56886 (610504), страница 9

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 9)

У Вінниці 5 травня 1920 р. впродовж одного дня перебував голова Директорії та Головний Отаман Армії УНР С. В. Петлюра. Про цю подію яскраво оповідала вінницька газета «Хвиля» від 7 травня 1920 р. В газеті, зокрема, зазначалося, що залізничний вокзал, куди Петлюра прибув у супроводі військового міністра В. Сальського, міністра єврейських справ П. Красного та ад'ютантів, був прикрашений синьо-жовтими прапорами, квітами та зеленим віттям. Хор школярів виконав національний гімн «Ще не вмерла Україна». З привітальними промовами виступили губернський комісар, представники Вінницької Національної Ради, залізничників, старшинської сотні української комендатури. Після цього Петлюра, гаряче зустрінутий мешканцями міста, які вітали його хлібом-сіллю, рушив до православного собору в центрі міста, а звідти — до будинку міської думи. Там він виступив із промовою, в якій запевнив, що уряд України і надалі захищатиме революційні здобутки народу, забезпечуватиме право національних меншин на культурно-національний розвиток. Згодом відбувся багатолюдний мітинг, на якому перед присутніми з балкону міської думи виступили В. Саль-ський, П. Красний та губернський комісар. Після мітингу Петлюра поїхав до готелю «Савой», а звідти — на залізничний вокзал.

7 травня 1920 р. Петлюра видає наказ про переїзд до Вінниці міністерств та центральних установ. Одним із перших до нашого міста переїхало військове міністерство (11 травня 1920 p.), яке розташувалося в готелі «Савой». Невдовзі прибули й інші міністерства та відомства. Канцелярія Головного Отамана розмістилася в будинку Львовича на Ольгердівській вулиці, міністерство пошт і телеграфів — у місцевій поштово-телеграфній конторі, міністерство фінансів — в будинку Російського торговельне—промислового банку, міністерство земельних справ — в будинку Четкова на Пушкінській вулиці, міністерство праці — ⁰ на Миколаївському проспекті, 35.

Ще раніше відновили свою діяльність місцеві органи влади, сформовані до приходу більшовиків. Як і раніше, головою міської управи залишався А.Р. Фанстіль, думи — І.Я. Слуцький. Натомість, головою Подільської губернської народної управи став В. К. Приходько, губернським комісаром — Є. Колодяжний, вінницьким повітовим комісаром — Є. П. Теравський, головою повітової народної управи - Богуславський. Військовим комендантом міста було призначено Жидачівського, а з 15 травня 1920 р. — полковника Попсуй-Шапку. 4 травня 1920 р. відновив роботу Вінницький окружний суд. Обов'язки голови суду виконував І. Білинський, прокурора — В. Маришев.

Новим явищем у політичному житті Вінниці цього періоду було існування Вінницької Національної Ради, філії Всеукраїнської Національної Ради (створена у січні 1920 р. в Кам'янці-Подільському як об'єднання національних сил, які не поділяли політику С. Петлюри).

До приходу в місто української адміністрації Вінницька Національна Рада виконувала функції тимчасового органу цивільної влади та посередника у стосунках з польським командуванням. Надалі з приїздом губернського комісара функції Ради змінились. Вона стала політичним органом, який об'єднав усі політичні, національні, економічні та культурно-освітні сили українського громадянства (до її складу входило по З представники від українських політичних партій та по 2 від інших організацій)⁰. На зборах Вінницької Національної Ради 14 травня 1920 р. було обрано президію із 7 чоловік (Паливода, Денисенко, Шекерик, Богуславський, Зелінський, Маслов і Погоженко). Крім цього, було затверджено статут Ради і ухвалено рішення про негайне скликання передпарламенту⁰.

На весну 1920 р. Всеукраїнська Національна Рада являла собою вже досить значну політичну силу (її представники навіть увійшли до уряду В. Прокоповича). В обмін на входження до складу уряду ВНР поставила вимогу про скликання передпарламенту і прийняття Конституції, на що керівництво УНР дало свою згоду.

1 червня 1920 р. Президією ВНР у Вінниці представникам уряду було вручено вироблений проект Конституції. Ця подія спонукала уряд у своїй декларації від 2 червня 1920 р. проголосити необхідність скликання передпарламенту, а згодом і постійного законодавчого органу. Невдовзі, через місяць, було створено конституційну комісію, яку очолив наш земляк О.X. Саліковський (міністр внутрішніх справ).

