59011 (610933), страница 7
Текст из файла (страница 7)
Незважаючи на заяви польських делегатів, що відношення до України залишається як до союзного народу, амбіції польських політиків цим договором не обмежилися. Так, виступаючи 14 жовтня 192 р. в сеймі, прем’єр-міністр Польщі В. Вімос зазначив: “Мир, підписаний в Ризі 12 жовтня, не задовольняє повністю аспірацій польського народу, він залишає поза кордонами Польщі велику кількість поляків”.
Наприкінці осені 1920 р. уряд Польщі, визнавши УСРР і надалі допомагав Директорії матеріально і фінансово. Допомога Польщі армії УНР викликала протест з боку радянського уряду, і на засіданні конференції голова радянської делегації погрожував, що йдучи за Петлюрою, Червона Армія може опинитися в Польщі. Серед польських політичних кіл переважала тенденція до закріплення територіальних надбань, здобутих в Ризі, тому за наказом головнокомандуючого збройними силами Польщі 21 жовтні 1920 р. всі українські військові частини під загрозою інтегрування були залишити польську територію. Уряд Директорії на польських теренах, згідно з рішенням Ради міністрів Польщі від 6 грудня 1920 р., перебував як приватний, без права функціонування окремих урядових установ”. 2 листопада 1920 р. припинила свою діяльність в Ризі УНР. Голова делегації А. Шахунін зауважив на зміну зовнішньополітичного курсу уряду Польщі, неефективну діяльність українських дипломантів у Варшаві та обережну в українському питанні політику Антанти.
Після військової поразки армії УНР доля України цілковито залежала від рішень Ризької конференції, яка продовжила свою роботу 12 листопада 1920 р. був підписаний протокол про передачу польській стороні 70% волинського цукру в обмін на ліквідацію “польського коридору” (передбаченої миром 15-кілометрової нейтральної зони). Більше того, радянського делегація пропонувала сплатити частину боргу Російської імперії збільшенням експорту зерна, концесіями на розробку криворізької руди.
Про маріонетко вість українського представництва в Ризі свідчить голова радянської делегації в Москву: “Я згідний, якщо ми вважаємо за потрібне... попри всякий юридичний зміст і через повагу до інтересів пролетаріату... підтримували ілюзію незалежної від РСФРР України”. У наступній телеграмі А. Іоффе повідомив: “Наступає закінчення роботи, потрібно негайно вислати перекладача або інакше я не в стані буду скласти український текст”.
Важке внутрішнє становище радянської Росії, переважання мирних настроїв в обох країнах сприяли прискоренню переговорів. Заключним актом радянсько-польської конференції стало підписання 18 березня 1921 року Ризького миру. Деякі історики-дослідники називають Ризький мир другим Андрусовим, тому що польський уряд ідеї українсько-польського союзництва протиставив концепцію поділу з Росією українських земель.
3.2. Територіальні наслідки війни 1920 року
Проведений у Сілезії, Варшаві та Мазурах плебісцит виявив несприятливим для Польщі. Основна частина середньовічних польських земель на заході залишилося за Німеччиною. Польща зберігала здобула перемогу в українсько-польській війні 1918-1919 рр. І окупувала майже всю Білорусію та українські землі по Збруч і Горинь. Опинившись влітку 1920 р. на краю загибелі у двобої з налаштованою на “світову революцію” Червоною Армією, польська держава витримала військовий тиск і відповіла ударом на удар. Звичайно “чудо на Віслі” пояснюється не військово-економічними перевагами Польщі, а крахом авантюристської політики воєнного комунізму в радянських республіках.
Завоювання на сході були підкріплені дипломатичними методами. Зокрема, про відсутність домагань на українські землі під польським контролем офіційно оголосили і УНР (Варшавський пакт), і УСРР та РСФРР (Ризький мирний договір).
18 березня 1921 року в Ризі був підписаний мирний договір між Польщею та Радянською Росією. Польща визнавала УСРР. До Польщі відійшли українські землі, обіцяні їй Петлюрою у Варшавському договорі: Холмщина, Підляшшя, Західна Волинь і Західне Полісся. Доля Галичини під час підписання мирного договору не буда вирішена. У договорі було обумовлено заборону перебування на території Польщі антирадянських організацій.
За ризьким мирним договором 1921 року Волинська губернія була поділена на дві частини: Західна Волинь з Поліссям відійшли до Польщі, а Східна Волинь (Житомирщина) залишилась у складі УСРР.
Також у Ризькому трактаті біла постанова про права української та білоруської меншин у рамках польської держави. Договір постановив, що особи російської, української та білоруської народностей мають право, у рамках внутрішнього (а значить польського) законодавства плекати свою рідну мову, організувати й утримувати своє власне шкільництво, розвивати власну культуру і з тією метою закладати власне виробництво, розвивати власну культуру і з тією метою закладати власні товариства і спілки.
