71143 (611881), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Тут і починається катання крашанок по лубку, гра на вбитки, гра в паци, в хрещика, в перепілочку, хороводи, танці, дер-дер і таке інше".
Звичайно, у простих людей стіл був скромнішим, але свято не обминало жодної хати. Цього дня всі люди відпочивають, йдуть на кладовище до поховань своїх рідних.
У великодній понеділок, який ще називають волочильним, люди ходять один до одного в гості, обдаровують гостинцями. Цей день має і назву "обливаний понеділок", бо за давнім звичаєм хлопці обливають водою дівчат.
Про цей звичай розповідалось, наприклад, в історичному творі "Синопсис" вперше надрукованому у Києві в 1674 році. "Об облиянии водою на Великдень. Неціи от древних беззаконий источником и езером, умноження ради плодов земных, жертвы приношаху, а временем и людей в воде топяху. По некіих странах россійских еще й доселе древнего того безчинія отновляется память, егда в время пресветлаго дне Воскресения Христова , собравшеся. обоего полу юноти или и старый друг друга, по подобію некоего утешения, в воду вкидают. И случается наваждением бесовским вверженному в воду или о камень, или о древо разбитися, или утопати и зле испущати душу свою. Иные же аще не вкидают в воду, то поливают водою, тому жде бесу жертву древних забобонов отновляюще. А ныне в обычай утешения, а не жертвы ідолскія, творят. Обаче лучше бы и тому не быти." [3, C. 24]
Згадує про цей звичай і Г.-Л. де Боплан: "Ознайомтесь ще з однією витівкою, яка проходить спозаранку у світлий понеділок. Парубки групами простують вулицями і, коли стрінуть дівчат, то хапають їх та силоміць тягнуть до колодязя. А там обливають їх п'ятьма-шістьма відрами води. Дівчата ніби скупані, мокрі з голови до п'ят. Проте ця забава дозволена лише до полудня.
На другий день, у вівторок, черга за дівчатами, але хлопцям вони відплачують більш лукаво. Кілька дівчат ховається у якійсь хаті з глеками, повними води. На вулиці залишають малу дівчинку, яка умовним вигуком повідомляє їх, що бачить парубка. В ту саму хвилину всі дівчата вибігають на вулицю і з криком та вереском ловлять парубка. На допомогу їм біжать інші дівчата; поки дві-три найкремезніші тримають хлопця за руки, інші виливають за шию усі глеки води. І відпускають його лише тоді, коли він мокрий, як хлющ. Ось так пустують парубки і дівчата у великодні дні Та дорослі чоловіки мають іншу забаву у світлий понеділок. З самого ранку вони сунуть натовпом до замку, щоб побачитися із своїм паном; той терпеливо їх дожидає. Низько вклонившись йому, кожен селянин підходить і дарує чи курку, чи якусь іншу птицю.
З вдячності за таке обдаровування пан частує своїх селян горілкою; задля цього наказує викотити барило горілки і поставити посеред майдану". Третього дня свято виряджали - люди збиралися у корчму на музики і там веселилися.
Збирачі і колекціонери писанок нерідко і публікували свої зібрання. Більше десяти писанок із сіл Полошки, Дунаєць, Чорториг (нині Шевченкове), що знаходились у Глухівському повіті Чернігівської губернії, зберігались у колекції писанок П.Я.Литвинової. На білому й кольоровому тлі зображались тюльпани, рожі, гвоздики, півонії. Використані барвники із сандалу, лушпиння цибулі, чорного соняху.
Однією з найбільш представницьких на Лівобережній Україні була колекція писанок Лубенського музею. Там знаходилось і 75 писанок із Чернігівщини. Надійшли вони до музею в 1895 році із Кролевця, який тоді входив до складу Чернігівської губернії. Зібрані в селах Глухівського і Кролевецького повітів. 21 писанка походила із села Слоут Глухівського повіту. З Кролевецького повіту одна писанка надійшла із села Андріївка, ще 35 - із села Добротове, а решта із села Мутин. Всі писанки із села Добротове виготовила козачка Марфа Максимівна Очкур. Хоча вона й втратила зір на одне око, але наполегливо займалась писанкарством протягом більш ніж 50 років. Майстриня навчилась прикрашати яйця в літа своєї молодості, які пройшли в селі Подолове також Кролевецького повіту.
Кожний композиційний тип розпису вона розробляла в багатьох варіантах Називала писанки М.М.Очкур в залежності від того, що зображали узори. Це виключно рослинні мотиви - "тюльпан з квіточками", "тюльпан з трав'янцями" (трав'янка - польова гвоздика), "півонія", "півонія з трав'янцями", "трав'янці", "тюльпан з гвоздичками", "кукіль", "рожа", "півонія з гвоздиками і трав'янцями", "гвоздика".
Виконувались писанки звичайно в кілька кольорів. Із рук майстрині виходили мальовничі твори орнаментального мистецтва. В тому ж таки селі Добротовому займались писанкарством Євфимія Титиха та Василиса Гамалійка.18 писанок із села Мутин дуже близькі своїми орнаментами до попередніх. Серед них зустрічались і зображення вазона з квітами. Цей мотив був дуже вживаний у вишиваних чернігівських рушниках XIX ст.
