59011 (610933), страница 3
Текст из файла (страница 3)
Розгорнуті бої показали, що врангелівська армія представляє велику небезпеку для Радянської країни, а її дії в тилу основних сил Південно-Західного фронту, наповнені різними несподіванками. Було також зрозуміло, що для ліквідації врангелівщини були необхідні більші сили, ніж ті, якими розпоряджався Південно-Західний фронт. До того ж командування фронтом було не в змозі одночасно керувати боями на польській і врангелівській ділянках.
2 серпня 1920 р. Політбюро ЦК РКП(б) розглянуло ситуацію на фронті. Було вирішено виділити врангелівську ділянку фронту у самостійний фронт. Пленум ЦК партії, який відбувся 5 серпня, визнав кубано-врангелівський фронт одним із найважливіших фронтів Радянської республіки. Сюди направилися частини із інших фронтів і з резерву.
Наступ Врангеля надав значну допомогу відступаючій здеморалізованій армії Піл судського. Польське керівництво намагалося будь-якою ціною виграти час, щоб обладнати і укріпити своє військо. 22 липня воно звернулося до радянського керівництва із пропозиціє. Підписати перемир’я і розпочати мирні переговори. 1 серпня в Барановичі прибула польська делегація. Однак з’ясувалося, що вона уповноважена мандатами, підписаними військовим командуванням лише для ведення переговорів про перемир’я. Переговори про мир мали стати димовою завісою, якою керівництво буржуазно-поміщицької Польщі прикривало нову авантюру.
На початку серпня польське керівництво здійснило нові кроки до вирішення антирадянської війни. 4 серпня міністр закордонних справ Польщі Санега на засіданні Ради оборони повідомив, що польське керівництво передало місії Антанти у Варшаві заяву про те, щоб “Англія та Франція об’явили війну Росії”.
Керівні кола країн Антанти швидко відгукнулися на цей заклик. 4 серпня англійський прем’єр-міністр Алойд-Джордж і міністр закордонних справ Бонар Поу запросили до себе радянських представників П. Б. Каменєва і Л. В. Красіна, які знаходились в Лондоні і в ультимативній формі вимагали, щоб радянська країна негайно припинила наступ проти буржуазно-поміщицької Польщі. При цьому Алойд-Джордж погрожував, що через три дня англійському флоту буде відданий наказ про відновлення блокади.
Наближення Червоної Армії до кордонів Польщі викликало політичну кризу у Європі. Найбільш яскравим виявом цієї кризи були події в Англії 1920 р. У відповідь на погрози англійського керівництва відправити флот проти Радянської Росії робітничий клас Англії заявив, що він не допустить цієї війни. Під тиском робітничого класу проти антирадянської війни виступила і лейбористська партія.
У Англії, Франції, Італії, навіть і в Німеччині, розгорнулися революційні рухи робітничого класу проти антирадянської війни.
Для припинення війни Англії проти Радянської Росії 13 серпня в Лондоні забралася загально англійська робітнича конференція, яка закликала робітників не допустити антирадянської інтервенції і готуватися до протесту проти політики керівництва.
Успіхи Червоної Армії у боротьбі проти міжнародного імперіалізму виявили великий вплив на всю міжнародну ситуацію. У першій половині серпня 1920 р. червона Армія наближалася до Варшави і Львова. Однак порушення взаємодії Західного і Південно-Західного фронтів призвело до розпилення сил радянського війська і полегшило противнику підготовку сильного контрудару по флангу і тилу Західного фронту. Із 23 польських дивізій, що діяли на радянсько-польському фронті, для участі у варшавській операції було виділено 20 дивізій, а також велика частина кавалерії. Супротивник, який діяв тепер на своїй території, використав настрої деяких робітників і селян, що Червона Армія прийшла не як визволитель, а намагається захопити їхню батьківщину.
Польські війська виявилися укріпленими, війська ж Західного фронту були ослабленими. У ході боїв вони зазнали втрат, тому частини відставали, деякі з них знаходилися на відстані від 200 до 400 кілометрів, порушувався підвіз боєприпасів і продовольства. Війська не отримували необхідних поповнень.
Все це призвело до того, що до моменту вирішальної битви на Віслі співвідношення сил різко змінилося на користь військ Піл судського. До того часу небезпека і зі сторони білогвардійської армії Врангеля.
Ще 2 серпня Політбюро ЦК РКП(б), виходячи із ситуації, яка склалася, прийняло постанову про об’єднання радянських армій на польському фронті у складі Західного фронту і утвореного самостійного Південного фронту для боротьби з врангелівцями.
Враховуючи виняткову серйозність питання про перспективи війни, В.І. Ленін виніс його на обговорення пленуму ЦК РКП(б), який відбувся 5 серпня 1920 р.