Варто відзначити і той факт, що Вінниця була першим містом в незалежній Україні, яке відвідав глава іноземної держави. Ним був керівник Польщі маршал Юзеф Пілсудський, який 16 травня 1920 р. прибув до міста зі Жмеринки. Після урочистої зустрічі високого польського гостя на залізничному вокзалі С. Петлюрою з його штабом Пілсудський вирушає до центру міста. Дорогою його вітають представники польської громади та духовенство, у Вознесенській церкві та католицькому костьолі були відслужені короткі молебні. Цього ж дня він дає інтерв'ю кореспондентові лондонської газети «Дейлі ньюс» і веде переговори з українським провідником С. Петлюрою. Маршал взяв участь в ексгумації й похованні страчених ЧК у 1919 р. членів ПОВ і їх посмертному відзначенні орденами. На відпочинок зупиняється в будинку доктора Новінського. Наступного дня близько 11 години 55 хвилин Пілсудський прибув до Білого залу міської управи, де з вітальними промовами виступили представники Вінницької Української Національної Ради (Маслов), Вінницької повітової народної управи (Богуславський), «Мацєжі» шкільної польської (ксьондз Яросевіч), Українського літературно-наукового товариства (Островський), польського громадянства (Вацлав Гжибовський), Українського товариства шкільної освіти (Погоженко), Польської партії соціалістичної (В. Скаржинський), української кооперації (Коваль), польського селянства і робітництва, єврейського громадянства тощо.

У відповідь польський керівник, подякувавши за привітання, виголосив промову, суть якої зводилась до того, що «польський нарід несе ту волю, котру він сам здобув собі», «він ще більше буде радий, коли представники сейма Українського з представниками сейма Польського закреплять узи братерства ще більше, ніж зараз». Під бурхливі оплески Ю. Пілсудський закінчив свою промову такими словами: «Хай живе Вільна Україна і Польща!»

Після обіду в готелі «Савой» високий гість того ж дня відбув із Вінниці.

Важливі події відбувались у Вінниці і в наступні дні. Зокрема, 18 травня 1920 р. на засіданні ЦК УСДРП було обговорено політичну ситуацію в країні та ухвалено рішення про відставку уряду, який складався переважно із соціал-демократів. Наступного дня голова Ради Народних Міністрів І. Мазепа, виконуючи волю партії, разом з урядом іде у відставку.

21 травня 1920 р. відбуваються зміни І в складі Директорії. Того дня було прийнято постанову уряду УНР про відкликання з-за кордону членів Директорії Ф. Швеця та А. Макаренка. У разі їх неповернення вони втрачали свої повноваження, надані Директорією. Таким чином, Директорія як колективний орган фактично припиняє свою діяльність.

26 травня 1920 р. було сформовано новий уряд. Замість соціал-демократа Ісаака Мазепи головою Ради Народних Міністрів став Вячеслав Прокопович. До складу його уряду увійшли: Олександр Саліковський (уродженець с. Потоки нинішнього Жмеринського району Вінницької області) - міністр внутрішніх справ, інженер Сергій Тимошенко - міністр шляхів, приват-доцент Київського Українського Державного університету Євген Архипенко — міністр народного господарства, полковник Володимир Сальський — військовий міністр, Іларіон Косенко - міністр пошт і телеграфу, Станіслав Стемповський (очолював польську громаду у Вінниці і виступав за незалежну українську державу) — міністр земельних справ, Іван Огієнко — міністр культів, Андрій Ніковський — міністр закордонних справ⁰. В цілому новий кабінет за своїми поглядами був правіший, ніж його попередник.

2 червня 1920 р. кабінет В. Прокоповича встиг ухвалити декларацію про основні напрями своєї політики: парламентський тип держави, забезпечення демократичних прав, перебування землі в селян до вирішення цього питання парламентом, стимулювання приватної ініціативи та посильне оподаткування людності⁰.

