71143 (611881), страница 5
Текст из файла (страница 5)
Дряпанка — це крашанка, на якій орнамент видряпано голкою або металевим стержнем.
Мальованка — це яйце, розписане фарбами за допомогою пензля.
Часто в оздобленні писанок використовують поєднання двох і більше прийомів розпису (крапанка, писанка, дряпанка).
Фарбувалися писанки рослинними фарбами (навари лушпиння цибулі, листя, різноманітного коріння, кори дерев, наприклад дуба), органічними речовинами тваринного походження, а з початку XX ст. — аніліновими фарбами.
Техніку воскового письма застосовували й у виготовленні писанок. Тільки тут віск не накрапується, а накладається тоненьким писачком, що має вигляд дерев'яної палички з маленькою бляшаною трубочкою на кінці, ледь товщою від голки. Орнаментальні лінії наносять розтопленим воском. Віск застигає, і яйце кладуть у найсвітлішу фарбу, переважно жовту. В місцях, де були воскові лінії, фарба не візьметься — там залишаться чисті лінії природного кольору шкарлупи. Після цього наносяться воскові лінії вже на жовті поверхні, а яйце кладеться у темнішу фарбу і т. д.
Білі писанки (галунки), що належать до найвишуканіших мистецьких творів нашого народу, трапляються здебільшого на Київщині та Чернігівщині. Після нанесення кольорового орнаменту решту поверхні яйця знебарвлюють міцним капустяним квасом або галуном, і тоді на сніжно-білому тлі розквітають неперевершеної краси та яскравості малюнки.
Традиції писанкового розпису розвивалися в Україні здавна. Мотиви й елементи розпису тут тісно пов'язані з життям, побутом, звичаями і фольклором народу. Цим видом мистецтва займалися переважно жінки.
Кожна писанкарка має в своїй уяві певний план, схему розташування орнаментальних елементів на поверхні писанки [21, C. 76].
Побудову орнаментальної композиції на сферично-яйцевидній поверхні писанки описує С. Колос. Вона зводиться до таких етапів:
а) поділу поверхні писанки вздовж навпіл;
б) поздовжнього поділу "меридіанами" на сегменти;
в) поділу впоперек навпіл;
г) поділу на поперечні "широтні" паси з самостійним оформленням "бігунів";
д) одночасного поділу "меридіанами" та "широтами";
е) поділу на чотири сферичні чотирикутники, центри яких розташовані у шаховому порядку;
є) поділу поверхні писанки на 24 та 48 клинчиків; ж) діагонального поділу писанки з діагональним напрямом орнаментів.
Розроблені схеми дають можливість створювати безмежну кількість декоративних композицій в оздобленні писанок. І вже в ході розпису майстриня розцвічує цю схему безліччю композиційних варіантів, що народжуються в процесі творчості.
Приступаючи до розпису писанки, готують необхідні матеріали: писачок, бджоляний віск, свічки, біле куряче яйце, фарби, скляні баночки з широкими шийками, малий пензель, серветки, олівець, лак, гумові рукавички та стояк для яйця. Спочатку налагоджують "писачки". У скляних баночках або череп'яних мисочках розводять фарби, виготовлені з кори і корінців різних дерев та кущів.
Вибирають чисте біле гладеньке яйце без тріщин і плям, якщо потрібно, можна вимити яйце водою і витерти серветкою. Інколи обробляють яйце оцтом, розсолом квашеної капусти або галуном. Відтак вибирають орнамент і тупим олівцем геометричне ділять яйце. (За бажання можна намалювати орнамент олівцем на білому яйці: якщо ці лінії легкі, вони зникнуть, коли писанку буде закінчено). У черпачку розігрівають віск. Умочивши писачок у розтоплений віск, наносять ним контур перших ліній орнаменту або закривають певні площини потрібної конфігурації, що мають бути білими. Віск "охоронятиме" шкаралупу яйця від інших фарб. Потім обережно кладуть яйце в ложку й опускають у барвник найсвітлішого кольору, переважно жовтого. Яйце має залишатись у холодному барвнику протягом 5—7 хвилин, потім його виймають з барвника і легенько витирають чистими серветками [20, C. 174].
Після цього на жовтій поверхні шкарлупи знову розтопленим воском покривають писачком ті частини узору, які мають залишитися жовтими, й опускають у барвник темнішого кольору, припустімо оранжевого і т. д.
Поступове накладання воском що далі, то нових елементів орнаменту й опускання яйця у барвники все нових і нових кольорів утворює дуже вишукані й складні композиції.
Якщо в орнаменті є маленькі елементи, які мають бути голубі або зелені, треба малим пензлем зафарбувати ці елементи потрібною фарбою і покрити їх воском, щоб зберегти насиченість і красу кольору.
