71143 (611881), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Щорічно організовуються зарубіжні виставки писанок, у яких беруть участь майстри як з України, так і з української діаспори.
Писанкарство виникло як своєрідне відображення уявлення людини про Всесвіт. Ще з часів язичництва для одних орнаментальна писанка символізувала світ, що пішов від яйця, була схемою його побудови, іншим вона нагадувала сонце, служила його символом (згадаймо, наші предки - язичники — то сонцепоклонники, які за головного бога мали Сонце). З прийняттям християнства почалося витравлювання колишньої релігії, внаслідок чого загинуло багато стародавніх пам'яток — храмів, скульптур, рукописів, власне, загинула ціла культура. Але християнство не змогло здолати багатьох атрибутів і ритуалів язичництва: згадаймо язичницьке свято Івана Купала, писанки, що стали атрибутом християнства, символом Великодня [13, C. 142].
Дослідження візерунків писанок XVI—XVII ст. свідчать про те, що кожний з них — це не просто орнамент-фантазія окремих людей. Візерунки мали алегоричний зміст і відповідали іграм-молитвам на святі весни — гаївкам, веснянкам — та іншим звичаям і ритуалам.
Наші пращури вірили, що писанка має магічну силу, наділяли її особливою святістю, яка приносить добро, щастя, здоров'я, захищає людину від усього лихого, і відповідно розмальовували ту чи іншу писанку.
Яйце птаха — це зародок життя, символ Бога — Сонця.
Фарби "писанки" символічні. Червоне яйце - - любов, радість, життя; жовте — місяць, зорі; блакитне — небо, повітря, здоров'я; зелене — весна, воскресіння природи; бронзове — земля; чорне з білим — пошанування духів — душ померлих. Писанки тісно пов'язані з багатьма юнацькими іграми — "Закликання весни", "Молодята", "Воротарі", "Сорок клинців" тощо.
Найдавнішу українську писанку знайдено археологами на Київщині, вона датується до X—XI ст.
Своїм походженням писанка пов'язана зі стародавніми народними обрядами, ще язичницькими, присвяченими весняному пробудженню природи, зародженню життя, початку сільськогосподарських робіт. Поширений здавна в Україні звичай розписувати пташине яйце пов'язаний із дохристиянським народним обрядом зустрічі весни. Було це свято радості, перемоги життя над смертю — весни над зимою.
За елементами розпису писанки починаючи з архаїчних елементів, що символізують зображення сонця — джерела всього сущого на землі, а також квітки, зірки, води, дерева, серця, риби, бджоли тощо, можна простежити дуже довгий, складний і цікавий шлях розвитку українського народного розпису [7, C. 279].
У народі кажуть, що писанка — це енциклопедія українського народного орнаменту. Значення яйця як життєдайної сили було надзвичайно великим у наших далеких предків. Писанка в минулому, згідно з повір'ями, лікувала людей, охороняла житло від блискавки й пожежі, сприяла родючості фруктових дерев, мала різноманітне культове призначення. Такою писанка увійшла і в усну народну творчість -пісні, казки, прислів'я. Невипадково писанка стала традиційним елементом дівочих та юнацьких ігор і цілої низки звичаїв, пов'язаних із весняними святами.
Пізніше писанка зі своїм животворним змістом продовжує побутувати і в християнстві, в період святкування Пасхи, передусім у взаєминах між дівчиною і хлопцем. І досі за давньою традицією на Великодні свята дівчина дарує хлопцеві писанку. Найкраща писанка дарується найближчому до серця хлопцеві. Завдяки неофіційному художньому змаганню за найкращу писанку мистецтво її досягло неабиякого художнього рівня, перетворилось у прекрасне народне мистецтво декоративного розпису.
1.2 Писемні та археологічні джерела розвитку писанкарства
Весняний цикл обрядів у землеробських народів починався з наближенням весни, коли надходив час готуватися до польових робіт. У селі Ковпита Чернігівського району Чернігівської області зафіксований звичай, коли хлопці підносили під клуню багато соломи і вся молодь та діти кидались нею і співали веснянки. Ось таке кидання соломи - пережиток заклинання на урожай, що дійшло до XIX ст. Зустріч весни складала собою, мабуть цілісний обряд, який починався безпосередньо за проводами зими.5
Із запровадженням християнства яйця потрапили до пасхального обряду і були, як багато чого іншого, осмислені церквою по-новому. Крашанки і писанки стали свого роду знаком, символом весняних свят. Починаючи з Пасхи, яйця проходять через усю весняну обрядовість.