Певні досягнення в української влади у цей період були і в сфері національно-культурного життя. У місті з 1 травня по 12 червня 1920 р. виходила газета «Хвиля», орган Вінницької Української Національної Ради. Продовжував плідно працювати Новий драматичний театр ім. І. Франка. Він, зокрема, поставив такі п'єси: драму-казку Г. Гауптмана «Затоплений дзвін» (8.05), твори В. Винниченка «Базар» (12.05), «Гріх» (20.05), «Чорна пантера і білий медвідь» (22.05), «Брехня» (28.05), драму М. Гальбе «Молодість» (27.05), комедію П. Бомарше «Весілля Фігаро» (29.05) тощо. У приміщенні згаданого театру 10 травня 1920 р. відбувся концерт славнозвісної капели Г. Давидовського, під час якого виконувались його власні та твори Лисенка, Леонтовича, Ніщинського й інших композиторів.

Того ж дня при секції мистецтва Вінницького літературно-наукового товариства засновано літературний відділ. Останній був добрим доповненням до створеного раніше відділу художнього малярства, який опікувався заснованою у Вінниці з приватної ініціативи малярською студією.

Але важливі зовнішні та внутрішні умови не сприяли тоді розбудові та закріпленню української державності. 5 червня 1920 р. більшовики, зібравши великі сили, переходять у контрнаступ. Основною їхньою ударною силою була 1-а Кінна армія С.М. Будьонного, яка, прорвавши того ж дня фронт, сприяла загальному наступу більшовицьких військ. Окрім неї, у наступі також брали участь 12 та 14 армії І Фастівська група військ. 12 червня 1920 р. під їхнім натиском впав Київ, 19 червня— Вінниця. У цих умовах 7 червня 1920 р. керівництво УНР переїздить з Вінниці до Жмеринки⁰. Попереду були нові бої, нові здобутки та жертви, підписання принизливих договорів та втрата незалежності. І хоча, за словами видатного українського мислителя І. Лисяка-Рудницького, українська революція «не досягла своєї остаточної мети, але вона внутрішньо переродила суспільство України, створила Україну як модерну політичну націю. На цьому фундаменті з того часу розвивається все дальше українське життя» ⁰.

Висновки

Для того, щоб не повторити помилок в майбутньому, варто їх уважно вивчити з минулого. Ця думка не полишає, коли вивчаєш історію нашого народу, особливо 1919р. , один з найважчих років відновлення державності.

Сьогодні є чимало досліджень про цей період. Особливо я прагнула простежити хроніку та діяльність уряду УНР взагалі, та зокрема на Вінничині, коли вона тимчасово стала столицею України.

Після ситуації, яка була не на користь Директорії, вона переїхала до Вінниці. Саме у Вінниці уряд УНР спробував у третє відновити та утвердити незалежність та самостійність України.

Отже, директорія у період перебування на Вінничині дала важливі уроки для майбутніх поколінь: зберегла і розробила нові, кращі методи для Української держави, надала великий досвід для майбутніх державотворчих справ, Директорія усіма можливими шляхами сприяла формуванню в українців національної, української свідомості.

По-друге, поряд з позитивними моментами у діяльності Директорії УНР були певні недоліки, які безпосередньо згадувались у даній роботі в цілому кожен з трьох коротких періодів перебування під проводом УНР у Вінниці став по-своєму знаменитим. Кожного разу Директорія шукала нових моделей державотворення і різних політичних курсів.

З Подільським краєм пов’язаний найскладніший період в історії України.

По-третє, Вінничина стала театром бойових дій з більшовиками і поляками. Багато свідчень про складні перипетії боротьби українських військ проти денікінців.

У своїй роботі я простежила пряму лінію С. Петлюри, який у скрутний для України час не втрачав надії, закликав всі прошарки населення взяти активну участь у відбудові рідного краю.

Надзвичайно різноманітною була палітра заходів Директорії у економіці та культурі.

Внутрішня та зовнішня політика уряду УНР була максимально спрямована на покращення становища України. Але постійні різноманітні погляди членів Директорії не зуміли повністю реалізувати всі свої можливості.

І тому, на мою думку, період 1917-1920рр. , період доби Директорії – це період в історії України, і безумовно історії Вінничини етап боротьби народу за свою незалежність на регіональному рівні. Поряд з цим, мені хочеться ще раз підкреслити діяльність Директорії, як феномен в історії нашого народу. Але в її політичній історії настав той момент, коли вона припинила свою державотворчу кар’єру. І тому я в процесі роботи простежила причини поразки Директорії:

– Неспроможність Директорії створити життєздатний стабільний політичний режим;

• Нехтування впливу облудної більшовицької агітації та пропаганди серед населення;

• Нерішучість у проведенні внутрішньої політики, яка б мала створити широку соціальну основу режиму;

• Пошук підтримки у зовнішніх сил;

• Не було згоди серед членів уряду УНР;

• Широкі маси населення України не усвідомлювали необхідність створення і зміцнення власної держави;

• Втручання Радянської Армії, яка готувала на своїй території військові частини та направляла в Україну.

