Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла

Зміст

Вступ

1. Літературна спадщина Івана Багряного

2. Публіцистика Івана Багряного

3. Мова творів Івана Багряного

3.1 Дієслівна синоніміка у прозових творах Івана Багряного

3.2 Кольористий епітет як ознака тоталітарної доби

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Дослідженням даної теми займалось багато літературознавців, а в даній роботі використані дослідження і досвід роботи з даної теми таких літературознавців: Ю. Шереха, М. Братусь, І. Дзюби, Г. Багряної, А. Гак, Д. Нитченко, Г. Костюк .

Як публіцист, І. Багряний написав сотні різних статей, переважно для газети, яку він започаткував і довгий час редагував у Новім Ульмі в Німеччині — «Українські вісті», де він викривав систему російсько-комуністичного терору й намагання поневолити, зрусифікувати і обезкровити українську націю. Його перу належить також цілий ряд відомих і популярних пісень та маршів (які створено в pp. 1946—1956), що їх окрилив музично Григорій Китастий, а саме: «Вставай, народе», «Пісня про Тютюнника», «Марш Україна» («Чорними хмарами вкрита руїна»), «Гімн української молоді» («Вперед, сини народу») — гімн Об'єднання Демократичної Української Молоді (ОДУМ), «Марш української молоді» («Ми об'їхали землю навколо») — марш ОДУМу, «Марш поляглих», «Нема тої сили» та ін.

Іван Багряний є єдиним українським письменником на еміграції, що дістав ширше розголошення своєї творчості серед чужинецького світу. Його «Тигролови» вийшли в США, Канаді та Англії в англійській мові. Цим твором був зацікавлений навіть американський Голлівуд, щоб накрутити фільм. З англійського перекладу було зроблено переклад «Тигроловів» на німецьку, голландську та данську мови, і вийшли вони в тих країнах кількома накладами. «Сад Гетсиманський», що рахується критиками за найкращий з його творів, був перекладений на французьку мову і виданий у Парижі. Герої творів Івана Багряного цікаві, життєрадісні, відважні і можуть бути зразком для наслідування для молодих людей. Кожний твір — це картина цікавої, хоч і жахливої, доби, яку пережив сам автор чи то в тюрмі, чи засланні, чи на «волі» в комуністичній системі.

Іван Багряний, як і його середовище УРДП, обстоював тезу, що кадри української національної революції та відновлення десять років Головою Української Національної Ради та віце-президентом УНР української незалежної державності перебувають не деінде, а тільки в Україні (УРСР), навіть у КП(б)У і в комсомолі. За ці думки він мав багато різних напастей і моральних ураз від своїх політичних супротивників у діаспорі та комуністів у Радянському Союзі.

Партію УРДП Іван Багряний очолював до своєї смерті. З рамени цієї партії був в екзилі. Останні п'ятнадцять років свого життя І. Багряний хворів на туберкульоз, який здобув, поневіряючись по тюрмах та засланнях Радянського Союзу. Помер 25 серпня 1963 p., маючи 57 років. Похований в Новім Ульмі в Німеччині. На могилі стоїть пам'ятник роботи Лева Молодожанина.

Найбільш популярним твором І. Багряного є роман «Тигролови». Написав він цей твір, перебуваючи в підпіллі та ховаючись від німецького гестапо в гірському селі у Галичині. Цей твір здобув першу нагороду на літературному конкурсі 1943 р. у Львові. «Тигролови» з'явилися вперше в журналі «Вечірня година» в Галичині в скороченому вигляді під назвою «Звіролови» 1944 р. Редагував їх і скоротив письменник Василь Чапленко, який без згоди автора змінив назву. В Німеччині, вже після війни, Іван Багряний відновив повний текст «Тигроловів» і його вперше видано в 1947 р.

Публіцистичні статті, доповіді, памфлети та рефлексії Івана Багряного, що є значною частиною його творчості та діяльності, друкувались у різних газетах та журналах діаспори під його прізвищем чи одним з багатьох його псевдонімів, чи як передові в газеті «Українські вісті» без підпису.

1. Літературна спадщина івана Багряного

Народився Іван Павлович Багряний 2 жовтня 1906 р. в Охтирці на Полтавщині (тепер Сумщина) в родині муляра. Мати походила з селян із Куземена. Це село поблизу від Груні, біля якого народився відомий гуморист Остап Вишня, в тому ж Охтирському повіті. Вчився Багряний спершу в церковноприходській школі в Охтирці, а з 1916 по 1919 р. — у так званій Вищій початковій школі. З 1920 р. він уже навчається слюсарської справи в Охтирській технічній школі, але, не закінчивши, переходить до Краснопільської художньо-керамічної школи, яку закінчив у 1922 р.

1926 р. він вступає до Київського художнього інституту, але 1929 р. його звільняють за націоналізм.