Пасха або Великдень - головне християнське свято, що відзначається як воскресіння із мертвих Ісуса Христа, який своїми стражданнями і смертю приніс жертву за гріхи людства. Вся підготовка до свята і воно саме є відображенням цих подій. Головний зміст свята Пасхи полягає в проповіді всезагальної гріховності людей і спокутної мученицької смерті Ісуса Христа. Перший вселенський собор християнської церкви в 325 році установив, що це свято повинно відзначатися у першу неділю після веснянного рівнодення і повного місяця. Кожного року воно припадає на різні числа у проміжку часу між 22 березня і 25 квітня за старим стилем.
У Київській Русі Пасха злилася з давньослов'янським багатоденним святом вшанування померлих предків. Люди приносили жертви богам, які уособлювали природу. Очищувальні магічні обряди за уявленнями наших предків повинні були захищати людей, природу та худобу від нечистої сили, сприяти гарному врожаю, розмноженню тварин, сімейному добробуту людей.
Святкування пов'язані з Великоднем, починаються ще взимку з початку великого посту, який продовжувався до Пасхи сім тижнів. На протязі всього цього періоду і розписують писанки. Кожна неділя навесні - святкова. За тиждень до Великодня наступає Вербна неділя. Цього дня освячують вербові гілки. Був поширений звичай "бити" один одного свяченою вербою. При цьому приказували: "Не я б'ю, верба б'є. Через тиждень Великдень. Недалечке красне яєчко" [17, C. 171].
За Вербною неділею починається білий або чистий тиждень, який завершується Великоднем. Його ще називають Великим або Страсним. Найбільш важливі дні на цьому тижні починаються з четверга. До цього дня хата та господарство повинні стати чистими, впорядкованими і готовими до свята. Тому його називають ще й чистим четвергом. Він має і іншу назву - страсний, бо в церковній службі того дня мова йде про страсті ( муки ) Ісуса Христа.
Того вечора люди намагаються донести додому з церкви "страсну" запалену свічку. Для цього робили ліхтарики з кольорового паперу чи скла. Вогонь очищення бажаний у кожній оселі. Полум'ям цієї свічки викопчують хрест всередині хати - на сволоку під стелею. Вважається, що він відвертає всіляку нечисть від обійстя.
На Лівобережній Україні чистий четвер має назву "Навський Великдень". За народними повір'ями мерці з "того світу" повертаються тричі на рік - вперше у чистий четвер, вдруге - коли квітують жита і втретє - на Спаса. У Навський Великдень мерці нічого не бояться, а як тільки зустрінуть живу людину, то можуть її й задушити. Щоб цього не трапилось, треба обливатися водою, бо було відомо, що мерці дуже бояться мокрого.
У чистий четвер кололи кабана, бо на святковому столі повинні бути м'ясо й ковбаса. Вважається, що у чистий четвер і сало буде чистим. Крім кабана часто кололи ще й порося або підсвинка. За давнім звичаєм разом з паскою та яйцями святили й смажене порося з хріном у зубах. Започаткувався цей звичай ще в ті часи, коли в жертву богам приносили тварин. Відголоски цих діянь і збереглися в пасхальних обрядах У страсну п'ятницю - день смерті Ісуса Христа не можна ні шити, ні прясти, ні дрова рубати. Робили тільки дві роботи - пекли паски та садили капусту, бо це не вважалося гріхом. Але їсти вже готові паски в цей день не годилося, навіть покуштувати їх господиня не могла.
Паски печуть звичайно у вигляді круглого хліба. Зверху його прикрашають ліпними зображеннями хреста, жайворонка, квітів, написами, які видають мистецький хист хазяйки. Готові вже паски зберігають до свята у коморі. А одна на протязі всього святкування стоїть на столі разом з пророщеною зеленню.
У великодню суботу готують крашанки і закінчують розписувати писанки. За народними уявленнями крашанки, що готуються в суботу, не псуються на протязі всього свята. Вони фарбуються здебільшого в червоний колір - колір вогню, життя, крові Спасителя. Але інколи їх роблять жовтими, синіми, зеленими і золотавими. Іноді фарбували в чорний колір. Це було в тому випадку, коли в хаті до Пасхи хтось із родини помер.
У суботу закінчують готувати і писанки. Ось як про це писав Г.Ф.Квітка-Основ'яненко: "Де ж наші зовиці?... Забралися собі у противну хату та писанки оправляють, що цілий піст писали. Та й мудрі ж і писанки! Зелені гвоздички з блакитним листям; а кохвейна рожа на усе яйце і не уписалася, так вже і листячко дрібнесеньке вже на самому кінці ледве притулили; були з жовтими хвіалками, були і безконечні. А що найкраща була, так там вже старша, Оришка, що умудрилася, так-так! Тільки поцмокаєш, дивлячись! Написала вишневих пташечок, що цілуються кругом усього яйця та й підписала слова, таки настоящі слова, що пан Симейон, дяк таки, їх сконпоновав і списав на бумажці: "Христос воскресе вельце!