7 писанок надійшли до Лубенського музею з колишнього Прилуцького повіту Полтавської губернії (нині це в основному територія Прилуцького району Чернігівської області). Одну з них виготовила Євдокія Максимова в селі Дідівці в 1890 році з рослинною композицією "бузенник" - на червоному тлі жовті і зелені квітки. Цікаві писанки виготовила Марфа Цинбалова із слободи Петрівка. Писанкарка Параска Бодика (село Рудівка) була представлена у зібранні музею однією писанкою. На білому тлі яйця зображені п'ять трояндових пуп'янківз червоними пелюстками, жовтими чашечками і зеленими листочками.
8 XIX ст. на Чернігівщині писанки виготовляли здебільшого заміжні жінки, які дуже старанно відносились до цієї справи. Розписували писанки не в якісь спеціально виділені для цього дні, а протягом 4-6 тижнів великого посту. У святкові та недільні дні розписувати яйця не годилося. Писанки не лише дарувалися, а й продавались Двохкольорова писанка коштувала 5 коп., а в кілька кольорів - 7-9 коп. Відзначалось, що звичай приготування писанок в XIX столітті йшов до занепаду [19, C. 178].
В кінці XIX ст. 5 писанок із Новгород-Сіверського повіту Чернігівської губернії зберігались у зібранні історико-географічного музею при реальному училищі у Єлизаветграді. Але ця колекція невдовзі перестала існувати. Частину її передали до Лубенського музею.
До XIV Археологічного з'їзду, який проходив у Чернігові в 1908 році з нагоди відзначення тисячоліття від року першої згадки про древнє місто в літопису, була відкрита велика виставка. Серед її експонатів відвідувачі мали змогу познайомитись з 60 зразками мистецтва писанкарок Чернігівщини. Для демонстрації на виставці писанки збирали по селам вихованці чернігівської семінарії під час пасхальних вакацій. Вони мали спеціальну програму із семи пунктів для збору відомостей про писанкарство, а саме: чи існує звичай виготовляти писанки; вік людей, які їх виготовляють;у кого вони навчались; спосіб виготовлення писанок, барвники і обладнання; орнамент виконується за зразками чи по пам'яті; як називаються окремі рисунки і скільки їх відомо; представити зразки писанок з назвами орнаментів.
На виставку доставили писанки і відомості про них із сіл Вільшане, Киселівка та Чепелів Сосницького повіту, Попівка та Ображіївка Новгород-Сіверського повіту, села Куршановичі Новозибківського повіту, села Локотки Глухівського повіту та з містечка Ічня. В усіх цих населених пунктах існував звичай готувати писанки навесні. Особливо поширений він був у Сосницькому повіті. Виготовляли писанки як молоді дівчата, так і заміжні жінки. Деякі з них займались цією справою впродовж багатьох років. В селі Куршановичі колишнього Новозибківського повіту (нині Брянська область) на початку XX ст. виготовляла писанки Олександра Пономарчук, якій тоді було майже 80 років. Навчилась вона розписувати яйця у своїх подруг ще коли була дівчиною у селі Охраміевичі (нині Корюківського району Чернігівської області). А в селі Куршановичі років 50 писанки виготовляла лише одна О.Пономарчук. У Ічні на початку XX віку працювала лише одна писанкарка - Варвара Борисенко, якій на той час виповнилось понад 60 років [26, C. 82].
Згадані писанки розписані традиційним восковим способом, який побутував і на Чернігівщині. Для нанесення воску використовувались писачки із "сухозлітки" чи "бузументу", згорнутих на голку трубочкою. Робились вони звичайно з дерев'яними ручками. Воск змішувався з сажею і знаходився в черепку. Поряд ставили посуд з фарбувальними сумішами. Писачка, якою користувалась О.Пономарчук на протязі 50 літ, була зроблена із тонкої жерсті.Багатоколірні писанки називали "мальованками".
Орнаменти писанок були найрізноманітнішими. Називались вони в залежності від зображуваних мотивів. У селі Чепелів Сосницького повіту їх називали - "семи-рог", "квіточка", "квіточка з лапками", "клинчики", "рожі", "незабудки", "безкінечник", "сосонка", "грабельки", "зорі", "сніжинка". В селі Полівка Новгород - Сіверського повіту - "рожа", "барвінок", "дрібненькі клинчики", "сливи", "сосонка", "наритники" (наритийки - частина кінської збруї з узорним плетінням), "вітрячки", "хміль", "волові очі "семирог", "човники". В селі Ображіївка того ж повіту - "рожа", "гвоздика", "волошки", "гладкий пояс", "хрещений вивід", "мотильки", "лапки". Із 30 малюнків, які знала О.Пономарчук, на виставці демонструвались далеко не всі. Серед експонованих -"рожа", "клинчики", рогата квітка". З інших місць писанки надійшли без назв.