Після закінчення всього процесу яйце опускають у холодний найтемніший барвник, як правило синій або чорний. Завершивши фарбування писанки, її виймають і витирають чистою серветкою.
Коли фарби висохнуть, писанку ставлять у гарячу піч (або тримають над свічкою). З неї стікає віск, який витирають серветкою, доки на яйці не стане воску і проступлять чарівні кольори писанки.
Техніка воскового письма при виготовленні писанок дає змогу створювати дуже складні за малюнком, виключно ефектні й багаті за кольором орнаментальні композиції.
Розписану писанку покривають лаком і кладуть на стояк, щоб вона висохла. Лак зберігає кольори писанки і робить шкарлупу яйця менш крихкою.
3.2 Семантика народних символів, що використовуються у писанкарстві
Єдність і гармонія різних форм народного мистецтва в комплексі традиційно-побутової культури забезпечувалися завдяки їх іконографічній і кольоровій спільності. Так, розписи, керамічні вироби, декоративні тканини доповнювали і збагачували одне одного. Ті ж орнаментальні сюжети, але в різних сполученнях,, чергувалися і повторювалися у різьбленні, стінописі, ткацтві. Найбільш давніми серед них є геометричні мотиви, які походять від давніх язичницьких вірувань і культів. Найпростіші архаїчні мотиви — лінії, кола, хрести, ромби, квадрати, крапки — прикрашали глиняний посуд первісних людей, вироби з каменю, дерева, кісток. Ці орнаменти становили первинний шар в іконографії народів світу. Багато спільних рис можна знайти і в творчості народів, які проживають у схожих природних умовах, близьких за історичною долею, характером економічної діяльності. Паралелі, що так щільно пронизують культуру східних слов'ян, відбилися на іконографічній поверхні народного мистецтва. Стилістична єдність стосується не тільки геометричної орнаментики, але й пізніших образотворчих надбань.
Звернення до археологічних матеріалів, їх детальний аналіз і співставлення з етнографічними даними дозволили встановити стадіальну послідовність розвитку давньої символіки, розкрити змістове значення мотивів та їх трансформоване відображення у традиційній орнаментиці. Одним з первинних мотивів вважається ромбо-меандровий візерунок, який був у пізньопалеолітичному мистецтві символом мамонт а-блага (графічно він відтворює малюнок дентину на зрізі бивня цієї тварини). Переосмислений у наступні історичні епохи, цей мотив виступав у землеробських культах Європи ідеограмою родючості. Хрестоподібні кола, фігури, розетки слугували символами вогню, сонячного божества. Ідея кола, властива всім народам, зокрема стародавнім слов'янам, зосереджувала космологічні грані язичництва, світоглядне уявлення про місце людини в світі. У колі як своєрідній наочній формі світу людина знаходила його центр і межі. Величний культ життєдайного божества освітлює архітектурну пластику, живописний і графічний напрями народної творчості. У зв'язку з технікою вишивання формула кола трансформувалася в багатокутник, ромб, квадрат, розетку. В архаїчних композиціях ці мотиви часто пов'язані між собою — розетка вишивається в ромбі, хрест зливається з розеткою тощо. Далі відбулося переосмислення солярного значення хреста і розетки: хрест став символом християнства, а розетка у рослинних орнаментах сприймалася за узагальнений, стилізований образ квітки [24, C. 81].
Найпростіші геометричні мотиви, такі як горизонтальна й хвиляста лінії, певно, означали землю і воду. Квадрат, поділений на чотири рівних частини з крапками, був символом засіяного лану, ромб з видовженими сторонами нагадував про вінці зрубу. До архаїчного шару в традиційному українському мистецтві належать і зооморфні образи коня, птахів та інших, що були тотемами давніх людей.
В орнаментах українського народного мистецтва збереглися до сьогодні не лише елементи первинної символіки, але й пізніші іконографічні мотиви, пов'язані зі світоглядом стародавніх слов'ян. Серед них — сюжетні композиції, побудовані на образах язичницьких богів, які уособлювали сили природи: жіноча постать з піднятими руками — "велика богиня", заступниця ("берегиня") життя на землі, яка сприяє зародженню життя, плодючості. Вона зображується разом із підвласними їй стихіями у колі вершників, із птахами в руках. Сюжет "великої богині" був поширений у міфології та Іконографії землеробських народів Середземномор'я, Малої Азії, Кавказу. Цей мотив у російських візерунках іноді ототожнюють з Мокошшю — богинею давньоруського язичницького пантеону, яка була покровителькою жіночих занять, зокрема прядіння і ткацтва.
Серед геометризованих рослинних мотивів найчастіше зустрічалися багатопелюсткові розетки, їхню основу становив народний землеробський календар: пелюстки розетки у чергуванні з кучериками означали місяці року. У рослинній орнаментиці багатопелюсткова розетка вже виступала абстрактним образом квітки.