Поцілуймося, моє серце," так Оришка з тієї бумажки сама списовала.
Кому ж се вона таку писанку хорошу та гарну придбала? Еге! Вже пак не кому, як Тимосі, писаревому сину, що отеє після провід подає за нього рушники, а після ушестя, на клечальній, і весілля буде. Так отеє то вона і збирається на празник після обід вийти до колисок і там з Тимохою гарненько похристосоватися і дати йому тую писанку. Нехай читає, коли зуміє;
Ся ж писанка Тимосі, а усі прочі понесе вона з сестрами завтра, у великодню суботу, на місто, у город, та, попродавши, накуплять скиндячок, стрічок, шпалерів на голуби, шумих і усього, чого їм треба; а чого не попродають, так празниками, під колисками, наміняють на горіхи, на мочені кислички, на горохвяники і на усякі ласощі" [8, C. 194].
В ніч під Великдень клали вогонь так, щоб його було видно на все село. Ніхто не спить. Всі ждуть, коли ударять у дзвони. Люди йдуть до храму на всеношну. Г.-Л. де Боплан описав як це відбувалося на Україні в XVII ст.: "У страсну суботу вони йдуть у храм, який називають церквою, аби взяти участь у релігійних торжествах, які полягаюгь у тому, що фігурку Господа нашого Христа кладуть у гріб, а потім з великими урочистостями звідти виймають.
Після цього обряду всі вони - чоловіки, жінки, парубки і дівчата - стають навколішки перед єпископом ( якого називають владикою) і подають йому яйце, зафарбоване в червоний або жовтий колір, із словами "Христос воскрес!". А єпископ бере яйце, відповідає "Воістинно воскрес!" і христосується з жінками та дівчатами. Таким чином, протягом якихось двох годин він збирає понад 5-6 тисяч яєць, а крім того, має ще й приємність цілувати найвродливіших молодиць і дівчат які є у церкві. Звісно, йому було б не з руки та й не приємно цілувати старих жінок, але швидко і спритно дає собі раду: коли якесь обличчя йому не подобається, він простягає для цілування руку. Так робив у Києві митрополит на ім'я Могила, який є верховним над усіма єпископами. Так само роблять найнижчі священики, яких називають господинами.
Протягом наступного тижня на вулицю треба неодмінно виходити з певною кількістю крашанок, щоб частувати ними всіх зустрічних знайомих і промовляти до них ті самі слова, які говорили владиці чи своєму господинові. Зустрінутий друг чи подруга відповідають вам тими самими словами, обнімаються і цілуються. Той чи та, кого привітали, мусить дати одну крашанку, знову розпочавши ту саму церемонію".
У XVIII ст. О.Шафонський зафіксував на Чернігівщині такий же звичай. На Великдень знайомі при зустрічі тричі цілуються і обмінюються крашанками чи писанками.
І ось настає Великдень. Що відбувалось святкового дня 23 квітня 1850 року описав наш земляк відомий фольклорист, етнолог і історик Микола Маркевич. "Нарешті прийшов Великдень! Ось тут і виявляється вповні українське хлібосольство: навколо церкви стоять вози, на яких привезено їстівне для освячення. Дуже смішним буває гумор малоросіян у їхніх зауваженнях щодо фізіономій смажених поросят і недопечених пасок. Немає господаря, який би не мав до цього дня поросяти, ковбасу, паску і кількох крашанок. Але ось недільний стіл заможного пана, у якого пані дотримується рідної старовини: дві, три, навіть чотири великі солодкі паски із найкращої муки, на маслі, яйцях і цукрі, одна чи дві кислі паски; паска із сиру, ягня із масла; двоє поросят - одне без фаршу, друге фаршироване кашею і печінкою, у них у зубах хрін; двоє ягнят - одне без фаршу, друге фаршироване мигдалем, ізюмом і рисом; окорок шинки і окорок буженини під сіткою із паперу; кендюх; свиняча голова в натурі з очима із маслин, вставлених у вершкове масло; цибуля зелена, кресс-салат зелений; тарілка пшона, на ньому стоїть сіль четвергова; кусені чудового сала; кілька сортів сосисок і ковбас, як-от: кров'янки, прості малоросійські, із печінки і т.п.; масло, сир, сметана, цибуля ріпчаста; все це обкладено фарбованими у синю, жовту, мармурову, а найбільше у червону фарбу яйцями; ці яйця гусячі і курячі. Додайте до цього декілька сортів горілки та наливок: тут є і перцева, і калганівка, і кардамонова, і кусака, і слив'янка, і малинівка, і горобинівка, і тернівка.
Але ключниця повинна ховати все їстівне так, щоб його миші не могли зачепити; якщо миша з'їсть шматок освяченого ягняти чи поросяти або паски, зразу у неї відростають крила, і вона стає летючою мишею, тобто кажаном.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