Отже, Директорія – це прояв державотворення, яке б змінило докорінно старі порядки на нові. Але втрата контролю над розвитком подій, міжнародна ізоляція, відсутність моделі державотворення швидко послабила позиції уряду УНР.

Проте Директорія на Вінничині вкрай змінила настрої народних мас і увійшла в історію України, як важливий період у розбудові соборності української державності.

Отже, в даній роботі я прагнула довести значимість Вінничини для державотворення, яким займалась Директорій.

Джерела та література

Джерела

1. Державний архів Вінницької області (далі ДАВО). — ф. Д.-262, оп. 1, спр. 22.

2. ДАВО - Ф. Р-1196, оп. 1, спр. 1. - Арк. 1.

3. ДАВО - Ф. Д - 262, оп. 1, спр 22. - Арк. 359 зв.

4. ДАВО - Ф. Д - 262, оп. 1, спр 22. - Арк. 361.

5. ДАВО - Ф. Д - 262, оп. 1, спр 22. - Арк. 362.

6. ДАВО – Ф. Р-1196, оп. 1, спр. 22. - Арк. 11.

7. ДАВО – Ф. Д - 262, оп 1, спр. 29. - Арк. 78 зв.

8. ДАВО - Ф. Р-1196, оп. 1, спр. 22. - Арк. 1.

9. ДАВО - Ф. Д-262, оп. 1, спр. 29. - Арк. 142-142 зв.

10. ДАВО - Ф. Р-2734, оп. 1, спр. 13. - Арк. 16.

11. ДАВО - Ф. Р-1196, оп. 1, спр. 32. - Арк. 96.

12. ДАВО. - Ф. Р-2734, оп. 1, спр. 13. - Арк. 9-10, 16.

13. ДАВО - Ф. Д-262, оп. 1, спр. 29. - Арк. 206 зв., 209.

14. ДАВО - Ф. Д-262, оп. 1, спр. 29. - Арк. 97-97 зв

15. ДАВО - Ф. Д-262, оп. 1, спр. 29. - Арк. 243

16. ДАВО – Ф. Р-1196, оп. 1, спр. 29. - Арк. 1 зв. – 2.

17. ДАВО — Арк. 4—4зв.

18. ДАВО – Арк. 19.

19. ДАВО – Ф. Р-1196, оп. 1, спр. 29. - Арк. 23 зв.

20. ДАВО - Ф. Д-905, оп. 5, спр. 21. - Арк. 90 зв. – 93.

Публікації документів

1. Боротьба за перемогу Радянської влади на Україні. - К., 1957.

2. Вінниця. Історичний нарис. — Вінниця, 1964.

3. Воловик В.П., Воловик О.В. Революційний Рух 1919 року на Вінниччині.- 2000.

4. Голуб П. Солдатские массы Юго-Западного фронта в борьбе за власть Советов. - К., 1958.

5. Завальнюк К. В. Лицарі волі. Повстанський рух на Поділлі у персоналіях (20-ті роки XX ст.). - Вінниця, 2000.

6. Іван Вислоцький. Спомини розвідного старшини – Львів: Галицька видавнича спілка, 2005.

7. Історія Українського Війська. - Львів, 1936.

8. Нариси історії Вінницької обласної партійної організації. – О., 1980.

9. Поділля в роки громадянської війни (лютий 1918 р. — грудень 1920 р.) Документи і матеріали. — Вінниця, 1959.

10. Поділля в роки громадянської війни (лютий 1918р.-грудень 1920р.) Документи і матеріали. - Вінниця, 1959.

11. Тарнопольський Л., Федулкін С. Жовтень на Вінниччині. - Вінниця, 1927.

12. Філонов Л. Дай Боже, пам'яті нащадкам. – Вінниця, 1995.

Періодичні видання

а) Газети:

Характеристики

Список файлов курсовой работы