Доля Галичини у Ризі вирішена не була.
12 лютого 1923 року польський сейм у зверненні до західних держав постановив за вимогу узаконити умови Ризького договору від 18 березня 1921 року як чинила господарської і політичної необхідності, неодмінної умови стабільності в Європі. Водночас уряд В. Скіфського оголосив декларацію, в якій пообіцяв на підставі Конституції 1921 року врегулювати відносини у Східній Галичині і захищати права місцевого українського населення. Цього було досить, щоб Рада послів Антанти в Парижі 19 березня 1923 року надала Польщі всі юридичні права на володіння Східною Галичиною і офіційно визнала східні кордони Польської держави, встановлені Ризьким мирним договором.
Підсумовуючи територіальні наслідки війни 1920 року необхідно визнати, що на рішення Антанти, ухвалені в березні 1923 року, вплинув як факт чотирирічного перебування Західної України у складі Польщі, так й Варшавська угода 1920 року, УНР з Польщею і особливо Ризький мирний договір, підписаний від імені українського народу керівниками УНР і УРСР. Ризький мирний договір став метою незалежності Української держави, за яку боровся народ у 1917-1920 рр.
Висновки
Аналізуючи книгу “Радянсько-польська війна 1920 р. та її наслідки” можна вказати на реальну політику обох держав стосовно українських земель.
Нова Польща народилася восени 1918 року. Диктаторську владу “начальника держави” дістав Ю. Пілсудський. У польських керівних колах постало питання відновлення історичних кордонів Польщі. Стало ясно, що відновити її можна було лише шляхом військової експансії на Сході, бо воювати проти Німеччини, щоб повернути Німеччині західні землі, вона не наважувалася.
У Білорусії і на Україні розгорнулася боротьба за владу. Саме в цей період розпочинається польська експансія на Схід. Внаслідок польської окупації українські землі по Збруч і Горинь опинились під владою Польщі. Директорія УНР втратила свою територію.
Польща і Радянська Росія готувалися до війни і вкотре ареною бойових дій ставала Україна.
Відродження російської імперії могло негативно вплинути на державність Польщі, тому польські урядові кола вирішили піти на зближення з Україною. Петлюра проводить переговори з польським урядом, які завершилися підписанням 21 квітня 1920 р. у Варшаві договору, за яким Польща і УНР спільно воювали проти Червоної армії Радянської Росії. Польща обіцяла Україні незалежність, а Директорія, в свою чергу, віддавала українські землі на поталу польському уряду.
Таким чином, за визнання права на незалежність України Польща діставала Східну Галичину, Західну Волинь, Холмщину, Підляшшя і Полісся.
Варшавський договір вилився на Україні у велике нещастя. Особливе незадоволення він викликав у Галичині – він перекреслював боротьбу української громадськості Галичини за незалежність.
25 квітня 1920 року розпочався об’єднаний похід на Україну військ Польщі і УНР. Цей день був, фактично, точкою відліку від початку радянсько-польської війни, яка принесла черговий переділ України між сусідніми державами.
Радянсько-польська війна завершилась у липні 1920 р. мирним договором, який відбувався спочатку під Мінськом, а потім переговори були перенесені до Риги. Але, затягуючи мирні переговори, обидві сторони намагалися використати їх, щоб дістати якнайбільші вигоди із таємної підготовки до нового удару. Однак виявилося, що польські війська, що далі, то більше втрачають боєздатність. Червона армія також не могла більше воювати, зважаючи на внутрішні проблеми армії, провал комуністичного курсу на “світову революцію”. Делегація Радянської Росії і Радянської України змушені були дати згоду на встановлення кордону, при якому Західна Україна і Західна Білорусія залишалися в межах Польщі. На цих умовах було підписано перемир’я 18 березня 1921 року у Ризі. Делегація УНР до переговорів не була допущена.
Таким чином знову українські землі були розділені, а Директорія та уряд УНР, усі їх організації втрачали право легального існування в Польщі.
Ризька мирна конференція стала переломною віхою в українській історії ХХ століття. Україна, опинившись напередодні конференції у вирі радянсько-польської війни, стала ареною як внутрішньо-ідейної політичної боротьби, так і зовнішньої окупації.
Ризький мир став поразкою для уряду УНР, який не зміг протиставити радянській коаліції ні сильної армії, ні міцного союзництва. Рішення Ризької конференції стало останньою сторінкою ідеї національної державності України 1917-1921 рр. Трактування українського питання на Ризькій конференції спричинило до змін як у зовнішній політиці Європи, так і внутрішньому становищі України.