Перелік представлених писанок, інколи з коротким їх описом включено до каталогу виставки XIV Археологічного з'їзду в Чернігові. Малюнки писанок, на жаль, не були опубліковані.18 Можливо, ця колекція писанок згодом перейшла до зібрання Чернігівського історичного музею і загинула в роки Великої Вітчизняної війни під час тимчасової окупації Чернігова фашистськими загарбниками.
У Державному музеї українського народного декоративного мистецтва України в Києві зберігається 26 писанок XIX ст., які походять з Чернігівщини. Сюди вони надійшли в 1954 році з київського Музею українського образотворчого мситецтва. Сім писанок походять з колишнього Глухівського повіту із сіл Полковницька Слобода (нині Вільна Слобода), Есмонь (нині Червоне), Баничі та Катеринівка. Зараз це Глухівський район Сумської області. Сім писанок надійшли із села Слобідка колишнього Сосницького повіту (нині Менського району Чернігівської області). Ще дванадцять писанок з Чернігівщини не мають точно визначеного місця їх виготовлення [11, C. 7]. Кольорова гама розписів досить стримана, її складають жовті, чорні, червоні, а також відтінки коричневого кольорів. Зрідка зустрічається зелений колір. Переважають квіткові орнаменти, поєднані з геометричними мотивами. Малюнок чіткий, з білим контуром. Орнаменти виконані восковим розписом, використані рослинні барвники. Кольорові фотографії п'яти чернігівських писанок опубліковані у великому альбомі, присвяченому зібранням Державного музею українського народного декоративного мистецтва України.
У виданні про український народний живопис подані кольорові зображення шести писанок із Глухівського і Сосницького повітів, що зберігаються у Державному музеї українського народного декоративного мистецтва України у Києві, а також трьох писанок із Кролевецького повіту (зібрання Лубенського музею). Акварельні замальовки орнаментів чотирьох писанок із Чернігівщини включено до альбому "Українські писанки". Для цього були використані зразки писанкарського мистецтва з уже згаданого зібрання Лубенського музею. Останнім часом вийшли з друку окремі статті про писанки Чернігівщини, де йдеться як про давні зразки писанкарства, так і твори XX ст. Як бачимо, до останніх видань увійшли ілюстративний матеріал та деякі відомості, що торкаються в основному писанок Чернігівщини XIX століття. Проте звичай готувати розписані яйця навесні дійшов і до наших днів. На Чернігівщині можна й зараз зустріти жінок, з-під вправних рук яких виходять справжні витвори народного орнаментального мистецтва. Часто готують писанки і як забавку для дітей. Звичай готувати писанки зафіксований автором в селах Кучинівка та Рогізки Щорського району, селі Хлоп'яники Сосницького району, в селах Срібнянського, Ніжинського, Куликівського та Ічнянського районів. Але найбільш стійким цей звичай виявився в Сосницькому, Коропському та Новгород-Сіверському районах Чернігівської області [14, C. 56]. К.Л.Пушкар з села Верба Коропського району (їй зараз більше 50 років) вміє виготовляти писанки восковим способом. Для цього використовує пензлик, соломинку, пір'їну та інше приладдя. Барвники здебільшого рослинного походження - лушпиння цибулі, кора вільхи, інших дерев і рослин. Рослинні орнаменти вона виконує здебільшого не за зразками, а згадуючи ті, що бачила й робила в минулі роки.
Займаються писанкарством і багато інших жінок різного віку. З-поміж них можна назвати: Т.П.Карась з села Фаївка Новгород-Сіверського району, Т.Ф.Фетисен-ко та В.Л.Шелег із села Дігтярівка того ж таки Новгород-Сіверського району, Н.Біжевець та Н.Хотимченко із села Кудрівка Сосницького району. Зразки писанок Т.Ф.Фетисенко експонувались в Музеї народного декоративного мистецтва Чернігівщини - відділі Чернігівського історичного музею ім. В.В.Тарновського. За відомостями сосницького художника А.П.Семенцова в селі Авдіївка Сосницького району може виготовляти писанки О.П.Чепурна, якій вже більше 80 років. В її роботах переважають квіткові орнаменти. Узор з білих цяток на коричневому тлі між лініями вона називає "човничочки". В тому ж селі З.Я.Протасова зображає на яйцях квіти, "вербичку". Узори цих майстринь, виконуваних у восковій техніці та писанок із села Сира Верба Коропського району свідчать про продовження традицій давнього писанкарства.
Вдалою виявилась спроба чернігівського різьбяра Заслуженого майстра народної творчості України Миколи Панька робити орнаментовані дерев'яні яйця -"різьб'янки". На виточену на токарному верстаті заготовку нанесені узори, характер яких багато в чому зумовлений технікою різьблення на дереві. Ці сувенірні вироби справили гарне враження на художніх виставках.
Розділ ІІ. Регіональні особливості Української писанки
2.1 Розмаїття орнаментики та кольорів у виготовленні писанок в різних регіонах України
Кожен із регіонів України має свій вид орнаментики з характерними особливостями і за змістом, і за формою, і за кольоровою гамою.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