Голова Реввійськради республіки Троїцький заявив, що 16 серпня Червона Армія вступить у Варшаву [16; 8]. Реввійськрада, а також главком і Польовий штаб явно переоцінили успіхи Червоної Армії. Між тим, вони мали дані про те, що радянські війська, які наступали, відірвалися від своїх тилів і отримали у боях значні втрати. При такому стані війська без попередньої підготовки не можна було розпочинати наступ на Віслі, де зосередилися основні сили польської армії, яка отримала значне поповнення. Значні прорахунки в оцінці співвідношення сили зробили М. М. Тухачевський, І. Сминга, І. Ушлихт, а також Реввійськрада Південно-Західного фронту.
Недооцінив серйозності труднощів Південно-Західного фронту Й. В. Сталін. 4 серпня він повідомив Леніну: заминка Будьоного на львівському напрямку тимчасова і вона не означає, що наступив перелом на користь противника. Львів, запевнив він, буде взято, очевидно, з деяким запізненням, а Врангель відкинутий у найближчі дні [16; 8].
6 серпня главком послав командуванню Південно-Західного фронту дві дерективи. Однак, головне командування фронту не проявило відповідної чіткості у керівництві.
10 серпня Тухачевський і Ушлихт підписали директиву на форсування Вісли. Військам фронту ставилося завдання переправитися через Віслу північніше Варшави. На ділянці фронту, яка залишилася, протяжністю 160 кілометрів повинна була діяти Мозирська група чисельністю 4-5 тис. бійців. У її склад главком переправив ще 53-у дивізію.
Із перехоплених наказів противника главком знав, що польське командування зосередилося південніше Варшави, в районі Любліна, де є значні сили для контрудару по військах Мозирської групи. Про це главком 11 серпня проінформував Тухачевського, попереджаючи, що залишення на лівому крилі і в центрі фронту невеликої кількості війська в умовах, коли ворог накопичує на цьому напрямку сили для контрудару може призвети до тяжких наслідків. При першому ж натиску противника слабкі частини лівого флангу Західного фронту можуть не витримати. Тухачевський не погодився із головкомом, який не став наполягати на своєму припущенні.
Переміщення головних сил на Західному фронті для обходу Варшави із півночі ще більше ускладнило становище Червоної Армії на польському фронті. Для противника склалася надзвичайно вигідна ситуація. Головком прийняв рішення посилити люблінський напрямок за рахунок 12-ої і 1-ої Кінної армії і 11 серпня віддав Директиву Реввійськраді Південно-Західного фронту передати її до складу Західного фронту. При цьому було запропоновано тимчасово відмовитися від негайного оволодіння львівським районом і направити якомога більше сил для удару на Люблін, щоб підтримати лівий фланг Західного фронту. Головком ставив перед арміями нові завдання: 12-їй – наступати у напрямку Любліна, а 1-ій Кінній вийти в район Замостя, Томашов, Грубешов.
Ознайомившись із директивою головкому, яка із технічних причин була розшифрована лише 13 серпня, Єгоров і Смолін направили йому телеграму, в якій заявили, що зміна завдань арміям фронту вважають уже неможливим.
Переказ по фронту про передачу 1-ої Кінної армії Західному фронту 13 серпня підписали командуючий А. Єгоров і член Реввійськради Р. Березін.
До того часу ситуація на Західному фронті різко змінилася. 16 серпня польські війська перейшли у наступ в районі Варшави. Під натиск5ом переважаючих сил противника радянські війська змушені були відступати на схід. Відхід армії Західного фронту поставив в край невигідне становище війська Південно-Західного фронту, які також почали відступати. Невдачі радянських військ на Віслі пояснювалися рядом причин економічного, соціально-політичного і стратегічного порядку.
В. І. Ленін, виступаючи на VIII з’їзді РКП(б) із звітом про політичну діяльність Центрального Комітету партії, вказував, що при наступі радянських військ, занадто швидкому просуванні майже до Варшави, без сумніву була допущена помилка. І ця помилка викликана тим, що сили Радянської Росії були нерівними її керівництвом. Війська Червоної Армії, проходячи без перерви від 500 до 800 кілометрів, були вкрай втомлені. В той же час армія Пілсудського, відійшовши від Вісли, посилилася. Польським поміщикам і буржуазії з допомогою право націоналістичних лідерів ППС вдалося обманути дрібнобуржуазні верстви населення і відсталих робітників Польщі. Одна із важливих причин невдач частин Червоної Армії полягала в тому, що у вирішальний момент їй на допомогу не змогли виступити робітники Польщі (і в цьому одна з основних причин нашої поразки), який за Віслою в Варшаві” [14; 267], - говорив В. І. Ленін.
Поразка радянських військ під Варшавою була також наслідком великих недоліків у взаємодії Західного і Південно-Західного фронтів. У результаті цього на вирішальному етапі війни сили Червоної Армії виявилися розпорошеними, розосередженими на великому фронті. Зайняті кордони не закріплювалися, тили відставали, директиви командування фронтом нерідко відставали з великим запізненням, відсутність твердого керівництва армією, резерви в момент бою на Віслі опинилися на великій відстані від військ фронту, які наступали.