З початку встановлення радянської влади на Україні, з листопада 1917 року, вона поширювалася і зміцнювалася по всій території. Була прийнята радянська Конституція у березні 1919 р., будувалася радянська система управління, проводилася політика в інтересах робітників і селян, будувалися фабрики, заводи. Радянсько-польська війна стала поворотним моментом у внутрішній та зовнішній політиці лідерів РКП(б), переходом від мрій про світову пролетарську революцію до більш прагматичної політики модернізації російського суспільства та інтеграції в єдину державу різних етнонаціональних груп, які мешкали на окраїнах колишньої Російської імперії. Проте мрії про світову революцію, так само, як про Росію – взірець для інших країн світу, ніколи не зникали: вони трансформувалися, певним чином, протягом радянської історії, але завжди впливали на зовнішню і внутрішню політику Радянського Союзу.
Використана література:
1. Васильєв В. Ю. Україна в політиці радянського керівництва напередодні другої світової війни // Український журнал – 2005. - № 1. – с.4-5.
2. Васильєв В. Ю. Еволюція поглядів керівництва РКП (б) та КП (б) У на світову революцію в контексті радянсько-польської війни 1920 р. // Український історичний журнал – 2006. №5. – С. 155-172.
3. Всемирная история в 10 т. – т. 8 / под ред. И. И. Менца. – М.,1961. – С. 558-579.
4. Галицька – Дідух Т. Українське питання на Ризькій мирній конференції // Нова політика. – 1999. - №5. – с.43-47.
5. Гражданская война на Украине 1918-1920. Сборник документов и материалов. В 3т., 4-х кн. / под ред. С. М. Королевского. – Х., 1967. – С. 439-474.
6. Дэвис Р. Россия в ХХ веке: Историки мира. – М., 1994. – С. 311-319.
7. Дерев’яненко І. П. Українсько-польські відносини 1918-1921 рр.: політичний аспект. – К., 2004. – с.21.
8. Завада І. Ризький договір і Україна: Історичний нарис. – К., 2000. – с.4-7.
9. Кульчицький С. Володимир Винниченко. – К., 2005. – с. 237.
10. Кульчицький С. Комунізм в Україні: Перше десятиріччя (1918-1928). – К., 1996. – с. 181-191.
11. Кушнір В. В. Ліга Націй та українське питання 1917-1924 рр. – Львів, 1999. – с.24.
12. Левандовський В. Україна в геополітичних концепціях першої третини ХХ сторіччя // Політична думка. – 1994. - № 3. – с.58-69.
13. Литвин В. Тисяча років сусідства і взаємовідносин // Глос України. – 2002. - №9. – с. 4-6.
14. Ленін В. Повне видання творів. – К., 1974. – Т.41. с. 267.
15. Лінкан А. Г. Українське питання в радянсько-польських стосунках 20-50 рр. ХХ ст. – К, 2003. – с.10-25.
16. Луценко В. Катастрофа на Віслі. // Освіта. – 1998. – 29 квітня – 6 травня. С.8-10.
17. Гетьманчук М. П. Українське питання в радянсько-польських відносинах 1920-1938 рр. Львів, 2003. – с.10-25.
18. Мельниченко В. Ю., Раковський і державні відносини Гадяцької України в Гадяцької Росії // Український історичний журнал. – 1989. - № 3. – с.15-16.
19. Менеджецький В. Переосмислення часу // Критика. – 2006. №3. с.15-16.
20. Начаєвський і. Історія української держави ХХ століття. – К., 1994. – с. 363.
21. Ольшанський П. Рижський мир. – М., 1969. – с.363
22. Прушимський М. Драма Піл судського. Війна 1920 р. – К., 1994. – с. 363.
23. Симоненко Р. Провал політики міжнародного імперіалізмі на Україні. – к., 1995. с.244.
24. Солдатенков В. Ф. Три Голгофи: Політична доля Володимира Винничинека. – К., 2005. С. 158-173
25. Сторінки історії України ХХ століття: Посібник для вчителя / За ред.. С. В. Кульницького. – К.: Освіта, 1992. – 336с.
26. Субтельний О. Україна: історія. – К., 1993. – с. 417-623.
27. Хміль І. З прапором миру крізь полум’я війни. Дипломатична діяльність Української РСР. – Х., 1962. с. 308.
28. Шевчук В. П. Історія української державності. Курс лекцій. – К.: Либідь, 1999. – с. 301.
29. Шерман І. П. Громадянська війна та іноземна воєнна інтервенція у висвітленні історичної літератури 20-х рр. // Укр. істор. журнал. – 1964. - №1. – с.134-135.
30. Шуст Р. М. Довідник з історії України. К., 1993. – с . 239.
18
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