Рослинний світ народного мистецтва ввібрав у себе все розмаїття та барвистість живої природи. Найдавніші зразки рослинної орнаментики збереглися в декорі культової архітектури X—XIII ст., у малюнках заголовних літер літописів. Найбільшого розвитку вона набуває в образотворчому народному мистецтві наступних століть. Головним рослинним мотивом у художніх виробах українських народних майстрів був вазон, згодом — букет.
У зображенні рослин, що вертикально піднімаються на рушниках, килимах, декоративних розписах, дослідники вбачають відгомін первісного культу "світового дерева" ("дерева життя"), симетрія якого означала встановлення зв'язків між частинами світу (Землі, небесної та інших сфер) і припинення хаосу. В українському народному мистецтві дерево зображується з парносиметричними гілками або такими, що чергуються; на вигинах гілок ростуть квіти. В'юнка гілка малювалася у вигляді нескінченної хвилястої стеблини, від якої у різні боки ритмічно відгалуджуються листя, бруньки, квіти, грона винограду. Між геометричними, зооморфними, антропоморфними і рослинними орнаментами чіткі межі не простежуються: рослинні сюжети могли бути виконані у геометричних формах і навпаки. Прикладом є також трансформація у вишивках геральдичного орла у квіткові сюжети.
Для розуміння давніх нашарувань в іконографії народного мистецтва має значення аналіз композиційних основ орнаментики. Триярусне розміщення орнаментальних мотивів несе певне змістове навантаження — у ньому відбилися космогонічні й світоглядні уявлення стародавніх слов'ян про будову Всесвіту.
Образ Всесвіту втілювався і в об'ємно-просторовій композиції житла. Дах і коник, яким воно завершувалось, співвідноситися з небесною сферою. У ритмах орнаментальних композицій, чергуванні рельєфів архітектурної пластики відбивалася циклічність природних явищ.
Осмислюючи Всесвіт, людина намагалася захистити себе від ворожого впливу непізнаних сил. Для цього вона вдавалася до орнаментів як своєрідних замовлянь. Атропеїчні (захисні) функції виконували різьблені й мальовані мотиви на фасадах і в інтер'єрах житла, декоративні тканини, дрібна пластика, писанки тощо.
Усі орнаменти можна поділити на геометричні та "образні", або "фігурні", які створюють символи чи узагальнюють ритмічне уявлення про те, що майстер бачить у природі. Значення та зміст багатьох символів ми вже не зможемо розшифрувати і тому сприймаємо їх як суто декоративні елементи [25, C. 27].
Одним з найпоширеніших елементів у писанковому орнаменті українців є зображення сонця.
Сонце — джерело світла, символ життя. Це найдавніший і найпоширеніший орнаментальний мотив, форми його графічного зображення необмежені. Сонце зображується іноді як коло, рожа, спіраль; часом воно спокійне, іноді в русі, деколи промінне.
Культ Сонця у наших пращурів був чи не найголовнішим. Після довгої зими на повернення Сонця чекав увесь народ. Його урочисто зустрічали, на його честь співали пісень, водили хороводи. Цей день наші предки називали Великим Днем, або Великоднем. Бога Сонця улещували зображеннями на писанках. Це були різноманітні хрестики й зірочки різної величини, жовті і червоні плямочки.
Віра в таємничу силу Сонця, страх перед ним та пошана до нього зберігалися ще в середньовіччі. Різноманітні явища, пов'язані з сонцем, по-різному тлумачилися в людському суспільстві, найчастіше вважалося, що вони провіщали недобре. Прихилити Сонце до себе людина прагнула з давніх-давен, тому вона зображала його на різноманітних предметах домашнього вжитку. Згодом Сонце стало предметом науки. Тепер зображення Сонця в узорі стало звичайним орнаментальним мотивом, який бере початок з глибокої давнини.
Безконечник, або меандр, - своєрідний елемент у вигляді хвилеподібної смуги — посідає певне місце серед різноманітних геометричних орнаментів сучасних українських писанок. Він дуже поширений у писанках Гуцульщини, Буковини, а в деяких писанках Поділля, Волині, Херсонщини, Київщини та інших регіонів виступає домінуючим елементом орнаменту. Меандр походить від мистецтва трипільської культури (4—3 тисячоліття до н. е.). Зокрема, більшість керамічного посуду того часу прикрашено різноманітними формами хвиль — знаками заклинання богині води — Дани. З хвилястими "безконечниками" пов'язане цікаве повір'я. Безконечник на писанці не має ні початку ні кінця, отже, зло, яке потрапить у хату і в цю "пастку", ніколи більше не турбуватиме власника [1, C. 98].
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