Однак, не дивлячись на свої успіхи під Варшавою, польські мілітаристи розуміли, Червона Армія не розбита. Вони вирішили піти на мир. 12 жовтня 1920 р. у Ризі був підписаний договір про перемир’я між Радянською Росією і Польщею. В угоді вказувалося на те, що обидві сторони визнають незалежність України і Білорусії. До Польщі відходили західні регіони Білорусії і України.
Після припинення бойових дій між Польщею і Радянською Росією, Антанта основну ставку у боротьбі з радянською країною робить на Врангеля.
Восени 1920 року боротьба з Врангелем стала основним завданням Червоної Армії.
2 жовтня В. І. Ленін звернувся до незалежних селян України із закликом напружити усі свої сили і надати всебічну допомогу Червоній Армії.
Для підсилення кримської ділянки фронту було направлено декілька дивізій із Кавказького фронту і з Сибіру. З Харкова прибула інтернаціональна кавалерійська бригада.
21 вересня 1920 р. Реввійськрада республіки на основі наказу ЦК РКП(б) видала наказ про створення Південного фронту. До його складу увійшли 6-а армія (командир К. Авксентьєвський, а пізніше – А. Корж), 13-а армія (командир І. Уборевич), 2-а Кінна армія (командир Ф. Миронов). На Південний фронт було вирішено направити 1-у Кінну армію. Командиром військкому Південного фронту був призначений М. Фрунзе, а членами реввійськради фронту – С. Усєв і угорський комуніст Бела Кун. ЦК партії дав директиву Реввійськраді республіки до настання зими визволити Крим.
В ході підготовки і проведення операції по розгрому Врангеля, Фрунзе постійно доповідав В. І. Леніну про ситуацію на фронтах і своїх планах. 26 вересня Фрунзе прибув до Харкова, де знаходився штаб фронту, а 27 вересня війська Південного фронту уже отримали наказ свого командира. Командир фронту вимагав від підданих йому військ нанести потужний удар по ворогу.
Підготовка до наступу проходила у складних умовах: не вистачало продовольства, зброї і боєприпасів. Стомлені і ослаблені від безперервних боїв частини потребували свіжого поповнення. Противник, маючи добре озброєну піхоту і значні кавалерійські сили, постійно атакував радянські війська. У середині вересня 1920 р. Врангель розпочав наступ на Донбас. Прорвавши фронт 18-ої армії, білогвардійці 19 вересня зайняли Олександрівськ, а незабаром і столицю Синельніково. 27 вересня вони захопили Маріуполь. Особливо жорстокі бої розгорілися в районі Волноваха, Маріуполя. Ворог був зупинений.
З жовтня Врангель віддав наказ своїм військам увірватися на Правобережні Україну, щоб створити єдиний фронт з армією Пілсудського і петлюрівцями. Врангель поставив завдання розгромити 2-у Кінну дивізію і частини 13-ї армії, а далі – 6-у армію, основні сили якої знаходилися в районі Каховки.
Зосередивши значні сили, Врангель 6 жовтня перейшов у наступ і розпочав переправу на правий берег Дніпра проти Олександрівська. Основний удар ворога прийняла на себе група радянських військ у складі двох дивізій під командуванням І. Федько. Під натиском переважаючих сил врангелівців радянські війська відступали. Але згодом становище змінилося. 2-а Кінна армія разом із 6-ою і 13-ою арміями перейшла у контрнаступ. У результаті ворог був відкинутий до переправи через Дніпро в районі села Бабино і до Нікополя. Провалом закінчилася для білогвардійців і битва під Каховкою. У ході боїв радянські війська нанесли ворогові тяжких втрат, багато було захоплено у полон.
15 жовтня Фрунзе відправив телеграму В. І. Леніну, в якій доповів про нездійснений план Врангеля прорватися на Правобережну Україну.
Невдача військ Врангеля на правому березі Дніпра і на Каховському плацдармі означало провал планів американських і англо-французьких імперіалістів створити єдиний фронт Врангеля і Польщі. Польські керівні кола були змушені остаточно відмовитися від намірів відновити боротьбу проти Радянської Росії.
За наказом В. І. Леніна головком надав 12 жовтня 1920 р. звіт про наміри, які необхідно було провести для розгрому Врангеля. 16 жовтня В. І. Ленін відправив телеграму Фрунзе, в якій вказував на те, що необхідно будь-якою ціною взяти Крим.
24 жовтня В. І. Ленін знову відправив телеграму Реввійськраді 1-ої Кінної армії, в якій повідомлялося, що Врангель стягує свої частини і, можливо, намагається сховатися в Криму. Пропонувалося для 1-ої Кінної армії зосередити свої сили саме в Криму.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