Літературні здібності у Багряного виявились ще з дитячих років, коли він вчився ще в школі, де, маючи 11 —12 років, редагував шкільний, писаний від руки, журнал «Надія». Серйозніші твори він почав писати у 1925 p., друкуючи їх в журналах «Глобус», «Плужанин», «Всесвіт», «Гарт», «Кіно», «Червоний шлях», «Життя й революція» та інших. Початки його творчості позначилися впливами Шевченка та Глібова, як це він і сам зазначив.

Треба згадати, що в ті роки, зараз по визвольній боротьбі, українська стихія була ще досить сильна, редакторами по редакціях працювали часто українські патріоти, і Москва не мала ще того тиску й свавілля, що в пізніші роки.

На жаль, всі поезії та оповідання першого періоду не збереглися. Перша книжка поезій поета виходить 1927 р. у видавництві «Маса» під назвою «До меж заказаних». Сама назва говорить за себе, що автор хоче досягти в цій збірці заборонених меж. Справді, автор відразу привернув до себе увагу читача і своєю сміливістю, і свіжістю тематики, і майстерністю. У вірші «Канів», просякнутому болем за злидні, що панували навколо, поет, дивлячись на постать великого Тараса, ніби пізнає його журбу за нездійснені надії і запитує:

Чого хмурний, похмурий? Що жалієш?..

Що хутори задрипані німіють

І няньчать злидні, як в минулих днях...[1;11]

І поет в сатиричній формі висміює дійсність, кажучи, що «Ніяк гарба прогресу в рабськім поті не зрушить злиднів давнього раба» [1;11]. Так розумів І.Багряного і радянський критик Правдюк, який писав:

«Для розуміння настроїв поетових досить узяти вірш «Канів» — і, навівши цитати з вірша», критик пише: «Поет глузує з індустріалізації країни, бо це ж, мовляв, для нього «гарба прогресу». Сучасність, будівництво для Багряного тільки «новітній Вавилон», він намагається найти спочинок у минулому...» [1;11].

Вірш «Перепілка» написаний у 1926 р. у відомому Батурині, який під час війни Мазепи з Москвою, з Петром Першим, був спалений дотла, де москалі винищили все населення. Цей вірш повний глибокого ліризму, забарвлений українською символікою, але не позбавлений також заклику до боротьби і віри в перемогу, що характерне для всієї творчості Багряного.

Великою сенсацією, що радісно сколихнула літературні кола, а разом і обурила та розгнівала партійно-підлабузницьку критику, була поява небувалої ще досі книжки. Це була «Аве Марія», що вийшла з друку 1929 р. коштом автора в Охтирці. Діставши дозвіл на друк, який дав йому тодішній голова «Просвіти» Борис Антоненко-Давидович, автор поставив друкарям добрий могорич і за одну ніч невеличка книжечка, розміром 8 на 12 сантиметрів, була надрукована. На цій книжці, що мала 106 сторінок газетного паперу, було надруковано: «Видавництво «САМ». Це видання відразу було сконфісковане владою, проте із 1200 виданих примірників за кілька днів, доки до крамниць прийшов наказ влади про заборону, 90% видання покупці розхапали.

Після «Аве Марії» наступного 1930 р. виходить з друку у видавництві «Книгоспілка» віршований історичний роман «Скелька». Це назва одного села на Полтавщині. Цей твір, як автор розповідав, написаний 1928 р. в Охтирці, в батьковій хаті на Нижньо-Котелівській вулиці, 51, всього за 22 дні. Коли автор працював над цим романом, поринувши з головою в творчість і забувши про весь світ, його часто відвідували студенти Охтирського педтехнікуму. Вони, — казав Багряний, — мов повитухи при народженні дитини, разом з ним переживали, хвилювалися і допомагали ще й тим, що носили йому махорку. «Якби не ця махорка, — розповідав І. Багряний, — то може б я й не написав цієї книжки. Я не міг працювати, не куривши, а курив, як швець» [1;13]. Цю махорку І. Багряний і оспівав в одному місці у «Скельці»:

А все ж, як не кажіть, —

Благословен, хто вигадав махорку!!

Не легко змовчати про те, що бачив, що чув,

І я тримаюсь, міцно серце зборкав,

Щоб не сказати зайвого, не плачу й не кричу, —

Двадцяту пачку допалю і тихо закінчу,

І не зіб'юсь ніде в словах...

Благословен, хто вигадав махорку!

Така скупа на скарги і слова!

Обступить душу і не вийти з диму грому.

Неначе нянька, колисає і співа.

Десь сивим мохом болі накрива...

Гірка й «рачительна» махорка Наркомпрому! [1;14]

Тут хоч і не гостро, а скрізь бринить іронія над гіркою дійсністю. І коли рукопис читав у Головліті цензор єврей Наум Калюжний, якого теж ліквідували за націоналізм, то й тут вимагав від автора змін, щоб не так гостро звучав закид про безправність українського народу.

