна форма. Теорії капіталу та їх сучасне трактування. Первісне нагромадження капіталу – початковий фактор формування ринкового підприємництва. Особливості сучасного нагромадження капіталу в Україні. Капітал і витрати виробництва. Концепції витрат виробництва. Види витрат виробництва та особливості їх динаміки. Прибуток (дохід) на капітал і фактори, що його визначають. Маса і норма прибутку. Промисловий капітал та його кругообіг. Стадії кругообігу і функціональні форми промислового капіталу.
Оборот капіталу, його сутність. Співвідношення категорій кругообіг і оборот капіталу. Швидкість обороту капіталу. Основний і оборотний капітал. Час обороту капіталу та його складові частини. Амортизація та відтворення основного капіталу. Фізичний та моральний знос основного капіталу. Амортизаційний фонд як одне з джерел відтворення основного капіталу. Об'єктивна зумовленість та сутність економічної інфраструктури. Ринок як особлива інфраструктурна система. Загальне уявлення про інфраструктуру ринку. Організаційно-технічна інфраструктура ринку. Товарна біржа. Фінансово-кредитна] інфраструктура ринку. Науково-дослідницька інфраструктура ринку. Інтернет-торгівля у сфері ринкової інфраструктури.
Природа і генезис торговельного капіталу. Торговельний! капітал як відокремлена частина промислового капіталу. Особливості] сфери функціонування торговельного капіталу та його функціональне структура. Витрати обігу. Торговельний прибуток і його норма. Генезис, природа і джерела позичкового капіталу. Позичковий процент. Норма позичково проценту та його динаміка. Межі коливання. Кредитно-банківська система як сфера руху позичкової капіталу. Акціонерно-корпоративний капітал. Цінні папери акціонерні товариств. Формування акціонерного капіталу і акціонерні товариств в трансформаційній економіці України.
Роль ринкової інфраструктури в регулюванні економічні процесів.
Конкуренція і монополізм як основоположні атрибути ринкової економіки. Сутність і генезис економічної конкуренції. Конкуренція – антипод монополізму. Всеохоплюючий характер конкуренції. Економічний закон конкуренції.
Сутність, витоки та види монополізму. Організаційні форми монополістичних структур.
Види конкуренції. Досконала або вільна і недосконала конкуренція. Типи ринків недосконалої конкуренції: чиста монополія, монополістична конкуренція, олігополія. Цінова та нецінова конкуренція. Монопольні ціни.
Галузеві олігополістичні ринкові ситуації. Основні риси олігополістичної конкуренції. Неціновий характер і основні засоби олігополістичної конкуренції.
Монопольна влада. Недоліки надмірної монополізації економіки. Антимонопольна політика і антимонопольне законодавство. Антимонопольна політика в Україні. Аграрні відносини, їх зміст та особливості. Суб'єкти аграрних відносин.
Земля як економічна категорія і фактор виробництва.
Форми власності на землю і форми господарювання в сільському господарстві. Фермерські господарства. Кооперативні господарства. Державні господарства. Змішані господарства.
Рентні відносини. Сутність земельної ренти, її види та механізм створення. Розподіл і використання рентного доходу. Орендна плата і її структура. Земельний податок.
Ринок землі. Попит і пропозиція на землю. Ціна землі.
Агропромислова інтеграція і агропромисловий комплекс. Сучасні проблеми реформування та піднесення сільського господарства в Україні. Державна політика регулювання та підтримки сільськогосподарського виробництва.
перехід ринковий економіка національний
4. Національні особливості переходу по соціалістичних країн до ринкової економіки
Після закінчення Другої світової війни у країнах Центральної і Східної Європи, а згодом і в окремих країнах Азії (Китай, Корея, Вґєтнам) відбулися величезні зміни у всіх сферах соціально-економічного життя. Сутність і характер їх можна відобразити таким чином: побудова і в цілому успішне функціонування державного соціалізму з його системою централізованого планування та управління народним господарством. Правда, існує й інше трактування соціально-економічних процесів та їх наслідків у повоєнний період. Так, окремі дослідники стверджують, що нібито помилковою є сама характеристика створеної системи як соціалістичної, оскільки вона не; оздоровлення грошей та фінансів – незамінних регуляторів ринкових відносин; формування соціальних захисних механізмів, які виключають форми грабунку та зубожіння основної маси населення та інші. Перед постсоціалістичними країнами, зокрема Україною, постало велике питання: яку країну будувати, які пріоритетні завдання мають бути поставлені і вирішені та ін. Ці питання повинен кожен вирішити для себе, відповідає повною мірою уявленням основоположників марксизму про соціалізм. Відповідно, термін «реальний соціалізм» вони розглядають як абсолютно неадекватний дійсному стану справ. Насправді ніякого іншого «соціалізму» не було і бути не могло, а тому спроба розґєднати «реальний» і «справжній» соціалізм носить, по суті, апологетичний характер.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