Загалом же у романі «Скелька» автор робить новий і великий крок вперед. Він продемонстрував тут не тільки вірність своїй клятві, висловленій в поемі «Аве Марія», а й показав мистецьку дозрілість. За умов підрадянської дійсності це була велика радість для читача і для літератури.

Весь роман насичений духом історії і боротьби проти Росії. Автор тут висловлює жаль, що Мазепа програв війну, розкриває царські заміри звести нанівець український народ. У творі зустрічаємо багато свіжих оригінальних образів, метафор, мистецьких засобів, що підносять роман до мистецької зрілості.

В середині 1932 р. Багряний подає до видавництва «Література і мистецтво» свій новий прозовий роман «Марево», але його посилають на рецензію не куди-небудь, а до ЦК партії, звідки твір повертається з негативною рецензією Барана, який знову закидав авторові різні ідеологічні збочення. Рецензія настільки була безнадійно гостра, що авторові не дали навіть копії, що дуже рідко траплялось.

Бачачи таке упереджене до нього ставлення, автор хотів змінити ще назву твору і вислати його з якогось іншого міста чи залізничної станції, подавши фіктивну адресу і змінивши прізвище. Це б поліпшило становище тим, що рукопис послали б якомусь іншому звичайному рецензентові, а не до ЦК. Але НКВД скоро арештовує Багряного і висилає на п'ять років на Далекий Схід.

Під час арешту в Багряного забрали всі рукописи, зокрема роман «Марево», «Золотий бумеранг», поему «Маруся Богуславка», роман «Марко Когут» та інші.

Діставши за вироком 5 років заслання, Багряний перебував на Далекому Сході, де було багато українців. 1936 р. він втікає з-під опіки НКВД і переховується між своїх людей в Буреїнському та Сучанському районах. 1938 р. він осмілюється приїхати додому, але на четвертий день його заарештовують і ув'язнюють. Він знову просидів два роки й чотири місяці, аж до приходу німців.

Під час німецької окупації спершу він бере участь у місцевій охтирській газеті, зрідка містить статті у харківській газеті «Нова Україна» під псевдонімом «Сорок сорок», але, побачивши політику нового окупанта, припиняє працю в газетах. Заробляє в місцевому театрі, малюючи декорації та завісу, пише сатиричну п'єсу «Генерал», яку хотів поставити в Харківському драматичному театрі, але директор В. Кривуцький, боячись німців, не взяв її до постави.

В Моршині, в Галичині, Іван Багряний пише свої «Тигролови», здобуваючи разом з Т. Осьмачкою на літературному конкурсі першу нагороду. Осьмачка дістав її за повість «Старший боярин».

Романом «Тигролови», що спершу вийшов у серії «Вечірня година» під назвою «Звіролови» у значно скороченому вигляді, письменник приніс у літературу нову тематику і нову майстерність. Він показав тут, що він не тільки майстерний поет, а й прозаїк. Роман змальовує втечу з поїзда і життя в тайзі українського в'язня Григорія Многогрішного, його блукання по хащах Уссурійського краю, полювання на тигрів, на оленів, випадкову зустріч з місцевою дівчиною-українкою, романтичні взаємини та різні пригоди.

Цей роман виходить трьома виданнями українською мовою на Заході — 1947, 1955, 1991 pp.

Цей роман у 1961 і в 1963 роках виходить двома окремими накладами німецькою мовою в Австрії з рекомендацією критики як найкращий твір для молоді.

Ще живучи у Львові, І. Багряний нав'язує зв'язки з українським підпіллям, пише для упівців пісні, а пізніше виїжджає на Волинь і в Карпати в розташування УПА. Пише статті, малює плакати, працює у відділі пропаганди. Також бере участь у перших зборах Української Головної Визвольної Ради в Чехословаччині. З наближенням фронту письменник переїжджає до Австрії, а потім до Західної Німеччини, де разом з іншими письменниками створює літературну організацію МУР (Мистецький Український Рух).

Характеристики

Тип файла документ

Документы такого типа открываются такими программами, как Microsoft Office Word на компьютерах Windows, Apple Pages на компьютерах Mac, Open Office - бесплатная альтернатива на различных платформах, в том числе Linux. Наиболее простым и современным решением будут Google документы, так как открываются онлайн без скачивания прямо в браузере на любой платформе. Существуют российские качественные аналоги, например от Яндекса.

Будьте внимательны на мобильных устройствах, так как там используются упрощённый функционал даже в официальном приложении от Microsoft, поэтому для просмотра скачивайте PDF-версию. А если нужно редактировать файл, то используйте оригинальный файл.

Файлы такого типа обычно разбиты на страницы, а текст может быть форматированным (жирный, курсив, выбор шрифта, таблицы и т.п.), а также в него можно добавлять изображения. Формат идеально подходит для рефератов, докладов и РПЗ курсовых проектов, которые необходимо распечатать. Кстати перед печатью также сохраняйте файл в PDF, так как принтер может начудить со шрифтами.

Список файлов курсовой работы